§ 2. Поняття доказів

Встановлення фактів об'єктивної дійсності в кримінальному про­цесі здійснюється головним чином опосередкованим шляхом, тобто через використання відповідних доказів. Разом з тим іноді можливе і безпосереднє пізнання органами дізнання, досудового слідства та судом деяких фактів. Ідеться про факти, які й після того, як вчинено злочин, продовжують існувати у незмінному вигляді чи змінилися, але не втра­тили все ж важливих для них якостей. Таке безпосереднє пізнання суб'єктами доказування може відбуватися у рамках кримінального процесу при виконанні певних процесуальних дій, а саме огляду, осві-дування, обшуку, виїмки, пред'явлення для впізнання, затримання, відтворення обстановки та обставин події злочину. Таким чином, у кримінальному судочинстві докази мають суттєве значення, саме тому закон детально визначає як поняття доказів, так і весь процес їх ви­користання по кримінальних справах.

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного ді­яння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК). Поняття доказу структуровано і як елементи включає в себе будь-які фактичні дані, що мають значення по кримінальній справі (зміст); про­цесуальну форму їх закріплення (спосіб існування у матеріалах кри­мінальної справи) та носій відомостей (зовнішній вираз). Усі зазна­чені елементи перебувають у взаємозв'язку та у своїй єдності утворю­ють поняття доказу.

Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомо­сті (інформацію) про них. Факти — це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи. Через те при доказуванні по кримінальній справі орган дізнання, слідчий і суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утво­рюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів до­казів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддею обставин події злочину у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встанов­леному законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання. Використана законодавцем юридична конструкція на визначення до­казу «всякі фактичні дані» має тлумачитися обмежено і означати, що лише інформація, що перевіряється (тобто потенційно спростовна), може утворювати його зміст.

Безпосереднім джерелом утворення слідів злочину, в загальному розумінні, є суспільно небезпечний вплив правопорушника, поведінка якого проявляється у формі дії або бездії. Формування доказів у про­цесуальному розумінні відбувається у перебігу здійснення діяльності органом дізнання, слідчим і судом та закінчується тієї миті, коли отри­мані відомості закріплюються та/або залучаються до матеріалів кри­мінальної справи одним із передбачених законом способів. Процесу­альна форма існування фактичних даних у кримінальному процесі за класифікаційними видами доказів закріплена у ч. 2 ст. 65 КПК: це по­казання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, по­казання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами опертивно-розшукових дій, та інші документи.

Під носієм відомостей слід вважати те, що може бути засобом відо­браження, фіксації, виразником чого-небудь. У кримінальному про­цесі носієм слідів події злочину виступають предмети, що можуть бути засобом сприйняття, фіксації та збереження доказової інформації. Стосовно показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачено­го носіями фактичних даних є слова, речення, складні мовні конструк­ції. Носіями речових доказів є матеріальні об'єкти, що перебувають у твердому, сипкому або газоподібному стані. Поява нових видів інфор­мації зумовлює специфіку їх збереження та передачі через носії, ви­роблені з урахуванням останніх досягнень теорії інформатики та документалістики. Від надійності носіїв фактичних даних залежить якість сприйняття, збереження та відтворення інформації про злочин у знаковій формі, що зумовило необхідність визначення науково-технічних вимог, які забезпечать бездоганне існування конкретного виду інфор­мації на певному носії. Ці вимоги повинні враховувати слідчий та суд при отриманні й оцінці нових видів інформації, тобто якісний їх зміст з точки зору повноти сприйняття безпосередньо пов'язаний з науково-технічними можливостями носія. Такими вимогами є: 1) можливість тотожнього сприйняття інформації про злочин носієм; 2) збереження цієї інформації без пошкоджень і перекручень; 3) можливість адекват­ного відтворення інформації про злочин із носія.

Процесуальна форма доказу покликана забезпечити надійність кримінально-процесуального доказування. Щодо кримінально-про­цесуальних доказів, то для кожного виду чинним законодавством пе­редбачено порядок його формування та збереження. Послідовність процесуальних дій та прийняття рішень по «входженню» до матеріалів кримінальної справи фактичних даних надають їм процесуальної фор­ми конкретного виду доказів. Вказаний перелік видів доказів у ч. 2 ст. 65 КПК України є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.