РОЗДІЛ 10 Притягнення як обвинуваченого

Posted in Уголовное процесуальное право - Ю.М. Грошевий Кримінальний процес

 


§ 1. Поняття та сутність притягнення як обвинуваченого

Після того, як слідчим у ході досудового слідства зібрано досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, він вино­сить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинува­ченого (ст. 131 КПК). Отже, зі статті кримінально-процесуального закону випливає, що для винесення постанови про притягнення як обвинуваченого необхідні дві складові — фактична («досить доказів») і юридична («вчинення злочину певною особою»).

КПК не визначає, яка саме сукупність доказів може бути визнана достатньою для винесення цієї постанови. Об'єктивним критерієм оцінки зібраних доказів з точки зору їх достатності для пред'явлення обвинувачення повинно бути не лише внутрішнє переконання слідчо­го, але й закон. Пред'явлення обвинувачення є процесуальним вира­женням притягнення до кримінальної відповідальності. Підставою ж кримінальної відповідальності, як це закріплено у ч. 1 ст. 2 КК, є вчи­нення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад зло­чину, передбаченого цим Кодексом. Таким чином, докази можуть бути визнані достатніми для пред'явлення обвинувачення, якщо вони ха­рактеризують кожний з елементів складу злочину, що інкримінується. Крім того, законодавець у конструкції ст. 131 КПК вживає словосполу­чення в множині — «коли є досить доказів», а значить мова повинна йти не про одиничний факт, а про їх сукупність. Ніякий окремо взятий доказ, у тому числі й визнання обвинуваченим своєї вини (ч. 2 ст. 74 КПК), достатнім для цієї мети бути не може, достатнім може бути тільки їх сукупність, яка й обумовлює рішення слідчого про необхідність вине­сення постанови про притягнення особи як обвинуваченого.

В усякому разі слідчий повинен встановити подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність конкретної особи у вчиненні злочину, а також відсутність обставин, які ви­ключають можливість провадження в кримінальній справі.

Обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характер і розмір шкоди, завданої злочином, необхідно встановлювати, якщо це передбачено складом злочину, що інкримінується, впливає на кваліфі­кацію злочинного діяння. Обставини, що характеризують особу обви­нуваченого, пом'якшують або обтяжують покарання (статті 66, 67 КК) можуть бути встановлені як до, так і після пред'явлення обвинувачен­ня. Проте, якщо вони впливають на кваліфікацію злочину, доцільно їх встановити до моменту винесення постанови про притягнення як об­винуваченого.

У кримінально-процесуальній літературі та серед практичних пра­цівників висловлюється думка, що наявність достатніх доказів, про які йдеться в ст. 131 КПК, лише створює можливість для прийняття рі­шення про притягнення особи як обвинуваченого, але вибір моменту винесення постанови залежить від внутрішнього переконання слідчо­го. Однак штучне затягування з винесенням та пред'явленням поста­нови про притягнення як обвинуваченого обмежує не лише процесу­альні, але й конституційні права особи, яка своєчасно не набуває адек­ватного її реальному становищу правового статусу. Крім того, при тлумаченні ст. 131 КПК слід звернути увагу на імперативність її при­пису про те, що коли є досить доказів, які вказують на вчинення зло­чину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Отже, слідчий, визнавши, що на його переконання вже існує сукуп­ність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, і впевнившись у відсутності підстав, що виключають прова­дження у кримінальній справі, повинен винести постанову про при­тягнення особи як обвинуваченого.

Слід також звернути увагу на багатозначність поняття «притягнен­ня особи як обвинуваченого». Воно використовується в кримінально­му процесі у трьох значеннях. По-перше, ним позначається певний етап стадії досудового розслідування. По-друге, воно розглядається як сукупність кримінально-процесуальних дій та рішень, які здійснюють­ся та приймаються на цьому етапі. По-третє, «притягнення особи як обвинуваченого» — це процесуальний інститут, який містить сукуп­ність норм, що регулюють процесуальний порядок винесення та пред'явлення обвинувачення особі.

Необхідно також зазначити, що притягнення особи як обвинуваче­ного та притягнення особи до кримінальної відповідальності — по­няття тісно між собою пов'язані, але не тотожні. Як вказав Конститу­ційний Суд України у своїй правовій позиції1, з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину починається притягнення її до кримінальної відповідальності як стадія кримінального пересліду­вання. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання за­конної сили обвинувальним вироком суду.

Термін «обвинувачення» може розглядатися у двох аспектах — як заснована на законі процесуальна діяльність уповноважених суб'єктів, що спрямована на притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримі­нальної відповідальності, збирання доказів її винуватості у вчиненні злочину та як формулювання (твердження) компетентних суб'єктів, що формалізовано у постанові про притягнення як обвинуваченого (обвинувачення в його матеріально-правовому вираженні).

Особливого значення набуває вирішення питання щодо складових елементів обвинувачення у кримінально-правовому аспекті, оскільки зміна цього елементного складу тягне за собою зміну змісту обвину­вачення, що має кримінально-процесуальні наслідки. Тому до струк­тури обвинувачення слід включати: фабулу або фактичні обставини вчиненого злочину; юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого; озна­ки суб'єкта злочину, які мають кримінально-правове значення; розмір шкоди, завданої злочином; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.