§ 4. Соціальна політика

Характер і напрями соціального управління забезпечуються соці­альною політикою. Соціальна політика — це діяльність держави і організацій громадянського суспільства, яка спрямована на відпра­цювання системи заходів, що забезпечують діяльність соціальних інститутів зі створення в суспільстві умов для реалізації членами суспільства своїх соціальних прав. Об’єктом соціальної політики є од­на з підсистем суспільства — соціальна сфера, що являє собою сферу відтворення людини, сім ’ї, трудових колективів та інших соціальних груп, яка включає умови праці й відпочинку людей, їх побуту та до­звілля, рівень матеріального добробуту, освіти, виховання й охорони здоров’я. Основним у соціальній сфері є широке коло відносин між людьми і об’єднаннями, їх взаємини. Вони формують різні соціальні системи, що й становлять у сукупності із соціальною інфраструктурою соціальну сферу суспільного життя, в якій складаються відносини вза­ємної залежності між людьми, між всіма соціальними суб’єктами.

Функціональна роль соціальної сфери в житті суспільства полягає в тому, що в її межах змінюються соціальні зв’язки між людьми, умо­ви життєдіяльності, умови формування й задоволення їхніх соціальних потреб, головними з яких є потреби рівності, справедливості в розпо­рядженні життєвими благами й умовами становлення і розвитку сус­пільства, самореалізації. Значущість соціальної політики саме і полягає у впливі на соціальну сферу, у сприянні оптимальному розвитку умов, якості й способу життя членів суспільства, вдосконаленні соціальних зв’язків і відносин між ними. Сьогодні нагальним є забезпечити фор­мування середнього класу, необхідну для нормального функціонуван­ня суспільства соціальну диференціацію й одночасно попереджувати невиправдані й небезпечні для його стабільності розриви у рівні жит­тя різних груп і категорій населення. Наприклад, зараз чітко прослі- джуються явища, які сприяють зростанню бідності, знижують якість процесу соціалізації громадян у суспільстві, створюють соціальну кризу. Але констатація цих фактів не дає можливості їх ліквідації без відпрацювання необхідних соціальних механізмів. Метою соціальної політики є забезпечення більш повного задоволення членами суспіль­ства своїх життєвих потреб, оскільки саме з цього приводу перш за все складаються соціальні відносини, саме це в багатьох випадках є при­чиною конфліктів, саме на цій основі відбувається соціальне відтво­рення соціальних груп і індивідів. Інакше кажучи, соціальна політика спрямована на здійснення допомоги, підтримки людей з боку соціаль­ної системи, до якої вони входять, шляхом використання всього по­тенціалу суспільства і на підставі принципів соціальної справедливос­ті й соціального пріоритету.

Соціальні пріоритети — це соціальні завдання, які визнаються суспільством на певному етапі його розвитку як найбільш значущі, нагальні і невідкладні. Особливе значення такий принцип має в сус­пільстві, що перебуває в кризовому стані.

При відпрацюванні концепції соціальної політики необхідно вра­ховувати не тільки спільні характеристики адаптаційного процесу, а також можливі розбіжності з урахуванням можливостей особистості. При цьому слід зважати на наявність у суспільстві дезадаптаційних форм поведінки індивідів, які супроводжуються так званою протест- ною поведінкою, що свідчить про те, що індивід не бажає сприймати нові умови соціального середовища, які можуть мати не тільки соці­альний, а й економічний та політичний характер.

Процес відпрацювання концепції соціальної політики має декілька етапів: аналіз ситуації, що існує в суспільстві на цей час; виявлення і формування соціальних проблем; визначення рівня розбіжності між ідеальною моделлю соціальної держави й існуючою соціальною мо­деллю; визначення стратегії дій, які зможуть цю розбіжність змінити. При цьому важливо використовувати певні механізми дії соціальної політики, під якими розуміють підтримку державою та іншими соці­альними інститутами шляхом використання суспільних спромог (ко­штів) певних категорій населення, а також окремих необхідних для суспільства установ, структур, які не можуть забезпечити існування. Таку природу і такий характер мають механізми використання суспіль­них засобів створення й підтримки систем освіти, охорони здоров’ я, культури; забезпечення житлом громадян, систем, не спроможних самостійно вирішити ці завдання. Створення, забезпечення нормаль­ного функціонування й розвитку цієї інфраструктури теж належить до завдань соціальної політики і також є проявом піклування суспільства і його інститутів про своїх членів, надання допомоги у забезпеченні таких життєвих потреб, як отримання освіти, медичної допомоги, культурних благ через використання з цією метою матеріального, фінансово-економічного потенціалу, що акумульований суспільством або окремими його структурами.

Ефективне управління неможливе без спеціальних засобів, які до­зволяють оперативно проводити діагностику, приймати рішення й ко­ректувати їх здійснення. Такі засоби мають назву соціальних техноло­гій, під якими розуміють раціональний спосіб соціальної дії з метою зміни одного якісного стану соціальної системи на інший і для досягнен­ня передбачуваного соціального результату. Інакше кажучи, соціальна технологія є сукупністю методів, способів, засобів організації людської діяльності з її впливу на соціальні процеси, системи, відносини.

Особливою цінністю соціальних технологій є те, що вони являють собою алгоритм певної діяльності. Алгоритм — це така система опе­рацій, послідовне виконання яких у відповідності з чіткими правилами приводить до розв’язання поставленого завдання. Практикою доведе­но, що застосування суми різноманітних, розрізнених методичних способів менш ефективні, ніж технології за алгоритмом.

Проблема створення соціальних технологій пов’ язана з обґрунту­ванням їх принципів, головними з яких є:

а) принцип варіативності й адаптивності соціальних технологій до існуючих умов і вимог;

б) принцип саморегуляції, тобто здатності до самокорекції;

в) принцип доповнення, який виражається в тому, що різні соціаль­ні технології не виключають одна одну, що жодна з них не може бути абсолютною;

г) поміркованість, що вимагає від розробників соціальної техноло­гії не розраховувати на сприятливий збіг обставин і на найкращі ре­зультати власних рішень.

Існує багато типологій соціальних технологій, які можна будувати за певними критеріями:

1)   за критерієм часу вони є довготривалі, тактичні, оперативні, рубіжні й циклічні;

2)   залежно від характеру і масштабу вирішення проблем, що розв’язуються соціальним управлінням, розрізняють два типи техно­логій — підготовка управлінських рішень і технології їх реалізації;

3)  за видом і характером тих змін, до яких вони приводять, соці­альні технології можна поділити на три групи: до першої належать ті, що стосуються соціальних процесів і явищ, пов’язаних з удосконален­ням всієї сукупності суспільних відносин; до другої — соціальні про­цеси і явища, що ведуть до зміни соціальних умов життя окремих спільнот і верств населення; до третьої — технології стосовно соці­альних процесів, які зазнають негативних змін у суспільному розвитку, пов’язаних з деформаціями суспільства, соціальною девіацією.

Завершуючи тему, слід підкреслити, що соціологія не обмежується лише вивченням соціальних відносин, процесів, механізмів, адже вони є послідовними сходинками зміни соціального об’єкта, що обумовлю­ється як внутрішньою логікою саморозвитку, так і впливом керуючого суб’єкта у його цілеспрямованому впливі на всі соціальні феномени. Соціально-технологічний підхід, з точки зору такого впливу, забезпечує рух від методу спроб і помилок до моделювання соціальних процесів і ситуацій, а також до прийняття на цій основі управлінських рішень.

 

Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте поняття соціального управління.

2. Визначте функції соціального управління.

3. Назвіть форми соціального управління.

4. Назвіть і проаналізуйте зміст принципів соціального управ­ління.

5. Визначте поняття, мету, види та методи соціального про­гнозування.

6. Визначте поняття, особливості, методи соціального проек­тування.

7. Визначте поняття, рівні, методи показники соціального планування.

8. Розкрийте зміст соціальної політики держави та її принципи.

9. Якими є риси й особливості соціальної політики сучасної України?

10. Дайте визначення соціальної технології та алгоритму.