g. Відповідальність юридичного представника за заяви

«Нікула проти Фінляндії» (Nikula v Finland), 31611/96, 21 березня 2002 року.

51. Справді, заявниця обвинуватила прокурора Т. у протиправній поведінці, однак критика її була спрямована на стратегію обвинувачення, яку, на її думку, обрав Т., оскільки два конкретні рішення, ухвалені ним ще до судового розгляду, становили, на її думку, «маніпулювання ролями... і порушення ним своїх посадових обов’язків». Хоча деякі з висловлювань заявниці були недоречними, її критика суворо обмежувалася діями Т. як обвинувача в справі проти її клієнта, що слід відрізняти від критики загальних професіональних та інших якостей Т. У цьому процесуальному контексті Т. повинен був терпимо поставитися до суворої критики з боку заявниці в її ролі адвоката захисту.

52. Більше того, Суд відзначає, що виступи заявниці обмежувалися залом суду, що слід відрізняти від критики на адресу судді або прокурора, озвученої, наприклад, у засобах масової інформації ... Не згідний Суд і з тим, щоб прирівнювати критику дій прокурора з боку заявниці, яка мала процесуальний характер, до особистої образи...

53. Суд ще раз підкреслює, що хоча заявниця й не була членом колегії адвокатів і, отже, не могла бути піддана дисциплінарному стягненню, вона, проте, була зобов’язана підкорятися суду і його розпорядженням. Немає ніяких свідчень того, що прокурор Т. просив суддю-голову відреагувати на критичні зауваження заявниці якось інакше, ніж через ухвалення рішення з процесуального заперечення захисту щодо допиту відповідного свідка обвинувачення. ... У цьому зв’язку Суд хотів би підкреслити роль судів і судді-голови в такій організації судочинства, за якої забезпечується належна поведінка сторін і, найголовніше, справедливість судового розгляду — що вкупі дозволяє уникнути надалі розгляду питань про правомірність заяв однієї зі сторін у залі судових засідань.

54. Справді, після висунення прокурором Т. приватного обвинувачення заявниця була визнана винною лише в дифамації внаслідок недбалості. Так само важливо й те, що Верховний суд звільнив її від цього покарання, з огляду на малозначущість правопорушення. Нехай навіть накладене на неї стягнення було таким чином зняте, але залишалося в силі накладене на неї зобов’язання сплатити грошове відшкодування й судові витрати. Попри все це, загроза судового розгляду критичних зауваг адвоката на адресу іншої сторони в кримінальній справі — якою, поза всяким сумнівом, слід визнати прокурора — після події важко узгодити з обов’язком адвоката наполегливо відстоювати інтереси свого клієнта. Звідси випливає, що оцінювати доречність і корисність аргументів захисту при належному нагляді з боку суддів мають головно самі адвокати, не зазнаючи потенційного «ефекту холодного душу» навіть у вигляді порівняно незначного кримінального покарання або зобов’язання компенсувати заподіяний збиток або завдані витрати...

56. З огляду на такі обставини, Суд доходить висновку, що було порушення статті 10, оскільки рішення Верховного суду про затвердження вироку стосовно заявниці й залишення в силі судового наказу про сплату грошового відшкодування й судових витрат не було пропорційним поставленій правомірній меті.

«Кипріану проти Кіпру» (Kyprianou v Cyprus) [GC], 73797/01, 15 грудня 2005 року.

178. Лімассольский суд присяжних (Assizes Court) засудив заявника до позбавлення волі строком на п’ять днів. Цей вирок не можна не вважати суворим, особливо, якщо врахувати, що його виконано негайно. Згодом його підтвердив Верховний суд.

179. Поведінку заявника можна вважати такою, що виявляла ознаки певної неповаги до суддів Суду присяжних. Усе ж його зауваги, хоч і неввічливі, стосувалися тільки способу, в який судді вели розгляд справи, зокрема в зв’язку з тим перехресним допитом свідка, який він проводив у межах захисту свого клієнта, обвинувачуваного в убивстві.

180. З урахуванням вищевикладеного, Суд з доводами уряду про те, що тюремне ув’язнення, призначене заявникові, було пропорційним тяжкості вчиненого правопорушення, не погоджується, зокрема і з огляду як на те, що заявник був адвокатом, так і на наявні альтернативи ...

181. Отже, за оцінкою Суду, призначене заявникові покарання було непропорційно суворим та могло справити «ефект охолодження» на виконання адвокатами своїх обов’язків як захисників ... Висновок Суду щодо наявності процесуальних порушень в сумарному провадженні у справі про образу суду ... ще більше увиразнює цю непропорційність ... Тому Суд вважає, що судові присяжних не вдалося знайти правильного балансу між потребою захищати авторитет судової влади та необхідністю захищати право заявника на свободу висловлення поглядів. І те, що заявник відбув тільки частину покарання позбавленням волі ... цього висновку не міняє.

183. Отже, Суд вважає, що статтю 10 Конвенції порушено через непропорційність призначеного заявникові покарання.

«Садай проти Туреччини» (Saday v Turkey), 32458/96, 30 березня 2006 року.

35. У цій справі заявник, безсумнівно, у своєму письмовому зверненні вдався до особливо різких висловів, таких як: «Держава хоче, щоб нас вбивали кати, одягнуті в мантії» або «Фашистська диктатура (...) хоче мене тепер засудити в державному суді безпеки», які надавали розповіді особливо ворожу коннотацію. Суд не може мінімізувати вислів, який закидають заявникові, зводячи його до простої критики складу державних судів безпеки. Справді, заявник цілком міг оскаржити склад або роботу суду, не роблячи при цьому особистих нападок на суддів, які в ньому засідали. Таке твердження посилюється серйозністю та узагальнювальним характером сформульованих заявником закидів, так само як і обраною для цього випадку тональністю, які могли в результаті підривати судовий авторитет, створюючи атмосферу непевності, що зашкодило б належному відправленню судочинства.

36. В результаті цього та з огляду на висловлені заявником твердження, які за своїм характером спрямовані безпосередньо принизити гідність суддів, Європейський суд може погодитись з тим, що суд міг вважати за необхідне застосувати санкції. У зв’язку з цим Європейський суд відзначає, що коли йдеться про визначення пропорційності втручання, то мають також бути враховані характер і тяжкість накладеного покарання... В цій справі суд безпеки засудив заявника до шести місяців позбавлення свободи, тобто до максимального терміну покарання, передбаченого пунктом 3 статті 23 закону № 2845, два місяці відбування покарання із цього терміну мали бути проведені в ізольованій камері. І хоч суд безпеки ухвалив рішення про відстрочку чотирьох місяців відбування покарання, тяжкість та серйозність покарання, яке заявник мав відбути — власне, йдеться про перебування в ізольованій камері впродовж перших двох місяців — видається непропорційним до мети, яку переслідували, а отже, не є «необхідним в демократичному суспільстві»...

37. Тому було порушення статті 10 Конвенції.

h. Присутність на слуханнях

«Балліу проти Албанії» (Balliu v Albania), 74727/01, 16 червня 2005 року.

35. Суд зазначає, що якщо заявник не бажав захищати себе особисто, а вибраний ним адвокат не виконував свого обов’язку, албанські органи влади могли діяти по-різному. Вони могли або спонукати пана Лелі — адвоката, якого вибрав заявник, — виконати свій обов’язок, або ж могли замінити його офіційно призначеним адвокатом. Однак, зважаючи на незалежність адвокатури, примусити адвоката заявника діяти виявилося неможливим. Крім того заявник відмовився від того, щоб його захищав офіційно призначений адвокат. Отож внутрішній суд обрав третій варіант, а саме оголосив про перерву в слуханнях і відтак проводив його за відсутності адвоката заявника, хоча і в присутності самого заявника.

36. Суд далі зазначає, що заявник жодного разу не повідомляв районний суд Дурреса про якісь недоліки в роботі свого юридичного представника або офіційно призначеного адвоката, і не висував клопотань про призначення іншого.

37. У цій ситуації Суд вважає, що органи влади достатнім чином виконали свої зобов’язання забезпечити правову допомогу і тоді, коли зупинили слухання для того, щоб дати можливість адвокатові заявника виконати свій обов’язок, і тоді, коли призначили адвоката в рамках системи надання безоплатної правової допомоги.

38. Беручи також до уваги обов’язок влади за пунктом 1 статті 6 Конвенції провести розгляд «впродовж розумного строку», обставини надання заявникові юридичної допомоги в ході судового розгляду не свідчать про незабезпечення юридичної допомоги відповідно до вимог підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції, або про відмову в справедливому судовому розгляді за змістом пункту 1 цього положення ...

44. На слуханнях у районному суді Дурреса, коли в зал викликали свідків обвинувачення, заявник та його адвокат мали змогу ставити їм запитання, але вони вирішили цього не робити: адвокат заявника через те, що був відсутній, а заявник через те, що зберігав мовчання.

і. Сплата гонорару

«Морріс проти Сполученого Королівства» (Morris v United Kingdom), 38784/97, 26 лютого 2002 року.

88. Суд нагадує, що в справі «Круассан проти Німеччини» ..., він не встановив порушення підпункту (с) пункту 3 статті 6 у випадку, коли від особи вимагалося сплатити її частку для покриття витрат за надання юридичної допомоги і вона мала достатньо коштів для оплати.

89. Суд зазначає, що заявникові запропонували юридичну допомогу за умови оплати внеску в сумі 240 фунтів стерлінгів. Він не вважає умови цієї пропозиції безпідставними чи необґрунтованими, зважаючи на розмір заробітної плати заявника на той час, незалежно від того, чи була заявникові надана можливість сплати частками, чи ні.

j. Фінансові санкції за неналежну поведінку

«X і Y проти Австрії» (X and Y v Austria), 7909/74, 12 жовтня 1978 року, DR 15, 160.

4. ... покладення витрат, пов’язаних із зупиненням провадження в суді першої інстанції ... здійснено відповідно до статті 274 Кримінально-процесуального кодексу, яка передбачає, що в деяких випадках такі витрати має покривати адвокат, який є відповідальним, оскільки це зроблено за його клопотанням. Це положення ... що відповідає аналогічним нормам права інших Високих Договірних Сторін, небезпідставно можна вважати «необхідним» за змістом пункту (2) статті 1 Протоколу, тож єдине питання, що залишається розв’язати, полягає в тому, чи можна обґрунтувати його застосування так само і в цій справі...

k. Вихід із процесу

«Пановітц проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.

96. Суд зазначає, що між адвокатом заявника і суддями суду присяжних виникало багато різних розбіжностей з приводу ходу судового розгляду у справі заявника і що адвокат заявника визнав за необхідне просити дозволу про вихід з процесу в зв’язку з втручанням суду в те, як він здійснює захист заявника. Його прохання було відхилене, і він представляв заявника і в подальшому.

97. Суд, окрім того, зазначає, що при відновленні основного процесу після провадження з питання про неповагу пан Кіпріану висловив думку про те, що вкрай необхідно, щоб заявника представляв інший захисник і щоб той запропонував судові усунути його від подальшого розгляду справи. Клопотання було відхилене, оскільки суд присяжних вважав, що ніяка розумна людина не може дійти висновку, ніби провадження з питання про неповагу могло спричинити якусь упередженість щодо заявника.

98. ... Хоча неповага до суду була предметом окремого провадження, не пов’язаного з основним процесом у справі заявника, той факт, що судді були ображені адвокатом заявника, коли той поскаржився на те, як склад суду поставився до ведення ним перехресного допиту, негативно позначився на здійсненні захисту заявника.

99. . Хоча поведінку адвоката заявника можна розглядати як неповагу до суддів суду присяжних, його зауваження стосувалися лише до порядку, в якому судді вели розгляд справи, та, зокрема, до їхньої нібито недостатньої уваги до перехресного допиту свідка, здійснюваного в межах захисту заявника. У зв'язку з цим таке втручання у свободу висловлення поглядів адвоката заявника при здійсненні захисту заявника порушило статтю 10 Конвенції... Крім того, Суд ухвалив, що вирок, винесений адвокатові заявника міг справити «ефект стримування» у виконанні обов’язків, покладених на адвокатів, що виступають як захисники.

100. Суд вважає, що відмова в задоволенні клопотання пана Кіпріану про надання йому дозволу на вихід з процесу, з огляду на те, що він не може далі здійснювати ефективний захист заявника, вийшла, зважаючи на ці обставини, за межі пропорційної реакції, якщо взяти до уваги відповідний вплив на права заявника на захист. Окрім того, на думку Суду, реакція суду присяжних на нечемну критику з боку пана Кіпріану щодо того, як вони провадили розгляд справи, яка полягала в негайному засудженні його за неповагу до суду і призначенні йому покарання у вигляді позбавлення волі, була так само непропорційною. Він також вважає, що «ефект стримування» на виконання паном Кіпріану його обов’язків як захисника засвідчувало те, що після поновлення судового розгляду він наполягав на тому, щоб інший адвокат звернувся до суду з пропозицією продовжити розгляд в іншому складі суду.

101. За цих обставин Суд робить висновок про те, що спосіб, у який суд присяжних розв’язав суперечку з адвокатом заявника, перетворив судовий розгляд на несправедливий. З цього випливає, що тут було порушення пункту 1 статті 6.

7. Наявність доказів

«Софрі і інші проти Італії» (Sofri and Others v Italy) (ухв.), 37235/97, 27 травня 2003 року.

1. ... Дуже прикро, що окремі докази у судовій справі про вбивство були знищені невдовзі після того, як підозрюваним були висунуті обвинувачення. Відповідальність за знищення доказів, яка, ймовірно, пояснюється адміністративною плутаниною в суді Мілана, лежить на італійських органах влади.

Однак Судові недостатньо встановити факт порушення статті 6 Конвенції. Доводиться також зауважити, що внаслідок цих неправильних дій заявники були поставлені у невигідне становище порівняно з обвинуваченням ...

У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявники не вказали, яким чином одяг старшого інспектора Калабрезі міг підтвердити версію захисту. З іншого боку, результати судової експертизи автомобіля і куль могли б пролити світло на динаміку дорожньо-транспортної пригоди, що сталася після вбивства, і на послідовність, в якій здійснено постріли. Якщо результати цих досліджень суперечили б усім або частині свідчень пана Марино, це поставило б під сумнів його надійність.

Однак Суд зазначає, що прокуратура опинилася в становищі, аналогічному становищу заявників, оскільки неможливість виконання судової експертизи також не дозволила їй спиратись на ті докази, які були втрачені чи знищені. Отже, зважаючи на такі обставини, сторони процесу перебували в рівних умовах.

Більше того, як автомобіль, так і кулі до їхнього знищення були описані, оглянуті й сфотографовані, тож заявники могли здійснювати щодо цих доказів свої права на захист. Зокрема, їм вдалося отримати висновки експерта і комп’ютерну презентацію фотографій, і ці докази допомогли їм домогтися ухвали про прийнятність їхнього клопотання про перегляд. І нарешті, на різних етапах змагального судового процесу вони мали нагоду спростувати багато інших аспектів версії подій, запропонованої обвинувачем.

За цих обставин, Суд не може зробити висновок, що знищення або втрата згаданих вище окремих доказів негативно позначилася на справедливості судового розгляду ...

З цього випливає, що скарга є явно необґрунтованою і повинна бути відхилена.

Див. також «Доступ до матеріалів справи» вище.

8. Можливість свідчити і подавати докази

а. Присутність

«Енсслін, Баадер і Распе проти Федеративної Республіки Німеччини» (Ensslin, Baader and Raspe v Federal Republic of Germany), 7572/76, 7586/76 і 7587/76, 8 липня 1978 року, DR 14, 64.

22. ... Спірне рішення було постановлене на 40-й день процесу, що тривав 191 день. Відтак, заявники знову, принаймні аж до 8 травня 1976 року, тобто дня смерті У Майнхофа, не завжди з’являлися на засідання суду; хоча б якою була їхня причина відмовитися від такої традиційної форми діалогу з судом, вони все ж мали змогу довести свої мотиви і погляди та піддати критиці легітимність системи, створеної для суду над ними, що й було основною лінією їхнього захисту. Саме ж рішення було обґрунтоване їхньою, засвідченою медиками, неспроможністю брати участь у слуханнях понад три години на день протягом не менше як шести місяців. В ньому є й посилання на заяви обвинувачених, що свідчать про їхнє бажання унеможливити відкриття судового розгляду, зокрема, і через голодування. За цих обставин, суддя зумів на законних підставах скористатися з єдиного засобу, який був в його розпорядженні для того, щоб запобігти цілковитій зупинці процесу, який при цьому не ставив захист у невигідне становище, оскільки його адвокати були присутні і мали практично необмежені можливості для контактів зі своїми клієнтами. З урахуванням усіх факторів, ще раз перерахованих вище, продовження процесу за відсутності обвинувачених не можна вважати таким, що порушувало права і свободи, гарантовані Конвенцією, і зокрема згадані вище її положення.

«Зана проти Туреччини» (Zana v Turkey), 18954/91, 25 листопада 1997 року.

69. У цій справі Суд відзначає, що від пана Зана не вимагали присутності на слуханнях у Діярбакирському суді національної безпеки, який засудив його до дванадцяти місяців позбавлення волі ... Відповідно до частини 4 статті 226 Кримінально-процесуального кодексу, прийняти у нього докази на свій захист запропонували Айдинському судові присяжних у рамках повноважень, делегованих йому судом національної безпеки ...

71. З урахуванням того, чим ризикував пан Зана, якого вже засудили до тюремного ув’язнення на термін дванадцять місяців, суд національної безпеки не міг, дотримуючись умови про справедливий судовий розгляд, ухвалювати рішення, не оцінивши прямо доказів, наданих заявником особисто … Якщо б заявник був присутнім на слуханні, то мав би нагоду, зокрема, пояснити, які в нього були наміри, коли він зробив свою заяву, і за яких обставин відбувалося інтерв’ю, міг викликати журналістів як свідків або вимагати пред’явлення запису.

72. Ні «непряме» слухання в Айдинському суді присяжних, ні присутність адвокатів заявника на слуханнях в Діярбакирському суді національної безпеки компенсувати відсутності обвинуваченого не може.

73. Отже, Суд вважає, ... що таке втручання в здійснення права на захист не може мати обґрунтування з урахуванням того чільного місця, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий судовий розгляд за змістом Конвенції.

b. Потреба заслуховувати

«Константінеску проти Румунії» (Constantinescu v Romania), 28871/95, 27 червня 2000 року.

58. У цьому випадку Суд відзначає, що Бухарестський окружний суд, попередньо скасувавши виправдний вирок, постановлений у першій інстанції, встановив обґрунтованість кримінального обвинувачення, висунутого проти заявника, засудивши його за злочинний пасквіль, не заслуховуючи його свідчення щодо цього. Суд не задовольнили аргументи уряду, згідно з якими те, що обвинувачений виступав у суді останнім, було достатнім в цій справі. По-перше, він зазначає, що уряд і заявник не дійшли згоди щодо того, чи справді заявник останнім звертався до суду. По-друге, він підкреслює, що, хоча право обвинуваченого звертатися до суду останнім, безумовно, має важливе значення, проте не може бути прирівняним до його права бути вислуханим в ході судового процесу.

59. Отже, Суд вважає, що Бухарестський окружний суд встановив обґрунтованість висунутого проти заявника кримінального обвинувачення і визнав його винним у наклепі без того, щоб той мав змогу свідчити і захищатися. Він вважає, що Бухарестський окружний суд мав би вислухати докази, надавані заявником, зокрема з огляду на те, що цей суд був першим судом, що ухвалив йому обвинувальний вирок у справі, порушеній для встановлення висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

c. Можливість подання доказів

«Георгіос Папагеоргіу проти Греції» (Georgios Papageorgiou v Greece), 59506/00, 9 травня 2003 року.

37. ... у цій справі йдеться не про приховування доказів, а про відмову видати постанову про подання оригіналів документів, використовуваних як докази обвинувачення. Суди, що розглядали справу, на жодній стадії провадження не були в змозі дослідити витяги з файлу реєстрації банківського комп’ютера чи оригінали чеків або перевірити, чи подані їм копії відповідали оригіналам. Крім того, суд першої інстанції наказав знищити чеки, що, як вважали, були підроблені, — найважливіший доказ у справі заявника. Більше того, основою для засудження заявника за шахрайство були головно фотокопії відповідних чеків. З рішення апеляційного суду також можна побачити, що засобами, які використовували для вчинення шахрайства, були чеки і комп’ютер, який був потрібний для зміни даних у центральному комп’ютері банку. За цих обставин, Суд вважає, що подання оригіналів чеків мало вкрай важливе значення для захисту заявника, оскільки дозволило б йому, як він сам вказував, довести, що розпорядження про спірну оплату видавали інші працівники банку, а не він, і це спонукало б суддів дійти висновку, що звинувачення в шахрайстві були необґрунтованими...

39. Беручи до уваги той факт, що попри неодноразові клопотання заявника, основні докази не були належно подані і обговорені на судовому засіданні в присутності заявника, Суд робить висновок, що оспорюване провадження, взяте в цілому, не відповідає критеріям справедливого судового розгляду.

40. Отже, було порушення пунктів 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції.

«Перна проти Італії» (Perna v Italy) [GC], 48898/99, 6 травня 2003 року

31. ... Суд погоджується з італійськими судами в тому, що коли навіть припустити, що долучення до справи двох газетних статей і протоколу допиту пана Казеллі могло б пролити світло на політичне вчення останнього і його взаємини з третіми особами, то ці заходи не могли б установити, що він порушив принципи неупередженості, незалежності й об’єктивності, притаманні його обов’язкам. Через цю вагому причину заявник ніколи і не намагався довести реальність поведінки, яка нібито суперечила цим принципам. Навпаки, його захист ґрунтувався на тому, що ці важливі судження і не потребували доведення.

32. З огляду на вищевказані міркування, Суд вважає, що рішення національних органів про відхилення клопотань заявника не викликають сумнівів у світлі статті 6 Конвенції, оскільки він не довів, що його клопотання про надання документальних доказів та про взяття свідчень у позивача й свідків допоможуть довести наявність поведінки, яку ставили за провину панові Казеллі. Із цієї позиції не можна вважати, ніби провадження у справі про дифамацію, ініційоване паном Казеллі щодо заявника, було несправедливим через спосіб прийняття доказів ... Отже, порушення пункту 1 і підпункту (d) пункту 3 статті 6 Конвенції не було.

9. Потреба в установленій процедурі

«Коем проти Бельгії» (Coëme v Belgium), 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 і 33210/96, 22 червня 2000 року.

99. ... Немає жодного сумніву в тому, що касаційний суд, який за бельгійським законодавством є єдиним судом, якому була підсудна справа пана Коема, був «судом, встановленим законом».

100. Суд зазначає, що на той час, коли заявники постали перед касаційним судом, ще не був чинним жоден акт законодавства, що визначав би порядок застосування статті 103 Конституції... Проте частина 2 статті 103 вимагала від парламенту встановити порядок провадження в Касаційному суді, а стаття 139 Конституції від 7 лютого 1831 року містила вимогу зробити це якомога швидше... Коли 5 лютого 1996 року розпочався судовий розгляд ... сам голова Касаційного суду підтвердив, що буде дотримано порядок судочинства ординарних кримінальних судів, коли проголосив, що справа буде розглянута відповідно до положень статті 190 Кримінально-процесуального кодексу.

101. Уряд, однак, визнав, що порядок судочинства ординарних кримінальних судів не міг бути прийнятий як такий на пленарному засіданні Касаційного суду. У своїй ухвалі від 12 лютого 1996 року... Касаційний суд оголосив, що процедурні правила, які регламентують порядок судочинства в ординарних кримінальних судах застосовні тією мірою, якою вони є сумісними «з положеннями, що регламентують порядок провадження на пленарному засіданні Касаційного суду». Внаслідок цього сторони не могли заздалегідь з’ясувати всі деталі процедури, якої буде дотримано. Вони не могли передбачити, яким чином Касаційний суд вноситиме поправки або зміни до положень, що регулюють звичайний порядок кримінального судочинства, установлений бельгійським парламентом.

Діючи в такий спосіб, Касаційний суд вніс елемент невизначеності, бо не конкретизував, які норми малися на увазі при встановленні згаданого обмеження. Навіть якщо Касаційний суд і не скористався б із застереженої для себе можливості внести певні зміни до правил, що регламентують порядок судочинства в ординарних кримінальних судах, завдання захисту дуже ускладнилося через те, що заздалегідь не було відомо, чи буде якесь правило застосоване в ході судового розгляду, чи ні.

102. Суд повторює, що принцип, відповідно до якого норми кримінального судочинства належить встановлювати в законі, є загальним принципом права. Він діє паралельно з вимогою, щоб і норми матеріального кримінального права були встановлені законом, що закріплено у принципі: «nullum judicium sine lege». Він накладає певні конкретні вимоги, які стосуються ведення судового процесу з метою забезпечення справедливого судового розгляду, що пов’язане з дотриманням рівноправності сторін ... Суд також зауважує, що основне призначення процесуальних норм — захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою, і саме тому від прогалин і недостатньої чіткості таких норм, найімовірніше, потерпатиме сторона захисту.

103. Отже, Суд вважає, що невизначеність, спричинена браком заздалегідь установлених процесуальних норм, зробила позицію заявника істотно менш вигідною порівняно з позицією обвинувачення, що позбавило пана Коема справедливого судового розгляду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Клас i інші проти Бельгії» (Claes and Others v Belgium), 46825/99 і 6 інших, 2 червня 2005 року.

35. Як зазначив уряд, в цій справі, безсумнівно, є один новий елемент: більшість порушених в ній питань вже піднімали в рамках судового розгляду «справи Інусоп», яка була темою заяви Коем та інші (Coëme et autres)., і вони були розв’язані уповноваженими органами, зокрема, касаційним судом у його попередньому рішенні від 12 лютого 1996 року. Процедурні рішення, що ухвалив в цій справі касаційний суд, становлять, поза всяким сумнівом, судовий прецедент і — з огляду на попереднє розгортання процесу «Інусоп», який став об’єктом широкого висвітлення у ЗМІ та багатьох доктринальних аналізів — адвокати в судовому процесі «Агюста — Дассо» («Agusta-Dassault») були знайомі з більшістю процедурних вимог, яким вони мали слідувати. Два перші заявники, панове Клас та Коем, не можуть і надалі стверджувати, як це Європейський суд відзначив у згаданій вище справі Коем та інші, що «невизначеність, яка була, з огляду на брак попередньо встановлених процедурних правил, ставила [заявника] в однозначно невигідну ситуацію відносно прокуратури». Констатація цього є тим більше виправданою, оскільки п. Коем був стороною в обох судових процесах, а один із адвокатів пана Класа був представником пана Коема впродовж розгляду справи Інусоп, і він же на станом на сьогодні представником цих двох заявників у Європейському суді. Поняття передбачуваності значною мірою залежить від змісту тексту, про який йде мова, від сфери його застосування, так само, як і від кількості та кваліфікації осіб, яким він призначений... Тому два перших заявники могли, принаймні, за допомогою своїх адвокатів або ж своїх досвідчених радників скористатися «in media res» (по суті справи) судовими поясненнями, які були вироблені впродовж судового процесу «Інусоп».

36. В цьому контексті не вбачається, що в цій справі два перші заявники перебували в невигідному становищі відносно прокуратури. Скарги заявників залишаються теоретичними та абстрактними, і вони не надають якихось навіть мінімальних конкретних матеріалів щодо труднощів в побудові захисту, з огляду на презюмоване незнання процедури, якій вони мають слідувати або ж щодо своєї непевності чи сумнівів з цього приводу. Отже, ніщо не вказує в справі на те, що порушено принцип рівності сторін перед судом.

37. ... Європейський суд ухвалює, що вивчення скарги не дозволяє встановити жодного прояву порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.

10. Використання засобів стримування або гамівних засобів

«Ґороднічев проти Росії» (Gorodnichev v Russia), 52058/99, 24 травня 2007 року.

103. В цій справі Суд передовсім зазначає, що заявника, який постійно перебував в ув’язненні, 5 та 22 лютого доставляли до Кіровського суду (міста Новосибірська) в наручниках. Не викликає заперечень у сторін те, що його не вважали особою, яка могла вдатись до застосування сили. Заявник, до того ж, не стверджував, що вдягання наручників справляло на нього фізичний вплив.

104. Далі Суд нагадує, що з позицій безстороннього процесу уряд, так само, як і національні судові органи, в своїх рішеннях вважали, що зазначене начеплення наручників не узгоджувалося з правом заявника на захист, яке гарантувала 46 стаття КПК… З цього Суд робить висновок, що використання наручників в цій справі не було нормальним поводженням, пов’язаним з перебуванням заявника в місцях позбавлення волі...

105 ... Зі свого боку, Суд не вбачає нічого в матеріалах справи, що дозволяло б припустити те, що поява заявника без наручників в Кіровському суді могла б загрожувати ризиком насильства, завданням шкоди, втечею чи посяганням на належне відправлення судочинства. Тому він не вважає, що начеплення наручників мало на меті гамувати заявника в розумний спосіб ... та вважає, що такий захід був непропорційним з огляду на потреби безпеки, на що посилався уряд...

106. Щодо публічного характеру застосованого заходу, то сторони надали щодо цього діаметрально протилежні твердження. Згідно з твердженнями уряду, оскільки слухання 5 та 22 лютого 1999 року перенесли, заявник недовго був виставлений на огляд публіки. Заявник заперечує проти такого трактування фактів і стверджує, що зазначені слухання були.

107. На думку Суду, документи, які містяться в матеріалах справи заявника, в тому числі й ті, які надав уряд, підтверджують тезу заявника. Зокрема, заступник голови Верховного суду Російської Федерації в своєму опротестуванні в порядку нагляду та президія Новосибірського обласного суду в своєму рішенні від 8 лютого 2001 року підтвердили, що «під час судових засідань 5 та 22 лютого 1999 року заявник був в наручниках» і що він просив, щоб ці наручники «з нього зняли, для того щоб він міг робити записи з метою свого захисту»... Як зазначає заступник голови Верховного суду, «в протоколах судових засідань не вказано причини застосування такого заходу». Ці документи національних судових інстанцій, на думку Суду, заперечують тезу уряду і підтверджують той факт, що зазначені відкриті слухання були. Крім того, якщо вони б справді були перенесені, то тоді важко зрозуміти намагання органів влади захистити публіку від заявника, на чому наголошував уряд.

108. Отже, навіть якщо і не доведено, що зазначений захід мав на меті принизити заявника... Суд вважає, що перебування заявника в наручниках на відкритих судових засіданнях 5 та 22 лютого 1999 року ..., при тому, що застосування цього заходу не обґрунтоване необхідністю з посиланням на громадську безпеку або належне відправлення судочинства, було таким,що принижує гідність поводженням за змістом статті 3 Конвенції.

109. Тому є порушення цього положення.