§ 7. Класифікація доказів

Загальновизнаним є поділ доказів стосовно предмета обвинувачен­ня на обвинувальні та виправдувальні; за джерелом формування — на первісні та похідні; залежно від відношення до предмета доказуван­ня — на прямі та непрямі; за механізмом їх формування — на особис­ті та речові. Частина 2 ст. 65 КПК України містить класифікацію до­казів за їх процесуальною формою.

Підставою для відмежовування первісних від похідних доказів є наявність проміжного носія доказової інформації одного і того ж виду. Так, похідними доказами є копії документів, виготовлені на місці події відбитки слідів та ін. Принцип безпосередності кримінального про­цесу зобов'язує слідчі та судові органи користуватися первісними доказами, оскільки зміна носія доказової інформації може мати своїми наслідками перекручення (незбереження у первісному вигляді) відо­мостей про подію злочину. Це, однак, не означає, що у кримінальному процесі відкидаються похідні докази. Коли використати первісний до­каз з тих чи інших причин неможливо, то похідний доказ у таких ви­падках може замінити собою первісний.

Докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні щодо того обвинувачення, яке становить предмет розслідування та розгляду в певній справі. Обвинувальними є докази, що обґрунтовують, підтвер­джують обвинувачення, тобто встановлюють наявність злочину і вчи­нення його обвинуваченим, а також обставини, які обтяжують його відповідальність. До виправдувальних доказів належать ті докази, що спростовують або пом'якшують обвинувачення, — заперечують на­явність події злочину та винуватість обвинуваченого, а також встанов­люють обставини, що пом'якшують його відповідальність.

Можливість безпосередньо чи опосередковано встановлювати об­ставини, що входять до предмета доказування, надає фактичним даним значення прямого чи непрямого доказу. Непрямі докази на відміну від прямих дозволяють встановити проміжні факти, на підставі яких вста­новлюються різні елементи головного факту. Головний факт — це поняття збірне. Воно включає такі елементи предмета доказування, як подія злочину та вчинення його обвинуваченим. Залежно від того, які обставини встановлює той чи інший доказ, він може бути прямим в одному випадку і непрямим у другому.

Процедура формування кожного окремого доказу дозволяє класи­фікувати їх на показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи.

Такі класифікації дають широку можливість для всебічного аналі­зу, визначення ролі та значення доказів, вибору оптимальних тактичних і методичних прийомів їх збирання, перевірки, дають змогу врахову­вати особливості кожного виду доказів при їх оцінці та обґрунтуванні процесуальних рішень.

Питання для самоконтролю

1.         Розкрийте поняття процесу доказування та охарактеризуйте його елементи.

2.         Дайте характеристику структури предмета доказування та розкрийте його значення.

3.         Що слід розуміти під межами кримінально-процесуального доказування? Чи збігаються предмет і межі доказування?

4.         Назвіть особливості доказування на різних стадіях кримі­нального процесу.

5.         Охарактеризуйте способи збирання та перевірки доказів.

6.         У чому полягає оцінка доказів?

7.         Назвіть суб'єктів доказування та їх повноваження.

8.         Яке значення для процесу доказування має презумпція не­винуватості?

9.         Що слід розуміти під доказом у кримінальній справі?

10.       Назвіть критерії, які покладені в основу класифікації доказів. Яке практичне значення такої класифікації?