Стаття 130.   Розрахунки у разі виходу, виключення та вибуття з повного товари­ства

1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі
товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.

2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства-фізичної особи або право­наступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здій­снюються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором і законом.

1. При виході, виключенні та вибутті учасника із повного товариства йому (його правонаступникам) виплачується частина вартості майна товариства, яка відповідає частці цього учасника у складеному капіталі товариства. Але ж прямо допускається встановлення в засновницькому договорі й іншого. Тобто, сума, що виплачується учаснику, який вийшов, виключений чи вибув, може визначатись інакше, порядок її
визначення може диференціюватись залежно від підстави припинення участі в повно­му товаристві або за іншими критеріями.

2. У ч. З ст. 130 ЦК вирішується вельми актуальне питання про порядок визна­чення вартості майна повного товариства з метою визначення суми, що має виплачу­ватись учаснику, який припинив участь у товаристві. Встановлюється, що порядок визначення вартості частки учасника в майні товариства визначається «засновницьким договором і законом». Ці слова мають тлумачитись так, що відповідні питання ви­рішуються законом, але можуть вирішуватись і в засновницькому договорі (інакше, ніж це вирішено законом, або при відсутності законодавчого врегулювання). Відповід­но до частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» [178] у разі виходу (виключення) учасника із господарського товариства «визначення вартості внесків учасників та засновників» є обов'язковим.
Цитату із названого Закойу слід тлумачити з урахуванням ч. З ст. 130 ЦК, де йдеть­ся про «визначення вартості частки учасника». Із частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» непрямо випливає і висновком від попереднього правового явища (обов'язкової оцінки) до наступного виявляється правовий припис, відповідно до якого вартість частки визначається від­
повідно до її оцінки.

Проте засновницьким договором може бути встановлено інше. Але правило, що не­прямо випливає із акта законодавства та виявляється при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного, не може застосовуватись усупереч правовим приписам, що прямо встановлені чи прямо випливають із нормативно-правових актів того ж ієрархічного рівня. Згідно із частиною третьою ст. 71 Закону «Про господар­ські товариства» [53] при виході (виключенні) учаснику «виплачується вартість його внеску відповідно до балансу». Але цей Закон було прийнято раніше, ніж Закон «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Тому застосуванню підлягає правовий припис, що непрямо випливає із частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та виявляється при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного.

3. Строк виплати учаснику вартості частки у майні повного товариства законом не встановлений, а тому підлягає застосуванню строк, встановлений засновницьким договором. Якщо і засновницьким договором цей строк не встановлено, за аналогією застосовується строк, встановлений ст. 54 Закону «Про господарські товариства».

4. Можливим є звернення до суду, якщо учасник, що припинив участь у повному товаристві, або його спадкоємець (правонаступник) не погоджується з визначеною величиною вартості його частки в складеному капіталі повного товариства, що під­лягає сплаті на його користь. Але звернення до суду можливе лише після настання юридичного факту, що тягне припинення участі в товаристві (вихід, виключення,
вибуття). При виході таким юридичним фактом є заява учасника, при виключенні та вибутті — відповідне рішення.

 

Стаття 131.   Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропор­ційну частці учасника товариства у складеному капіталі

1. Звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного това­риства за його власними зобов'язаннями допускається тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учас­ника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна повного товариства, пропорційної частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.

2. Частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до ба­лансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

1. Звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці боржни­ка — учасника товариства в складеному капіталі повного товариства, можливе лише за умови недостатності іншого майна учасника для задоволення вимог кредиторів до нього. При прийнятті рішення про стягнення з будь-якого боржника грошової суми суд зазвичай не вирішує питання про те, за рахунок якого майна боржника буде ви­конуватись судове рішення. Це можливе лише тоді, коли на забезпечення позову буде накладено арешт на майно боржника (п. 1 частини першої ст. 152 ГПК [31]), про­ведено його опис (ст. 55 Закону «Про виконавче провадження» [129]), в результаті чого стане ясно, що майна учасника товариства недостатньо для погашення боргу і необхідно звернути стягнення на частку боржника, який є учасником повного то­вариства, в складеному капіталі повного товариства. Але вимога до товариства може бути пред'явлена і після прийняття судом рішення про стягнення з боржника грошової суми, якщо в процесі виконавчого провадження буде встановлено факт недостатності майна боржника. За відсутності доказів недостатності майна боржника позов про ви­діл частки майна не може бути задоволений. Але ж наявність доказів в цьому випадку має не тільки процесуальне, а і матеріальне (цивільно-правове) значення — наявність доказів породжує право вимагати виділу. Тому можливе повторне пред'явлення позову про виділ частки, в задоволенні якого було відмовлено в зв'язку з відсутністю доказів, після появи таких доказів. У цьому випадку предмет позову буде той же, а підстава буде інша, нова. Такою буде поява доказів недостатності майна боржника — учасника товариства для погашення вимог кредиторів.

2. Виділ частини майна товариства для звернення на неї стягнення за зобов'язаннями учасника товариства можливий із застосуванням за аналогією ст. 50 Закону «Про виконавче провадження», яка дає державному виконавцеві право звернутись до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні для звернення на неї стягнення за зобов'язаннями боржника. При цьому слід враховувати, що на­званий Закон (крім його ст. 54) не встановлює обмежень видів майна, на яке може бути звернене стягнення у виконавчому провадженні, а ст. 131 ЦК не поширюється на відносини, що виникають у виконавчому провадженні, і не перешкоджає застосу­ванню до відносин у виконавчому провадженні за аналогією частини восьмої ст. 50 Закону.

3. Частка учасника в складеному капіталі повного товариства може бути конфіс­кована за вироком суду, оскільки ця частка входить до складу майна засудженого, а конфіскації підлягає все майно засудженого. Якщо ж конфіскується частина майна, то правило ч. 1 ст. 131 ЦК про звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці засудженого в складеному капіталі повного товариства, не може
застосовуватись. Майно, що підлягає конфіскації, в таких випадках визначається су­дом. Суд може постановити вирок про конфіскацію частини майна повного товариства, що пропорційна частці засудженого в складеному капіталі товариства, якщо навіть решта майна засудженого і не конфіскується.

4. Стосовно звернення стягнення на частку учасника в складеному капіталі повного товариства встановлено, що вартість цієї частки повинна визначатись відповідно до балансу, складеного на день вибуття, тобто на день прийняття рішення про вибуття у зв'язку із зверненням стягнення на частину майна повного товариства, пропорційну частці учасника в складеному капіталі.

 

Стаття 132.   Ліквідація повного товариства

1. Повне товариство ліквідовується на підставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учас­ник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником
товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. У разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасни­ків із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи-учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна,
пропорційну його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовле­ністю між учасниками, що залишаються.

1. На повні товариства поширюються загальні правила ст. 110 ЦК, що встановлюють підстави та порядок прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи.

2. Якщо в повному товаристві залишився єдиний учасник, товариство також під­лягає ліквідації.  Але в цьому разі учасник,  що залишився,  має право впродовж шести місяців з дня, коли він став єдиним учасником, перетворити повне товариство в інше господарське товариство (командитне товариство,  товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю. Не виключається перетворення повного товариства в приватне підприємство, оскільки така організаційно-правова форма юридичної осо­би прямо передбачена ст. 113 ГК), в інше господарське товариство або інше підпри­ємство, якщо це не суперечить закону. Про перетворення відразу після прийняття рішення повідомляється орган державної реєстрації (ч. 1 ст. 105 ЦК) в порядку, встановленому ст. 34 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

3. Із ч. 2 ст. 132 ЦК випливає, що повне товариство підлягає припиненню також у випадках виходу із товариства, виключення або вибуття будь-якого із учасників. Але про вибуття в ч. 2 ст. 132 ЦК прямо не йдеться, а називаються лише три (із п'яти) підстави, що дають право прийняти рішення про вибуття учасника із повного товари­ства. Не називаються визнання фізичної особи обмежено дієздатною, недієздатною, безвісно відсутньою, примусова реорганізація юридичної особи (пп. З, 4 ч. 1 ст. 129 ЦК). Отже, в цих двох випадках вибуття учасника не тягне ліквідації повного товари­ства. Проте і у випадках виходу, виключення та вибуття, що зазначені в ч. 2 ст. 132 ЦК, повне товариство підлягає ліквідації лише тоді, коли в засновницькому договорі не передбачено продовження діяльності товариства після виходу, виключення або ви­буття учасника, або коли про продовження діяльності товариства не прийняли рішення учасники, що залишилися.