4. Пред’явлення доказів обвинувачення

а. Доступ до матеріалів справи

«М’єлє проти Франції (№ 2)» (Miailhe v France), 18978/91, 26 вересня 1996 року.

44. ... Крім того, з їхніх рішень є очевидним, що вони обґрунтовували свої ухвали, зокрема і з таких питань, як встановлення місця проживання для цілей оподаткування, тільки з посиланням на документи в матеріалах справи, щодо яких сторони давали пояснення в судовому засіданні, забезпечуючи тим самим справедливість розгляду справи заявника. Тому-то ненадання певних документів під час проведення консультацій за CIF чи здійснення процесуальних дій у суді не порушувало прав пана М’єлє на захист або принцип рівності процесуальних сторін.

«Фуше проти Франції» (Foucher v France), 22209/93, 18 березня 1997 року.

35. У цій справі вирішальне значення мають три міркування.

По-перше, пан Фуше вирішив сам вести свій захист, на що він мав право як відповідно до прямо встановлених положень Конвенції, так і відповідно до національного законодавства ...

По-друге, оскільки справу заявника передали безпосередньо на розгляд поліційного суду без проведення попереднього розслідування, то питання про забезпечення конфіденційності розслідування не виникало.

І нарешті, засудження заявника Канським апеляційним судом опиралося тільки на складений єгерями офіційний протокол, який, відповідно до статті 537 Кримінально-процесуального кодексу ..., був надійним доказом при недоведеності протилежного.

36. Суд ... тому вважає, що заявникові для того, щоб він міг оспорити офіційний протокол щодо нього, було важливо дістати доступ до матеріалів його справи та отримати копії документів, які в ній містилися .

Оскільки такого доступу він не мав, то його позбавили змоги достатнім чином підготуватися до захисту і не забезпечили рівних процесуальних можливостей, що суперечило вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції, узятого в поєднанні з пунктом 3 статті 6.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

215. Уряд підтвердив, що заявникові в наданні копії обвинувального висновку відмовлено на підставі того, що він містив секретні відомості. Протягом усього часу судового розгляду він зберігався або в спецвідділі слідчого ізолятора, або в спеціальній канцелярії міського суду, звідки його не можна було виносити. Уряд не заперечував твердження заявника про те, що всі інші матеріали справи й записи, зроблені як заявником, так і його представниками під час судових слухань, після засідань підлягали здачі до спеціальної канцелярії.

216. Суд допускає, що міркування національної безпеки можуть за певних обставин спричинити процесуальні обмеження в справах, які зачіпають державну таємницю. Проте, навіть якщо стоїть питання про національну безпеку, поняття законності й верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи, які зачіпають фундаментальні права, такі як право на справедливий судовий розгляд, мали законну підставу й відповідали досягненню їхніх захисних функцій. У цій справі уряд не послався ні на один закон, підзаконний акт або іншу норму внутрішнього права, яка регулює діяльність спецвідділів слідчих ізоляторів або спеціальних канцелярій судів. Не висунув він і жодних обґрунтувань широких обмежень на доступ заявника до матеріалів справи. Він не пояснив, чому національні органи влади не могли скласти обвинувальний висновок таким чином, щоб секретні відомості в ньому містилися в окремому додатку, який би і був єдиною його частиною з обмеженим доступом. Так само не виглядає, щоб російські органи влади розглядали доцільність відокремлення тих матеріалів справи, які становлять державну таємницю, від усіх інших — таких, наприклад, як процесуальні рішення суду, доступ до яких загалом має бути необмеженим. І нарешті, Суд вважає, що той факт, що заявник і його захисники не могли взяти свої нотатки, щоб показати їх експертові або використати їх якось інакше, практично не давав їм змоги користуватися інформацією, яку ті містили, бо в цій справі їм доводилося покладатися тільки на свою пам’ять ...

217. Суд уже встановлював, що необмежений доступ до матеріалів справи й необмежене використання всіх записів, зокрема й можливість отримати за потреби копії відповідних документів, є важливими гарантіями справедливого судового розгляду в межах люстраційного провадження. Нездатність забезпечити такий доступ спонукало Суд зробити в своїй оцінці висновок про порушення принципу процесуальної рівності сторін ... Цей висновок застосовний тим більше до обставин цієї справи, у якій заявник постав перед судом і ризикував утратити не тільки свою репутацію чи право обіймати державну посаду (як у люстраційному провадженні), але й свою свободу. Крім того, як Суд вже встановив вище, обмеження заявника на доступ до матеріалів справи й нотаток не мали обґрунтування в національному праві та були надміру широкими за обсягом.

218. Отож Суд доходить висновку, що факт ненадання заявникові і його захисникам належного доступу до документів та обмеження їх у користуванні власними нотатками, ще більше ускладнив підготування його захисту.

«Натунен проти Фінляндії» (Natunen v Finland), 21022/04, 31 березня 2009 року.

44. Звертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що представлені матеріали не дозволяють перевірити число знищених матеріалів або їхній зміст. Уряд, однак, не спростовував тверджень заявника про те, що кількість таких записів була доволі значною. Не надав він і якоїсь конкретної інформації щодо їхнього змісту ...

46. Суд повторює, що вимоги статті 6 передбачають, що, наводячи конкретні мотиви клопотання про розкриття певних доказів, які могли дати обвинуваченому можливість виправдати себе, він повинен мати право на те, щоб обґрунтованість цих мотивів дослідив суд. Хоч заявникові в цій справі мав би бути відомий зміст знищених записів у тій мірі, в якій вони його стосувалися, і навіть якщо він мав змогу ставити в ході судового розгляду запитання щодо всіх розмов з іншими підсудними, Суд підкреслює, що національні суди не визнали твердження підсудних про купівлю незаконної зброї достовірними через брак інших доказів на підтвердження цього ... Крім того, апеляційний суд не відмовлявся видати наказ про розкриття змісту записів, щодо яких був зроблений запит, з причини ненаведення заявником конкретних прийнятних причин такого запиту. Натомість він відмовився ухвалювати рішення з цього питання, бо записи були вже знищені і, отже, їхній зміст не міг бути розкритий захистові або пред’явлений суду ...

47. І хоч поліція та прокуратура за законом були зобов’язані брати до уваги і ті факти, що свідчать на користь підозрюваного, і ті, що проти нього, та порядок, за якого слідчий орган сам, навіть співпрацюючи з прокуратурою, намагається оцінити, що може мати стосунок до справи, а що ні, не може відповідати вимогам пункту 1 статті 6. Більше того, незрозуміло, якою мірою прокуратура була фактично причетна до рішення про знищення тих записів, які не були долучені до матеріалів справи. У цій справі знищення певних відомостей, здобутих шляхом прослуховування телефонних розмов, не дало змоги захистові перевірити свої припущення щодо їхньої релевантності і довести правильність останніх у судах першої інстанції.

48 … у цій справі рішення щодо нерозкритих доказів, імовірно, було ухвалене ще в ході попереднього слідства без надання захистові можливості взяти участь у процесі його ухвалення.

49. ... Суд також відзначає, що оспорюваний захід був обумовлений дефектом законодавства, яке не забезпечувало належних гарантій захистові, а не якимись неправомірними діями органів влади, що були зобов’язані за чинним на той час законом знищити оспорювані записи. Суд зазначає, що в урядовому законопроекті про внесення змін до Закону про примусові заходи те, що відомості, які підтверджують невинуватість підозрюваного, можуть бути знищені до постановлення рішення у справі, було віднесене до проблематичних питань. З метою ефективнішого забезпечення прав на захист до відповідного положення були внесені зміни, що набирають чинності 1 січня 2004 року. Ця поправка, однак, прийшло надто пізно для заявника.

50. З урахуванням вищевикладеного, Суд доходить висновку, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в поєднанні з пунктом 3(b) статті 6.

b. Відмова у наданні доказів з посиланням на суспільні інтереси

«Роу і Девіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v United Kingdom) [GC], 28901/95, 16 лютого 2000 року.

63. Під час суду над заявниками в першій інстанції обвинувачення вирішило, не повідомляючи про це суддю, не розголошувати певні докази, що мали стосунок до справи, з міркувань захисту суспільних інтересів. Такий порядок, згідно з яким обвинувачення саме намагається оцінити значення приховуваних відомостей для захисту і зіставляє його з суспільними інтересами у збереженні цих відомостей в таємниці, не може задовольняти згадані вище вимоги пункту 1 статті 6...

64. Справді, на початку розгляду справи заявників в порядку апеляції, адвокати обвинувачення повідомили захист, що певні відомості не будуть розголошені, не розкриваючи, однак, характеру цих відомостей, і в двох окремих випадках апеляційний суд розглянув нерозкриті докази у засіданні ex parte під час якого приймали доводи державного обвинувачення, але не були присутні представники захисту, і ухвалив рішення на користь нерозголошення.

65. Суд, проте, не вважає, що така процедура в апеляційному суді була достатньою для того, щоб відновити несправедливість, спричинену тим, що, розглядаючи справу в першій інстанції, суддя не здійснив перевірки нерозголошеної інформації. На відміну від цього судді, який спостерігав за данням свідчень і повністю ознайомився з усіма доказами та питаннями в справі, судді апеляційного суду покладалися в своєму розумінні можливої значущості нерозкритих відомостей на протоколи слухань Суду корони та на характеристику цих питань, запропоновану їм адвокатом обвинувачення. Крім того, суддя першої інстанції був би в змозі зважувати необхідність розкриття відомостей упродовж усього процесу, оцінюючи значення нерозголошуваних доказів на тій стадії виникнення нових питань, коли шляхом перехресного допиту було б можна поставити під серйозний сумнів достовірність ключових свідків і коли версія захисту ще могла мати низку різних напрямів розвитку або акцентів. На відміну від цього, апеляційний суд був зобов’язаний здійснювати свою оцінку постфактум і міг навіть, потрапивши несвідомо під вплив вердикту присяжних про винуватість, недооцінювати значення нерозкритих доказів.

66. Отож, зрештою, те, що обвинувачення не розкрило судді відповідних доказів й не дало йому змоги ухвалити рішення щодо їхнього розкриття, позбавило заявників справедливого судового розгляду...

«P G і J H проти Сполученого Королівства» (P G and J H v United Kingdom), 44787/98, 25 вересня 2001 року.

71. Суд переконався в тому, ... що захист отримував інформацію і мав дозвіл робити подання та брати участь у вищезгаданому процесі ухвалення рішень, але при цьому йому, наскільки це було можливо, не розкривали відомостей, які обвинувачення прагнуло зберегти в таємниці з міркувань захисту суспільних інтересів... Суд також відзначає, що відомості, які в цій справі не були розкриті, жодним чином не підкріплювали версію обвинувачення і ніколи не були пред’явлені присяжним. Те, що суддя весь час мав змогу оцінювати необхідність розкриття, було ще одним важливим запобіжним механізмом, бо на судді лежав обов’язок упродовж всього процесу в першій інстанції перевіряти, чи є нерозкриття доказів справедливим, чи ні. Жодної підстави думати, що судді бракувало незалежності чи безсторонності за змістом пункту 1 статті 6, не було. Він повністю ознайомився з усіма доказами й питаннями у цій справі і був у змозі контролювати те, яке значення для захисту мала приховувана інформацію як до, так і в ході судового розгляду...

«Мірілашвілі проти Росії» (Mirilashvili v Russia), 6293/04, 11 грудня 2008 року.

200. Насамперед Суд відзначає, що матеріали, приховані від захисту, не містять інформації про події 7-8 серпня 2000 року. Вони скоріше стосуються того, як здобуто «прямі» докази проти заявника (аудіозаписи). Проте це не применшує їхнього значення для справи. У змагальному процесі належить розглядати не тільки докази, що безпосередньо стосуються фактів цієї справи, а й інші докази, які можуть стосуватися прийнятності, достовірності й повноти перших...

202. Суд вважає, що обмеження, проти якого подано скаргу, мало законну мету. Організація кримінального судочинства з прагненням захистити інформацію про подробиці таємних операцій органів міліції, є таким підходом, що відповідає цілям статті 6. Суд готовий визнати, враховуючи обставини цієї справи, що документи, запитувані заявником, могли містити певні таємні відомості, які мали значення для захисту національної безпеки. За таких обставин національний суддя користувався широкими межами розсуду при ухваленні рішень із клопотань захисту про розкриття інформації.

203. Виникає питання, чи було рішення про відмову в розкритті врівноважене адекватними процесуальними гарантіями. Суд відзначає в цьому зв’язку, що матеріали, пов’язані із санкціонуванням прослуховування телефонних розмов, були розглянуті без участі сторін суддею-головою в ході слухання 12 вересня 2002 року. Отже, рішення про приховування деяких документів було ухвалене обвинуваченням не в односторонньому порядку ..., але одним із представників судової влади.

205. ... Суд розгляне, чи оцінив суддя співвідношення суспільних інтересів і інтересів обвинувачуваного, і чи дав захисту якомога більшу можливість взяти участь в ухваленні цього рішення.

206. Суд відзначає, що важливим моментом у висновках національного суду було те, що розглянуті матеріали минулого пов’язані з оперативно-розшуковою діяльністю (ОРД),, і як такі не могли бути розкриті захистові. Видається, що суд не проаналізував, чи можуть ці матеріали бути якось корисні для цілей захисту, і чи зможе їхнє розкриття, хоча б потенційно, завдати шкоди якомусь конкретному суспільному інтересу. Рішення суду спиралося на врахування типу відповідних матеріалів (матеріали, що стосується ОРД), а не на аналіз їхнього змісту.

207. Військовий суд, імовірно, не мав іншого вибору в цій ситуації, враховуючи, що Закон про оперативно-розшукову діяльність накладає абсолютну заборону на розголошення в таких ситуаціях документів, що стосуються ОРД, і не припускає з боку судді жодного варіанту «знайти рівновагу». Проте фактом залишається те, що роль суду в ухваленні рішення щодо клопотання захисту про розкриття цієї інформації була досить обмеженою.

208. З урахуванням вищевикладеного, Суд доходить висновку, що процес ухвалення рішення містив у собі серйозні недоліки. Що стосується матеріально-правових підстав для ухвалення рішення, то Суд відзначає, що оспорюване рішення було розпливчастим та не уточнювало, якого роду секретна інформація може міститися в постанові суду від 11 липня 2000 року та в інших матеріалах, пов’язаних із цією операцією. Суд погодився вилучити зі змагального розгляду абсолютно всі матеріали. Крім того, Суд зауважує, що операція з прослуховування не була спрямована на заявника або інших співобвинувачених.

209. Загалом Суд доходить висновку, що рішення про відмову в розкритті відомостей, пов’язаних із операцією з прослуховування, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями і, крім того, не було досить обґрунтованим. Суд врахує цей аспект справи при аналізі загальної справедливості судового розгляду.

Див. також «Порушення заборони на самообвинувачення».

5. Право обвинуваченого представляти себе самостійно

«X. проти Норвегії» (X v Norway), 5923/72, 20 травня 1975 року, DR 3, 43.

Справді, згідно з формулюванням підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений в учиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або через брак власних коштів для оплати юридичної допомоги захисника дістати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

У своїй прецедентній практиці ... Комісія обстоює думку, що підпункт (с) пункту 3 статті 6 гарантує, що процес у справі обвинуваченого не відбуватиметься без достатнього представлення фактів і доводів з боку захисту, а не дає обвинуваченому права самостійно вирішувати, як саме буде забезпечено його захист. Рішення про те, яким із двох варіантів, згаданих у цьому положенні, слід скористатися, а саме з права заявника захищати себе особисто чи бути представленим адвокатом, вибраним на його власний розсуд або, за певних обставин, призначеним судом, залежить від застосовного законодавства або регламенту суду.

«X. проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8231/78, 6 березня 1982 року, DR 28, 5.

2. ... Підпункти (b) і (с) пункту 3 статті 6 гарантують особі, обвинуваченій в учиненні кримінального правопорушення, відповідно, право дістати «час і можливості, необхідні для підготування свого захисту» та «право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд.» Однак Комісія не бачить ніяких підстав, щоб припускати, що вимоги, викладені в цих положеннях, у справі не були виконані. Вона, зокрема, відзначає, що протягом майже шести місяців після вчинення злочину, за який його врешті засуджено, заявник перебував на свободі, відпущений під заставу. Він не міг не передбачати судовий процес і, перебуваючи на волі, мав достатньо часу для підготування свого захисту і консультацій із адвокатом, якщо того забажав би. Крім того, після провадження з питання передання справи до суду ... грудня 1976 року, коли вирішено віддати його до суду, заявник мав іще місяць, хоч і в ув’язненні, щоб підготуватися до суду і провести з цього приводу консультації з адвокатом. Заявник не представив жодного доказу того, що органи влади Сполученого Королівства хоч коли-небудь йому завадили готуватися до захисту чи не дозволяли викликати адвоката. Комісія в цьому зв’язку посилається також і на те, що, призначаючи покарання, суддя прямо заявив, що заявник за власним бажанням не захотів мати адвоката.

«Коррея де Матуш проти Португалії» (Correia de Matos v Portugal) (ухв.), 48188/99,15 листопада 2001 року.

... рішення дозволяти обвинуваченому захищати себе особисто або призначити йому адвоката перебуває все ж у межах розсуду Договірних Сторін, які перебувають у кращому, ніж Суд, становищі, щоб вибирати належні засоби, з допомогою яких їхні судові системи забезпечуватимуть права захисту.

Слід підкреслити, що причини, з яких поставлено вимогу обов’язкового користування допомогою захисника на певних стадіях судочинства, на думку Суду, були достатніми та відповідали вимогам цієї справи. Цей захід, зокрема, слугує інтересам обвинуваченого, будучи спрямованим на забезпечення належного захисту його інтересів. Отож національні суди мають право вважати, що інтереси правосуддя вимагають обов’язкового призначення адвоката.

Те, що обвинувачений, як і в цій справі, сам був адвокатом — нехай навіть ім’я заявника було тимчасово вилучене з реєстру Ради баристерів — жодним чином не заперечує попередніх зауважень. Хоч загалом правильно, що юристи можуть виступати в суді особисто, відповідні суди все ж мають право вважати, що інтереси правосуддя вимагають призначення захисника, що представлятиме інтереси адвоката, якого обвинувачено в учиненні кримінального правопорушення і який саме з такої причини, можливо, не в змозі правильно оцінювати, які інтереси поставлено на кін, або, відповідно, дієво вести свій захист. На думку Суду, це питання знову ж таки належить до меж розсуду, відведених національним органам влади.

Суд вважає, що захист заявника у цій справі проведено належним чином. У цьому зв’язку він вказує на те, що заявник і не стверджував, що він не міг представити свою власну версію фактів відповідним судам, і що його інтереси на слуханнях 15 грудня 1998 року представляв офіційно призначений захисник.

Отже, немає жодного доказу на підтримку твердження про те, що відповідний судовий розгляд був несправедливий або що права заявника на захист були порушені.

«Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» (Barberá, Messegué and Jabardo v Spain), 10590/83, 6 грудня 1988 року.

69. 11 січня 1982 року, тобто за день до початку слухання справи в Верховному суді, заявники ще перебували в Барселонській в’язниці. У Мадрид вони вирушили аж увечері 11 січня і прибули туди рано-вранці наступного дня, подолавши понад 600 кілометрів у тюремному фургоні, хоча слухання мало розпочинатися о 10:30 ранку...

70. Отже, пани Барбера, Мессеґе і Хабардо мали стати перед судом, який для них, враховуючи серйозність висунутих обвинувачень та можливого покарання, був украй важливим, у стані, напевно, зниженої фізичної і психічної стійкості.

Попри допомогу з боку їхніх захисників, у яких була змога робити заяви й наводити аргументи, ця обставина, прикра сама по собі, безперечно, послабила їхнє становище в той життєво важливий момент, коли їм були потрібні всі їхні ресурси, щоб захищати себе і, зокрема, проходити допит на самому початку судового розгляду та проводити ефективні консультації зі своїми адвокатами.

«Ґалстян проти Вірменії» (Galstyan v Armenia), 26986/03,15 листопада 2007 року.

91. Суд зазначає, що всі матеріали, які є в його розпорядженні, вказують на те, що заявник прямо відмовився від свого права користуватися юридичною допомогою захисника як до, так і під час слухання справи в суді... Із тексту статті підпункту (c) пункту 3 статті чітко видно, що обвинувачений має вибір захищати себе «особисто або використовувати юридичну допомогу». Тому зазвичай, якщо обвинувачений бажає себе захищати сам, то, за умови, що інтереси правосуддя не вимагають іншого, це не суперечить вимогам цієї статті. У цій справі немає жодного доказу того, що заявник вирішив захищати себе сам внаслідок якихось погроз або фізичного насильства. Навіть більше, немає і доказів на підтримку заявникового твердження про те, що його «обманним шляхом» змусили відмовитись від адвоката. Попри те, що згадані доповіді ПАРЄ і організації Human Rights Watch ... містять відповідну інформацію, проте цих матеріалів недостатньо для того, щоб Суд дійшов висновку, що дії, аналогічні описаним у цих доповідях, відбулися й у конкретній справі заявника. І нарешті, зазначаючи, що заявника обвинуватили в дрібному правопорушенні і максимально можливе покарання не перевищувало 15 діб тримання під вартою, Суд не вбачає у цій справі якихось інтересів правосуддя, які б вимагали обов’язкового юридичного представництва.

92. Дійшовши висновку, що заявник із власної волі вирішив відмовитись від адвоката, Суд вважає, що органи влади не можуть нести відповідальність за те, що він не користувався юридичною допомогою під час розгляду адміністративної справи щодо нього. Отже, порушення пункту 1 та підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції, взятих у поєднанні, не було.

6. Юридичне представництво

а. Визначення часу

«Берлінський проти Польщі» (Berliński v Poland), 27715/95 і 30209/96, 20 червня 2002 року.

75. Суд нагадує, що хоч основна мета статті 6, коли йдеться про кримінальні справи, полягає у забезпеченні справедливого розгляду «судом», що уповноважений встановити «обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення», звідси не випливає, що це положення Конвенції не застосовне до досудового провадження...

76. ... хоча стаття 6, як правило, вимагає, щоб обвинуваченому була забезпечена змога користуватися допомогою адвоката на початкових стадіях допитів у поліції, це право, яке в Конвенції явно не сформульоване, за наявності вагомих підстав може бути обмежене. У кожному випадку питання полягає в тому, чи таке обмеження, беручи до уваги провадження в цілому, позбавило обвинуваченого справедливого судового розгляду чи ні...

77. Суд зауважує, що брак коштів у заявників для того, щоб найняти приватного представника в зв’язку з відкритим проти них кримінальним переслідуванням, не є предметом спору. Так само безперечно, що клопотання заявників про призначення адвоката державою органи влади проігнорували, в результаті чого у перших понад рік не було свого захисника. Враховуючи, що протягом цього періоду виконано цілий ряд процесуальних дій, зокрема допит заявників та їхнє медичне обстеження …, Суд не бачить жодного виправдання для цього обмеження, яке позбавило заявників права на достатній захист в ході розслідування і судового розгляду.

78. Отже, було порушення пункту 1 і підпункту 3 (с) статті 6 Конвенції.

Див. також «Право на правову допомогу».

b. Інтереси правосуддя потребують забезпечення з боку держави

i. Обставини, що мають значення для справи

«Каранта проти Швейцарії» (Quaranta v Switzerland), 12744/87, 24 травня 1991 року.

32. Щоб визначити, чи «інтереси правосуддя» потребували забезпечення заявникові безоплатної правової допомоги, Суд враховує різні критерії...

33. По-перше, слід взяти до уваги серйозність правопорушення, в якому обвинувачено пана Каранта і суворість покарання за вироком суду, яке йому загрожувало... Відповідно до пункту 1 статті 19 федерального Закону про зловживання наркотиками, застосовуваного в поєднанні зі статтею 36 Кримінального кодексу Швейцарії, максимальне покарання становило три роки позбавлення волі... У цій справі безоплатна правова допомога мала б бути забезпечена вже з огляду на те, яке покарання йому загрожувало.

34. Додатковим фактором є складність справи ... яка, щоправда, не викликала особливих труднощів з боку встановлення фактів. Але результат судового процесу мав велике значення для заявника, оскільки інкриміновані злочини вчинені протягом призначеного йому 1982 року випробувального періоду... Через це кримінальний суд мав як ухвалити постанову про можливість приведення в виконання відстроченого вироку, так і постановити рішення про призначення нового покарання. Участь адвоката в судовому розгляді створила б кращі умови для захисту обвинуваченого, зокрема в зв’язку з тим, що в розпорядженні суду був вибір із широкого спектру каральних заходів.

35. Такі питання, які самі по собі є складними, виявилися тим паче складними для пана Каранта, з огляду на його особисті обставини: він, молода повнолітня особа іноземного походження із соціально незахищених верств, без справжнього професійного підготування, мав чималий список судимостей. Він почав вживати наркотики з 1975 року і, починаючи з 1983 року, робив це майже щодня, а у відповідний період жив разом із своєю родиною на виплати соціального забезпечення.

36. Отже, за обставин, що склалися в справі, він не міг, будучи допровадженим особисто до слідчого судді, а згодом до кримінального суду і не користуючись допомогою захисника, викласти свої доводи як слід...

«Бенгем проти Сполученого Королівства» (Benham v United Kingdom), 19380/92, 10 червня 1996 року.

61. ... коли йдеться про позбавлення волі, інтереси правосуддя загалом потребують забезпечення юридичного представництва. У цій справі максимальний термін позбавлення волі, який загрожував панові Бенгему, становив 3 місяці.

62. Крім того, закон, який мусив застосувати магістрат не був цілком чітким. Зокрема, складно було з’ясувати та застосувати критерій злочинної недбалості (culpable negligence).

64. З огляду на суворість покарання, що загрожувало панові Бенгему, та складність застосовного законодавства, Суд вважає, що інтереси правосуддя потребували, щоб для забезпечення справедливого судового розгляду панові Бенгему під час провадження в магістратському суді надали безоплатну правову допомогу.

«Талат Тунч проти Туреччини» (Talat Тunç v Turkey), 32432/96, 27 березня 2007 року.

57. В цій справі заявника засуджено до смертної кари за вбивство матері. На додаток до цього заявник, який в процесі судового розгляду виступив із заявою про свою невинуватість, зіткнувся з труднощами в узгодженні власних зізнань, зроблених ним на стадії провадження слідства у справі.

58. З цього випливає, що друга умова, передбачена пунктом 3 статті 6, була виконана...

60. В цій справі Суд установив, що заявник 26 грудня 1994 року в прокуратурі Алашегіра заявив про те, що через висловлену жандармами загрозу піддати його жорстокому поводженню він був позбавлений можливості діяти за власною волею, коли його допитували у прокуратурі та суддя-слідчий. Не можна вважати, що заявник, який не мав професійного вишколу та походив із бідного середовища, міг би достовірно оцінити наслідки своїх дій, що полягали у відмові користуватись допомогою адвоката в ході судового розгляду кримінальної справи, де йому загрожувала смертна кара.

61. Певно ж, що перешкоди, які стояли на шляху ефективного дотримання прав на захист можна було подолати, якби національні органи, усвідомлюючи труднощі, з якими мав справу заявник, діяли активніше в напрямку забезпечення того, щоб заявник дізнався про можливість вимагати для себе безкоштовного адвоката за призначенням. Однак органи влади виявили пасивність, тим самим нехтуючи своїм обов’язком забезпечити рівність сторін в судовому процесі...

62. З огляду на це, Європейський суд вважає, що не доведено те, що заявник відмовився від свого права користуватися консультаціями адвоката за призначенням. Отже, з огляду на сувору міру покарання, до якої засуджено заявника, Суд вважає, що інтереси здійснення правосуддя потребували, щоб для досягнення рівної участі у процесі заявник повинен був мати можливість користуватись безоплатною правовою допомогою впродовж процедури судового розгляду порушеної проти нього кримінальної справи.