Розділ 11 Громадська думка як об’єкт соціологічного аналізу - § 3. Етапи становлення громадської думки, джерела і методи її вивчення
§ 3. Етапи становлення громадської думки, джерела і методи її вивчення
Для того щоб громадська думка стала «особливим станом реальної свідомості мас», вона має пройти певний шлях, який характеризується такими етапами: процес виникнення; формування громадської думки; функціонування громадської думки.
Процес виникнення думки — оцінка людьми предмета їх уваги, визначення щодо нього особистої думки. Ознаками цього стану є інтерес людей до об’єкта думки, звертання їх до джерела інформації про нього, вироблення індивідуальних суджень. Громадська думка завжди і перш за все пов’язана з оцінкою людьми того чи іншого явища, процесу. А соціальна оцінка — це прояв одного з видів ставлення суб’єкта до об’єкта, ставлення, яке полягає в тому, що суб’єкт визначає відповідність об’ єкта критеріям, що ним висуваються. Соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності. Найбільш раціональною є та соціальна оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомлене ставлення людини до конкретного факту, події і т. ін.
Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, групових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що має внутрішню єдність і впливає на практичну діяльність людей і соціальних інститутів. При формуванні громадська думка переходить з одного стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони є сукупністю елементів та їх відносин, що забезпечують перетворення індивідуальних суджень з приводу актуальних проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей. Внутрішні механізми пов’язані з об’єктивними процесами формування громадської думки, а зовнішні — з фактами впливу на свідомість людей з боку органів управління. Один з основних внутрішніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому.
Стану функціонування громадської думки притаманна певна стійкість. Стабілізатором виступають значний інтерес людей до об’єкта думки, глибока інформованість і знання про нього, а також їх переконання у правильності своєї думки. Основні ознаки — громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні соціальні дії (поведінку), які пов’язані з об’єктом цієї думки, і ті, що виявляються у різних сферах суспільного життя. На цьому етапі вимірюються соціальна зрілість, рівень поширеності, інтенсивності думки. Соціальна зрілість визначається тим, як глибоко громадська думка виражає інтереси спільнот, тенденцій прогресивного розвитку суспільства. Критерієм, який дозволяє зібрати показники, що здатні міркувати про характер і значущість думки, є глибина і повнота реалізації функцій громадської думки.
Отже, показниками соціальної зрілості є: 1) соціальна спрямованість — думки можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими і т. ін.; 2) компетентність; 3) інтенсивність — відбиває рівень зацікавленості, переконаності, стійкості своєї позиції; 4) стабільність; 5) поширеність; 6) результативність.
Джерела вивчення громадської думки можна розглядати у зв’язку з формами її вираження. Існує три форми вираження громадської думки: стихійне вираження; вираження громадської думки за ініціативою державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації; вираження громадської думки під час спеціальних соціологічних досліджень (опитувань).
Способами вивчення стихійно вираженої громадської думки виступають аналіз листів різних груп населення; питань, що надходять до засобів масової інформації; процедур і результатів різних зборів, форумів і т. ін.
Основними каналами, що вивчають громадську думку, ініційовану державними органами, громадськими організаціями, є всенародне обговорення (наприклад, нових законопроектів), референдум (голосування населення з особливо важливих питань, результати якого використовуються органами влади для прийняття остаточного рішення), засоби масової інформації.
Громадська думка може висловлюватися під час проведення спеціальних соціологічних досліджень, тобто останні є каналами її вивчення. На відміну від інших каналів, соціологічні дослідження дають змогу не просто зафіксувати, а й виявити, виміряти рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізію думок. Їх перевагою є наукова обґрунтованість, надійність. Втім, це важкий і дорогий канал.
Факти-думки, судження громадськості в момент дослідження виступають у двох принципово різних формах: 1) як зовнішньо об’єктивовані в тій чи іншій діяльності людей або 2) як факти безпосередньо самої свідомості. У першому випадку потрібно зафіксувати вільно виражені думки і проаналізувати їх, у другому необхідно знайти, виявити думки, тобто створити умови для того, щоб ці думки набули відповідного зовнішнього вияву. Згідно з цим виділяють і дві групи методів вивчення громадської думки:
- методи вивчення зовнішньо об’єктивованих фактів свідомості;
- методи вивчення безпосередніх фактів свідомості.
Зупинимося спочатку на перших. Як відомо, думки зовнішньо об’ єктивуються перш за все у специфічній знаковій діяльності — мові. Передусім це усна мова, за допомогою якої людина обмінюється одна з одною думками в процесі безпосереднього спілкування. Саме з цим пов’язані перші методи вивчення спостереження. Під час спостереження процес вираження думок здійснюється без зусиль дослідника, без його участі — він тут займає позицію спостерігача, дивиться на об’єкт, що вивчається, «збоку». Разом з тим йдеться про фіксацію моментальних явищ: усна мова є такою формою об’єктування думок, що дає змогу «вхопити» їх лише в момент висловлення. У даному випадку думки не набувають ніякої іншої зовнішньої форми свого вираження (закріплення), яка б давала їм «життя» поза процесом висловлювання. І тому вони не існують або перестають існувати для дослідника, якщо він не встиг зафіксувати їх на слух, «спостережити» безпосередньо в момент мовлення.
Другою формою знакової діяльності, в якій зовнішньо об’ єктивуються думки людей, є письмова мова. Завдяки їй члени суспільства мають можливість обмінюватися думками не тільки в процесі безпосереднього спілкування, а й на відстані. Відповідно до цього значно розширюються і межі вивчення громадської думки. При цьому на перший план висуваються методи аналізу документів.
Документи з різним ступенем повноти відображають життя суспільства, передають не тільки події соціальної реальності, а й фіксують у собі розвиток всіх виразних засобів суспільства і перш за все структуру мови. Вони містять дані про процеси і результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому.
Ще одна зовнішня форма, в якій об’єктивуються думки громадськості, — це ідеї, безпосередня практична діяльність людей. У таких випадках дослідження громадської думки здійснюються за допомогою методів аналізу практичних дій.
Методи вивчення безпосередніх фактів свідомості є кращими, ніж попередні. Тут дослідник від самого початку займає рішучу активну позицію, сам інспірує висловлювання громадськості з того чи іншого питання, сам визначає умови і форму цих висловлювань і т. ін. — у результаті «некеровані» судження громадської думки стають повністю «керованими», і виникає реальна можливість дістати широку і об’єктивну картину думок. За своїм характером ці методи в принципі збігаються з так званими методами опитування. Опитування є най- популярнішим методом збору інформації. Специфіка опитування полягає в тому, що при його використанні джерелом первинної інформації є людина (респондент) — безпосередній учасник соціальних процесів і явищ, які досліджуються.