§ 5. Основи оподаткування. Форми та види податків і порядок їх стягнення

Оподаткування є невід’ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки — це обов’язкові платежі державі юридичними та фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податко­ві відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов’язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія, передусім, втілює систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та ін­шими суб’єктами господарювання.

Податкова система — це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудо­ви. Вона забезпечує концентрацію в безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загально­державних та соціальних завдань.

Оподаткування базується на певних принципах, сформульованих свого часу ще Адамом Смітом. Головні з них — рівномірність, визна­ченість, зручність та дешевизна.

Рівномірність означає єдиний підхід держави до суб’єктів опо­даткування незалежно від їх економічного та юридичного статусу. Всі платники перебувають в однаковому становищі і при отриманні одна­кових доходів повинні сплачувати однакову суму податку.

Принцип визначеності свідчить про те, що податок визначається державою заздалегідь у фіксованому розмірі й підраховується в певний строк.

Принцип зручності полягає в тому, що оподаткування повинно бути зрозумілим для кожного. Система сплати податків повинна бути про­стою і прозорою.

Дешевизна оподаткування означає оптимальність розмірів вста­новлених податків. Занижені ставки податків не в змозі будуть напов­нити державний бюджет, а надмірні ставки посилюватимуть податко­вий тягар і сприятимуть спаду виробництва, зниженню ділової актив­ності і зростанню тінізації економіки.

В умовах сучасного податкового регулювання вирізняють також принципи законодавчого закріплення, гнучкості, ефективності, уста­леності, обов’язковості, взаємної відповідальності. Сутність принци­пу ефективності полягає в тому, що витрати, пов’язані з оподаткуван­ням, повинні покриватися сумою податку, що надходить державі зав­дяки його введенню.

Система оподаткування має бути усталеною. Розміри податків і терміни їх сплачення не повинні часто переглядатися. Водночас вона має бути гнучкою, щоб держава могла удосконалювати оподаткування відповідно до змін, що склалися в системі господарювання.

Законний, легальний характер платежів, господарська самостій­ність платника — це родові ознаки податкової системи правової держави.

Податки виконують три основні функції. Фіскальна функція пов’язана з формуванням джерел державних доходів, з яких форму­ється державний бюджет країни. Розподільча функція передбачає перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб відповідно до при­йнятих у суспільстві законів, вимог економічної ситуації та принци­пів державної політики соціальної справедливості. Регулююча функ­ція виявляється у формуванні потрібної структури економіки, а також у регулюванні суспільних, колективних та особистих інтересів, вза­ємовідносин держави з різними соціальними сферами суспільства.

Податкова система, крім зазначених вище структурних підрозділів, охоплює також податкове законодавство та структуру і функції дер­жавних органів, які стягують податки і здійснюють нагляд за їх надхо­дженням — податкову інспекцію і податкову міліцію. Серед елементів податкової системи найголовнішими є:

суб’єкт оподаткування — юридична або фізична особа — платник податку;

носії податку — особи, які фактично сплачують податок; об’єкт оподаткування — матеріально-грошові субстанції, на які нараховується податок;

джерело податку — дохід, з якого сплачується податок; податкова ставка (норма оподаткування) — розмір податку на одиницю обкладення; буває гранична і середня;

податкова квота — податкова ставка, встановлена як відсоток до доходу;

податкова пільга — повне або часткове звільнення від податку; податковий режим — сукупність податкових ставок і податкових пільг;

податкова політика — діяльність держави у сфері організації та використання податків, а також розробка певних концепцій розвитку і принципів організації системи оподаткування;

податковий механізм — містить сукупність організаційно-правових норм та економічних методів управління оподаткуванням. Держава надає йому юридичної форми за допомогою податкового законодавства і регулює його.

Поряд із суто фінансовими функціями податковий механізм містить численні можливості для економічного впливу на суспільне виробни­цтво, його динаміку та структуру, на розвиток науково-технічного прогресу та ін. Так, податкова система західних країн стала дедалі органічніше включатися до єдиної системи грошово-фінансового ре­гулювання процесів відтворення.

За джерелами оподаткування податки поділяються на виплачувані з доходів зароблених та незароблених (доходів на капітал). До заробле­них доходів належать заробітна плата, підприємницький прибуток, гонорар осіб вільних професій, доходи індивідуальних підприємств. До незароблених, але легальних доходів відносять дивіденди, відсотки за вкладами, зростання вартості нерухомості та цінних паперів, рента із землі та будов.

Об’єкти оподаткування класифікуються таким чином: дохід (по­даток з доходу); майно (у тому числі земля, капітал, інша нерухомість, предмети розкоші); передача майна (податок на спадщину та даруван­ня, на угоди купівлі-продажу, позики, передачі на зберігання тощо); споживання (акцизи на окремі товари); експорт та імпорт товарів (мито).

Залежно від різних ознак податки поділяються на такі види: 1) за об’єктом оподаткування — прямі та непрямі; 2) за установою, яка здійснює стягнення податків — державні та місцеві; 3) за характером використання — загальні та спеціальні.

Прямі податки встановлюються на дохід і майно фізичних та юридичних осіб, котрі сплачують податки. Головні види прямих по­датків є реальні та особисті.

Реальні податки утримуються з окремих видів майна (земля, будо­ви) за зовнішніми ознаками з урахуванням середньої дохідності плат­ника. Залежно від об’єкта оподаткування до них належать земельний податок, податок із володарів будівель, транспортних засобів та ін.

Особисті податки накладаються на доходи або майно фізичних та юридичних осіб. Вони утримуються з джерела доходу або за деклара­цією. Цей вид податку визначає об’єкти конкретно для кожного плат­ника, враховуючи і його фінансовий стан. За об’єктом оподаткування особисті податки виступають у вигляді прибуткового податку з гро­мадян, податку на прибуток підприємств, податку на доходи, плати за природні та трудові ресурси, воду, землю та ін. Платниками при­буткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно чи тимчасово проживають в Україні. Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік. За основу обчислення ставки податку береться неоподатковуваний мінімум. Підприємства та організації виплачують податок на прибуток або дохід (залежно від чинного законодавства). Платниками виступають будь-які суб’єкти господарювання, які мають дохід від діяльності в Україні. Об’єкт оподаткування — валовий при­буток (дохід) підприємства чи організації.

При оподаткуванні доходів надзвичайно важливо розрахувати і вста­новити оптимальну ставку податку. Завищені ставки підривають сти­мули до інновацій, знищують ділову активність, сприяють тінізації економіки.

Американські експерти на чолі з професором А. Лаффером спро­бували теоретично довести, що при ставці прибуткового (дохідного) податку вище 50% різко знижується ділова активність платників. Об­ґрунтуванням цьому є так званий ефект Лаффера. Графічно його відо­бражає крива Лаффера, що показує залежність податкових надходжень від ставок податку (рис. 22.4.)

Із графіка видно, що збільшення ставок податків від 0 до r забез­печуватиме зростання бюджетних доходів. Вони досягають max в точці m на кривій. Подальше підвищення ставок податку веде до змен­шення стимулів розвитку виробництва, внаслідок чого розмір доходу, що підлягає оподаткуванню, знижується до рівня, коли обсяг надхо­джень до бюджету зменшується. Таким чином, головна ідея такої мо­делі — із з Зільшенням ставки податку від 0 до 100% надходження до бюджету зростатимуть від 0 до певного max (точка m), а потім, із по­дальшим зростанням, зменшуватимуться від m до 0. Оскільки вищі ставки податку стримують економічну активність, база оподаткування зменшується. Згідно з графіком, ставка податку в точці А є такою ви­сокою, що виробництво скорочується і тому надходження від оподат­кування стає нижчим max. Зменшуючи ставки податків від точки А до точки В, держава збиратиме стабільну величину надходжень від опо­даткування.

 

Непрямі податки — це податки на товари та послуги, які встанов­люються у вигляді надбавки до ціни або тарифу. Власник товару або послуги одержує суму податків, яку перераховує державі. Об’єкт опо­даткування виступає тут посередником між платником та державою.

Більше половини надходжень до держбюджету від непрямих по­датків здійснюється за рахунок податку на додану вартість, який є частиною овоствореної вартості і надходить до держбюджету на кожному е апі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платником податку є суб’єкти підприємницької діяльності на терито­рії України. Об’єкт оподаткування — обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), крім їх реалізації за іноземну валюту. Оподатковуваний оборот з реалізації товарів (робіт, послуг) обчислюється, виходячи з їх вартості з вільними цінами та тарифами, що включають податок на додану вар гість за встановленою ставкою. Широке застосування цього податку зумовлено його певними перевагами, зокрема універсальністю підходу до податкової шкали, до процесів обчислення та стягнення; суттєвим прощенням контролю за рухом витрат, товарів та послуг; стимулюванням експорту, оскільки вивіз товарів не оподатковується цим податком; на відміну від прямих податків, цей вид податку регу­лярно й рівномірно надходить до бюджету.

Разом із тим податок на додану вартість має й деякі негативні риси. Так, він, по суті, є регресивним податком на кінцевого споживача. Це означає, що групи осіб з низьким рівнем доходу виплачують як податок у ціні споживчих товарів більшу частку свого доходу, ніж високодохід­ні групи населення. Тому проблема використання цього податку без­посередньо пов’язана як з величиною диференціації населення за рівнем доходу, так і з відносною часткою низькозабезпечених категорій населення. Застосування податку на додану вартість неодмінно супро­воджується, крім того, підвищенням загального рівня цін і відповідно прискоренням темпів інфляції.

Як вид непрямого податку існує також податок з обороту, який утримується із вартості товарів масового виробництва. Це є акциз, який, як правило, сплачують підприємства недержавної форми влас­ності. Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Він включається до їх ціни. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Кабінетом Міністрів України. Платниками його є суб’єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних то­варів, а також ті, що їх імпортують. Об’єкт оподаткування — обо­роти з реалізації підакцизних товарів, вироблених в Україні; з реалі­зації товарів для власного споживання, промислової переробки та для своїх працівників; митна вартість імпортованих товарів, придбаних за іноземну валюту. До підакцизних товарів відносять, головним чином, алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин та нафтопродукти, легкові автомобілі та ін.

Ще одним видом непрямого податку можуть бути фіскальні моно­польні податки. Це непрямі податки на товари та послуги державної торгівлі. До них відносять податок з обороту та податок з продажу, який стягується з підприємств державного сектору.

На імпортні, експортні та транзитні товари накладається мито. Цей непрямий податок надходить до держбюджету відповідно до ставок митного тарифу.

Державні податки встановлюються і стягуються державними органами управління і надходять до держбюджету. Це, насамперед, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, податок на доходи (прибуток) підприємств та організацій, акцизний збір, дер­жавне мито, експортне мито та ін.

Місцеві податки та збори встановлюються і стягуються місцеви­ми органами управління і надходять до місцевих бюджетів. До них належать податки з власників будівель, плата за землю, екологічний податок, готельні, ринкові, курортні збори та ін.

Слід зауважити, що на етапі формування цивілізованої системи оподаткування конкретні види податків неодноразово змінювали (і ще, напевне, змінять) адресу своїх надходжень (з місцевих до державного бюджету і навпаки).

По кожному виду податку існують пільги щодо виплат. Вони за­фіксовані у відповідних законах України або рішеннях Кабінету Міні­стрів України. Ними користуються певні категорії фізичних осіб, а також окремі групи підприємств та організацій (або форми діяльності), які підпадають під перелік пільг.

На етапі використання податків загальні податки становлять ті, що надходять до єдиної каси держави і призначені для загальнодер­жавних заходів. Спеціальні податки використовуються за суто кон­кретним призначенням. Наприклад, внесок на соціальне страхування та формування Пенсійного фонду надходить до спеціального фонду і призначається для надання безпосередньо соціальних послуг (пенсій, виплат тощо).

Залежно від співвідношення між ставкою податку і величиною до­ходу податки можуть бути прогресивними, пропорційними і регресив­ними.

Для прогресивного податку характерним є підвищення середньої ставки податку зі зростанням доходу. Такий податок передбачає не тільки велику абсолютну суму, а й більшу частку доходу, що стягуєть­ся. Його тягар, як правило, максимальний для власників надвисоких доходів. Проте за умовами цього податку після певної межі доходів з’являються можливості для їх приховування.

Пропорційний податок означає, що середня податкова ставка не­змінна і не залежить від розмірів доходу. Його застосування стимулює зростання доходів, але в разі отримання високих доходів незаконним шляхом загострює соціальну несправедливість.

Податок вважається регресивним, коли його середня податкова ставка із зростанням доходу знижується. Цей податок торкається біль­шої частини доходу малозабезпечених верств населення і, на проти­вагу прогресивному, вигідний для багатих людей.

У практиці оподаткування існує кілька методів стягнення по­датків. Найпоширенішими є такі:

1.  Стягнення з використанням спеціального документа — реєстру, який містить перелік типових об’єктів (земля, майно), що розподіля­ються за зовнішніми ознаками (розмір ділянки, тип будови та ін.). Цим реєстром визначається і середня дохідність об’єкта оподаткування.

2. Стягнення податку до отримання власником доходу. Податок обчислюється і стягується бухгалтерією тієї фізичної особи, яка спла­чує податок. Таким чином стягується податок з громадян (під час ви­плати заробітної плати або відсотків за внесками).

3.  Стягнення податку під час використання доходу (оподаткування купівлі товарів, квитків на проїзд у певних видах транспорту тощо) або у процесі споживання (податок на автомобілі).

4. Подання платником до податкових органів декларації, тобто офіційної заяви про свої доходи. Це стосується громадян, які отриму­ють доходи не за місцем роботи основного призначення, в тому числі тих, які працюють за сумісництвом, а також за виконання разових та інших робіт, здійснених на підставі договорів підряду та інших дого­ворів цивільно-правового характеру.

Чинне податкове законодавство містить також досить жорсткі за­ходи щодо порушення нормативних актів, невиконання їх вимог і пе­редбачає адміністративну та кримінальну відповідальність.

Діяльність держави у сфері використання податків дістала назву податкової політики. До неї входить також розробка певних концепцій та принципів організації системи оподаткування.

Нині Україна перебуває на стадії формування нової податкової си­стеми, головне завдання якої — створити умови для розвитку підпри­ємництва і на цій основі забезпечити найповніше задоволення державних і соціальних потреб. Для цього необхідно запровадити комплекс заходів, котрі докорінно змінили б сам підхід до податків як необхідного атри­бута держави: зменшення кількості податків та обсягів податкової звіт­ності; спрощення механізму їх стягнення; уніфікація бухгалтерського обліку в різних галузях господарської діяльності і приведення його до рівня світових стандартів. Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено зменшення податкового тиску на економіку на 4,8 %. У 2006 р. фіскальні вилучення з реального сектору економіки становили 35 % до ВВП. У 2007 р. планується знизити таке навантаження на економіку до 30,2 % до ВВП.

Ринкові відносини потребують гнучкої податкової системи, яка здатна ефективно використовувати податкові інструменти з метою економічного структурного та кон’юктурного регулювання, стимулю­вання НТП, регулювання соціальних процесів, а також врахування особливостей процесу відтворення в різних регіонах країни.

 

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність фінансів.

2. Які складові частини становлять фінансову систему?

3. Назвіть особливості фінансових відносин та їхніх суб’єктів в Україні.

4. Які існують джерела формування державного бюджету?

5. З яких частин складається дохідна і витратна частини держ­бюджету?

6. Що таке консолідований бюджет і які його складові части­ни?

7. У чому полягають сутність і основні завдання фіскальної політики?

8. Чому утворюється бюджетний дефіцит?

9. Чи повинен держбюджет бути збалансованим?

10. Що включає категорія «державний борг»? Наскільки небез­печний він для економіки взагалі?

11. Який взаємозв’язок бюджетного дефіциту і державного боргу?

12. Дайте визначення податку: а) прогресивному, регресивному, пропорційному; б) прямому і непрямому.

13. Охарактеризуйте принципи оподаткування.

14. Які ви знаєте способи оподаткування?