§ 2. Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого

КПК передбачає, що ніхто не може бути притягнутий як обвинува­чений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5).

Притягнення особи як обвинуваченого можна уявити у вигляді алгоритму, який включає в себе чотири групи дій: 1) винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого (статті 131, 132 КПК); 2) пред'явлення обвинувачення (статті 133-142, 144 КПК); 3) роз'яснення обвинуваченому суті пред'явленого обвинувачення та його прав (статті 140, 142 КПК); 4) допит обвинуваченого (статті 143, 145, 146 КПК).

Зміст постанови про притягнення як обвинуваченого регламенто­вано ст. 132 КПК. Структурно, як і більшість постанов, вона склада­ється з трьох частин: вступної, описової і резолютивної. Вступна частина постанови містить відомості про час і місце складання доку­мента, про те, хто його склав, за якою кримінальною справою.

Описова частина повинна бути мотивована. Вимога мотивовано-сті полягає у викладенні фактичних обставин, що ставляться у вину конкретній особі, таким чином, щоб було ясно, у вчиненні якого кри­мінально караного діяння ця особа обвинувачується і під дію якої статті (частини, пункту статті) КК її дії підпадають. Коли особа при­тягується до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину по кожній із цих статей; тобто їх викладення проводиться послідовно: спочатку вказуються діяння, які кваліфікуються за однією статтею, потім — за іншою і т. п. (ст. 132 КПК).

При спільному вчиненні злочину (злочинів) декількома особами щодо кожного з них виноситься окрема постанова про притягнення як обвинуваченого, в описових частинах яких повинна бути чітко окрес­лена роль кожного учасника злочину.

Як випливає із приписів ст. 132 КПК, в описовій частині повинно бути вказано: прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягується як обвинувачений; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому; стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин, робиться висновок, що у справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення цього злочину даною особою. Отже, описова частина, яка й містить формулювання обвинувачення, складається з двох пов'язаних між собою частин — викладення фактичної сторони злочинного ді­яння та обставин, які визначають кваліфікацію діяння.

Пленум Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримі­нальному судочинстві» у п. 10 роз'яснює судам, що вони повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб постанова про притягнен­ня як обвинуваченого була конкретною за змістом. Недодержання органами досудового слідства вимог статей 132 і 142 КПК може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування¹.

Стаття 132 КПК не зобов'язує слідчого наводити в описовій час­тині постанови докази, на яких ґрунтується обвинувачення. Це поро­джує твердження, яке пояснюється найчастіше тактичними міркуван­нями, про необов'язковість наведення доказів і, як наслідок, винесен­ня неконкретних, розпливчатих постанов. Але все ж посилання на докази повинні міститися у постанові про притягнення як обвинува­ченого. Оскільки закон (ст. 131 КПК) передбачає, що підставою для притягнення як обвинуваченого є наявність достатніх доказів, які вка­зують на вчинення злочину певною особою, неприпустиме винесення постанови, в якій ці докази не наводяться. Копія постанови про при­тягнення як обвинуваченого вручається особі, щодо якої вона вине­сена, що дозволяє обвинуваченому вже з моменту пред'явлення обви­нувачення знати, на яких фактичних даних ґрунтується обвинувачення, та особисто або за допомогою захисника будувати лінію захисту, спро­стовуючи обвинувачення. Наведення доказів, на яких ґрунтується об­винувачення, також важливо для того, щоб ще раз підтвердити закон­ність винесення постанови, яка ґрунтується не на припущеннях та здогадках слідчого, а на конкретних доказах.

Оскільки постанова про притягнення як обвинуваченого може бути предметом судового оскарження, наведення достатньої кількості до­казів підтверджує її обґрунтованість на момент винесення, і невраху-вання судом при розгляді скарги твердження обвинуваченого про те, що докази, на яких ґрунтувалося обвинувачення, були отримані слідчим дещо пізніше.

Разом з тим можна зауважити, що немає необхідності викладати всі докази, які зібрані на момент притягнення особи як обвинуваченого. Достатньо наведення тих доказів, які слідчий на своє внутрішнє пере­конання вважає за необхідне вказати на підтвердження обвинувачення, або лише перерахування в постанові джерел, у яких докази містяться.

У резолютивній частині постанови слідчий формулює рішення про притягнення особи як обвинуваченого за конкретними статтями (пунк­тами, частинами статей) кримінального закону; зазначає прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження.

Постанова підписується слідчим. Її копія негайно надсилається прокуророві.

Готуючись до винесення постанови про притягнення як обвинува­ченого, слідчому необхідно враховувати особливості притягнення як обвинувачених окремих категорій громадян, відносно яких встановле­ні додаткові гарантії їх недоторканності. Так, Президент України може бути притягнутий до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 111 Конституції України після проходження процедури імпічменту. Метою імпічменту є звільнення Президента України з посади і позбавлення його президентського імунітету для подальшого притягнення до кри­мінальної відповідальності на загальних підставах.

Народні депутати України не можуть бути притягнуті до кримі­нальної відповідальності без згоди Верховної Ради України (ч. 3 ст. 80 Конституції України; ч. 1 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України»¹). Згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має бути одержана до пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину відповідно до чинного КПК.

Питання про надання згоди на притягнення народного депутата України до відповідальності має вирішуватися Верховною Радою України в порядку, передбаченому главою 35 Регламенту Верховної Ради України².

Згода Верховної Ради України надається також на притягнення до кримінальної відповідальності Уповноваженого Верховної Ради Укра­їни з прав людини (ч. 3 ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини»)³.

Закон вимагає, що особа, яка притягується як обвинувачений, по­винна бути про це повідомлена, з цією метою їй має бути пред'явлено обвинувачення. Важливе значення постанови про притягнення як об­винуваченого в системі процесуальних актів застосування норм права обумовлює встановлення короткого строку, протягом якого обвинува­чення повинно бути пред'явлено обвинуваченому. Закон вимагає, що обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з мо­менту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК).

Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефоно­грамою, телеграмою або повісткою, яка вручається йому під розписку, із зазначенням часу вручення. У повістці повинно бути вказано, хто викликається як обвинувачений, куди і до кого, день і час явки, а також наслідки неявки.

У разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для пере­дачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи. Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення (ст. 134 КПК).

Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк. У разі неявки без поважних причин він підлягає приводу.

Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в при­значений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своє­часно з'явитися до слідчого (ч. 3 ст. 135 КПК).

При пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята. Таким чином, слідчий повинен роз'яснити обви­нуваченому його право запросити захисника, а у випадках обов'язкової участі захисника (ст. 45 КПК) — вжити заходів для забезпечення учас­ті захисника, якщо його не запросив обвинувачений чи його родичі. Європейський суд з цього приводу неодноразово зазначав, що права захисту буде непоправно порушено, якщо при засудженні його судом використовуватимуться «викривальні» показання, отримані під час допиту без присутності захисника (справа «Сальдуз проти Туреччини» від 27 листопада 2008 року; справа «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року).

Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притяг­нення як обвинуваченого. Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із за­значенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником. У разі відмови обвину­ваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому від­мітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора (ст. 140 КПК).

При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому його права, передбачені ст. 142 КПК. Про роз'яснен­ня обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом обвинува­чений (ст. 142 КПК).

Кримінально-процесуальний закон надає важливого значення по­казанням обвинуваченого, тому негайно після явки особи або її приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачен­ня слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого. Після пред'явлення обвинувачення та до першого допиту обвинувачений має право на кон­фіденційне побачення із захисником (п. 1 ч. 2 ст. 48 КПК).

Допит обвинуваченого дає можливість слідчому отримати відо­мості про його відношення до пред'явленого обвинувачення; про його участь у вчиненні злочину; про обставини, які спростовують чи під­тверджують версію слідчого, пом'якшують або обтяжують покарання; про обставини, що сприяли вчиненню злочину, і т. п.

Обов'язок слідчого негайно допитати обвинуваченого не означає для обвинуваченого обов'язку негайно дати показання по суті обвинувачен­ня. Дача показань — це лише право обвинуваченого, а не обов'язок, що передбачене ст. 63 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 2 ч. 1 ст. 142 КПК.

Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен про­водитися вдень. При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених ч. 1 ст. 45 КПК, присутність захисника є обов'язковою.

Значення притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що:

1)     на цьому етапі формулюється обвинувачення, тобто перше офі­ційне твердження органу досудового слідства про доведеність здій­снення конкретною особою діяння, забороненого кримінальним за­коном;

2)     визначаються загальні напрями подальшого розслідування по порушеній кримінальній справі, яке повинно вестися тільки відносно
осіб, які притягнуті до кримінальної відповідальності, і лише по тих злочинах, які їм ставляться у вину.

3)     у кримінальному судочинстві з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого з'являється новий учасник — об­винувачений, який є суб'єктом права на захист та набуває процесуаль­них прав, вказаних у законі (ч. 2 ст. 43, ст. 142 КПК);

4)     розширюються повноваження слідчого по застосуванню щодо обвинуваченого заходів процесуального примусу (наприклад відсто­ронення від посади, накладення арешту на майно та ін.).