Печать
PDF

ГЛАВА 6 ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ - Страница 2

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

Стаття 63.     Призначення опікуна або піклувальника

1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.

2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивіль­ною дієздатністю.

3. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.

4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклу­вальників.

(Із змін, від 03.03.2005)

1. Призначення опікунів та піклувальників належить до компетенції органів опіки та піклування, крім випадків, передбачених ст. 60 ЦК.

2. Про призначення опікуна чи піклувальника видається розпорядчий акт. Якщо орган опіки та піклування встановлює опіку чи піклування, він вправі в одному роз­порядчому акті вирішити питання і про встановлення опіки чи піклування, і про при­значення опікуна чи піклувальника.

3. Тільки особи з повною дієздатністю можуть бути призначені опікунами і піклу­вальниками. Пункт 3.2 Правил опіки та піклування не допускає призначення опіку­нами чи піклувальниками осіб, які не досягли вісімнадцяти років. Але це правило не може застосовуватись в частині, що суперечить ч. 2 ст. 63 ЦК (мається на увазі, що відповідно до ст. 35 ЦК можливе надання повної цивільної дієздатності особам у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років).

4. Призначення опікуном чи піклувальником можливе за наявності письмової заяви особи про призначення її опікуном або піклувальником.

5. Відповідно до ч. 4 ст. 63 ЦК опікун або піклувальник можуть призначатись пе­реважно із тих осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. При призначенні опікуна чи піклувальника повинні враховуватись також особисті стосунки з підопічним та можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклу­вальника. Бажання підопічних повинне враховуватись при призначенні опікунів для малолітніх, що досягли віку десяти років (п. 3.1 Правил опіки та піклування), та піклувальників для неповнолітніх. Можливе призначення одного або кількох опікунів чи піклувальників стосовно однієї особи.

6. Рішення про призначення опікуна чи піклувальника може бути оскаржене шляхом подання до суду позовної заяви про визнання незаконним та скасування розпорядчого акта про призначення опікуна чи піклувальника. Підставою для звернення з позовом та для визнання незаконним і скасування розпорядчого акта є не тільки порушення вимог, що встановлюються ст. 63 ЦК до опікунів та піклувальників, а й будь-яке інше порушення інтересів підопічного. З таким позовом може звернутись будь-яка заінтересована фізична особа.

 

Стаття 64.     Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником

1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

1. Стаття 64 ЦК визначає тих осіб, які не можуть бути опікунами та піклувальни­ками. Це — особи, які позбавлені батьківських прав (якщо ці права не були віднов­лені), а також особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам того, над ким встановлена опіка. Такі формулювання не є досить чітко визначеними, але ж вони як положення, що сформульовані в акті вищої юридичної сили, мають перевагу при правозастосуванні перед формально чітко визначеними, але такими, що не вповні від­повідають закону, положеннями п. 3.2 Правил опіки та піклування [333].

2. Із ст. 64 ЦК не випливає заборона при призначенні опікуна або піклувальника враховувати і інші обставини. Оскільки метою опіки та піклування є забезпечення прав та інтересів підопічних осіб, опікуном чи піклувальником має призначатись осо­ба, що здатна в найбільшій мірі ефективно виконати ці функції.

 

Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призна­чено опікуна або піклувальника

1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

1. Орган опіки та піклування безпосередньо виконує функції опікуна чи піклуваль­ника, має відповідні права та несе обов'язки до встановлення опіки чи піклування та до призначення опікуна чи піклувальника.

2.   Безпосередньої здійснюючи опіку чи піклування,  орган опіки та піклування вправі вчиняти правочини від імені особи, яка не досягла віку чотирнадцяти років чи визнана недієздатною, давати згоду на здійснення правочинів особами з неповною цивільною дієздатністю та особами, щодо яких набрало законної сили рішення суду про обмеження їх дієздатності.

 

Стаття 66.     Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеці­альному закладі

1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

1. До встановлення опіки або піклування над особами, що потребують цього та перебувають у дитячому, лікувальному, навчально-виховному закладі або закладі ор­гану соціального захисту, опіку або піклування над ними здійснює цей заклад. Такі повноваження у названого закладу виникають з моменту початку перебування особи в цьому закладі. При цьому заклад здійснює всі повноваження опікуна чи піклуваль­ника (вчинення правочинів, надання згоди на їх вчинення і інші).

 

Стаття 67.     Права та обов'язки опікуна

1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та роз­виток.

2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають йогобез законної підстави.

3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

1. Права та обов'язки опікуна, що сформульовані в ст. 67 ЦК, слід розглядати як такі, що одночасно складають зміст цивільно-правових відносин між опікуном та під­опічним та адміністративно-правових відносин, в яких опікун знаходиться з органом опіки та піклування.

2. На опікуна покладаються обов'язки піклування про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, про забезпечення його доглядом та лікуванням. Якщо підопічний є малолітнім, опікун зобов'язаний також дбати про його виховання, навчання та розвиток. Захист прав та інтересів підопічного також є обов'язком опікуна.

3. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, що його тримають без законної підстави. Опікуну надається право вчиняти правочини від імені підопічного та в його інтересах. Якщо правочин вчинено не в інтересах підопічного, він суперечить ч. З ст. 67 ЦК, а тому на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК такий правочин має бути визнаний недійсним.

 

Стаття 68.     Правочини, які не може вчиняти опікун

1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів,  крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором
позички.

2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'я­зуватися від його імені порукою.

1. Стаття 68 ЦК вкрай обмежує коло правочинів, які можуть здійснювати з під­опічним опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі, до яких віднесені батьки, діти, брати, сестри. За аналогією це правило треба застосовувати і до усиновлювачів та усиновлених. Ці особи мають укладати з підопічним тільки правочини щодо пере­дання підопічному майна в порядку дарування або надання йому майна в безоплатне
користування. При розгляді спорів між підопічним та названими особами опікун не може бути представником підопічного.

2. Опікуну прямо забороняється здійснювати дарування від імені підопічного та укладати від імені підопічного як поручителя договір поруки.


Стаття 69.     Права та обов'язки піклувальника

1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

Піклувальник над фізичною особою,  цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до ста­тей 32 та 37 цього Кодексу.

3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

1. Піклувальник несе такі ж цивільно- та адміністративно-правові обов'язки, як і опікун. Більш детально вони викладаються в п. 4 Правил опіки та піклування.

 

Стаття 70.     Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду

1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користу­вання на підставі договору позички.

1. Правочини, на вчинення яких дає згоду піклувальник, визначаються виходя­чи із ч. 2 ст. 32, ч. З ст. 37 ЦК. За будь-яких умов піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та дружиною, чоловіком або близь­кими родичами піклувальника (крім договорів про передання підопічному майна у власність на підставі договору дарування та у користування на підставі договору позички).

 

Стаття 71.     Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування

1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) держав­ній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

1. Опікун вчиняє правочини від імені осіб віком до чотирнадцяти років та недіє­ здатних. Але деякі правочини він вправі вчиняти тільки за наявності згоди органу опіки та піклування. Така згода має даватись шляхом видання розпорядчого акту органу опіки та піклування.

2. Опікун не має права без згоди органу опіки та піклування відмовлятися від май­нових прав підопічного та видавати письмові зобов'язання від імені підопічного. На­ведені тут положення пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 71 ЦК належить застосовувати з урахуванням того, що поняття відмови від майнових прав та видачі письмових зобов'язань не слід тлумачити широко. Передання майнових прав, що здійснюється за відповідну плату,
не є відмовою, як і прийняття письмово оформленого зобов'язання за відповідну плату не є «видачею письмового зобов'язання».

3. Опікун не вправі укладати від імені підопічного без згоди органу опіки та піклу­вання договори, що підлягають нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, «в тому числі договори про розподіл або обмін житлового будинку, квартири».

4. Заборону опікунам укладати договори щодо іншого цінного майна слід тлумачити як таку, що поширюється як на передання такого майна, що належить підопічному, іншим особам, у власність чи користування за плату, так і на придбання такого майна у власність підопічного або одержання його в користуванні.

5. На вчинення правочинів, що зазначені в ч. 1 ст. 71 ЦК, піклувальник вправі давати згоду лише за наявності розпорядчого акта органу опіки та піклування про надання дозволу на вчинення такого правочину.

6. Стаття, що коментується, не визначає форми, в якій повинна даватися згода піклувальника на вчинення правочину підопічним. Оскільки надання такої згоди є вчиненням правочину, при цьому слід додержуватись правил про форми правочи­нів (ст. 205, 206 ЦК), тобто згода повинна надаватись в письмовій формі. Правило ч. 2 ст. 32 ЦК про письмову форму та нотаріальне посвідчення згоди на вчинення
неповнолітніми правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна має за аналогією застосовуватись і до вчинення таких правочинів обмежено дієздатними особами.