§ 6. Мистецтво реалізму

Уперше термін реалізм було використано французьким літератур­ним критиком Ж. Шанфлері для характеристики художніх напрямів XIX ст. Вони протистояли романтизму та символізму безпосередньою зверненістю до реалій життя, об’єктивністю його бачення, логіч­ністю побудови та розвитку образів. Як призма художнього бачення світу та принцип наслідування природи реалізм постає ще в Антич­ності та в добу Відродження. У добу Просвітництва фундатори есте­тики реалізму — Д. Дідро та Г. Е. Лессінг обґрунтували необхідність заміни за нових історично-культурних умов ідеалу краси ідеалом ху­дожньої правди, достовірності. Ці мислителі наголошували на необ­хідності активної соціальної ролі митця, акцентували високе виховне значення мистецтва, спрямованість художньої творчості на аналіз соціальної дійсності, зверненість до повсякденності та до долі про­стої людини.

Переорієнтація естетичних ідеалів актуалізувала жанри роману, повісті. У філософському варіанті роман постає у творчості Д. Дідро, в авантюрно-пригодницькому — у творчості Д. Дефо, певним чином — у творах Д. Свіфта, Г. Філдінга. Реалістичні спрямування в театраль­ному мистецтві у творчості П. Бомарше, Б. Шерідана, К. Гольдоні часто поєднувалися з критичним осягненням сучасного суспільства.

Центром реалістичного живопису XVIII ст. стають портрет, побу­товий жанр, натюрморт і пейзаж у творчості Ж. Шардена, Ж. Е. Перронно, Ж. Е. Ліотара, У. Хогарта, П. Рейнольдса, частково — Т. Гейн- сборо.

Утвердження реалізму — у критичному та натуралістичному варіантах — як основоположної призми художнього бачення світу припадає на середину XIX ст. у зв’язку з епохальною значущістю філософії позитивізму О. Конта. Мистецтво, спрямоване передусім на розкриття сутності глобальних соціальних проблем, осягається і як дієвий спосіб їх подолання й викорінення. Людина в контексті реалізму постає як індивідуальність, нерозривно пов’язана із суспіль­ством, тому узагальненість, типовість характерів на основі критич­ного бачення дійсності поєднується з глибоким психологізмом та індивідуалізмом. Дійсне життя людини як змістовна вісь реалізму обумовила певний перегляд жанрових, тематичних, образних наста­нов минулого. Мистецтво фактично вперше звертається до образу сучасника, пересічної людини, намагаючись якомога повніше відтво­рити її нелегкий життєвий шлях. Це актуалізує звернення до мас­штабних жанрів епопеї, роману у творах О. де Бальзака, Стендаля, Г. Флобера, Ч. Діккенса, У. Теккерея, Гі де Мопассана. Критичний пафос реалізму яскраво відбив розквіт сатиричного жанру — у твор­чості П. Беранже, А. Франса. У російській літературі тенденції реа­лізму й романтизму злилися в унікальну стилістичну єдність, почи­наючи з творчості О. С. Пушкіна. Він реформував відповідно до сучасних потреб всі жанри, відтворив психологічну атмосферу доби та сутність її духовних шукань. Реалістичні тенденції також визна­чають громадянський пафос творчості М. Ю. Лермонтова, унікаль­ний художній світ М. В. Гоголя, особливості творчого світобачення Марка Вовчка, І. Я. Франка, Панаса Мирного, Ю. А. Федьковича, І. С. Нечуй-Левицького, М. М. Коцюбинського, В. С. Стефаника та багатьох інших.

Музичне мистецтво відбило реалістичні спрямування переваж­но в опері, уже позбавленій опори на традиційну міфологічну тема­тику. Творчість Ж. Бізе вперше показала неоднозначність, реальність і сучасність образів головних героїв. Теми соціальної нерівності, етична проблематика, глибинний психологізм і природність образів були притаманні операм Дж. Верді. До натуралістичного осягнення дійсності тяжіла італійська школа верізму. її представники — Р. Ле- онкавалло, Дж. Пуччіні, П. Масканьї — довели можливість і при­родність звернення опери до образу представника нижчих верств соціуму. У російській музиці творчість фундатора російської професійної музичної школи М. І. Глінки, представників «Могутньої купки» О. П. Бородіна, М. А. Балакірєва, М. П. Мусоргського, М. А. Римського-Корсакова, Ц. А. Кюї, а також О. С. Даргомижсько- го, П. І. Чайковського в усьому жанровому розмаїтті в опорі на со­ціально та історично значущу тематику втілювала психологічно достовірні образи сучасної людини, зокрема представника народної маси. Реалістичні настанови в українській музиці відбили оперні твори С. С. Гулака-Артемовського, М. В. Лисенка, М. М. Вербиць- кого, П. П. Сокальського, М. Т. Аркаса тощо.

У сферу образотворчого мистецтва термін «реалізм» був уведений Г. Курбе, полотна якого, як і творчість Дж. Констебля, об’єктивністю бачення дійсності, утвердженням живопису як художнього світу, адек­ватного реальності, піднесли реалістичні спрямування. Товариство пересувних виставок є найяскравішим втіленням реалістичних наста­нов у російському живописі XIX ст. Його представники — І. М. Крам- ськой, Г. Г. Мясоєдов, В. Г. Перов, М. М. Ге, І. Ю. Рєпін, В. І. Суріков,І. І. Левітан, а також А. І. Куїнджі, К. А. Савицький, В. В. Верещагін та інші намагалися створити реальність засобами виразності живо­пису. Вони зверталися до образів народу, громадянських мотивів, іс­торичних сюжетів і т. д. Реалістичне висвітлення дійсності в україн­ському живописі характеризує творчість М. К. Пімоненка, І. Соколова та ін.

Натуралізм, який постає в літературі кінця XIX ст., доводить реалістичне бачення світу й образу людини до абсолюту. Його світо­глядні настанови надали митцю ролі безпристрасного спостерігача за буттям людини, в якому кожна подробиця має значення. Це детер­мінувало особливу хронікальність, документальність творів натура­лістів. їх цікавили негативні вчинки, низинні інстинкти — те, що ра­ніше не було об’єктом спеціальної уваги. Це відбилося у творчості теоретика напряму та засновника жанру «експериментального роману» Е. Золя, а також Е. та Ж. Гонкурів, Г. Гауптмана, В. Крестовського, які зверталися до образів людей, відкинутих суспільством, представників «дна соціуму». Тенденції натуралізму — висвітлення соціальних вад, проблематика життя «маленької людини» — відбилися у жанрах соціально-побутового роману та повісті у творчості І. С. Тургенєва, Ф. М. Достоєвського, І. О. Гончарова, М. О. Некрасова, М. С. Лєскова, М. Є. Салтикова-Щедріна. Соціальною спрямованістю позначені також твори Л. М. Толстого, О. М. Островського.