Печать
PDF

ГЛАВА 6 ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ - Страница 3

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1


Стаття 72.     Управління майном особи, над якою встановлено опіку

1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб під­опічного, за рахунок пенсії, аліментів,  відшкодування шкоди у зв'язку з втратою го­дувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат,  призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.

4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує по­стійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

(Із змін, від 21.OS.2009)

1. У статті, що коментується, викладено два розуміння категорії управління майном підопічного, що відрізняються за критерієм майна, управління яким здійснюється.

2. У частинах 1—3 цієї статті термін «управління майном» не використовується, але ж із заголовку статті треба зробити висновок про те, що права та обов'язки опікуна, що на­даються опікунові частинами 1 — 3 ст. 72 ЦК, входять до складу управління майном.

3. Оскільки опікун здійснює майнові права підопічного, ст. 72 ЦК приписує опіку­ нові дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. При управлінні майном опікун повинен враховувати бажання підопічного, якщо малолітній взмозі самостійно визначити свої потреби.

4. У ч. 4 ст. 72 ЦК прямо зазначається, що стосовно нерухомого майна та майна, яке потребує постійного управління, опікун з дотриманням правил цієї статті здійснює функції управління майном.

5. Права та обов'язки опікуна щодо майна підопічного визначені в ч. З ст. 67, ст. 68, 70, 71 ЦК. Крім цих прав та обов'язків, ст. 72 ЦК покладає на опікуна обов'язки та надає йому прав,  що охоплюються категорією управління майном.  Таким чи­ном, право управління майном підопічного надає опікуну більш широких прав, ніж тільки вчинення правочинів. Колізія між ч. З ст. 67, ст. 68, 70 та 71 ЦК, з одного боку, та ст. 72 ЦК — з іншого, вирішується шляхом визнання першої групи правил спеціальними,  а другої —   загальними.  Тобто опікун управляє майном відповідно до ст. 72 ЦК. За аналогією до цих відносин у відповідних випадках застосовуються правила ст. 1029 —  1045 ЦК. Але при здійсненні опікуном правочинів він повинен діяти від імені підопічного, а не від свого імені, та додержуватись інших правил, що встановлені ч. З ст. 67, ст. 68, 71 ЦК. Це стосується і нерухомого майна та майна, що потребує постійного управління.

6. Нерухоме майно зазвичай не потребує управління, як воно розуміється в ч. 4 ст. 72 ЦК. Стосовно нього опікун може здійснювати права власника відповідно до ч. 1 — З ст. 72 ЦК та ч. З ст. 67, ст. 68, 70, 71 ЦК, не одержуючи від органу опіки та пі­клування спеціального дозволу на здійснення управління. Але постійного управління потребує підприємство, частка в статутному капіталі чи майні юридичної особи, що
належить підопічному, акції. На здійснення управління таким майном опікун повинен одержати дозвіл органу опіки та піклування, що оформляється розпорядчим актом цього органу. Опікун може передати управління таким майном іншій особі. Для цього потрібний дозвіл органу опіки та піклування, на підставі якого укладається договір з додержанням вимог ст. 1130, 1031 ЦК.

7. Стаття, що коментується, поширюється на управління майном, що використову­ється в підприємницькій діяльності, в тому числі на корпоративні права.

 

Стаття 73.     Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків

1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її роз­мір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

1. Стаття, що коментується, передбачає, що нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів повинні визначатись: 1) підстави права опікуна та піклувальника на оплату послуг щодо опіки та піклування; 2) розмір цієї плати; 3) порядок здійснення виплати. До цього часу постанова Кабінету Міністрів з цього приводу не приймалась.

 

Стаття 74.     Опіка над майном

1. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що зна­ходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених зако­ном.

1. Частина 1 ст. 74 ЦК стосується опіки над майном осіб, над якими встановлена опіка або піклування, якщо це майно знаходиться в іншій місцевості. Під іншою міс­цевістю при цьому розуміється місцевість, що виходить за межі повноважень цього органу опіки та піклування. Опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцем знаходження майна шляхом прийняття розпорядчого акта про
встановлення опіки над майном та призначення опікуна над майном.

2. Правило ч. 2 ст. 74 ЦК допускає можливість встановлення опіки над майном в інших випадках. Але це не дає підстав стверджувати, що правило ч. 1 ст. 74 ЦК можна поширювати на опіку над майном осіб, що визнані безвісно відсутніми. Від­повідно до ч. 1 ст. 44 ЦК опіку над майном безвісно відсутнього встановлює нота­ріус.

 

Стаття 75.     Звільнення опікуна та піклувальника

1. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклуван­ня за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця.

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення мі­сячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

2. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встанов­лено піклування.

3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

(Із змін, від 03.03.2005, 17.01.2006)

1. Ця стаття передбачає звільнення опікуна або піклувальника від таких обов'язків за заявою опікуна (піклувальника), за заявою особи, над якою встановлено піклування, а також за заявою органу опіки та піклування, що подається до суду.

2. Опікун чи піклувальник має право в будь-який час на свій розсуд подати заяву про його звільнення від цих обов'язків. Заява подається до суду або органу опіки та піклування (залежно від того, який орган призначив опікуна чи піклувальника) і має бути розглянута впродовж одного місяця. До спливу цього строку опікун (піклуваль­ник) повинен виконувати свої обов'язки. Звільнення особи від обов'язків опікуна або
піклувальника має здійснюватись шляхом прийняття рішення суду або розпорядчого акта органу опіки та піклування.

3. Піклувальник може бути звільнений від цих обов'язків за заявою особи, над якою встановлено піклування. Питання доцільності звільнення піклувальника суд або орган опіки та піклування вирішує з урахуванням інтересів особи, над якою встановлено піклування.

4. До повноваження суду належить звільнення особи від обов'язків опікуна чи піклувальника за заявою органу опіки та піклування. Підставою звільнення особи від обов'язків опікуна чи піклувальника може бути тільки: 1) невиконання особою обов'язків опікуна чи піклувальника; 2) поміщення підопічного до дитячого, лікуваль­ного, навчально-виховного закладу або закладу органу соціального захисту. Слід, од­нак, враховувати, що перелічені заклади мають право виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника, поки опіку чи піклування не встановлено, або не призначено опікуна чи піклувальника (ст. 66 ЦК).

5. Звільнення опікуна чи піклувальника не припиняє опіки чи піклування, які були належне встановлені, а лише вимагає призначення нового опікуна чи піклувальника. У період від звільнення опікуна чи піклувальника і до призначення нового опіку чи піклування здійснює відповідний орган опіки та піклування.

 

Стаття 76.     Припинення опіки

1. Опіка припиняється у разі переданні малолітньої особи батькам (усиновлювачам).

2. Опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціаль­ного рішення щодо цього.

3. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

1. Припинення опіки здійснюється шляхом прийняття розпорядчого акта органу опіки та піклування. Лише припинення опіки в зв'язку з досягненням підопічним віку чотирнадцяти років не потребує прийняття такого акта: в цьому разі опікун стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

2. Цивільно-правові відносини щодо опіки припиняються фактом поновлення діє­здатності підопічного. Видання розпорядчого акта органом та піклування і в цьому разі не є обов'язковим для припинення цивільно-правових відносин щодо опіки, але воно необхідне для припинення адміністративно-правових відносин між опікуном і органом опіки та піклування і оформлення такого припинення.

 

Стаття 77.     Припинення піклування

1. Піклування припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

1. Цивільно-правові та публічно-правові відносини щодо піклування припиняються без видання органом опіки та піклування розпорядчого акта з настанням юридичних фактів, що перелічені в ст. 77 ЦК. Цивільно-правові відносини щодо піклування в зв'язку з досягненням особою повноліття припиняються в день досягнення повно­ліття, в зв'язку з реєстрацією шлюбу неповнолітнім — з моменту реєстрації шлюбу, в зв'язку з наданням повної дієздатності — з дня видання розпорядчого акта про на­дання повної дієздатності, з дня набрання законної сили рішенням суду про надання повної дієздатності, з дня державної реєстрації особи віком від шістнадцяти до вісім­надцяти років як підприємця (ст. 35 ЦК), в зв'язку з поновленням дієздатності особи, дієздатність якої раніше була обмежена, — з дня набрання законної сили рішенням суду про поновлення дієздатності.