2. Відхилення

«Хальфауї проти Франції» (Khalfaoui v France), 34791/97, 14 грудня 1999 року.

43. ... зобов’язання з’явитися для взяття під варту означає, що апелянт мусить заздалегідь погодитися на позбавлення волі, призначене за оскаржуваним судовим рішенням, хоча відповідно до норм французького права апеляція з питань права має відкладальну дію, а вироки, оспорені за допомогою таких апеляцій, не є остаточними. Отже, вирок набирає законної сили тільки тоді і в тому разі, коли апеляцію з питань права відхилено.

44. Хоча прагнення забезпечити виконання судових рішень саме по собі є законним, Суд зауважує, що органи влади мають в своєму розпорядженні й інші засоби, з допомогою яких вони можуть заарештувати відповідного засудженого чи до ... чи після розгляду апеляції з питань права. На практиці, зобов’язання з’явитися для взяття під варту покликане замінити процедури поліційного правозастосування зобов’язанням, що покладається на самого обвинуваченого і підкріплюється при цьому такою санкцією, як позбавлення їх права на апеляцію з питань права.

45. І нарешті, Суд зауважує, що зобов’язання з’явитися для взяття під варту не виправдане і ніякими особливостями касаційного процесу, провадження в Касаційному суді, на розгляд якого можуть бути передані тільки аргументи з питань права, ... в основному письмове, тимчасом як ніхто не стверджував, що присутність обвинуваченого на розгляді є необхідною...

46. У цьому випадку, відповідно до положень статті 583 Кримінально-процесуального кодексу, відмову заявника виконати своє зобов’язання з’явитися для взяття під варту, покарано шляхом позбавлення його права на подання оскарження з питань права. У цьому зв’язку Суд, всупереч твердженням уряду, не бачить великої різниці між автоматичним визнанням скарги неприйнятною, що передбачає лише норми практики Кримінальної колегії Касаційного суду, ... та позбавлення права на апеляцію, яка прямо передбачена у статті 583...

47. З огляду на важливість перегляду в останній інстанції, здійснюваного Касаційним судом у кримінальних справах, та на те, що в цьому перегляді стоїть на кону тим, хто, можливо, був засуджений до тривалих строків позбавлення волі, Суд вважає, що така особливо серйозна санкція зачіпає право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції.

53. ... можливість подати клопотання про звільнення від зобов’язання явки для взяття під варту не може, на думку Суду, усунути диспропорційність санкції, що позбавляє права на апеляцію з питань права.

54. На завершення Суд, зважаючи на всі обставини справи, робить висновок, що заявник потерпів від надмірного обмеженням його права на доступ до суду і, отже, його права на справедливий судовий розгляд.

«Еліазер проти Нідерландів» (Eliazer v Netherlands), 38055/97, 16 жовтня 2001 року.

33. У цій справі ... заявник не був зобов’язаний з’являтися для взяття під варту для того, щоб Об’єднаний суд міг розглянути його заперечення. І заявник сам вирішив не з’являтися на процес через небезпеку бути заарештованим. Окрім того ... коли б заявник вирішив бути присутнім на розгляді, то в нього відразу б з’явилася можливість звернутися до касаційної інстанції...

34. Виходячи з цього, Суд вважає, що в цій справі інтерес держави в тому, щоб якомога більше справ були розглянуті в присутності обвинувачених, перш ніж надавати доступ до касації, переважає заінтересованість обвинуваченого в уникненні небезпеки бути заарештованим, з якою пов’язана його присутність у засіданні суду...

35. Роблячи такий висновок, Суд врахував всі стадії провадження в сукупності, зокрема, те, що адвокат заявника виступив у ході апеляційного провадження в Об’єднаному суді, хоча заявник на ці засідання не з’явився ... і що заявник мав змогу дістати доступ до Верховного суду, ініціювавши провадження, внаслідок якого був б здійснений повторний судовий розгляд висунутих проти нього обвинувачень, за умови, що він буде присутнім на розгляді. На думку Суду, не можна сказати, що така система, покликана урівноважити окремі інтереси, є несправедливою.

36. Рішення про оголошення касаційної скарги заявника неприйнятною, отже, не можна розглядати як непропорційне обмеження права заявника на доступ до суду або як таке, що позбавило його справедливого суду. Тому, порушення пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції не було.

«Озу проти Італії» (Osu v Italy), 36534/97, 11 липня 2002 року.

29. Суд насамперед зауважує, що заявник, який виїхав з Італії незабаром після його виправдання в першій інстанції, не повідомив органи влади про зміну своєї адреси, чого вимагали відповідні положення національного законодавства. Італійські органи потім намагались надсилати всі акти, що стосувалися апеляційного провадження, на ту адресу в Італії, яку заявник колись обрав. Оскільки ці спроби не мали наслідку, то заявник не знав про апеляційне провадження, відкрите прокурором при районному суді Ареццо.

30. Суд також відзначає, що заявник був поінформований про обвинувальний вирок, постановлений Флорентійським апеляційним судом, щонайпізніше 19 серпня 1995 року, тобто у день його арешту. 22 вересня 1995 року він звернувся до Касаційного суду по дозвіл подати апеляцію після закінчення строку...

34. ... Клопотання заявника ... визнано неприйнятним на тій підставі, що воно не було подане протягом десятиденного строку, передбаченого статтею 175 Кримінально-процесуального кодексу...

36. ... Суд зауважує, що стаття 1 закону № 742 від 7 жовтня 1969 року передбачає, що перебіг процесуальних строків автоматично зупиняється кожного року з 1 серпня до 15 вересня і що в тому разі, якщо такий строк починає відлік під час цього періоду, то його початок автоматично переноситься на кінець цього періоду. Заявник же фактично подав клопотання 22 вересня, тобто протягом десятиденного строку, що почався 16 вересня 1995 року.

37. Однак Касаційний суд не застосував положення Закону № 742 і відхилив клопотання заявника як подане з пропуском строку. Якогось пояснення, чому чіткі формулювання статті 1 Закону № 742 не були застосовані в справі заявника, ні в цьому рішенні касаційного суду, ні в зауваженнях уряду немає...

38. Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що заявник міг обґрунтовано сподіватися, що призупинення процесуальних строків застосовуватиметься і в його справі і що, згідно з відповідним національним законодавством, рішення касаційного суду від 30 січня 1996 року не було передбачуваним.

39. Вважати, що заявник діяв недбало, звертаючись із клопотанням про дозвіл на подання апеляції через сім днів після закінчення періоду зупинки, не можна. Суд за цих обставин вважає, що незастосування статті 1 Закону 747/69 без усяких підстав позбавило заявника права на звернення до суду для оскарження його засудження заочно.

40. Отже, було порушення пункту 1 статті 6.

«АЕПІ С.А. проти Греції» (AEPI SA v Greece), 48679/99, 11 квітня 2002 року.

24. Суд наголосив на тому, що в пункті 2 статті 505 та в пункті 2 статті 479 визначено термін для подання касаційного оскарження прокурором — 30 днів, і відлік цього терміну розпочинається від дня виголошення оскаржуваної ухвали. Пункт 3 статті 473 містить окреме положення щодо початку відліку цього терміну: у цьому випадку суд розпочинає відлік після дати появи судового рішення в письмовому вигляді.

25. У цій справі заявник подав касаційну скаргу через двадцять днів після того, як він ознайомився з самим текстом рішення корекційного суду, наданого генеральним прокурором касаційного суду, який зробив висновок про те, що цей суд неналежно витлумачив та застосував статтю 70 Закону про інтелектуальну власність. Водночас касаційний суд відхилив скаргу як подану запізно: він зазначив, що це рішення також ще може бути оскаржене і початок терміну подання оскарження бере відлік від дати виголошення рішення, а не від дати надання рішення суду в письмовому вигляді.

26. Європейський суд відзначив, що незалежно від наявної в цій справі можливості оскаржити в апеляційному порядку рішення корекційного суду, заявник хотів звернутись до касаційної інстанції з оскарженням цього рішення не по суті, а стосовно окремих правових моментів, які містились в мотивувальній частині рішення. Отже, повний текст рішення був необхідний для того, щоб організація-заявник могла чітко та точно сформулювати свої зауваги в касаційному оскарженні.

27. Однак Суд нагадує, що заявник звернувся з касаційним оскарженням через звернення до прокуратури. Тому, якщо чинне на той час національне законодавство з цієї проблематики було таким, як його описує уряд, то прокуратура, яка є досвідченою в питаннях, що належать до її компетенції, мала б, поза всяким сумнівом, відмовитись це робити.

28. Оскільки апеляційне подання було відхилене на підставі того, що його подали із запізненням через те, що оскарження подано в термін, який починався від дати проголошення рішення, а не від дати появи судового рішення в письмовому вигляді, Європейський суд вважає, що касаційний суд позбавив заявника права на доступ до суду. Тому, він ухвалює рішення про те, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Орган

«Дідьє проти Франції» (Didier v France) (ухв.), 58188/00, 27 серпня 2002 року.

3. ... «Суд» за змістом статті 6 — це й суд за змістом статті 2 Протоколу № 7. І нарешті, Суд відзначає, що при перегляді рішень РФЗ [Ради з фінансових ринків], Державна рада (Conseil d’Etat) має повноваження розглядати всі сторони справи, тож у цьому стосунку вона також є «судовим органом, який має повну юрисдикцію» і, отже, «судом»... Виходячи з цього, Суд вважає, що заявникові надали право апеляції у рамках кримінальної справи, відповідно до першого пункту статті 2 Протоколу № 7...

4. Безсторонність

«Бонацці проти Італії» (Bonazzi v Italy), 7975/77,13 грудня 1978 року, DR 15, 169.

9. ... Що стосується поведінки суддів, Комісія відзначає, що заявник не надав суду касаційної інстанції жодного доказу, який би загалом доводив, що судді були упередженими. Той факт, що апеляційний суд присяжних змінив обвинувачення і збільшив покарання (з 11 років до 14 років) в цьому випадку не можна вважати доказом упередженості.

«Обершлік проти Австрії» (Oberschlick v Austria), 11662/85, 23 травня 1991 року.

50. ... Частина 3 статті 489 Кримінально-процесуального кодексу, яка встановлює, що в подібних випадках у складі суду не може бути члена, який раніше брав участь у розгляді цієї ж справи ... демонструє прагнення національної законодавчої влади усунути всі обґрунтовані сумніви з приводу неупередженості суду. Отже, недотримання цієї норми означає, що апеляцію заявника розглядав суд, у неупередженості якого можна було сумніватися навіть із позиції внутрішнього права.

51. ... не тільки голова засідання, але й два інших члени апеляційного суду повинні були в силу обійманої посади заявити самовідвід, відповідно до частини 3 статті 489 Кримінально-процесуального кодексу. Крім того, на відміну від ситуації з головою, заявник і його адвокат вже набагато пізніше після слухання 17 грудня 1984 року довідалися, що й двоє інших суддів також брали участь в ухваленні рішення від 31 травня 1983 року.

Отже, не можна вважати встановленим той факт, що заявник відмовився від свого права на розгляд його справи «безстороннім» судом.

«Боргерс проти Бельгії» (Borgers v Belgium), 12005/86, 30 жовтня 1991 року.

28. Крім того, ця нерівність поглибилася ще більше, з огляду на те, що в роботі суду брав участь як дорадник генеральний адвокат. Допомога такого роду, надавана з цілковитою об’єктивністю, може мати певну користь при підготуванні проектів рішень, хоча цим завданням має передусім опікуватися сам Касаційний суд. Однак важко зрозуміти, яким чином така допомога може й далі обмежуватися міркуваннями стилю, які в будь-якому випадку часто нерозривно пов’язані з питаннями суті справи, якщо вона ще й покликана, як це також підтвердив уряд, сприяти забезпеченню узгодженості прецедентної практики. Навіть якщо така допомога тільки цим і обмежувалася у справі, все ж можна небезпідставно вважати, що участь в нарадах надавала генеральному адвокатові додаткову можливість, не побоюючись заперечень з боку заявника, просувати свої доводи на користь відхилення апеляції.

29. Як висновок, зважаючи на вимоги, що їх ставить право на захист і принцип рівності можливостей сторін, та на роль зовнішніх ознак в оцінці їхнього дотримання, Суд доходить висновку про порушення пункту 1 статті 6...

«Дактарас проти Литви» (Daktaras v Lithuania), 42095/98,10 жовтня 2000 року.

33. ... Суд відзначає, що голова палати Верховного суду з кримінальних справ подав касаційне клопотання до суддів цієї самої палати, отримавши клопотання від судді суду першої інстанції, який був незадоволений рішенням апеляційного суду. Голова палати запропонував скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Після цього той самий голова палати призначив суддю-доповідача і сформував склад суддівської колегії, яка мала розглянути справу. Касаційне клопотання було підтримане на касаційному слуханні обвинуваченням і згодом прийняте Верховним судом...

35. ... Суд зазначає, що таку думку не можна вважати нейтральною з погляду сторін у справі. Виступаючи з рекомендацією, що те чи інше рішення має бути затверджене або скасоване, голова палати неминуче стає або союзником підсудного, або його опонентом...

У цьому клопотанні голова палати, по суті, прийняв сторону обвинувачення, оскільки на касаційному слуханні клопотання голови палати наразилося на заперечення з боку заявника, але було схвалене обвинуваченням, яке зі свого боку касаційної апеляції не подавало...

36. До того ж фактом є те, що хоча голова палати і не брав участі в судовому засіданні, на якому розглядали касаційне клопотання, але саме він призначив суддю-доповідача, а також сформував склад колегії із суддів, очолюваної ним палати з кримінальних справ...

... коли голова палати з кримінальних справ не лише приймає позицію сторони обвинувачення у справі, а й, на додаток до своїх організаційних та управлінських функцій, формує склад суду, не можна вважати, з об’єктивного погляду, що це забезпечує достатні гарантії, які б не давали підстав для будь-якого законного сумніву, що нема неприйнятного тиску. Той факт, що до втручання у справу голову палати спонукав суддя суду першої інстанції, лише ускладнює ситуацію...

«Хмелірж проти Чехії» (Chmelíř v Czech Republic), 64935/01, 7 червня 2005 року.

60. ... Отже, Суд зазначає, що голова палати М. В., на розгляд якої передали апеляцію пана Хмеліржа, став відповідачем за позовом, внесеним заявником 7 лютого 2000 року про захист прав на особистість. Пізніше, 15 лютого 2000 року, M. В. наклав на заявника дисциплінарний штраф за неповагу до суду на тій підставі, що у своєму клопотанні про відвід судді від 3 грудня 1999 року той вдався до неправдивих тверджень, які були нахабними й безпрецедентними закидами на його адресу та мали на меті затримати хід провадження. І нарешті, 1 березня 2000 року Верховний суд відхилив друге клопотання заявника про відвід судді, після того. як до М. В. подали позов про захист прав на особистість.

67. ... клопотання про відвід є офіційним передбаченим законом засобом захисту, яким сторони судового процесу можуть скористатися відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу. Крім того, мотивувальна частина цього рішення свідчить, що голова палати не зміг достатньою мірою дистанціюватися від зауважень на його адресу, зроблених в зв’язку з першим клопотанням заявника про відвід. На думку Суду, з теоретичного погляду було б можна стверджувати, що суддя діяв без будь-яких особистих інтересів, а лише для захисту авторитету і статусу суду. Та насправді суди не є безпристрасними інститутами, а функціонують за посередництва суддів у їхньому складі. Оскільки неповагу до суду в цій справі становили нахабні і безпрецедентні закиди на адресу голови палати, то це означає, що відповідний суддя поведінку заявника оцінив у зв’язку зі своїм особистим розумінням, відчуттями, почуттям гідності і нормами поведінки, оскільки відчував, що вони були спрямовані на нього особисто і почувався ображеним. Отже, його власне сприйняття і оцінка фактів та його власні судження були причетні до процесу оцінки того, чи йшлося в цьому конкретному випадку про образу суду.

У цьому зв’язку слід особливо зауважити тяжкість призначеного покарання (максимально можливий штраф із передбачених Кримінально-процесуальним кодексом) та оголошене заявникові попередження про те, що будь-які подібні закиди в майбутньому, ймовірно, будуть кваліфіковані як кримінальний злочин. Всі ці моменти, на думку Суду, свідчать, що суддя надто гостро відреагував на поведінку заявника...

69. На думку Суду, цих елементів досить для того, щоб переконатися в об’єктивності наявних у заявника певних побоювань, а саме, що М. В. як голові палати Високого суду може бракувати необхідної неупередженості.