10. Допит свідків

«Відаль проти Бельгії» (Vidal v Belgium), 12351/86, 22 квітня 1992 року.

34. Спочатку заявника після прийняття доказів ряду свідків виправдали. Коли судді апеляційної інстанції постановили замінити виправдувальний вирок обвинувальним, нових доказів вони не мали; окрім усних заяв двох обвинувачуваних, зроблених у Льєжі, та єдиного, хто ще залишався, обвинуваченого в Брюсселі, в основу свого рішення вони поклали лише документи, що містились в матеріалах справи. Більше того, Брюссельський апеляційний суд не навів мотивів своєї, не більш як імпліцитної, відмови в клопотаннях про виклик як свідків панів Скої, Бодара, Дофена і Досена.

Безперечно, в обов’язки Суду не входить висловлення думки щодо релевантності в такий спосіб наданих і відхилених доказів чи, в загальнішому сенсі, винуватості чи невинуватості пана Відаля, але цілковите незгадування у рішенні від 11 грудня 1985 року про це питання не узгоджується з концепцією справедливого судового розгляду, яка лежить в основі статті 6... А надто, якщо зважити на те, що Брюссельський апеляційний суд ухвалив суворіший вирок, аніж той, який був постановлений 26 жовтня 1984 року, замінивши три роки чотирма та не зупиняючи виконання, як свого часу це зробив Льєзький апеляційний суд.

35. Коротше кажучи, права захисту в цій справі були обмежені до такої міри, що заявникові не забезпечили справедливого судового розгляду. Отже, було порушення статті 6...

«Дестреам проти Франції» (Destrehem v France), 56651/00, 18 травня 2004 року.

44. Окрім того, Суд зауважує, що корекційний суд вважав, що більша частина інших матеріалів справи — окрім представлених у цій справі свідчень свідків — здобутих у результаті розслідування цієї справи поліцією, були недостатніми для того, щоб з певністю встановити особу, яка вчинила зазначені дії.

45. Тому, з судової ухвали від 31 березня 1999 року постає очевидним, що засудження заявника апеляційним судом мотивоване в основному новим витлумаченням свідчень очевидців, безпосередньо яких не заслухали, попри пов’язані з цим клопотання заявника. Все відбулось так, немовби апеляційний суд, не довіряючи свідкам захисту, a priori «не визнав» їх, не вдаючись до їхнього заслуховування та задовольнившись свідченнями, зафіксованими в матеріалах справи з тим, щоб заперечити рішення суду першої інстанції, який звільнив заявника на підставі, зокрема, свідчень цих свідків. Поза всяким сумнівом, хоч апеляційній інстанції належить давати оцінку різним зібраним свідченням, так само як і визначати доцільність використання тих, що їх хотів навести заявник, проте глибшого аналізу не зроблено, і заявника визнано винним на підставі тих свідчень, які викликали достатні сумніви у суддів першої інстанції щодо обґрунтованості висунутого проти заявника обвинувачення, і які на підставі цих свідчень мотивували його виправдання в першій інстанції. За таких умов, відмова апеляційного суду заслухати цих свідків — всупереч клопотанням заявника щодо цього — перед тим, як визнати його винним, суттєво обмежило право на захист...

46. Це має тим більше значення, оскільки Апеляційний суд Реймса наклав на заявника покарання, яке він сам визначив як «суворе».

47. Отже, враховуючи дуже специфічні обставини цієї справи, Європейський суд вважає, що право на захист зазнало такого обмеження, що заявник був позбавлений можливості скористатись справедливим судом. Тому, порушено пункт 1 та підпункт d) пункту 3 статті 6 Конвенції.

11. Рівність можливостей сторін

«Борґерс проти Бельгії» (Borgers v Belgium), 12005/86, 30 жовтня 1991 року.

27. У цій справі слухання 18 червня 1985 року в касаційному суді завершилося доводами генерального адвоката на користь того, що апеляцію пана Борґерса задовольняти не слід... Дати відповідь на ці доводи останній так і не дістав змоги: до розгляду він не знав про їхній зміст, оскільки вони не були йому повідомлені заздалегідь, а після цього він вже був позбавлений за законом можливості це зробити. Стаття 1107 Судового кодексу забороняє навіть подання матеріалів в письмовому вигляді після виступу представника департаменту генерального прокурора...

Суд не бачить обґрунтування для такого обмеження прав на захист. Після того, як генеральний адвокат висловив свої доводи не на користь заявника, останній, безумовно, був зацікавлений в тому, щоб подати щодо них свої зауваження до завершення дебатів. Той факт, що юрисдикція касаційного суду обмежується питаннями права, у зв’язку з цим не має значення...

«Вайнен проти Бельгії» (Wynen v Belgium), 32576/96, 5 листопада 2002 року.

32. ... Суд у цій справі зауважує те, що стаття 420-біс КПК вимагає від охочих звертатись з оскарженням до касаційного суду надати будь-які заяви в письмовому вигляді і пояснення впродовж двох місяців від дня, коли справу внесено до загального реєстру, хоча сторона-відповідач аналогічному обмеженню строку не підлягає: у цій справі їй знадобилося на подання своїх заяв майже п’ять місяців.

Внаслідок цього, крім іншого, заявники втратили нагоду подати письмову репліку на заперечення відповідача, оскільки їхні додаткові змагальні документи були визнані неприйнятними як такі, що подані після закінчення строку. А проте така нагода може бути суттєвою, оскільки право на змагальний процес означає, що кожна зі сторін повинна дістати нагоду ознайомитися і прокоментувати надані противною стороною зауваги чи подані нею докази...

Суд із розумінням ставиться до підкреслюваної урядом необхідності запобігати зайвому затягуванню судочинства через внесення низки письмових відповідей на будь-які надані змагальні документи, але принцип «рівності можливостей» не заважає досягненню такої мети, за умови, що при цьому одна зі сторін не опиниться в явно невигідному становищі. У справі ця умова виконана не була. Отже, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції...

38. Суд відзначає, що доводи державного обвинувача спочатку були подані усно під час відкритого засідання Касаційного суду... Про їхній зміст і про наведену в них принагідно рекомендацію довідалися всі — сторони процесу, судді та присутня публіка. Відповідно, у цьому не можна вбачати жодного порушення принципу рівності сторін, оскільки заявники з права на «рівність можливостей» не можуть виводити права на те, щоб їм до початку слухання були розкриті матеріали, які не були доведені до відома іншої сторони процесу, або судді-доповідача, або суддів судової колегії першої інстанції...

«М.С. проти Фінляндії» (M S v Finland), 46601/99, 22 березня 2005 року.

31. Суд у цій справі зауважує, що зміст листа від 26 листопада 1996 року не був повідомлений жодній із сторін в кримінальному процесі, тобто ні заявникові, ні прокуророві. Встановити порушення рівності сторін тут не можна, бо жодна сторона не була поставлена в невигідне становище відносно протилежної...

32. Проте концепція справедливого судового розгляду також загалом передбачає право учасників процесу знати зміст і висловлювати свої коментарі щодо доказів чи зауваг, надаваних з метою вплинути на рішення суду...

33. ... Зміст листа від 26 листопада 1996 року був безпосередньо пов’язаний з питанням про достовірність свідка, що становило важливий елемент позиції заявникового захисту в апеляційному суді. Справді, свідчення колишньої дружини заявника було не єдиним засобом доказування можливості вчинення заявником діянь, у яких його обвинувачено. Проте лист від 26 листопада 1996 року, будучи пов’язаний з попередніми свідченнями колишньої дружини заявника, мав окреме значення, оскільки він, зрозуміло, був здатний вплинути на рішення апеляційного суду...

34. ... Правильно вирішити, чи заслуговує лист від 26 листопада 1996 року на їхні зауваження, могли тільки безпосередньо самі сторони. На кін тут була поставлена довіра сторін кримінального процесу до функціонування правосуддя, яка спирається, зокрема, на усвідомлення того, що вони мали змогу висловити свою думку щодо кожного документа у матеріалах справи...

36. Суд вважає, що повага до права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, вимагала, щоб заявника повідомили про те, що апеляційний суд одержав листа колишньої дружини заявника від 26 листопада 1996 року, і щоб він дістав можливість висловити щодо нього свої зауваження.

«Коркюфф проти Франції» (Corcuff v France), 16290/04, 4 жовтня 2007 року.

30. Заявник вважає, що присутність на інформаційному засіданні присяжних представника прокуратури, який був уповноваженим представником обвинувачення у справі проти заявника, створила для заявника невигідну ситуацію, з огляду на принцип справедливості...

32. Європейський суд вважає, що в цій справі представники прокуратури, які були присутніми під час зазначеного інформаційного засідання, не давали присяжним ніяких інструкцій... Нейтральний характер засідання, зокрема, забезпечив голова суду присяжних, який і головував на цьому засіданні. Йому, зокрема, належить за повноваженнями здійснювати контроль за надаваною інформацією та слідкувати, щоб не було жодного коментаря щодо конкретної справи, обвинувачуваної особи або її ймовірної вини. Сенс такого засідання, яке суттю є технічним за своєю природою, полягає в тому, щоб надати інформацію присяжним засідателям про те, як відбувається судовий розгляд справи в судді присяжних. Європейський суд наголошує у зв’язку із цим на користі, що приносить таке інформування присяжних, які є не фаховими правниками, а звичайними громадянами і часто не знайомі з таємницями світу судочинства. Певно, що варто було б планувати проведення такого засідання без присутності представника прокуратури. Однак Європейський суд вважає, що присутність під час такого засідання як представника прокуратури, так і представника адвокатського корпусу має певний інтерес, оскільки вони є учасниками в судовому процесі, і можуть найкраще відповісти на запитання присяжних про свої власні функції та обов’язки. Крім того, участь у таких інформаційних засіданнях всіх зібраних разом присяжних засідателів, які мають брати участь в засіданнях впродовж всієї сесії присяжних, робить складним призначення співробітника прокуратури, який не виступатиме як сторона обвинувачення в жодній із справ, що розглядатиме суд впродовж цієї сесії. Подібно, присутність усіх адвокатів, які мають виступати в ролі захисників в кожній із справ, може лише ускладнити таку практику, метою якої є лише представлення процедури судового розгляду та обговорення загальних питань, але в жодному разі не окремих обставин різних справ та особистостей обвинувачуваних. Отже, компроміс, до якого вдався суд присяжних, запросивши одного представника від адвокатів захисту, видається вдалим. Тому суд зауважує, що присутність під час таких інформаційних засідань одночасно одного представника прокуратури і одного представника адвокатського корпусу забезпечувала чіткий баланс, з огляду на інформацію, надавану присяжним. Щодо претензії, пов’язаної з привілеями, якими користувався представник прокуратури, коли розповідав про здійснення свого права на відвід, ніщо не вказує на те, що під час засідання, метою якого було представлення інформації щодо судової процедури, йому вдалось сформувати про себе певну думку серед корпусу присяжних засідателів, тим паче, що на той час, коли відбувалось це засідання, представник прокуратури не знав, кого із присутніх на той час присяжних буде врешті-решт призначено за жеребкуванням та в розгляді яких справ присяжні братимуть участь. Тому зовсім не видається очевидним, що прокуратура в цій справі мала якісь реальні переваги порівняно з заявником у питанні здійснення права на відвід.

33. Всі ці елементи взяті сукупно є достатніми для того, щоб Суд ухвалив висновок, що у цій справі нема порушення принципу справедливості...

«Ботме і Аламі проти Сполученого Королівства» (Botmeh and Alami v United Kingdom), 15187/03, 7 червня 2007 року.

42. В цій справі Служба безпеки Сполученого Королівства, як до початку, так і в ході судового розгляду справи заявника мала в своєму розпорядженні отримані від «агентурного джерела» докази того, що одна терористична організація, не пов’язана з заявниками, збирала інформацію щодо можливості здійснення обстрілу посольства Ізраїлю. Пов’язані з цим оперативні дані, отримані після обстрілу вказували, що насправді його здійснила інша терористична організація. Документ, який містив ці дані («перший документ»), не був свідчений прокурорам, що виступали з обвинуваченням в суді проти заявників, і тому сторона обвинувачення його не надала судді, що вів справу, щоб він міг ухвалити рішення щодо необхідності його розкриття. Один з двох інших документів із того ж таки джерела, який, утім, не стосувався відомостей, що містилися в першому документі, був наданий судді до початку процесу в ході попереднього розгляду документів (disclosure hearing).

43. Нерозкриті відомості вперше розглянув апеляційний суд у ході слухання на клопотання однієї сторони (ex parte), яке було проведене до задоволення заяви про подання апеляції. На початку розгляду апеляційної скарги по суті апеляційний суд, що засідав у іншому складі, перш ніж перейти до дослідження матеріалів в режимі ex parte, заслухав у двосторонньому порядку заяви сторін щодо процедури прийняття ухвали за клопотанням державного обвинувачення про надання імунітету в суспільних інтересах. На цьому слуханні заявники не користувались правовою допомогою ні своїх адвокатів, ні спеціально призначеного адвоката, що мав допуск від служби безпеки... Втім після засідання, на якому розглядали питання про розкриття інформації, і задовго до відновлення розгляду в порядку апеляції, апеляційний суд стисло повідомив заявникам про відомості, що містилися в першому документі, а також про події, які призвели до того, що нерозкриті матеріали так і не були надані судді першої інстанції. У своїй постанові від 1 листопада 2001 року апеляційний суд зазначив, що, крім матеріалів, наданих заявникам у короткій формі, в розпорядженні суду не було інших значущих матеріалів, які не б не були надані судді першої інстанції... Заявники дістали всі можливості для того, щоб подати зауваги щодо матеріалу, який їм був представлений у стислій формі, і щодо його значення для спірних питань у справі. На основі отриманих у відповідь заяв апеляційний суд ухвалив, що заявникам не завдано ніякої несправедливості внаслідок того, що вони не мали доступу до нерозкритих матеріалів в ході судового розгляду, оскільки вони не додавали нічого суттєвого до того, що було вже розкрите в ході розгляду в першій інстанції і оскільки захист при розгляді в першій інстанції не зробив жодної спроби скористатися з подібного матеріалу, розкритого в ході розгляду, представивши його в будь-якій формі колегії присяжних.

44. З огляду на межі, в яких апеляційний суд розкрив заявникам таємних відомостей, на те, що питання про вплив нових відомостей на обґрунтованість засудження заявників суд міг розглянути з урахуванням докладних аргументів їхніх захисників, і на те, що нерозкриті відомості, згідно з ухвалою суду, не додавали нічого суттєвого до вже оприлюдненого в ході судового процесу, Суд вважає, що ... наслідки нерозкриття матеріалів судді першої інстанції були в цій справі усунуті при подальшому провадженні в апеляційному суді.

12. Юридичне представництво (правова допомога)

«Пуатрімоль проти Франції» (Poitrimol v France), 14032/88, 23 листопада 1993 року.

35. Явка підсудного має надзвичайно важливе значення як з погляду на його право подавати докази, так і на потребу перевірити точність його свідчень і порівняти їх зі свідченнями потерпілої особи — чиї інтереси слід захищати — і свідків.

Отже, законодавець повинен бути в змозі запобігати необґрунтованій відсутності юридичного представника. У цій справі, однак, вирішувати, чи припустимо загалом нести покарання за ігнорування правом на юридичного представника, і загалом правову допомогу, немає потреби, бо, зважаючи на всі обставини, позбавлення цього права в будь-якому разі було невідповідним. Воно відібрало у пана Пуатрімоля, який був не вправі звернутися до апеляційного суду з клопотанням про скасування його рішення і повторний розгляд справи, його єдиний шанс навести в другій інстанції свої матеріально-правові і процесуальні аргументи щодо висунутого проти нього обвинувачення ...

37. Згідно з прецедентною практикою Палати в кримінальних справах Касаційного суду, якої дотримувалися в цій справі, засуджений, котрий не підкорився судовому наказу на його арешт, не може користуватися допомогою юридичного представника при розгляді апеляції з питань права. А заявник не міг належним чином подати таку апеляцію, не з’явишись до в’язниці...

38. Суд вважає, що рішення про неприйнятність апеляції з питань права на підставах, пов’язаних з ухилянням заявника від явки, так само становило непропорційну санкцію, якщо взяти до уваги знаменну важливість права на захист і принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Як визнано, відповідний засіб правового захисту належав до категорії тих питань, що стосувалися застосування закону, а не суті справи. Втім у французькому кримінальному процесі питання про те, чи може обвинувачений, не з’являючись у суді, навести свої матеріально-правові і процесуальні аргументи щодо висунутого проти нього обвинувачення у другій інстанції, багато в чому залежить від того, чи навів він вагомі причини своєї відсутності. Отже, суттєво важливо передбачити можливість для перевірки правових підстав, на яких апеляційний суд такі причини відхиляє.

39. З огляду на всі ці міркування, Суд ухвалює, що порушення статті 6 було ... як в апеляційному, так і в касаційному суді.

«Боунер і Максвелл проти Сполученого Королівства» (Boner and Maxwell v United Kingdom), 18711/91 and 18949/91, 28 жовтня 1994 року.

41. ... Питання права в цій справі, можливо, й не було особливо складним. Утім, щоб в апеляційному порядку оскаржити дискреційні повноваження судді під час розгляду справи в першій інстанції ... потрібні певні юридичні навички і досвід. Те, що пан Боунер міг зрозуміти підстави для подання апеляції і що його адвокат не був готовий представляти його ... не міняє того, що без послуг юриста-практика він не був у змозі компетентно звернутися до суду з цього правового питання й, отже, ефективно вести свій захист...

Крім того, як уже констатовано, апеляційний суд, користувався широкими повноваження для розгляду цієї апеляції, а його рішення було остаточним. А ще більше значення, однак, має те, що заявник був засуджений до восьми років тюремного ув’язнення. Тож для пана Боунера поставлене на кін питання важило дуже багато.

43. ... Ситуація у такій справі, як ця, що пов’язана з суворим покарання, в якій апелянтові доводиться подавати найвищій апеляційній інстанції аргументи на свій захист без сторонньої допомоги, не задовольняє умов статті 6...

44. З огляду на характер провадження, широкі повноваження Високого суду, обмежену здатність непредставленого адвокатом апелянта подавати юридичні доводи і передовсім важливість розгляданого питання через тяжкість можливого покарання, Суд доходить висновку, що інтереси правосуддя вимагали, щоб заявникові надали безоплатну юридичну допомогу для забезпечення його представництва в ході розгляду його апеляції.

«Тваліб проти Греції» (Twalib v Greece), 24294/94, 9 червня 1998 року.

53. Додатковим фактором виступає складність касаційного судочинства. Воно було пов’язане з оскарженням процедури в першій інстанції, що вимагало навести аргументи, які переконали б касаційний суд у тому, що його права на захист були позбавлені юридичної сили. Слід зазначити, що складність касаційного провадження підтверджується і наявністю вимоги про те, що сторони на слуханнях у Касаційному суді повинні бути представлені адвокатами... Крім того, підготування повідомлення про апеляцію треба також розглядати, як таке, що вимагає юридичних навичок, досвіду і, особливо, знання тих підстав, на яких апеляційну скаргу можна подавати. Слід зазначити, що заявник — іноземець, не знайомий з грецькою мовою і правовою системою, в своєму письмовому повідомленні про апеляцію не зміг указати хоча б якихось підстав для апеляції, і це призвело до того, що апеляцію визнали неприйнятною...

54. Суд вважає, що, за таких обставин, інтереси правосуддя вимагали, щоб заявникові в зв’язку з його наміром подати апеляцію до Касаційного суду надали безоплатну правову допомогу...

55. Суд відразу ж зазначає, що відповідно до частини 3 статті 513 Кримінально-процесуального кодексу, сторона, яка подає апеляцію з питання права, на слуханнях у Касаційний суді повинна бути представлена адвокатом... Проте ... Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає надання безоплатної правової допомоги в зв’язку з такими апеляційними заявами. Хоча уряд доводив, що безоплатну правову допомогу апелянтам в касаційному провадженні може надати Рада адвокатів, відповідно до частини 6 статті 201 Кодексу адвокатської практики (Code of Lawyers) ..., та його представники не надали жодного конкретного прикладу того, як ця схема діє на практиці. У будь-якому випадку, немає підстав вважати, що наявність такої можливості була якось доведена до відома пана Тваліба або що його прохання від 8 червня 1993 року було б повідомлене Раді адвокатів та мало б позитивне розв’язання.

56. З огляду на ці обставини, Суд змушений зробити висновок, що грецьке законодавство не передбачає надання правової допомоги таким особам, як заявник, у зв’язку з поданням апеляцій з питань права. Отже, у цій справі не має значення те, що клопотання заявника про надання юридичної допомоги було прийняте після закінчення строку для оскарження: задовольнити його й так не вдалося б...

57. ... порушено пункт 1 у поєднанні з підпунктом (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Чекалла проти Португалії» (Czekalla v Portugal), 38830/97, 10 жовтня 2002 року.

68. ... вирішальним питанням є недотримання офіційно призначеним захисником простого й суто формального правила при оскарженні вироку з питань права у Верховному суді. На думку Суду, це було «очевидним недоглядом», який вимагав від відповідних органів вжиття позитивних заходів. Верховний суд міг, наприклад, замість того, щоб визнати скаргу неприйнятною, звернутися до офіційно призначеного захисника із пропозицією доповнити її або виправити.

70. Суд ... не вбачає, як незалежність адвокатської професії могла зазнати впливу через просте проханням суду виправити формальну помилку. Крім того, Суд вважає, що заявляти апріорі, що така ситуація неминуче порушила принцип рівності сторін, не можна: скоріше це було б виявом повноважень судді з ведення судочинства, реалізованих з метою належного відправлення правосуддя. ... Видається, що в умовах, які нині склалися в Португалії, рішення, подібне до ухваленого Верховним судом 10 липня 1996 року, з огляду на недавнє рішення Конституційного суду, було б неможливим.

71. Отже, обставини справи накладали на відповідний суд позитивне зобов’язання забезпечити практичне й ефективне здійснення права заявника на належну судову процедуру. А оскільки цього не зроблено, Суд може лише констатувати недотримання вимог пунктів 1 і 3(с) статті 6 Конвенції в поєднанні. Отже, ці положення порушено.

«Ермі проти Італії» (Hermi v Italy) [GC], 18114/02,18 жовтня 2006 року.

97. Заявник у цій справі жодного разу не попереджав владу про якісь труднощі, що виникали при підготуванні його захисту. Крім того, на думку Суду, недоліки в роботі заявникового адвоката не були очевидними. Національні органи влади, отже, не зобов’язані були втручатися й вживати заходів, щоб гарантувати, що обвинуваченого належним чином представляють і захищають...

98. Суд до того ж зазначає, що Римський апеляційний суд, по суті, витлумачив заявникову бездіяльність у поданні клопотання про його транспортування в зал засідань як недвозначну, хоч і неявну, відмову з його боку від права на участь у апеляційному розгляді ... З огляду на конкретні обставини цієї справи, Суд вважає, що цей висновок був обґрунтованим і неупередженим.