Стаття 126.   Вихід з повного товариства

1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три мі­сяці до фактичного виходу із товариства.

Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

2. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.

1. Якщо повне товариство створене на певний строк, то, незалежно від тривалості цього строку, учасник може вийти із повного товариства лише за наявності поважних причин. Фактичне припинення ним підприємницької діяльності від імені товариства не тягне «автоматичного» припинення ним участі в повному товаристві. Якщо повне товариство створене на невизначений строк, учасник вправі в будь-який момент вийти із товариства. Вихід здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину — подання заяви про вихід. У заяві визначається термін виходу, але він не може бути більш раннім, ніж через три місяці після подання такої заяви. Цей строк засновницьким договором може бути встановлений більш коротким або більш тривалим. Вимоги до форми заяви учасника про вихід із повного товариства (вона повинна бути письмовою і засвідчується нотаріально) непрямо випливають із ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] та виявляються при тлумаченні висновком від наступного до попереднього правового явища.

2. Визнання нікчемною відмови від права вийти із повного товариства не зачіпає правочинів (умов засновницьких договорів повних товариств) щодо встановлення порядку виходу, строків подання заяв про вихід із повних товариств, у тому числі і таких, що відступають від положень Цивільного кодексу та законів.

 

Стаття 127.   Передання учасником частки (її частини)  у складеному капіталі повного товариства

1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників пере­дати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

2. У разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять по­вністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), відповідає за зобов'язаннями
товариства відповідно до частини другої статті 124 цього Кодексу.

3. У разі передання учасником товариства усієї частки іншій особі участь цього учасника в повному товаристві припиняється і для нього настають наслідки, перед­бачені частиною третьою статті 124 цього Кодексу.

1. Учасник повного товариства має право передати свою частку у складеному ка­піталі або її частину іншому учасникові або третій особі. Але це право може бути здійснене лише за наявності згоди решти учасників повного товариства. Із ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» випливає, що договір про передання учасником частки у складеному капіталі повного
товариства має бути нотаріально посвідчений.

2. Передання частки чи її частини в складеному капіталі тягне за собою перехід до на­бувача цієї частки (або її частини) всіх прав та обов'язків учасника повного товариства, а також відповідальності за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги після чи до його вступу в товариство (ч. 2 ст. 124 ЦК). Разом з тим і учасник, який передав свою частку у складеному капіталі або її частину, несе відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до втрати ним статусу учасника товариства, згідно з ч. З ст. 124 ЦК (якщо учасник передав не всю частку у складеному капіталі повного товариства, а тільки її час­тину, ч. З ст. 124 ЦК повинна застосовуватись до нього в цій частині). Це не є вдалим
відображенням логіки відносин, що виникають при цьому, і навіть тягне коригування розмірів відповідальності учасників за боргами товариства, оскільки впродовж певного періоду відповідальність несуть і відчужувач і набувач частки в складеному капіталі або ЇЇ частини. Але ж закон не може не застосовуватись тільки тому, що йому бракує логіки.

 

Стаття 128.   Виключення зі складу учасників повного товариства

1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує нена­лежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений
із товариства у порядку, встановленому засновницьким договором.

2. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

1.  Ще один вид змін у складі учасників повного товариства пов'язаний з виклю­ченням із складу учасників повного товариства. Підставою для виключення учасника із повного товариства може бути:

1)          систематичне невиконання учасником обов'язків, покладених на нього товари­ством;

2)          систематичне неналежне виконання учасником цих обов'язків;

3)          дії (бездіяльність) учасника, що перешкоджають досягненню цілей товариства.

2.  Стаття 128 ЦК не є достатньою правовою підставою для виключення учасника із повного товариства. Встановлюється, що порядок виключення має бути передбачений засновницьким договором. Термін «порядок» в ч. 1 ст. 128 ЦК може означати поря­док прийняття учасниками товариства рішення про виключення, визначення поняття систематичності порушення, способів фіксації порушень, заходів, що повинні бути застосовані за такі порушення, коли вони ще не набули ознаки систематичності (на­приклад, попередження про виключення у разі наступних порушень).

Для прийняття рішення про виключення необхідно виявлення волі всіма учасниками. У будь-якому разі всі учасники повинні бути запрошені до такого волевиявлення. Це волевиявлення на випадок спору доцільно зафіксувати письмово.

3.  Учасник, щодо якого прийнято рішення про виключення із повного товариства, вправі оскаржити таке рішення до суду. Учасник має право звернутись до суду з ви­могою про поновлення в складі учасників. Він може пред'явити і інші вимоги, зокрема, про відшкодування збитків. Оскільки всі учасники повного товариства є підприємцями, і само товариство є суб'єктом підприємницької діяльності, такі спори є корпоратив­
ними. Вони підвідомчі господарським судам.

 

Стаття 129.   Вибуття з повного товариства

1. Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного то­вариства таким, що вибув із його складу, у разі:

1) смерті учасника або оголошення його померлим — за відсутності спадкоєм­ців;

2) ліквідації юридичної особи-учасника товариства, в тому числі у зв'язку з ви­знанням її банкрутом;

3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи-учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

2. Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

3. У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених части­ною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасни­ками, що залишаються.

1. Для нормального розвитку цивільно-правових відносин прийняття учасниками товариства рішення про вибуття учасника із повного товариства за наявності підстав, встановлених ч. 1 ст. 129 ЦК, не є суттєвим. Але це суттєво для публічно-правових відносин. Суттєвим є те, що неприйняття такого рішення не дає можливості привести відомості про повне товариство у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців у відповідність до реальності. А не внесені до Єдиного державного реєстру відомості про юридичну особу не можуть бути використані у спорі з третіми особами (ч. З ст. 18 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

2. У випадку смерті учасника або оголошення його померлим п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК надає учасникам повного товариства право прийняти рішення про вибуття померлого із складу учасників за відсутності спадкоємців. Але виникає питання про співвідно­шення цього правила з положенням частини третьої ст. 69 Закону «Про господарські товариства» [53], відповідно до якого спадкоємцям надається не безумовне, а лише переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Поставлене питання має вирішуватись з використанням належного техніко-юридичного інструментарію. Із п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, згідно з яким за наявності спадкоємців повне товариство не може прийняти рішення про визнання учасника (спадкодавця) таким, що вибув із його складу. Із частини п'ятої ст. 69 Закону «Про господарські товариства» непрямо ви­пливає і висновком від наступного правового явища (виплати вартості частки) до попереднього (можливості відмови спадкоємцям у прийнятті до повного товариства) виявляється правовий припис, відповідно до якого повне товариство може відмовити спадкоємцеві в прийнятті до товариства. Колізія між цими двома правовими припи­сами мала б бути вирішена на користь другого із них. Але в цьому випадку перший із наведених правових приписів непрямо випливає із законодавчого акта (Цивільного кодексу), прийнятого пізніше. Тому переважному застосуванню підлягає правовий припис, який непрямо випливає із п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК і виявляється при тлумаченні висновком від протилежного. Отже, спадкоємці учасника повного товариства мають право на прийняття до повного товариства. Разом з тим, це своє право спадкоємці мають здійснювати з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та ро­зумності, що закріплені в п. 6 ст. З ЦК, але входять до змісту принципу верховенства права та мають вищу юридичну силу. Це спонукає враховувати наступне. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників, а за­сновницьким договором можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймаються більшістю голосів. Кожний учасник повного товариства має один голос (ч. 1, 2 ст. 121 ЦК). За таких умов прийняття всіх спадкоємців, які виявили таке бажання, до повного
товариства може привести до встановлення ними контролю над повним товариством. Тому на підставі принципу верховенства права слід вважати, що право на прийняття до товариства має тільки один зі спадкоємців.

3. Якщо ж спадкоємці не виявили такого бажання або їм було відмовлено у прийнятті в товариство, з ними повинен бути проведений розрахунок відповідно до ст. 130 ЦК. Для державної реєстрації змін до засновницького договору державному реєстратору подаються рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув, і но­таріально посвідчена копія свідоцтва про смерть (ч. 4 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

4. Повному товариству надається також право прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, і в інших випадках, встановлених ч. 1 ст. 129 ЦК.

5. Засновницьким договором може бути передбачено, що вибуття будь-якого із учасників повного товариства тягне припинення останнього. Таке ж рішення може прийняти решта учасників після виходу, виключення або вибуття одного або декількох учасників. В інших випадках діяльність повного товариства продовжується і після виходу, виключення або вибуття одного або декількох учасників.