Глава 22 Фінансова система. Державний бюджет. Податки - § 4. Державний борг. Управління державним боргом
§ 4. Державний борг. Управління державним боргом
Державний борг визначається як загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи державні боргові зобов’язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язання, що виникають на підставі законодавства або договору. Державний борг можна визначити і як суму накопичених за певний період часу бюджетних дефіцитів.
Державний борг складається з державного внутрішнього боргу і державного зовнішнього боргу і не включає борг місцевих органів влади та державних підприємств.
Внутрішній державний борг — це заборгованість держави громадянам, фірмам і організаціям даної країни, які є утримувачами цінних паперів, що емітовані її урядом. Боргові зобов’язання можуть мати форму позик і кредитів. Вони бувають короткостроковими (до одного року), середньостроковими (від одного до п’яти років), довгостроковими (від п’яти до 30 років) і мають погашатися в зазначений термін.
Зовнішній державний борг — це заборгованість держави іноземним державам, міжнародним організаціям, приватним фірмам, установам і особам.
Прямий державний борг — це зобов’язання, що їх бере держава як безпосередній позичальник шляхом випуску державних цінних паперів, укладення угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України, в тому числі в результаті отримання розпорядниками коштів держбюджету кредитів, залучених під державні гарантії.
Умовний (гарантований) державний борг — зобов’язання, що їх беруть безпосередньо юридичні особи і гарантуються державою, в тому числі зобов’язання за кредитами МВФ, крім випадків їх безпосереднього спрямування до держбюджету. В разі набрання чинності державних гарантій умовні боргові зобов’язання переходять до прямих боргових зобов’язань і визначаються прямим державним боргом у сумі невиконаних позичальником в строк зобов’язань.
Поточний державний борг — це витрати щодо виплати доходів кредиторам і погашення зобов’язань, термін оплати яких настав.
Зростання внутрішнього боргу менш небезпечне для національної економіки порівняно із зростанням зовнішнього боргу.
Державний борг тісно пов’язаний із бюджетним дефіцитом. По- перше, державна позика — важливе джерело покриття бюджетного дефіциту; по-друге, визначити, наскільки небезпечний той чи інший розмір дефіциту, неможливо без аналізу обсягу державного боргу. Крім того, для оцінки розміру державного боргу необхідно дослідити зростання бюджетного дефіциту.
Державний прямий і гарантований борг України становив на 1 січня 2007 р. 15,946 млрд дол., у тому числі зовнішній борг — 12,661 млрд дол. (79,38 % загальної суми боргу), внутрішній — 3,289 млрд дол. Державний прямий борг України на 1 січня 2007 р. становив 13, 092 млрд дол.. у тому числі прямий зовнішній борг — 9,803 млрд дол. За 2006 р. прямий державний зовнішній борг збільшився на 12, 62 %, або на 1,099 млрд дол., внутрішній — зменшився на 13,45 %, або на 511,006 млн дол. Сукупний державний борг за 2006 р. збільшився на 3,07 %.
Згідно з держбюджетом — 2006, граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2007 р. був встановлений на рівні 18,689 млрд грн і 1,084 млрд дол. Стосовно зовнішнього боргу був передбачений його приріст на 10,3 % — до 9,172 млрд дол.
Збільшення показників 2006 р. пов’язане передусім з випуском облігацій зовнішньої держпозики для фінансування бюджету. Зменшення частки державного прямого боргу зумовлено перевищенням виплат по відшкодуванню боргу над сумою позик. Гарантований борг за 2006 р. зменшився на 3,79 %, або на 112,46 млн дол., і становив 2,858 млрд дол.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено установити на 31 грудня 2007 р. граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 20,275 млрд грн і 1,034 млрд дол., граничний розмір державного зовнішнього боргу України — в сумі 9,89 млрд дол. США.
Державний борг має реальні негативні економічні наслідки:
1) виплата відсотків за державним внутрішнім боргом посилює диференціацію в доходах, оскільки основна частина державних зобов’язань зосереджена в найзаможнішої частини населення;
2) підвищення ставок податків як засіб виплати державного внутрішнього боргу підриває дію економічних стимулів розвитку виробництва, а також посилює соціальну напруженість у суспільстві;
3) безперервне збільшення державою обсягу позик на ринку позичкового капіталу підриває приватні інвестиції через ефект витіснення — зменшення попиту, викликане підвищенням відсоткових ставок завдяки бюджетним витратам;
4) збільшення державного боргу водночас означає і зростання витрат по його обслуговуванню. Стосовно зовнішнього боргу це передбачає суттєве скорочення можливостей споживання для населення всередині країни. До того ж існування зовнішнього боргу передбачає передачу частки ВВП за межі країни в разі виплати відсотків або суми основного боргу;
5) зростання зовнішнього боргу суттєво впливає на міжнародний імідж країни;
6) існує й суто психологічний ефект: із зростанням державного боргу посилюється зневіра населення «стосовно завтрашнього дня».
Виникає необхідність управління боргом. Під управлінням державним боргом розуміють сукупність заходів держави щодо погашення і регулювання суми державного кредиту, а також залучення нових позичкових коштів. Погашення державних позик і виплата відсотків здійснюється або із бюджетних коштів, або шляхом рефінансування. Методи управління державним боргом включають конверсію і консолідацію.
Конверсією називають зміну умов позики, які стосуються дохідності, тобто зменшення або збільшення розмірів відсотків за позикою. Консолідація (реструктуризація) — це зміна умов позики, що пов’язані з її термінами (перетворення короткострокових зобов’язань на довго- і середньострокові).
Управління державним боргом має загальну мету — забезпечення боргової безпеки держави. Під нею розуміють дотримання такого рівня державної заборгованості, який задовольняє потреби держави у фінансових ресурсах, дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни і при цьому не ставить під загрозу можливість виконання державою своїх функцій та зобов’язань щодо погашення та обслуговування боргів зокрема.
Одним із найбільш важливих показників, що характеризує ефективність боргової політики країни та її спроможність виконувати боргові зобов’язання, є співвідношення сумарних виплат з обслуговування й погашення державного боргу до загальних доходів державного бюджету та до ВВП (рис. 22.3).
Після фінансової кризи 1998 р., коли сумарні боргові виплати в Україні сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету, здійснення упродовж 1999-2002 рр. реструктуризації боргових зобов’язань дало змогу суттєво знизити навантаження на державний бюджет.
Незважаючи на те що протягом останніх років спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4 % від ВВП, а у 2006 р. зазначений показник становив 2,5 % від ВВП.
Співвідношення загальних платежів з погашення та обслуговування державного боргу до загальних доходів державного бюджету України у 2006 р. становило 12,77 % проти 20 % у 2005 р. та 22,67 % — у 2004 р.
У 2006 р. загальна сума державного та гарантованого державою боргу становила 16,5 % від ВВП, що свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України.
Показник відношення державного боргу до ВВП в Україні є одним з найнижчих серед країн, що межують з Україною, та у 2,3-9,3 разу нижчий за показник у розвинених країнах світу.