§ 2. Страховий ринок. Властивості страхової послуги

Об’єктивна основа розвитку страхового ринку полягає в необхід­ності забезпечення безперервності виробничого процесу шляхом на­дання грошової допомоги постраждалим у разі непередбачуваних несприятливих обставин.

Страховий ринок — це система економічних відносин, що вини­кають між суб’єктами ринку з приводу забезпечення потреби у стра­ховому захисті.

Об’єктом купівлі та продажу на страховому ринку є страхова по­слуга. Страхову послугу може бути надано на договірних засадах (доб­ровільне страхування) або на засадах певних нормативних актів, що визначається суспільними інтересами і реалізується через систему обов’язкового страхування.

В Україні страховий ринок сегментований на ринок страхування життя (life) та іншого страхування (non-life).

Український страховий ринок на сьогодні класифікується:

1)  за галузями страхування. При цьому виокремлюють ринки: обов’язкового страхування,

добровільного страхування майна, добровільного страхування відповідальності, добровільного страхування життя,

добровільного особистого страхування (за винятком страхування життя);

2) за видами страхування. Найвигіднішими для страхових компаній України є такі види страхування:

майнове страхування (на випадок стихійних лих), страхування цивільної і загальної відповідальності, страхування фінансових ризиків (переривання бізнесу), страхування вантажів, страхування будівельно-монтажних робіт,

страхування технічних ризиків, у тому числі устаткування від по­ломки,

страхування відповідальності роботодавця, колективне страхування від нещасного випадку, страхування професійної відповідальності, медичне страхування.

Страхові послуги диференціюються з урахуванням особливостей забезпечення інтересів як юридичних, так і фізичних осіб.

Юридичним особам надаються такі страхові послуги: страхування авіаційних ризиків, страхування будівельно-монтажних ризиків, стра­хування вантажів, страхування автотранспортних засобів, страхування КАСКО автотранспортних засобів, обов’язкові види страхування на транспорті, обов’язкове страхування цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів на території України, обов’язкове страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території країн Європи — «Зелена картка», обов’язкове страхування від нещасних випадків водія, пасажирів та кондукторів, добровільні види страхування на транспорті, добровільне страхування цивільної відпо­відальності, добровільне страхування від нещасних випадків водія, па­сажирів та кондукторів, страхування майна та відповідальності та ін.

Фізичним особам надаються такі страхові послуги: особисте стра­хування, страхування професійної відповідальності, страхування майна та відповідальності та ін.

Страхова послуга має споживну вартість, що реалізується у стра­ховому захисті, який набуває форми страхового покриття, та вартість, що відображає страховий платіж (премія).

Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витра­чанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попере­дження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і від­шкодування пов’язаних із ними втрат.

Взятими під страховий захист об’єктами можуть бути фізичні та юри­дичні особи, їх майно, життєдіяльність (життя, здоров’я, професія) та її результати (прибутки, капітал). Передбачено поділ страхування на:

майнове страхування, що забезпечує відшкодування збитків, пов’язаних із втратою чи ушкодженням матеріальних благ;

особисте страхування, що гарантує виплати визначених грошових сум при настанні смерті, каліцтва, хвороби, при дожитті до певного віку людини;

страхування відповідальності, пов’язане з відшкодуванням стра­хувальником заподіяної ним шкоди особистості чи майну фізичної особи, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Формою прояву страхового захисту є страхове відшкодування (по­криття), яке не може перевищувати розміру прямого збитку, що зазнав страхувальник, та обмежується страховою сумою. Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат залежить від обраної системи стра­хового забезпечення та розміру і виду франшизи.

Система страхового забезпечення — це спосіб боротьби зі сти­хійними, природними, суспільними явищами шляхом формування спеціальних фондів, здатних за будь-яких обставин відшкодувати збитки, завдані окремому членові страхового товариства.

Існує кілька систем страхування:

1) страхування за дійсною вартістю. У цьому разі за основу беруть фактичну вартість майна на момент укладення договору страхування. Страхове забезпечення дорівнює розмірові збитків;

2)  страхування за системою пропорційної відповідальності. Така система забезпечує лише часткове страхування об’єкта. Розмір страхово­го відшкодування прямо пропорційний страховій сумі, визначеній дого­вором, і обернено пропорційний вартісній оцінці об’єкта страхування;

3)  страхування за системою першого ризику. Воно дає змогу здійс­нити виплати страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми (перший ризик), тобто збитки понад встановлену стра­хову суму (другий ризик) відшкодуванню не підлягають;

4)   страхування за відновленою вартістю, яке визначає страхове відшкодування в межах ціни нового аналогічного майна, при цьому не враховується також знос постраждалого майна.

Франшиза — це передбачена договором частина збитків, що в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком. Розрізняють умовну і безумовну франшизи. Умовна засвідчує право звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру франшизи. Збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує умовну франшизу. Безумовна франшиза свід­чить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи.

Вартість страхової послуги визначається розміром страхового платежу (внеску, премії) — плати за зобов’язання відшкодувати в разі виникнення матеріальні збитки, завдані застрахованому майну, або виплатити страхову суму при настанні певних подій. Страховий платіж сплачується до вступу в дію договору страхування або періодично в передбачені ним строки.

Розмір страхового платежу залежить від страхового тарифу (брутто- ставки) і страхової суми, періоду страхування та іноді від деяких інших факторів.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці стра­хової суми за певний період страхування.

Тарифна політика базується на таких принципах:

1. Еквівалентність страхових відносин. Це вимагає того, щоб нетто- ставки відповідали ймовірності збитку, що й забезпечувало б поворот- ність коштів страхового фонду за тарифний період тій сукупності страхувальників, у масштабі якої визначалися страхові тарифи.

2.  Прийнятність величин страхових тарифів для широкого кола страхувальників (тобто її відповідність платоспроможності попиту).

3. Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого часу.

4.  Розширення обсягу страхової відповідальності.

5.  Забезпечення прибутковості й рентабельності операцій страху­вання.

Страховий тариф встановлюється на певний період. Передбачається, що зібраних страхових премій повинно бути достатньо для покриття ви­трат, обумовлених створенням страхової послуги і отриманням прибутків від такої діяльності. Структура страхового тарифу така (рис. 21.1): Брутто-ставка = нетто-ставка + навантаження.

Нетто-ставка — складова частина страхового платежу, що повин­на забезпечувати страхові відшкодування. Нетто-тариф виражає ціну страхового ризику і використовується для створення фонду страхових виплат, який будується на основі еквівалентності відносин поміж спо­живачем та виробником страхової послуги. Тобто виробник має зібра­ти стільки коштів, щоб їх було достатньо для забезпечення виплат у разі настання передбаченої угодою події.

Навантаження страхової премії — це частина страхового платежу, котра використовується страховою компанією на покриття видатків на ведення справ.

У з в’язку з тим, що страхування передбачає замкнений перерозпо­діл збитків поміж споживачами страхової послуги, при побудові нетто- ставка спрацьовує рівняння:

В умовах жорсткої конкуренції та боротьби за довіру кожного клі­єнта компанії змушені брати на себе відповідальність і за заздалегідь збитковими ризиками. Механізмом, що дає змогу компенсувати коли­вання і скорочувати потенціал збитків в разі, коли охоплено дрібні ризи , зосереджені на обмеженому страховому полі, та великі дорогі об’єкти, є перестрахування.

Але перестрахування — це не страхова операція, його відносять до фінансових операцій, що припускають перерозподіл між страхови­ми організаціями створеного первинного страхового фонду.

У пе зестрахуванні беруть участь два страховики: перший — той, хто взяв ризик від страхувальника у всій сумі, здійснивши його первинне розміще ння. Якщо цей ризик для нього є надто великим, він виступає як цеде т і звертається до іншого страховика чи до спеціалізованого перестрахового товариства (цесіонера) з пропозицією взяти частину ризику на свою відповідальність у вторинне розміщення (рис. 21.2). Отже, другий страховик приймає ризик у вторинне розміщення.

 

Пере страхування не може обмежуватися рамками однієї держави. Прагнення максимально розосередити ризики, неоднорідність останніх та їх су арна величина припускає проведення операцій перестрахування на міжнародному страховому ринку. Водночас вторинне розміщення ри­зиків за межами держави обумовлює відплив частини зібраних страхових платежі у вигляді комісійних винагород з перестрахування за кордон.

Страховий ринок України останніми роками розвивається досить активно. Наприкінці 2005 р. 398 зареєстрованих вітчизняних страхових компаній отримали страхових премій на суму 12 853,5 млн грн, що становило 3,02 % від ВВП країни (у 2004 р. — 5,6 %).