Печать
PDF

Розділ 5 Соціальна структура суспільства - § 5. Соціально-демографічна структура

Posted in Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

§ 5. Соціально-демографічна структура

Соціально-демографічна підструктура є невід’ємним елементом, важливою складовою соціальної структури суспільства. Вона тісно пов’язана з етнічною, поселенською, професійною, класовою підструк- турами, результатом чого є їх взаємовплив і взаємофункціонування. Відповідно до соціально-демографічної підструктури суспільство по­діляється на певні соціальні групи, спільноти за такими критеріями: стать, вік, сімейний стан, тощо.

Статева структура — важливий фактор шлюбності (процесу укладання шлюбів) і формування сімейної структури населення. У де­мографії використовують два типи відносних показників для характе­ристики співвідношення статей. Перший тип — відсоткова частка населення певної статі в загальній кількості населення. І, другий, більш сприйнятливий, демонструє кількість чоловіків на 1000 жінок чи, на­впаки, кількість жінок на 1000 чоловіків.

Статева структура населення складається під впливом трьох загальних факторів: 1) співвідношення статей серед немовлят; 2) статеві різниці у смертності; 3) статеві різниці в інтенсивності міграції населення.

Так, більшість населення нашої країни становлять жінки — 53,7 %. При цьому співвідношення між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці хлопців дещо більше. Але вже в середньому віці співвідношення поступово зміню­ється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок.

Тип вікової структури населення можна визначити за співвідно­шенням таких груп: 1) діти та підлітки до 16 років; 2) молоді люди від 16 до 30 років; 3) люди середнього віку 30-55 років; 4) люди похилого віку — 55 років і старші. Визначають три основні типи вікової струк­тури населення:

-    прогресивний — з великою часткою дітей у загальній кількості населення, якій відповідає високий рівень природного приросту на­селення;

-    стаціонарний — з рівною часткою дитячих і дорослих вікових груп (природний приріст населення перебуває на постійному рівні);

-    регресивний — з великою часткою дорослих і літніх людей; цьому типу вікової структури відповідає низький рівень народжуваності.

Вікова структура населення України має регресивний тип відтво­рення поколінь, що веде до «старіння нації». За шкалою ООН, старим населення вважається тоді, коли частка людей віком понад 65 років становить більше 7 %. В Україні вона загалом досягла 15,9 %, а серед сільських жителів — 19,8 %. Тому населення країни оцінюють як дуже і дуже старе.

Старіння населення — це процес, характерний для всіх європей­ських держав, але висока частка літніх людей там досягається, голо­вним чином, тривалістю життя, а в Україні — за рахунок зменшення кількості дітей. Важливими наслідками старіння населення, як зазна­чають західноєвропейські дослідники, є, крім погіршення демографіч­них показників, ще й такі: зниження здатності до оволодіння новими професіями і застосування нових технологій, негативний вплив на ефективність виробництва, бо з віком величина зарплати збільшується, а продуктивність праці зменшується.

Сімейний стан людини — це її положення стосовно інституту шлюбу відповідно до законів та традицій країни. Шлюбна структура населення — це розподіл населення за шлюбним станом, зазвичай у сукупності з віком та статтю. Тому часто кажуть шлюбно-вікова структура.

Таким чином, об’ єктом аналізу демографічної підструктури є кіль­кість і якість населення, що виражається через чисельність і темпи зростання, чисельність і склад сімей, структуру населення за статтю, віком, станом здоров’я.

Факторами, що впливають на чисельність населення, є народжува­ність, смертність, шлюбність, міграція.

Народжуваність — частота дітонародження у тій чи іншій сукупності населення. Вона виражається як відношення кількості на­роджених дітей до тієї чи іншої чисельності населення (наприклад, до загальної кількості, до жінок дітородного віку і т. ін.). Біологічним підґрунтям народжуваності є здатність людини до відтворення потом- ства. Потенційна можливість дітонародження — плідність — реалізу­ється у сукупності жінок у результаті репродуктивної поведінки, яка в суспільстві детермінована системою соціально обумовлених потреб і врегульована соціальними і культурними нормами, традиціями, гро­мадською думкою.

Смертність — це процес вимирання населення. Він складений із сукупності одиничних смертей, які настають у різному віці серед різних верств населення. Її вимірюють відношенням кількості померлих до чисельності всього населення або його окремих груп, диференційова­них за статтю, віком, соціальною належністю, територією. Разом з на­роджуваністю смертність забезпечує безперервність процесу відтво­рення населення.

У широкому розумінні слова під шлюбністю розуміють усі про­цеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, тобто всі випадки зміни шлюбного стану. Шлюбність — це процес утворення подружніх пар, який включає в себе укладання як перших, так і по­вторних шлюбів. Поняття шлюбності поєднано з процесами овдовіння та розлучення та становить разом з ними відтворення шлюбної струк­тури населення.

З поняттями кількості й якості населення тісно пов’язана категорія міграції. Під останньою розуміють усі види переміщень у просторі, що приводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності територій. Міграції супроводжуються збіль­шенням або скороченням чисельності населення, зміною його статево- вікового, сімейного, шлюбного та етнічного складу, соціальної струк­тури територіальних спільнот як у місцях виходу, так і в місцях по­селення мігрантів.

Молодь як соціально-демографічна група. Молодь — це соціально-демографічна група, що переживає період становлення со­ціальної зрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни. Мо­лодь має рухомі межі свого віку, вони залежать від соціально- економічного розвитку суспільства, рівня культури, умов життя.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згід­но з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважа­ється період від 16 до 30 років. Існують й інші погляди на вікові межі: 11-25, 15-28, 16-24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею мо­лодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14-35 років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загально­прийнятих у 60-70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16-30 до 14-35 років відбиває об’єктивні процеси розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої со­ціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з другого — розширюються межі середнього і старшо­го віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу.

Молодь як особлива соціальна група постійно перебуває у фокусі досліджень соціологів, оскільки саме вона є чутливим індикатором змін, що відбуваються, і визначає в цілому потенціал розвитку суспіль­ства. Від того, наскільки вивчені світ цінностей сучасної молоді, її установки, життєві плани, багато в чому залежить ефективність заходів, що розробляються, у галузі освіти, у сфері праці і зайнятості. Не зро­зумівши суспільства, в якому живе молодь, не можна зрозуміти саму молодь та її специфічні проблеми.

Молодь необхідно розглядати як самостійну систему усередині загальної соціальної системи, визнаючи внутрішні і зовнішні взаємозв’язки елементів цих систем залежно від конкретних функцій. Молодь як органічна частина суспільства на кожному етапі його роз­витку виконує інтеграційні функції, об’єднуючи і розвиваючи досвід попередніх поколінь, сприяючи соціальному прогресу. При цьому важливою функцією молоді є трансформація з минулого в майбутнє культурної та історичної спадщини всього людства за умов природно­го розвитку соціальної системи. Таким чином, молодь є рушійною силою процесу розвитку суспільства, що потребує участі всіх елемен­тів соціальної системи в її формуванні і напрямі процесу розвитку шляхом прогресу.

Характерні риси демографічної ситуації в Україні. Демографіч­на ситуація — це прояв особливостей відтворення населення по осно­вних його процесах у конкретному часі і місці (регіоні, країні). Вона визначається структурою населення і характером його руху, видами, типами і режимом відтворення, рівнем народжуваності і смертності, кількістю шлюбів та розлучень. В основі всіх цих процесів лежить соціально-економічне становище в країні.

Демографічна ситуація в Україні має такі характерні риси та пер­спективи:

-    перевага смертності над народжуваністю. Вичерпання потен­ціалу демографічного зростання України визначає неможливість най­ближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення на­селення. Навіть за умови збільшення народжуваності до найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя при народженні — 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України неухильно скорочуватиметься. За оптимістичним варіантом прогнозу, до 2026 р. загальна чисельність населення Украї­ни скоротиться до 43,3 млн осіб, а за песимістичним — до 40,4. Від­повідно неминуче зростатимуть рівні навантаження на населення працездатного віку, що викликатиме низку соціально-економічних проблем, які вимагатимуть посиленої уваги органів влади;

-   інтенсивно скорочується найбільш продуктивна група населення віком від 20 до 30років завдяки міграційним процесам. Від’їзд молоді суттєво знижує якість трудового, демографічного та інтелектуального потенціалу України. Досягнувши на певному етапі критичної маси, цей процес створює серйозні перешкоди для національного відроджен­ня країни.

Основні напрями демографічної політики в Україні. Стратегіч­не значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому в практику державного управ­ління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім’ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають віді­гравати: подолання бідності; глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і мі­граційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя; забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.

Основною складовою демографічної політики має бути збережен­ня і поліпшення здоров ’я населення як одного з найважливіших пріо­ритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом’якшенню депопуля­ції, але й загальному благополуччю суспільства, гуманізації його роз­витку.

Поліпшення умов розвитку сім ’ї та дітородної функції населення. Слід забезпечити подальший розвиток системи надання житлових і споживчих кредитів молодим сім’ ям із частковим їх погашенням при народженні дитини; сприяти модернізації та розвитку на якісно ново­му рівні системи дитячого дошкільного виховання і ранньої освіти дітей, підвищенню якості обслуговування, використанню нових форм організації роботи на засадах різних форм власності.

Пом ’якшення негативних наслідків процесу старіння. Основним завданням у цій сфері має бути максимально повне використання жит­тєвого досвіду літніх людей, створення для них умов гідного життя.

Активна міграційна політика. Активізувати захист інтересів гро­мадян України за кордоном шляхом впровадження спеціальних посад у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у кра­їнах призначення мігрантів, створення спеціальних приймалень, забез­печення юридичних консультацій.

Інформаційне та наукове забезпечення демографічної політики — забезпечити систематичне висвітлення у засобах масової інформації розвитку демографічних, зокрема міграційних процесів.