Глава 20 Ринок цінних паперів. Фондова біржа
Глава 20 Ринок цінних паперів. Фондова біржа
§ 1. Сутність і види цінних паперів. Інвестиційний ресурс цінних паперів. Форми доходів за цінними паперами
З юридичної точки зору, цінні папери є документами встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок», ст. 3.1).
Сутність цінного папера як економічної категорії полягає в тому, що цінний папір одночасно є: 1) представником капіталу, який реально функціонує в економіці; 2) фіктивним капіталом. Цінні папери — не гроші і не матеріальний товар. Їх цінність полягає у правах, що надаються власнику. Це особлива форма існування капіталу, відмінна від його товарної, продуктивної, грошової форм, яка може продаватися замість нього, самостійно обертатися на ринку і давати дохід. У власника відсутній сам капітал, але є всі права на нього, що й фіксується у формі цінного папера і дає змогу відокремити власність на капітал від самого капіталу, включити його до ринкового процесу в необхідних формах. Наприклад, власник цінного папера може в будь-який момент перетворити його на гроші через продаж на ринку. Водночас ці дії не призведуть до вилучення капіталу з виробництва — просто права на певну частину реального капіталу переходять до іншої особи.
Кругооборот цінного папера складається з трьох етапів: випуск і розміщення (обмін позичкового капіталу на титул); обіг як перехід права власності на цінний папір від однієї особи до іншої; погашення (вилучення титулу з обороту, обмін на реальний капітал).
Цінний папір як єдність титулу капіталу і самого капіталу має номінальну вартість і ринкову. Номінальна вартість — це сума грошей, яку цінний папір має при обміні на реальний капітал на стадіях випуску і погашення. Ринкова вартість утворюється в результаті капіталізації майнових прав у процесі обігу цінного папера на ринку. Вона обчислюється як відношення доходу на цінний папір до норми позичкового відсотка. Залежить як від фінансово-економічного стану і перспектив, репутації емітента, виду і якості цінного папера, так і від багатьох зовнішніх чинників — економічних, політичних, кон’юнктурних, психологічних. Купівля цінного папера має сенс лише тоді, коли дохід власника буде не меншим, ніж за банківським депозитом.
Якість цінного папера відображається в таких його характеристиках: ліквідність (можливість продати папір із мінімальними втратами), дохідність (міра втілення права на дохід), ризиковість (ступінь невизначеності щодо перших двох прав). Висока ліквідність зазвичай передбачає невелику дохідність, і навпаки. Компроміс досягається через розподіл капіталу за різними видами цінних паперів.
Цінні папери можуть бути випущені як в індивідуальному порядку (вексель), так і серіями (акції). У другому випадку випуск називається емісією, а особа, що його здійснила, — емітентом. Розміщення (первісний продаж) може відбуватися шляхом прямого звернення емітента до покупців (інвесторів) або через посередників — андеррайтинг.
За походженням цінні папери поділяють на основні та похідні. Основні засвідчують права на будь-який актив (товар, гроші, цінні папери). У свою чергу, їх класифікують на первинні, засновані на активах, до яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселя), і вторинні, що засвідчують права на цінні папери або доходи від них (інвестиційні сертифікати, депозитарні розписки). Похідні цінні папери належать до похідних фінансових інструментів, засвідчують право купівлі (продажу) активу в майбутньому за визначеною ціною (ф’ючерсні контракти, опціони).
За формою існування цінні папери бувають документарні (надруковані на бланку) і бездокументарні (у вигляді електронного запису на рахунку, що містить необхідну інформацію, реквізити цінного папера). У деяких країнах (Швеція) емісію документарних цінних паперів припинено взагалі.
За метою випуску цінні папери класифікують на комерційні та фондові. Комерційні цінні папери обслуговують процес товарообороту і певні майнові угоди, переважно є короткостроковими; грошові комерційні обертаються на грошовому ринку (векселі, чеки). Фондові — є інструментом утворення грошових фондів (акції, облігації), обертаються на ринку капіталів.
За порядком володіння розрізняють цінні папери іменні (містять ім’я власника, перехід і реалізація прав потребують його ідентифікації), на пред’явника (права належать особі, що пред’являє папір), ордерні (права можуть бути передані іншій особі шляхом наказу або здійснення індосаменту — передаточного напису на папері).
За функціональним призначенням цінні папери поділяють на пайові і боргові. Пайові засвідчують відносини співволодіння (акції), а боргові — відносини позики. Боргові, у свою чергу, включають грошові (облігації, векселі) і товарні (закладні, складські свідоцтва). В Україні, окрім боргових і пайових, додатково законодавчо визначено такі групи цінних паперів: 1) іпотечні, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифікати фондів операцій із нерухомістю); 2) приватизаційні, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, житлового, земельного фонду, не підлягають вільному обігу, не можуть бути використані для розрахунків, є іменними; 3) товаророзпорядчі, що надають право розпоряджатися майном, вказаним у документах; 4) похідні.
Існують інші класифікаційні ознаки цінних паперів: форма випуску (емісійні і неемісійні); термін існування (строкові і безстрокові); форма власності (державні, муніципальні, корпоративні, приватні); економічний зміст (акція, облігація, вексель та ін.); форма доходу (відсоткові із фіксованим і змінним доходом, дисконтні, купонні, виграшні, дивідендні) та ін.
Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» містить закритий перелік цінних паперів, що можуть бути в цивільному обороті: акції, інвестиційні сертифікати (група пайових цінних паперів); облігації підприємств, державні, місцевих позик, казначейські зобов’язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі (група боргових); а також згадувані вище види іпотечних цінних паперів, приватизаційні, похідні і товаророзпорядчі.
Акція — це емісійний цінний папір, що засвідчує відносини співволодіння і закріплює право власника на:
отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивіденду;
участь в управлінні акціонерним товариством; частину майна в разі ліквідації акціонерного товариства.
Акція є безстроковим цінним папером — обертається на ринку протягом існування емітента. Може бути іменною і на пред’явника. В Україні дозволена емісія лише іменних акцій, а емітентом може бути лише акціонерне товариство. Реєстрація емісії є обов’язковою.
Дохід на акцію включає дві складові: дивіденд (періодичні виплати частини прибутку товариства) і приріст курсової (ринкової) вартості.
Дивіденд — це частина прибутку акціонерного товариства, що припадає на одну акцію. Зазначимо, що акціонерне товариство не зобов’язується здійснювати регулярні виплати дивідендів: акціонери є співвласниками — отже, добровільно приймають ризики ведення бізнесу. На виплату дивідендів витрачається лише частина чистого прибутку, решта спрямовується на забезпечення подальшого розвитку товариства, реінвестується. Тому навіть за наявності чистого прибутку дивіденди можуть не сплачуватись або бути мізерними — якщо, наприклад, зібрання акціонерів приймає рішення спрямувати прибуток на розвиток. Проте за такої практики існує ризик підірвати довіру інвесторів, акцій почнуть позбавлятися, їх ринковий курс впаде і в майбутньому для товариства стане проблематичним розміщення цінних паперів для залучення інвестицій.
Дивіденди можуть виплачуватись готівкою, у натуральній формі (продукцією товариства) або у формі додаткових акцій. Власник акції у більшості випадків не має права вимагати у товариства повернення її номінальної вартості, але може вилучити свою частину капіталу шляхом продажу акції за ринковою вартістю.
Приріст курсової вартості як друга складова доходу на акцію може виникнути з двох причин — через спекулятивне піднесення на ринку і реальний приріст активів підприємства. Для отримання такого доходу акцію треба продати. Важливим джерелом збагачення засновників високорентабельних акціонерних товариств є так званий «засновницький прибуток», що утворюється за рахунок різниці між ринковим курсом акцій і реальною вартістю капіталу. Може бути отриманий у результаті додаткової емісії без збільшення реально функціонуючого капіталу.
Реально скористатись правом на участь в управлінні може далеко не кожен акціонер — для цього потрібно мати певну кількість (пакет) акцій. Так званий контрольний пакет — кількість акцій, що надає можливість проводити власні рішення на зборах акціонерів — дорівнює 50 % + 1 акція. Але на практиці він може бути і більшим (75 % + іакція. якщо голосування проводиться за принципом кваліфікованої більшості голосів), і меншим (виходячи з того, що дрібні акціонери спільні збори рідко відвідують). Власники невеликих пакетів можуть об’єднувати голоси, тому про придбання значних пакетів акцій (від 10 % і більше) мають бути повідомлені державні регулятивні органи.
Акції бувають простими і привілейованими. Прості акції забезпечують однакові для всіх власників стандартні права, що розглядались вище. Привілейовані акції можуть бути різних категорій і передбачають наявність деяких привілеїв (наприклад, у вигляді переважного права на отримання дивідендів незалежно від результатів господарської діяльності товариства, першочергового отримання частини майна товариства в разі його ліквідації). Такі акції зазвичай не надають права голосу, і випуск їх законодавчо обмежується. В Україні частка привілейованих акцій у статутному капіталі не може перевищувати 25 %.
Конвертовані акції можуть бути обмінені на інші цінні папери того ж товариства, неконвертовані — ні.
Отже, акція є доволі ризиковим видом цінного папера. Мотивація інвестора може полягати в намаганні здійснювати контроль над власністю, отримувати регулярний (дивіденди) або спекулятивний дохід за збільшення ринкової ціни акцій, а також у користуванні додатковими вигодами, що можуть надаватись товариством (знижки при придбанні продукції). Мотивація емітента полягає в можливості залучення капіталу на необмежений термін, перенесення виплати дивідендів на більш зручний строк. Найнадійнішими вважаються акції так званих «блакитних фішок» — найбільш потужних компаній-лідерів у своїх галузях із стабільно зростаючими дивідендами і/або ринковими курсами.
Облігація — це строковий борговий цінний папір, який засвідчує відносини позики між власником і емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові номінальну вартість у передбачений умовами розміщення термін (погасити) й виплатити дохід.
Виплати за облігаціями здійснюються емітентом у першу чергу, порівняно з акціями, і в обов’язковому порядку, незалежно від результатів господарської діяльності. Емітентами можуть бути підприємства і держава (загальнодержавні або місцеві органи влади). Отже, на відміну від акцій, облігації забезпечують більший захист інвестора від втрати капіталу, але й менший дохід. Оскільки власник облігації є кредитором для емітента, він не має права на участь в управлінні.
Облігації бувають відсоткові (купонні), цільові і дисконтні. Класична облігація є відсотковою, оскільки передбачає виплату відсоткових доходів (купонів). В умовах інфляції з’являються облігації з перемінним відсотком. Дисконтні облігації розміщуються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. При погашенні різниця (дисконт) і становить дохід. Дисконтні облігації ще називають безкупонними. Цільові облігації передбачають виконання зобов’язань (погашення і виплату доходу) товарами та/або послугами (наприклад, житлові облігації).
Умови розміщення облігацій, емітованих акціонерними товариствами, можуть передбачати їх конвертацію в акції товариства.
Облігації підприємств розміщують лише після повної сплати статутного капіталу. В Україні не дозволяється розміщення облігацій для формування, поповнення статутного капіталу і покриття збитків. Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, не більшу за трикратний розмір власного капіталу або розмір забезпечення, наданого третіми особами.
Державні облігації поділяються на облігації внутрішніх державних позик, зовнішніх та цільові облігації внутрішніх державних позик (їх емісія є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених законом про Державний бюджет на відповідний рік). Державні облігації є найбільш ліквідними і приваблюють зазвичай небагатого інвестора, що не бажає ризикувати. Вони можуть бути важливим антиінфляційним інструментом, «відволікаючи» на певний термін частку готівки, не забезпечену товарами. Облігації місцевої позики зазвичай є менш ліквідними.
Казначейські зобов’язання — це державний цінний папір, який розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб і посвідчує факт заборгованості Державного бюджету перед власником, надає право на отримання доходу і погашається відповідно до умов розміщення. Емітентом є Міністерство фінансів.
Інвестиційний сертифікат розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду і засвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді або пайовому інвестиційному фонді. Надає право на отримання доходу у вигляді дивідендів.
Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника на одержання суми вкладу та процентів через визначений термін.
Вексель посвідчує безумовне грошове зобов’язання або наказ третій особі сплатити після настання строку визначену суму векселедер- жателю. Може бути простим або переказним, існує виключно в документарній формі. На більшості європейських ринків та згідно із директивами Євросоюзу вексель не має статусу цінного папера.
Інвестиційний ресурс цінних паперів має бути оцінений з двох позицій: емітента (залучення ресурсів із різних джерел) та інвестора (різні варіанти вкладення вільних коштів).
Емітуючи цінні папери, підприємства формують і поповнюють статутний капітал (акції), мають можливість отримати необхідні ресурси на початку реалізації чи в міру здійснення проекту, перенести виплату заборгованості на пізніший термін, реструктуризувати борг, підтримувати баланс відношення боргу до статутного капіталу (нормативи ліквідності). Існують компанії, для яких шанс отримати кошти взагалі пов’язаний виключно із цінними паперами (акціями), — венчурні. У них є ідея, концепція, проект, можливо — прототип нового виробу. Однак ризики такі високі, що марно сподіватися на банківський кредит чи навіть облігації.
Через емісію державних цінних паперів центральні органи влади отримують додаткове джерело бюджетного фінансування, покриття дефіциту; муніципальні цінні папери дають можливість поповнювати дохідні статті місцевих бюджетів і отримувати інвестиції на реалізацію необхідних програм. Закладні, складські свідоцтва обслуговують фінансово-кредитну сферу замість грошового забезпечення. Векселі, депозитні та ощадні сертифікати використовують як грошовий еквівалент для збереження і заощадження грошей. Опціони, ф’ючерсні контракти уможливлюють мінімізацію інфляційних та інших ризиків.
Інвестору ліквідні цінні папери дають змогу в будь-який момент перетворити фіктивний капітал на дійсний — реальний чи грошовий, збільшити заощадження при зростанні курсів. Чутливість до кон’юнктурних змін, ризики коливань курсів одночасно є перевагою й недоліком інвестування в цінні папери.