ii. Обов’язок відшкодування

«Круассан проти Німеччини» (Croissant v Germany), 13611/88, 25 вересня 1992 року.

33. На відміну від прав, закріплених в інших положеннях пункту 3 статті 6, ... право на безоплатну правову допомогу, яке надає підпункт (с), ... не є абсолютним; таку допомогу надають тільки в тому разі, якщо обвинуваченому «бракує достатніх коштів для оплати».

35. ... згідно з нормами німецького права, якщо обвинуваченого виправдано, то він, незалежно від своїх коштів, не зобов’язаний оплачувати ні судові витрати, ні гонорари призначених судом адвокатів, а всі ці статті витрат оплачує держава. З іншого боку, засуджений загалом завжди зобов’язаний сплатити гонорар і витрати своїх адвокатів, призначених судом, оскільки це вважається нормальним наслідком обвинувального вироку.

Фінансове становище засудженого береться до уваги лише коли йдеться про процедуру примусового виконання, що розпочинається після ухвалення остаточного рішення; при цьому не є важливим те, чи мав він досить коштів під час судового розгляду: значення має тільки його становище після засудження.

36. Така система була б несумісною зі статтею 6 ... Конвенції в тому разі, якщо вона б негативно позначалася на справедливості судового розгляду. Однак не може сказати, що ця система дає такий результат в цілому або дала в цьому випадку. Як уже зазначено вище, призначення трьох захисників не суперечило вимогам статті 6... Отже, не суперечить цьому положенню і те, що заявник зобов’язаний оплатити їхні гонорари. Національні суди мали право вважати за потрібне їх призначити, а суми, що підлягають стягненню на їхню користь, не є надмірними.

... немає ніяких підстав сумніватися в тому, що якби заявник довів, що не може сплатити всю суму, були б застосовані норми відповідного законодавства й практики. У зв’язку з цим Суд вважає припустимим, відповідно до Конвенції, щоб тягар доказування браку достатніх коштів був покладений на особу, яка про це заявляє.

38. Суд робить висновок, що наказ про відшкодування не є несумісним із положеннями підпункту (c) пункту 3 статті 6...

с. Вибір

«Енсслін, Баадер і Распе проти Федеративної Республіки Німеччини» (Ensslin, Baader and Raspe v Federal Republic of Germany), 7572/76, 7586/76 і 7587/76, 8 липня 1978 року, DR 14, 64.

19. ... Встановлюючи, що обвинувачений має право на допомогу захисника, вибраного на свій розсуд, підпункт (с) пункту 3 статті 6 не гарантує права на необмежену їхню кількість... Мета цього положення полягає в забезпеченні реальної можливості обом сторонам у справі представити свої доводи через надання обвинуваченим, у разі потреби, допомоги незалежного професійного юриста. Отож, обмежуючи трьома кількість захисників, яких обвинувачений може вибирати на власний розсуд, до того ж це — що є своєрідною рисою, притаманною німецькій процесуальній системі — не перешкоджає суду призначити ex officio свого адвоката захисту, органи влади Федеративної Республіки Німеччини не порушили права, гарантованого цим положенням.

20. Відмова погодитись із призначеним захисником або його відвід є складнішим питанням як загалом, так і з огляду на наслідки. Такий захід може залякати інших потенційних захисників або породити недовіру до захисту в цілому; а ще зміна адвокатів може негативно позначитися на викладення версії захисту і зробити менш визначеною ролі баристера як того, хто «пильнує дотримання процесуальних норм» («the watchdog of procedural regularity»). Утім ... право доводити свою версію за допомогою вибраного на власний розсуд захисника ... не є абсолютним: воно обмежене через право держави встановлювати певні правила участі баристерів у судочинстві ... і обов’язок захисника не порушувати певні принципи професійної етики. У цій справі деякі адвокати були відсторонені від захисту через наявність сильних підозр у тому, що вони підтримують злочинну спільноту обвинувачених. Цей захід суд ужив не просто в інтересах забезпечення процедури, адже відповідних юристів нині переслідує суд у кримінальному порядку. Їхній відвід не припинив ефективного захисту заявників, оскільки їх представляло в середньому десять захисників, і деяких з них ... вони вибрали на власний розсуд.

«X. проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8295/78, 9 жовтня 1978 року, DR 15, 242.

1. ... Розглядаючи захист заявника у цілому, Комісія відзначає, що йому надали достатню можливість представити свою версію. Обмеження щодо заявникового вибору юридичних представників стосувалося лише відводу його сина на обґрунтованих підставах, пов’язаних з професійною етикою. Заявник міг вибрати будь-якого іншого баристера для свого захисту, проте, очевидно, не зробив для цього жодної спроби. Аналіз протоколів судового розгляду не свідчить про те, що в цьому захист був поставлений у невигідне становище або про іншу несправедливість. Тому Комісія вважає, що відсторонення сина заявника від надання заявникові юридичної допомоги в суді не містить жодної ознаки порушення підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Круассан проти Німеччини» (Croissant v Germany), 13611/88, 25 вересня 1992 року.

27. ... Вимогу, щоб підсудному була забезпечена допомога захисника на всіх стадіях процесу в земельному суді ... — яка має паралелі в законодавстві інших Договірних Сторін — не можна, на думку Суду, вважати несумісною з положеннями Конвенції.

Знову ж таки, призначення більш ніж одного захисника саме по собі не суперечить положенням Конвенції і в певних випадках навіть може бути необхідним для забезпечення інтересів правосуддя. Однак перш ніж призначити більш як одного адвоката, суд має прислухатися до думки обвинувачуваного щодо того, скільки їх треба, особливо тоді, коли той, як у Німеччині, загалом матиме відповідні витрати в разі його засудження. Призначення, що йде врозріз з такими побажаннями, буде несумісним із поняттям справедливого судового розгляду за змістом пункту 1 статті 6 ... не маючи відповідного і достатнього обґрунтування.

28. ... По-перше, уникнення пауз або перерв відповідає інтересові правосуддя, що має значення в цьому контексті і цілком може виправдати призначення всупереч побажанням обвинуваченого. Крім того, призначення пана Гаузера мало й додаткову мету. Воно обґрунтоване, відповідно до рішення районного суду від 1 березня 1978 року, ... необхідністю забезпечити панові Круассану достатнє юридичне представництво впродовж всього судового розгляду, з урахуванням його ймовірної тривалості, обсягу та складності справи; земельний суд підкреслив, що вибираючи пана Гаузера, він спирався на те, що той, на його думку, мав якраз той рівень кваліфікації, якого вимагали ці обставини...

29. ... При призначенні адвокатів захисту національні суди, безумовно, мають враховувати побажання підсудного... Однак вони можуть не брати до уваги ці побажання при наявності доречних і достатніх підстав для висновку, що це є необхідним в інтересах правосуддя.

30. У своєму рішенні від 1 березня 1978 року земельний суд підкреслив, що він вибрав пана Гаузера, оскільки вважав, що, з огляду на предмет судового розгляду, складність питань факту і права, які виникатимуть, та риси особи підсудного, той пропонував найкращі гарантії належного захисту. Крім того, він встановив, що причина, якою заявник пояснював свою нездатність довіряти панові Гаузеру, не була вагомою, і в зв’язку з цим також послався на той факт, що заявник сам вибрав інших двох призначених судом адвокатів ... Штутгартський апеляційний суд, який залишив у силі рішення районного суду, додав, що пан Гаузер був призначений тому, що, на відміну від двох згаданих адвокатів, його бюро перебувало в межах юрисдикції районного суду ..., а це, зважаючи на можливу тривалість судового розгляду, мало б свої переваги на той випадок, якби вони не змогли бути присутні...

І нарешті, на думку земельного суду, були інші вагомі причини — а саме можливий конфлікт інтересів між паном Круассаном і одним із його колишніх співробітників — для того, щоб відмовити в призначенні пана Кюнцеля...

Підстави, якими національні суди обґрунтували призначення пана Гаузера і відхилення причин, які заявник наводив на користь його відкликання, на думку Суду, є доречними і достатніми.

31. До того ж ... пан Гаузер узяв активну участь в захисті і в плануванні разом із двома іншими адвокатами стратегії захисту, що мала бути прийнятною. Отже, не можна сказати, що його призначення негативно позначилося на захисті заявника.

32. У підсумку, призначення відповідних трьох юристів не можна визнати несумісним із вимогами пунктів 3 (с) і 1 статті 6 ... узятих у поєднанні.

«Майзіт проти Росії» (Mayzit v Russia), 63378/00, 20 січня 2005 року.

68. Суд відзначив, що стаття 47 Кримінально-процесуального кодексу установлює як загальне правило вимогу, згідно з якою захист мають здійснювати професійні адвокати-члени колегій адвокатів. Відповідно до положень цієї ж статті, Московський районний суд міг, якби визнав за доречне, дозволити матері й сестрі заявника бути його захисниками. Однак суд ухвалив, що вони, не будучи професіоналами, не зможуть забезпечити ефективний захист заявника відповідно до процесуальних вимог. Більше того, суд дійшов висновку, що через стан здоров’я або професійну зайнятість вони не змогли б достатньою мірою брати участь у судових засіданнях. На думку Суду, такі міркування були законними й переважували волю заявника...

69. Розглядаючи захист заявника в цілому, Суд відзначив, що у того були всі можливості для здійснення свого захисту. Обмеження, установлене на вибір заявником свого представника, зводилося до відмови в участі у процесі його матері й сестри на зазначених вище підставах. Заявник міг вибрати будь-якого адвоката для представлення своїх інтересів, але, мабуть, нічого для цього не зробив. Обставини справи не свідчать про те, що захист заявника тут поставлено в невигідне становище, або про якісь інші ознаки несправедливості судового розгляду.

d. Кваліфікація

«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 9022/80, 13 липня 1983 року, DR 33, 21.

4. ... Саме призначення не забезпечує ефективної юридичної допомоги, оскільки адвокат, призначений з метою надання безоплатної правової допомоги може померти, серйозно захворіти, бути позбавленим змоги діяти протягом тривалого періоду або ухилятися від виконання своїх обов’язків. Якщо органи влади отримують повідомлення про це, то повинні замінити його або змусити його виконувати своє завдання. Лише в такий спосіб можна досягти тієї мети Конвенції, яка полягає в гарантуванні не теоретичних чи ілюзорних прав, а практично здійсненних та ефективних.

6. ... І справді, здається, що впродовж всього провадження органам влади не було відомо про розбіжності між заявником і його адвокатами щодо способу, у який слід вести захист, і про те, що заявник, можливо, був введений в оману щодо бажаності активніших дій з боку його адвокатів. І тільки під час проголошення вироку цей стан справ був доведений до відома судової влади разом із пропозицією надати додаткові докази. З цього моменту заявник дістав можливість користуватися ефективним захистом і підстав для втручання з боку влади не виникало. З огляду на це, Комісія вважає, що компетентні органи жодного разу не ухилились від виконання своїх зобов’язань за підпунктом (c) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Дауд проти Португалії» (Daud v Portugal), 22600/93, 21 квітня 1998 року.

39. ...Суд відзначає, що перший з призначених державою адвокатів, перш ніж занедужати, не вчинив жодної дії як адвокат пана Дауда, котрий безуспішно намагався самостійно себе захищати. Що стосується другого адвоката, про призначення якого заявник дізнався тільки за три дні до початку судового розгляду в кримінальному суді, то Суд уважає, що в неї не було часу, необхідного для ознайомлення зі справою, відвідання, за потреби, свого клієнта у в’язниці та підготування його захисту. Час між повідомленням про заміну адвоката ... і слуханням ... [3 дні] був замалим для серйозної, складної справи, у якій не провели судового слідства і яка завершилася ухваленням суворого вироку. Верховний суд ситуацію не виправив, оскільки у своєму рішенні від 30 червня 1993 року оголосив скаргу неприйнятною, з огляду на недостатню обґрунтованість...

Отже, пан Дауд не користувався справжнім і ефективним захистом, як того вимагає підпункт (с) пункту 3 статті 6 ...

40. Тому Судові належить переконатися, чи повинні були відповідні органи, дотримуючись основоположного принципу незалежності адвокатури, діяти так, щоб забезпечити заявникові змогу реально скористатися з його права, яке й вони визнали.

41. Насамперед Суд зазначає, що клопотання про проведення судового розслідування, зроблене заявником 15 жовтня 1992 року, було відхилене слідчим суддею головно на тій підставі, що воно було написане по-іспанськи ...

42. У своєму листі від 15 грудня 1992 року, після того, як минуло понад вісім місяців, заявник також звернувся до суду про консультацію з адвокатом, який до того часу з ним ще не зв’язувався... Оскільки лист був написаний іноземною мовою, суддя клопотання залишив без реагування. Втім це клопотання мало б привернути увагу відповідних органів влади до явних недоліків у роботі першого з призначених офіційно адвокатів, особливо зважаючи на те, що останній після свого призначення в березні 1992 року сам ніяких заходів не зробив. З цієї причини і з урахуванням відхилення двох заяв, які під час того ж періоду зробив сам обвинувачений, судові було б треба поцікавитися, як саме адвокат виконує свій обов’язок і, можливо, замінити раніше, не чекаючи його заяви про неспроможність діяти в інтересах пана Дауда. Крім того, після призначення заміни, Лісабонський кримінальний суд, якому, певне, було відомо, що заявник доти не мав належної правової допомоги, міг би відкласти судовий розгляд з власної ініціативи. Той факт, що другий офіційно призначений адвокат не зробив такої заяви, жодного значення не має. Обставини справи вимагали, щоб суд не залишався байдужим.

«Санніно проти Італії» (Sannino v Italy), 30961/03, 27 квітня 2006 року.

50. В цій справі, 18 січня 1999 року пан Ґ., адвокат, обраний заявником, вийшов із справи... Пан Б., адвокат, призначений судом для забезпечення юридичного представництва заявника, отримав повідомлення про дату проведення наступного слухання, але не про його призначення... Це упущення з боку органів влади частково пояснює відсутність пана Б., внаслідок якої й постала ситуація, яку оскаржує заявник, а саме те, що на кожному слуханні його представляв інший підмінний адвокат... Ніяких підстав вважати, що підмінні адвокати були ознайомлені зі справою, немає. Однак вони не зверталися з клопотанням про відкладення засідання для ознайомлення зі справою свого клієнта. Вони так само не просили допитати свідків захисту, дозвіл на виклик яких районний суд дав першим двом заявниковим адвокатам...

51. За загальним визнанням, заявник, який до 2 листопада 1999 року був присутнім на багатьох слуханнях, ніколи не звертав увагу органів влади на труднощі, з якими він зіткнувся при підготуванні свого захисту... Заявник також не зв’язувався з призначеними судом адвокатами, щоб дістати роз’яснення щодо ходу судового процесу та стратегії захисту. Він також не звертався до канцелярії суду, щоб дізнатися про результати судового розгляду його справи. Однак Суд вважає, що поведінка заявника сама по собі не звільняє органи влади від їхнього зобов’язання вживати заходів для забезпечення ефективності захисту обвинуваченого. Вищезазначені недоліки в роботі призначених судом адвокатів були такими очевидними, що органи влади були зобов’язані втрутитися. Однак ніщо не свідчить про те, що вони вжили якихось заходів для забезпечення обвинуваченому ефективного захисту та юридичного представництва.

52. Відповідно, було порушення статті 6 Конвенції.

«Боґуміл проти Португалії» (Bogumil v Portugal), 35228/03, 7 жовтня 2008 року.

47. Суд визнає, що під час початкової стадії судової процедури заявникові надавав допомогу адвокат-практикант, який долучався декілька разів до процесу. 15 січня 2003 року, після того, як прокурор визнав, що цей адвокат-практикант не міг представляти інтереси заявника, з огляду на тяжкість покарання, яке загрожувало заявникові в цій справі, призначено нового адвоката, якого вважали досвідченішим. Однак цей адвокат зголосився в процесі лише одного разу з проханням увільнити його від виконання адвокатських обов’язків 15 вересня 2003 року, за три дні до завершення судового процесу. Нового адвоката призначили в день засідання — вона могла ознайомитись з матеріалами справи між 10 годиною та 15.15.

48. Відповідно, слід констатувати, що з огляду на підготування та ведення справи адвокатами за призначенням результату, який стоїть перед пунктом 3 статті 6, не досягнуто. Говорячи, зокрема, про адвоката за призначенням, якого призначили в день судового засідання, то проміжок часу в приблизно п’ять годин, який був в її розпорядженні для підготування захисту, з усією очевидністю видається надто коротким для серйозної справи, яка потенційно могла завершитись ухваленням вироку із серйозним покаранням...

49. Зіткнувшись з таким «відверто недієздатним» захистом, заявник звернув на це увагу судових органів. Однак 9-та палата кримінального суду в Лісабоні не відреагувала належним чином на ці запити і не забезпечила, щоб заявникові справді надав «допомогу» адвокат за призначенням. Так, призначивши адвоката на заміну, кримінальний суд Лісабону, який мав би знати, що заявник до цього моменту не мав змоги користуватись справжньою адвокатською допомогою, міг би з власної ініціативи перенести розгляд справи в суді. Те, що адвокат за призначенням, про якого йдеться, не висловив такого клопотання, не має великого значення. Обставини цієї справи вимагали від судових органів не залишатись пасивними та забезпечувати конкретне і ефективне дотримання прав на захист заявника...

50. Сукупність всіх цих оцінок спонукає Суд визнати недотримання пункту 1 в поєднанні з підпунктом с) пункту 3 статті 6. Отже, порушено ці положення.

e. Незалежність

«Морріс проти Сполученого Королівства» (Morris v United Kingdom), 38784/97, 26 лютого 2002 року.

90. ... якби заявник пристав на пропозицію про надання безоплатної правової допомоги, яку Адміністрація у справах правової допомоги виклала у своєму листі від 21 квітня 1997 року, то під час розгляду його справи військовим судом міг би користуватися послугами незалежного законного представника. Натомість заявник відхилив цю пропозицію ще до того, як Адміністрація у справах правової допомоги встигла відповісти на прохання його адвоката про перегляд умов цієї пропозиції. Крім того, 2 травня 1997 року заявник офіційно підтвердив, що хоче, щоб юридичну допомогу йому надавав лише його захисник, і що він цей вибір зробив з власної волі.

91. Внаслідок цього, Суд не бачить підстав для того, щоб заявник мав якісь скарги щодо незалежності його захисника чи того, як той провадив його захист. У будь-якому разі, на підставі наданих доказів він робить висновок, що захисник не нехтував своїм обов’язком забезпечувати достатні консультації або юридичне представництво заявника, за винятком ризиків, пов’язаних із його рішенням оскаржити вердикт військового суду. Але навіть і тут заявник домагався відкриття апеляційного провадження за допомогою юридичного представника, тож ця помилка, як виявилося, не мала наслідків для заявника.

f. Обмін інформацією

і. Зустрічі

«Бонці проти Швейцарії» (Bonzi v Switzerland), 7854/77, 12 липня 1978 року, DR 12, 185.

2. ... Через брак якихось прямо сформульованих норм, стверджувати, що право неявно гарантоване пунктом 3 статті 6 на проведення консультацій зі своїм адвокатом та обмін із ним конфіденційними вказівками чи інформацією не підлягає жодному обмеженню, не можна. У цій справі слід зазначити, що хоч візити адвоката були заборонені після ухвалення рішення про тримання обвинуваченого в одиночному ув’язненні, заявник міг вільно, під наглядом суду, письмово інформувати свого адвоката про хід слідства. Крім того, він міг би звернутися з клопотанням про послаблення його режиму ізоляції в тому, що стосується відвідин його адвокатом. У такому разі не можна говорити про те, ніби відносне і тимчасове обмеження контактів між заявником та його адвокатом, якщо його розглядати в контексті кримінального судочинства в цілому, становило відмову з боку судової влади в наданні заявникові необхідних можливостей для підготування його захисту.

«Бреннан проти Сполученого Королівства» (Brennan v United Kingdom), 39846/98, 16 жовтня 2001 року.

61. Розглядувана консультація ... була першим випадком з моменту арешту, коли заявник міг дістати пораду адвоката. Заявника попередили, відповідно до статті 3 наказу від 1988 року ..., і, як зазначено у згаданій справі «Джон Мюррей...» ..., рішення заявника щодо того, відповідати чи ні на певні питання або піддати ризику зроблені пізніше на його адресу висновки, мало потенційно дуже велике значення для його захисту в суді...

62. ... Суд не може не дійти висновку, що присутність співробітника поліції неминуче завадила б заявникові говорити зі своїм адвокатом відверто і дала б йому привід вагатися, чи варто зачіпати питання, що мають особливе значення для порушеної проти нього справи. Як заявник, так і адвокат були попереджені, що вони не можуть згадувати якісь імена і що їхня бесіда може бути зупинена, якщо що-небудь сказане було б сприйняте, як перешкоджання розслідуванню. Недоведеність того, що в такий спосіб заявникові і його адвокатові перешкодили обговорити певні питання, мало при цьому важить. Можливість обвинувачуваного вільно спілкуватися з адвокатом захисту, передбачена, крім іншого, у пункті 93 Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими, була надміру обмеженою. Заявник уже зробив зізнання до зазначеної зустрічі, робив він зізнання і після неї. Безперечно, що заявникові в той час була потрібна юридична допомога і що його відповіді на наступних допитах, які мали бути проведені за відсутності його адвоката, залишалися потенційно значущими для судового розгляду й могли завдати непоправної шкоди позиції захисту заявника.

63. Тому Суд ухвалює, що присутність співробітника поліції в межах зони чутності під час першої бесіди заявника з його адвокатом порушила право заявника на ефективне здійснення своїх прав на захист і що в зв’язку з цим було порушення підпункту (с) пункту 3 Статті 6 Конвенції, взятого в поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року.

132. Через брак якихось конкретних зауваг, заявлених сторонами з цього питання в ході провадження Великої палати, Велика палата підтримує висновки Палати:

«...Перша зустріч заявника з його адвокатами відбувалася під контролем і в полі зору й слуху співробітників спеціальних служб і судді, які перебували в тій самій кімнаті, що й заявник та його адвокати. Спеціальні служби обмежили відвідування двадцятьма хвилинами. Стенограму зустрічі надіслано до Суду національної безпеки.

... Що ж до подальших відвідувань, ... то Суд погоджується, що після першого візиту наступні зустрічі заявника з його адвокатами відбувалися в межах чутності співробітників спеціальних служб, хоча відповідні співробітники не перебували в кімнаті, у якій ці зустрічі проходили».

133. Велика палата згідна з оцінкою Палати щодо наслідків неспроможності заявника проводити консультації зі своїми адвокатами поза межами чутності третіх осіб:

«...право обвинуваченого на спілкування зі своїм законним представником поза межами чутності третіх осіб є частиною основних вимог справедливого судового розгляду в демократичному суспільстві і випливає з підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції. Якщо адвокат не в змозі радитися зі своїм клієнтом і мати від нього конфіденційні вказівки без такого спостереження, то його адвокатська підтримка багато в чому втрачає свою ефективність, тимчасом як Конвенція покликана гарантувати права, які є практично здійсненними і ефективними (див. «С. проти Швейцарії».). Значення, яке для прав на захист має забезпечення конфіденційності нарад між обвинуваченим і його адвокатами, було підтверджене в різних міжнародних документах, зокрема європейських правових документах (див. «Бреннан проти Сполученого Королівства».). Проте, як зазначено вище ..., доступ обвинуваченого до його адвоката може підлягати обмеженням за наявності вагомих підстав. Релевантним в цьому зв’язку є те, чи таке обмеження, якщо розглядати його в світлі провадження в цілому, позбавляло обвинуваченого справедливого судового розгляду.

... У цій справі Суд погоджується ..., що заявник та його адвокати на жодній стадії не мали змоги проводити консультації поза межами чутності влади. Він вважає, що неминучим наслідком такого обмеження, як під час попереднього слідства, так і розгляду справи в суді, стало те, що заявник був позбавлений змоги відкрито розмовляти зі своїми адвокатами і ставити їм запитання, що могли б виявитися важливими для підготування його захисту. Отже, права на захист зазнали значного негативного впливу.

... Суд у цьому зв’язку зауважує, що заявник на той час, коли він мав зустрічі зі своїми адвокатами, вже дав свідчення, і що після консультацій з ними він дав додаткові свідчення на засіданні Суду національної безпеки. Заявникові для ефективного здійснення захисту від висунутих проти нього серйозних обвинувачень, було важливо, щоб ці свідчення не були суперечливими. Тому Суд вважає, що заявникові було необхідно мати можливість вести розмову зі своїми адвокатами так, аби їх не чули треті особи.

... З приводу тверджень уряду, що нагляд за зустрічами заявника з його адвокатами був необхідний для забезпечення його ж безпеки, Суд зауважує, що тих адвокатів наймав сам заявник і ніяких підстав підозрювати, що вони могли загрожувати життю їхнього клієнта, не було. Дозвіл на побачення з заявником їм давали аж після того, як вони пройдуть цілу низку обшуків. Для убезпечення заявника досить було б простого візуального спостереження з боку персоналу в’язниці у поєднанні з іншими заходами».

Отже, Суд вважає, що той факт, що заявник не мав змоги радитися з адвокатами поза межами чутності співробітників спеціальних служб, порушив права на захист.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

204. ... адвокати заявника повинні були просити спеціальні дозволи для того, щоб відвідати його для консультацій. Дозволи були дійсні тільки на одне відвідування, і спроби адвокатів збільшити строк їхньої дії виявилися марними. Дозволи видавав орган, за яким значилася справа. Після рішення Конституційного суду про неконституційність положень Закону «Про утримання під вартою», які надавали органові, за яким значиться справа, розсуд у питаннях зустрічей з адвокатом ..., адвокат заявника дістав дозвіл на необмежену кількість зустрічей, однак до цього часу рішенням останньої інстанції вирок набув чинності. Звідси випливає, що протягом усього часу розгляду кримінальної справи заявника його відвідування адвокатами були обумовлені дозволами влади.

205. Кримінальне переслідування заявника ініціювала Федеральна служба безпеки, і вона ж виступала стороною обвинувачення. Слідчий ізолятор «Лефортово», де тримали заявника, також був підвідомчий Федеральній службі безпеки. У цих умовах орган обвинувачення мав необмежений доступ до заявника для своїх власних цілей, і здійснював повний та ефективний контроль над його контактами з адвокатами, які повинні були звертатися за дозволом до слідчого, що був офіцером Федеральної служби безпеки, щораз, коли вони хотіли відвідати його в слідчому ізоляторі. Суд відзначає заяву уряду про те, що безпричинних відмов у дозволі на відвідування адвокатом ні на одному етапі розгляду не зафіксовано. Проте у нього немає сумніву, що необхідність звертатися за окремим дозволом на кожне відвідування створювала значні практичні труднощі в здійсненні права на захист, оскільки забирало час і сили від реалізації основної мети захисту. Але ще більше занепокоєння у Суду викликає те, що ця система ставила захист у залежність від розсуду обвинувачення й у підпорядкування йому, і в такий спосіб ліквідувала зовнішні ознаки процесуальної рівності сторін. Кілька разів Федеральна служба безпеки зловживала своїм панівним становищем у цьому питанні, відмовившись прийняти клопотання пані Москаленко про дозвіл на необмежену кількість візитів або пригрозивши їй порушенням кримінальної справи, хоч не було яких-небудь доказів того, щодо того, що дозвіл підроблено...

206. Суд до того ж відзначає, що уряд насамперед не надав жодного коментаря щодо правових підстав, які б дозволяли національним органам влади вимагати спеціальних дозволів на відвідування адвокатом. У тексті статті 18 Закону «Про тримання під вартою» ніщо не свідчить про те, що ордера юридичної консультації й посвідчення особи було недостатньо для дозволу на відвідування заявника професійними адвокатами, якими й були юридичні представники заявника. Хоча стаття 18 чітко вимагає наявності дозволу компетентного органа на побачення з членами сім’ї, у ній не згадано про те, що від таких дозволів можуть залежати відвідування адвокатів. Звідси випливає, що вимога до адвокатів заявника діставати дозвіл на зустріч із ним була не тільки обтяжливою для захисту, але й позбавленою правових підстав і, отже, свавільною.

207. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що контроль, який здійснювала сторона обвинувачення над доступом адвокатів до заявника, послаблював зовнішні ознаки справедливого судового розгляду й принцип процесуальної рівності сторін.

«Рибацький проти Польщі» (Rybacki v Poland), 52479/99,13 січня 2009 року.

57. ... Захист заявника здійснював його адвокат, призначений 9 травня 1996 року, тобто на наступний день після арешту заявника. Коли того дня заявника допитував прокурор, адвокат був присутнім. Він брав участь в допиті, ставив запитання й заявляв клопотання про отримання доказів. Отже, протягом короткого періоду на початку провадження заявник користувався необмеженими можливостями для контактів з юридичним представником.

58. Однак 17 травня 1996 року прокурор застеріг за собою право бути присутнім на зустрічах заявника з захисником. У цій справі якогось посилання на підстави, на яких ухвалено таке рішення, нехай навіть загального за своєю природою, як, наприклад, необхідність забезпечити належний хід розслідування, немає. Так само не запропоновано якоїсь конкретної причини, яка доводила б, що такий нагляд був необхідним і виправданим, з огляду на обставин справи.

59. Зокрема, Суд зауважує брак доказів чи доводів ... на користь того, що, запроваджуючи такі заходи, правоохоронні органи вважали, що є якісь ознаки того, що контакти адвоката із заявником могли спричинити виникнення небезпеки змови. Ані професійна етика адвоката, ані правомірність його поведінки жодного разу не викликали сумнівів... Суд може лише зробити висновок, що наявність достатніх підстав для запровадження оскаржуваних заходів не доведено.

60. Крім того, Суд зазначає, що через постанову від 17 травня 1996 року контакти заявника з його адвокатом від того дня й до 7 листопада 1996 року відбувалися під наглядом працівників поліції, які були присутні на всі їхніх зустрічах. Вони не тільки перебували в тому ж приміщенні, але й слухали розмови між заявником і адвокатом. Суд бере до відома твердження заявника, що під час цих зустрічей під наглядом, щойно у них заходила мова про справу, поліціянт переривав їхню розмову і попереджав їх, що, якщо вони продовжуватимуть, то зустріч буде припинена... Уряд цього твердження не спростував. Тому сказати, що контакти заявника з його адвокатом за таких умов сприяли йому в ефективному здійсненні прав на захист, не можна.

61. І нарешті, Суд бере до відома, що не було тверджень про компрометацію принципу справедливого провадження внаслідок того, що обвинувачення посилалося б, наприклад, на інкримінаційні свідчення заявників, дані в період з травня по листопад, тобто тоді, коли заявник не мав змоги користуватися консультаціями юриста без стороннього нагляду. Однак Суд не може не зауважити, що відповідні обмеження на стадії розслідування, яке загалом тривало сім місяців і два тижні, зберігалися понад шість місяців... Суд відзначає до того ж, що протягом цього періоду органи обвинувачення зібрали великий обсяг доказів... Зважаючи на те, що органи влади активно готували обвинувальний висновок щодо заявника і разом із тим на те, що цей період мав значну тривалість, не можна не утвердитися в висновку, що брак безперешкодних контактів заявника з адвокатом протягом усього цього періоду негативно позначився на ефективності здійснення його прав на захист.

62. Отож, зважаючи на обставини справи в цілому, Суд доходить висновку, що було порушення підпункту (c) пункту 3 статті 6 в поєднанні з пунктом 1 тієї ж статті 6 Конвенції.

ii. Кореспонденція і телефонні розмови

«Доменчіні проти Італії» (Domenichini v Italy), 15943/90,15 листопада 1996 року.

37. Пан Доменчіні ... заявив, що після отримання повідомлення про відхилення його апеляційної скарги на рішення судді, відповідального за виконання вироків, від 16 вересня 1988 року він подав скаргу з питань права (9 листопада 1988 року), а потім написав своєму адвокатові, який мав подати підстави для цієї скарги впродовж установлених законом десяти днів. Цей лист у в'язниці перехоплено, прочитано і переслано панові Піскопо після того, як минуло десять днів...

39. ... Що стосується затримки з пересиланням відповідного листа панові Піскопо... Суд вважає, що, попри прогнозований результат провадження..., контроль змісту листа порушив права пана Доменчіні на захист. Його адвокат подав виклад підстав для апеляції вже по закінченні встановленого десятиденного періоду.

Отже порушено підпункт (b) пункту 3 статті 6...

«Дзаґарія проти Італії» (Zagaria v Italy), 58295/00, 27 листопада 2007 року.

32. Суд передовсім зауважує, що в цій справі оскаржуване втручання не мало жодних правових підстав, навіть навпаки, стаття 146 bis положень про виконання КПК передбачає, що «захисник або особа, яка його заміщає, що є присутніми в залі засідань, та обвинувачений можуть конфіденційно проводити консультації з використанням пристосованих для цього технічних засобів»... Підслухавши телефонну розмову заявника зі своїм адвокатом наглядач тим самим порушив правило конфіденційності, якого вимагає це положення. Жодного прийнятного виправдання такої поведінки уряд не представив, а обмежився посиланням на «ненавмисне підслуховування»...

33. В тому, що стосується впливу, спричиненого зазначеним фактом, то Суд зауважує, що розмова, про яку йдеться, була під час слухання справи в судді присяжних Санта Марія Капуя Ветере. Адвокат заявника перебував в залі засідань, тоді як заявник спостерігав за слуханнями в режимі відеоконференції з місця, де він перебував в ув’язненні. На думку Суду, можливість для обвинуваченого давати конфіденційні вказівки своєму адвокатові в момент, коли відбувалось обговорення його справи і в суддів з’являлись докази, є основним елементом змагального процесу.

34. Правдою є те, що перехоплена розмова стосовно надсилання факсу та протесту з приводу особистих обшуків ... не видається такою, що має прямий стосунок до обґрунтування обвинувачень або стратегії захисту. Також необхідно врахувати той факт, що заявник та його адвокат, як видається, дізналися про оскаржуване підслуховування, яке сталося 15 квітня 1999 року, лише через 10 місяців після цього — 7 березня 2000 року... Уряд справедливо на цьому наголошує...

35. ... Слід зауважити, що в березні 2000 року процедура № 8/98 R.G. ще не була завершена в суді першої інстанції і що інші слухання відбувались в суді присяжних Санта Марія Капуя Ветере та в апеляційній інстанції, в якій розгляд справи завершився лише в січні 2002 року. Процедура ж № 9/98 R.G. не була завершена в суді першої інстанції навіть 29 квітня 2005 року. Враховуючи слабке реагування держави стосовно наглядача, що порушив обов’язок дотримуватись конфіденційності, і яка скористалася класифікацією кримінальних обвинувачень та не провела дисциплінарного переслідування. ніщо не гарантувало заявникові, що подібний інцидент не зможе повторитись. Відтак, він міг підставно побоюватись, що інші розмови можуть бути підслухані, що могло дати йому підстави вагатись перед тим, як порушити питання, що могли мати значення для його обвинувачення...

36. Як наслідок цього, Суд ухвалює рішення, що підслуховування телефонних розмов заявника з його адвокатом 15 квітня 1999 року порушило його право ефективно користуватись правом на захист. Відповідно, був порушений підпункт с) пункту 3 статті 6 Конвенції в поєднанні з пунктом 1 статті 6.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

208. Крім необхідності домагатися дозволу на відвідування, адвокати заявника й сам заявник повинні були діставати спеціальний дозвіл від адміністрації слідчого ізолятора на передання будь-яких документів, які хотіли передати один одному. До передання з документами знайомилася адміністрація...

210. Суд відзначає, що стаття 20 Закону «Про тримання під вартою», що служила, як видно, правовою підставою для вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, передбачає цензуру всієї кореспонденції осіб, що перебувають під вартою в цілому, не роблячи винятку для привілейованої кореспонденції, як-от з адвокатом. Суд повторює в цьому зв’язку, що кореспонденція з адвокатами, незалежно від її мети, завжди є привілейованою й що читання листів ув’язненого, які він направляє адвокатові або надходять від останнього, дозволена у виняткових випадках, коли в органів влади є розумні підстави вважати, що цим привілеєм зловживають у тому розумінні, що отримання листа загрожує режимові пенітенціарної установи, безпеці інших або має який-небудь інший кримінальний характер.

211. Як відзначено вище, слідчий ізолятор «Лефортово» перебував у віданні того ж органа, який вів справу заявника. Отже, практика ознайомлення з усіма документами, якими обмінювалися заявник і його захист, мала як наслідок те, що обвинувачення знало заздалегідь стратегію захисту, і ставила заявника в невигідне становище порівняно з його опонентом. Це кричуще порушення конфіденційності відносин між клієнтом і адвокатом не могло не завдати шкоди праву заявника на захист і великою мірою позбавляло правову допомогу її користі. Ніхто не стверджував, що огульне застосування такого заходу протягом усього розгляду кримінальної справи було обґрунтоване винятковими обставинами або попередніми зловживаннями привілеєм. Суд вважає, що вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, є непомірним і довільним зазіханням на права захисту.

212. Отже, Суд уважає, що практика ознайомлення обвинувачення з матеріалами захисту порушувала принцип рівності сторін і значною мірою послаблювала права захисту.