Глава 22 Фінансова система. Державний бюджет. Податки - § 5. Основи оподаткування. Форми та види податків і порядок їх стягнення
§ 5. Основи оподаткування. Форми та види податків і порядок їх стягнення
Оподаткування є невід’ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки — це обов’язкові платежі державі юридичними та фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов’язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія, передусім, втілює систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими суб’єктами господарювання.
Податкова система — це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона забезпечує концентрацію в безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань.
Оподаткування базується на певних принципах, сформульованих свого часу ще Адамом Смітом. Головні з них — рівномірність, визначеність, зручність та дешевизна.
Рівномірність означає єдиний підхід держави до суб’єктів оподаткування незалежно від їх економічного та юридичного статусу. Всі платники перебувають в однаковому становищі і при отриманні однакових доходів повинні сплачувати однакову суму податку.
Принцип визначеності свідчить про те, що податок визначається державою заздалегідь у фіксованому розмірі й підраховується в певний строк.
Принцип зручності полягає в тому, що оподаткування повинно бути зрозумілим для кожного. Система сплати податків повинна бути простою і прозорою.
Дешевизна оподаткування означає оптимальність розмірів встановлених податків. Занижені ставки податків не в змозі будуть наповнити державний бюджет, а надмірні ставки посилюватимуть податковий тягар і сприятимуть спаду виробництва, зниженню ділової активності і зростанню тінізації економіки.
В умовах сучасного податкового регулювання вирізняють також принципи законодавчого закріплення, гнучкості, ефективності, усталеності, обов’язковості, взаємної відповідальності. Сутність принципу ефективності полягає в тому, що витрати, пов’язані з оподаткуванням, повинні покриватися сумою податку, що надходить державі завдяки його введенню.
Система оподаткування має бути усталеною. Розміри податків і терміни їх сплачення не повинні часто переглядатися. Водночас вона має бути гнучкою, щоб держава могла удосконалювати оподаткування відповідно до змін, що склалися в системі господарювання.
Законний, легальний характер платежів, господарська самостійність платника — це родові ознаки податкової системи правової держави.
Податки виконують три основні функції. Фіскальна функція пов’язана з формуванням джерел державних доходів, з яких формується державний бюджет країни. Розподільча функція передбачає перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб відповідно до прийнятих у суспільстві законів, вимог економічної ситуації та принципів державної політики соціальної справедливості. Регулююча функція виявляється у формуванні потрібної структури економіки, а також у регулюванні суспільних, колективних та особистих інтересів, взаємовідносин держави з різними соціальними сферами суспільства.
Податкова система, крім зазначених вище структурних підрозділів, охоплює також податкове законодавство та структуру і функції державних органів, які стягують податки і здійснюють нагляд за їх надходженням — податкову інспекцію і податкову міліцію. Серед елементів податкової системи найголовнішими є:
суб’єкт оподаткування — юридична або фізична особа — платник податку;
носії податку — особи, які фактично сплачують податок; об’єкт оподаткування — матеріально-грошові субстанції, на які нараховується податок;
джерело податку — дохід, з якого сплачується податок; податкова ставка (норма оподаткування) — розмір податку на одиницю обкладення; буває гранична і середня;
податкова квота — податкова ставка, встановлена як відсоток до доходу;
податкова пільга — повне або часткове звільнення від податку; податковий режим — сукупність податкових ставок і податкових пільг;
податкова політика — діяльність держави у сфері організації та використання податків, а також розробка певних концепцій розвитку і принципів організації системи оподаткування;
податковий механізм — містить сукупність організаційно-правових норм та економічних методів управління оподаткуванням. Держава надає йому юридичної форми за допомогою податкового законодавства і регулює його.
Поряд із суто фінансовими функціями податковий механізм містить численні можливості для економічного впливу на суспільне виробництво, його динаміку та структуру, на розвиток науково-технічного прогресу та ін. Так, податкова система західних країн стала дедалі органічніше включатися до єдиної системи грошово-фінансового регулювання процесів відтворення.
За джерелами оподаткування податки поділяються на виплачувані з доходів зароблених та незароблених (доходів на капітал). До зароблених доходів належать заробітна плата, підприємницький прибуток, гонорар осіб вільних професій, доходи індивідуальних підприємств. До незароблених, але легальних доходів відносять дивіденди, відсотки за вкладами, зростання вартості нерухомості та цінних паперів, рента із землі та будов.
Об’єкти оподаткування класифікуються таким чином: дохід (податок з доходу); майно (у тому числі земля, капітал, інша нерухомість, предмети розкоші); передача майна (податок на спадщину та дарування, на угоди купівлі-продажу, позики, передачі на зберігання тощо); споживання (акцизи на окремі товари); експорт та імпорт товарів (мито).
Залежно від різних ознак податки поділяються на такі види: 1) за об’єктом оподаткування — прямі та непрямі; 2) за установою, яка здійснює стягнення податків — державні та місцеві; 3) за характером використання — загальні та спеціальні.
Прямі податки встановлюються на дохід і майно фізичних та юридичних осіб, котрі сплачують податки. Головні види прямих податків є реальні та особисті.
Реальні податки утримуються з окремих видів майна (земля, будови) за зовнішніми ознаками з урахуванням середньої дохідності платника. Залежно від об’єкта оподаткування до них належать земельний податок, податок із володарів будівель, транспортних засобів та ін.
Особисті податки накладаються на доходи або майно фізичних та юридичних осіб. Вони утримуються з джерела доходу або за декларацією. Цей вид податку визначає об’єкти конкретно для кожного платника, враховуючи і його фінансовий стан. За об’єктом оподаткування особисті податки виступають у вигляді прибуткового податку з громадян, податку на прибуток підприємств, податку на доходи, плати за природні та трудові ресурси, воду, землю та ін. Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно чи тимчасово проживають в Україні. Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік. За основу обчислення ставки податку береться неоподатковуваний мінімум. Підприємства та організації виплачують податок на прибуток або дохід (залежно від чинного законодавства). Платниками виступають будь-які суб’єкти господарювання, які мають дохід від діяльності в Україні. Об’єкт оподаткування — валовий прибуток (дохід) підприємства чи організації.
При оподаткуванні доходів надзвичайно важливо розрахувати і встановити оптимальну ставку податку. Завищені ставки підривають стимули до інновацій, знищують ділову активність, сприяють тінізації економіки.
Американські експерти на чолі з професором А. Лаффером спробували теоретично довести, що при ставці прибуткового (дохідного) податку вище 50% різко знижується ділова активність платників. Обґрунтуванням цьому є так званий ефект Лаффера. Графічно його відображає крива Лаффера, що показує залежність податкових надходжень від ставок податку (рис. 22.4.)
Із графіка видно, що збільшення ставок податків від 0 до r забезпечуватиме зростання бюджетних доходів. Вони досягають max в точці m на кривій. Подальше підвищення ставок податку веде до зменшення стимулів розвитку виробництва, внаслідок чого розмір доходу, що підлягає оподаткуванню, знижується до рівня, коли обсяг надходжень до бюджету зменшується. Таким чином, головна ідея такої моделі — із з Зільшенням ставки податку від 0 до 100% надходження до бюджету зростатимуть від 0 до певного max (точка m), а потім, із подальшим зростанням, зменшуватимуться від m до 0. Оскільки вищі ставки податку стримують економічну активність, база оподаткування зменшується. Згідно з графіком, ставка податку в точці А є такою високою, що виробництво скорочується і тому надходження від оподаткування стає нижчим max. Зменшуючи ставки податків від точки А до точки В, держава збиратиме стабільну величину надходжень від оподаткування.
Непрямі податки — це податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу. Власник товару або послуги одержує суму податків, яку перераховує державі. Об’єкт оподаткування виступає тут посередником між платником та державою.
Більше половини надходжень до держбюджету від непрямих податків здійснюється за рахунок податку на додану вартість, який є частиною овоствореної вартості і надходить до держбюджету на кожному е апі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платником податку є суб’єкти підприємницької діяльності на території України. Об’єкт оподаткування — обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), крім їх реалізації за іноземну валюту. Оподатковуваний оборот з реалізації товарів (робіт, послуг) обчислюється, виходячи з їх вартості з вільними цінами та тарифами, що включають податок на додану вар гість за встановленою ставкою. Широке застосування цього податку зумовлено його певними перевагами, зокрема універсальністю підходу до податкової шкали, до процесів обчислення та стягнення; суттєвим прощенням контролю за рухом витрат, товарів та послуг; стимулюванням експорту, оскільки вивіз товарів не оподатковується цим податком; на відміну від прямих податків, цей вид податку регулярно й рівномірно надходить до бюджету.
Разом із тим податок на додану вартість має й деякі негативні риси. Так, він, по суті, є регресивним податком на кінцевого споживача. Це означає, що групи осіб з низьким рівнем доходу виплачують як податок у ціні споживчих товарів більшу частку свого доходу, ніж високодохідні групи населення. Тому проблема використання цього податку безпосередньо пов’язана як з величиною диференціації населення за рівнем доходу, так і з відносною часткою низькозабезпечених категорій населення. Застосування податку на додану вартість неодмінно супроводжується, крім того, підвищенням загального рівня цін і відповідно прискоренням темпів інфляції.
Як вид непрямого податку існує також податок з обороту, який утримується із вартості товарів масового виробництва. Це є акциз, який, як правило, сплачують підприємства недержавної форми власності. Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Він включається до їх ціни. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Кабінетом Міністрів України. Платниками його є суб’єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів, а також ті, що їх імпортують. Об’єкт оподаткування — обороти з реалізації підакцизних товарів, вироблених в Україні; з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки та для своїх працівників; митна вартість імпортованих товарів, придбаних за іноземну валюту. До підакцизних товарів відносять, головним чином, алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин та нафтопродукти, легкові автомобілі та ін.
Ще одним видом непрямого податку можуть бути фіскальні монопольні податки. Це непрямі податки на товари та послуги державної торгівлі. До них відносять податок з обороту та податок з продажу, який стягується з підприємств державного сектору.
На імпортні, експортні та транзитні товари накладається мито. Цей непрямий податок надходить до держбюджету відповідно до ставок митного тарифу.
Державні податки встановлюються і стягуються державними органами управління і надходять до держбюджету. Це, насамперед, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, податок на доходи (прибуток) підприємств та організацій, акцизний збір, державне мито, експортне мито та ін.
Місцеві податки та збори встановлюються і стягуються місцевими органами управління і надходять до місцевих бюджетів. До них належать податки з власників будівель, плата за землю, екологічний податок, готельні, ринкові, курортні збори та ін.
Слід зауважити, що на етапі формування цивілізованої системи оподаткування конкретні види податків неодноразово змінювали (і ще, напевне, змінять) адресу своїх надходжень (з місцевих до державного бюджету і навпаки).
По кожному виду податку існують пільги щодо виплат. Вони зафіксовані у відповідних законах України або рішеннях Кабінету Міністрів України. Ними користуються певні категорії фізичних осіб, а також окремі групи підприємств та організацій (або форми діяльності), які підпадають під перелік пільг.
На етапі використання податків загальні податки становлять ті, що надходять до єдиної каси держави і призначені для загальнодержавних заходів. Спеціальні податки використовуються за суто конкретним призначенням. Наприклад, внесок на соціальне страхування та формування Пенсійного фонду надходить до спеціального фонду і призначається для надання безпосередньо соціальних послуг (пенсій, виплат тощо).
Залежно від співвідношення між ставкою податку і величиною доходу податки можуть бути прогресивними, пропорційними і регресивними.
Для прогресивного податку характерним є підвищення середньої ставки податку зі зростанням доходу. Такий податок передбачає не тільки велику абсолютну суму, а й більшу частку доходу, що стягується. Його тягар, як правило, максимальний для власників надвисоких доходів. Проте за умовами цього податку після певної межі доходів з’являються можливості для їх приховування.
Пропорційний податок означає, що середня податкова ставка незмінна і не залежить від розмірів доходу. Його застосування стимулює зростання доходів, але в разі отримання високих доходів незаконним шляхом загострює соціальну несправедливість.
Податок вважається регресивним, коли його середня податкова ставка із зростанням доходу знижується. Цей податок торкається більшої частини доходу малозабезпечених верств населення і, на противагу прогресивному, вигідний для багатих людей.
У практиці оподаткування існує кілька методів стягнення податків. Найпоширенішими є такі:
1. Стягнення з використанням спеціального документа — реєстру, який містить перелік типових об’єктів (земля, майно), що розподіляються за зовнішніми ознаками (розмір ділянки, тип будови та ін.). Цим реєстром визначається і середня дохідність об’єкта оподаткування.
2. Стягнення податку до отримання власником доходу. Податок обчислюється і стягується бухгалтерією тієї фізичної особи, яка сплачує податок. Таким чином стягується податок з громадян (під час виплати заробітної плати або відсотків за внесками).
3. Стягнення податку під час використання доходу (оподаткування купівлі товарів, квитків на проїзд у певних видах транспорту тощо) або у процесі споживання (податок на автомобілі).
4. Подання платником до податкових органів декларації, тобто офіційної заяви про свої доходи. Це стосується громадян, які отримують доходи не за місцем роботи основного призначення, в тому числі тих, які працюють за сумісництвом, а також за виконання разових та інших робіт, здійснених на підставі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру.
Чинне податкове законодавство містить також досить жорсткі заходи щодо порушення нормативних актів, невиконання їх вимог і передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність.
Діяльність держави у сфері використання податків дістала назву податкової політики. До неї входить також розробка певних концепцій та принципів організації системи оподаткування.
Нині Україна перебуває на стадії формування нової податкової системи, головне завдання якої — створити умови для розвитку підприємництва і на цій основі забезпечити найповніше задоволення державних і соціальних потреб. Для цього необхідно запровадити комплекс заходів, котрі докорінно змінили б сам підхід до податків як необхідного атрибута держави: зменшення кількості податків та обсягів податкової звітності; спрощення механізму їх стягнення; уніфікація бухгалтерського обліку в різних галузях господарської діяльності і приведення його до рівня світових стандартів. Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено зменшення податкового тиску на економіку на 4,8 %. У 2006 р. фіскальні вилучення з реального сектору економіки становили 35 % до ВВП. У 2007 р. планується знизити таке навантаження на економіку до 30,2 % до ВВП.
Ринкові відносини потребують гнучкої податкової системи, яка здатна ефективно використовувати податкові інструменти з метою економічного структурного та кон’юктурного регулювання, стимулювання НТП, регулювання соціальних процесів, а також врахування особливостей процесу відтворення в різних регіонах країни.
Запитання для самоконтролю
1. Розкрийте сутність фінансів.
2. Які складові частини становлять фінансову систему?
3. Назвіть особливості фінансових відносин та їхніх суб’єктів в Україні.
4. Які існують джерела формування державного бюджету?
5. З яких частин складається дохідна і витратна частини держбюджету?
6. Що таке консолідований бюджет і які його складові частини?
7. У чому полягають сутність і основні завдання фіскальної політики?
8. Чому утворюється бюджетний дефіцит?
9. Чи повинен держбюджет бути збалансованим?
10. Що включає категорія «державний борг»? Наскільки небезпечний він для економіки взагалі?
11. Який взаємозв’язок бюджетного дефіциту і державного боргу?
12. Дайте визначення податку: а) прогресивному, регресивному, пропорційному; б) прямому і непрямому.
13. Охарактеризуйте принципи оподаткування.
14. Які ви знаєте способи оподаткування?