Розділ VI Графічне зображення статистичних даних
Розділ VI Графічне зображення статистичних даних
§ 1. Поняття про статистичні графіки. Основні елементи статистичних графіків
Статистичні дані можна зобразити різними способами. Найбільш наочне зображення дає застосування графіків. Графіком у статистиці називають наочне зображення статистичних величин за допомогою геометричних фігур.
Графічний засіб зображення статистичних даних доповнює статистичні таблиці, а іноді й замінює їх. Завдяки графікам статистичний матеріал стає більш зрозумілим, краще усвідомлюється і запам’ятовується. Графіки мають велике значення у справі оперативного управління, тому при наведенні даних про стан злочинності органами внутрішніх справ обов’язково використовуються графіки.
Графічний метод у статистиці нараховує більше 200 років. Вважається, що перші дані про техніку складання статистичних графіків наведено у роботі англійського економіста У. Плейфейра «Комерційний та політичний атлас», яка вперше була надрукована у 1786 р.
Побудувати простий графік було справою дуже складною, посильною лише для професіоналів. Тому дуже рідко на території колишнього Радянського Союзу з’являлися монографічні видання про використання графічного зображення в статистиці. Зараз побудувати графік за допомогою сучасної комп’ютерної техніки не складно, оскільки мова графіка належить до мовних систем, тобто розвиток графічного методу пов’язаний із розвитком семіотики — науки про знаки та знакові системи, котра склалась як наука у 30-х рр. ХХ ст. На відповідному етапі розвиток теорії графіків та науки семіотики був пов’язаний і з розвитком математичної логіки.
До статистичних графіків ставляться такі основні вимоги:
1) повинні абсолютно точно відображати вихідні дані;
2) бути наочними і зрозумілими;
3) бути художньо оформленими.
Статистичний графік — це рисунок (креслення), який описує статистичні сукупності (їх обсяг, структуру, зміну в часі, розподіл у просторі) умовною мовою геометричних знаків. Він повинен містити такі основні елементи: 1) поле графіка, 2) графічний образ, 3) орієнтири простору; 4) масштабні орієнтири; 5) легенду (експлікацію) графіка.
Поле графіка характеризує його формат, тобто розмір і пропорції сторін. Розмір графіка залежить від його призначення. Вважається, що найбільш оптимальним для глядача є графік із співвідношенням сторін від 1:1,3 до 1:1,5. У багатьох випадках зручною є квадратна форма графіка. Інакше кажучи, поле графіка — це частина площини, тобто простір розміщення знаків. Залежно від мети і завдань графіка воно може бути або чистим, або заштрихованим. Заштриховане найчастіше застосовується при підготовці графіка за допомогою електронно- обчислювальної техніки, що дозволяє більш рельєфно відокремити ті чи інші графічні образи.
Графічний образ — це сукупність знаків, за допомогою яких зображуються статистичні дані. Це основа графіка. Знаки можуть бути різними: лінії, точки, площинні геометричні фігури (прямокутники, квадрати, круги), об’ємні геометричні фігури, а також іноді й негео- метричні фігури у вигляді силуетів або рисунків предметів. Статистичні дані можна зобразити за допомогою різних графічних образів, тому вони мають відповідати меті графіка і бути найбільш виразними для зображення даних.
Залежно від того, які використовуються геометричні знаки, усі графіки поділяють на точкові, лінійні, стовпчикові, стрічкові, кругові тощо. Графічні комп’ютерні програми мають великий набір цих знаків (одинарних і подвійних, суцільних та перервних ліній різної товщини та кольору, інших позначень та символів), що дає змогу зображати графічні фігури таким чином, щоб вони істотно відрізнялися одна від одної.
Орієнтири простору визначають розміщення графічного образу на полі графіка. Вони можуть мати вигляд системи координат, географічних орієнтирів (контури річок, лінії берегів, морів та океанів) або адміністративних кордонів. У статистичних графіках системи координат можуть застосовуватися як у двомірному, так і в тримірному зображенні.
Масштабні орієнтири за допомогою системи масштабних шкал надають графічному образу кількісне значення. Масштабною шкалою називають лінію, окремі точки якої можуть бути прочитані як певні числа відповідно до прийнятого масштабу. Масштаб графіка — це умовна міра переведення числової величини в графічну. Масштабні шкали можуть бути прямолінійними і криволінійними (круговими), рівномірними і нерівномірними. У статистичних графіках найчастіше застосовуються прямолінійні шкали, а криволінійні — у секторних діаграмах. Шкала є рівномірною, коли рівним числовим інтервалам відповідають рівні графічні інтервали, якщо числа збільшуються вдвічі, то й відрізки збільшуються вдвічі. Масштаб рівномірної шкали — це лінійна міра, кількість міліметрів у відрізку, який прийнято за одиницю числового значення статистичного показника. Чим довший відрізок, який прийнято за числову одиницю, тим крупніший масштаб. Масштаб обчислюють шляхом ділення довжини масштабної шкали на максимальний розмір відображуваного показника.
Якщо рівним інтервалам відповідають нерівні графічні інтервали, то масштабна шкала буде нерівномірною. У статистичних графіках як нерівномірні шкали застосовуються логарифмічні шкали, у яких відрізки пропорційні не числам, а їх логарифмам. Як правило, у правовій статистиці застосовуються рівномірні шкали, в яких відрізки пропорційні числам і які найчастіше розташовуються по осях координат.
Легенда (експлікація) графіка — це словесне пояснення розміщених на графіку геометричних фігур та способів зображення, розкриття його змісту. Легенда графіка включає: назву графіка (загальний заголовок); словесні пояснення умовних позначень окремих елементів графічного образу; назву одиниць виміру параметрів; надписи вздовж масштабних шкал тощо. Загальний заголовок графіка повинен у стислій формі розкривати основний зміст зображених даних. Легенда графіка — це другий основний елемент графіка після графічного образу, тому що без нього графік не можна прочитати і зрозуміти.
Сучасна електронна техніка дозволяє розташувати легенду графіка в будь-якому місці. З точки зору статистики краще її розташовувати під графіком.