Розділ 5 Соціальна структура суспільства - § 3. Соціально-поселенська структура
§ 3. Соціально-поселенська структура
Величезний вплив на соціальні процеси в суспільстві має поселенська структура. Вона включає різноманітні види поселенських утворень: сільських і міських.
Село було ранньою формою поселення, типовою для аграрної епохи. Село — це територіально розосереджена форма розселення людей, зайнятих переважно сільськогосподарською працею. Його характеризують відносно невелика чисельність мешканців, які пов’язані родинними зв’язками, перебувають у регулярних контактах, об’єднаних загальним світоглядом, ментальністю, мотивацією. Під впливом індустріальної епохи село стає аграрно-індустріальним. Його індустріаль- ність виявляється у виробництві предметів споживання, у зручностях побуту тощо.
Місто є значно розвиненішою і такою, що виникла пізніше за село, формою поселення. Місто — це відносно щільна і постійна концентрація людей, які забезпечують себе засобами для існування в основному за рахунок несільськогосподарської діяльності. Міста — відносно недавнє явище в людській історії. Тільки в епоху неоліту було створено відповідні умови для існування великих поселень людей. Для виникнення міст потрібними були новації. По-перше, культивування рослин і приручення тварин дало людям можливість «виробляти» їжу, за рахунок чого зростала чисельність населення в осілих людських общинах. По-друге, у період між 6000-4000 рр. до н. е. такі нововведення, як винахід плуга, який тягнули воли, колісного воза, човна, металургії, іригації і окультурення нових рослин, надали змогу інтенсивніше і продуктивніше використовувати досягнення епохи неоліту. Коли ці технічні досягнення почали застосовувати у місцевостях з найсприятливішими кліматом, ґрунтом, водою і топографією, результатом була достатньо продуктивна економіка, що привела до концентрації в одному місці людей, які самі не вирощували їжу для себе. Такі сприятливі умови спостерігалися в долинах широких річок з алювіальними ґрунтами, які не виснажувалися в результаті їх послідовного використовування, із сухим кліматом, що зводив до мінімуму вилуговування ґрунту, з великою кількістю сонячних днів на рік і з найближчою річкою, що дає запас води для зрошування ґрунту. Серед ранніх центрів розвитку міст можна назвати Месопотамію, долину Нила в Єгипті, долину річки Інд в Індії і басейн Хуанхе в Китаї.
У цілому слід зазначити, що в місті кількість населення є значно більшою, ніж у селі, рідкими є безпосередні контакти, меншою згуртованість (не такі однакові світогляд, ментальність і мотивації), слабкішими сімейні узи, наявні різні соціальні і етнічні групи, помітнішими є соціальна нерівність, динамічніший розвиток, частішими і гострішими є соціальні конфлікти. Місто виконує різноманітні функції: економічну (забезпечує ефективне використання індустріального і науково- технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів), політичну (пов’язану з організацією політичного життя), культурно-виховну (організація системи освіти, виховання і культурно-просвітницької діяльності), соціально-побутову (організація побуту, задоволення побутових потреб населення), демографічну (формування населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорона здоров’я), екологічну (доцільне використовування природних ресурсів і охорону навколишнього середовища).
Основною тенденцією розвитку поселенської структури є зростання ролі і питомої ваги міст (урбанізація). Якщо у 1800 р. у світі було менше 50 міст з населенням 100 тис. людей чи більше, то в 1950 р. налічувалося вже 906 таких міст, а в 1980 р. — 2002 міста. У наш час у світі налічується 26 міст з населенням понад 5 млн людей, 71 місто з населенням від 2 до 5 млн і 128 міст з населенням 1-2 млн жителів. Для багатьох країн міський спосіб життя є переважаючим. Так, якщо в 1974 р. міське населення становило 38 % населення світу, то в 2000 р. — 48 % (у розвинених країнах — 80 %, у таких, що розвиваються, — 44 %).
Загальною тенденцією розвитку поселенської структури є її ускладнення. Модель «місто-село» вже не вичерпує всього різноманіття зв’язків. Активний процес урбанізації приводить до появи зв’язків «місто-місто», «місто-передмістя», «місто-тимчасові поселення на селі в літній період» для забезпечення відпочинку і відновлення сил. У багатьох західних суспільствах стираються колишні відмінності між містами і сільськими місцевостями у міру того, як світ, за висловом Маршалла Маклухана, стає «уселенським селом» (global village). У багатьох випадках сільськогосподарські райони, розташовані між міськими центрами, також зазнають впливу урбанізації, внаслідок чого утворюється мегаполіс. У 1950-ті роки у світі було два мегаполіси — Нью-Йорк і Лондон, в 1980-ті роки — три мегаполіси з чисельністю населення понад 20 млн людей, до 2025 р. у світі буде понад 20 мега- полісів.
Урбанізація — суперечливий процес, що характеризується як позитивними, так і негативними рисами. Найважливіші позитивні риси урбанізації пов’язані з прогресивним розвитком виробництва, науки, техніки і суспільства в цілому. Більше людей дістають можливості для розвитку своїх здібностей, вибору професій. До негативних рис урбанізації слід віднести загострення соціально-економічних проблем, що наочно виявляється в розриві між містом і селом у галузі економіки, у рівні розвитку культури і освіти, соціального забезпечення, охорони здоров’я і т. ін.; загостренні проблем забезпечення житлом мешканців міста і т. ін. Демографічні негативні наслідки урбанізації виявляються в нестійкості сім’ї, зниженні природного приросту населення, погіршенні здоров’я. Економічні — у збільшенні витрат на соціальну інфраструктуру, охорону навколишнього середовища, у транспортних витратах. До соціальних наслідків належать великі витрати на переміщення до місця роботи, до місць відпочинку, ослаблення соціального контролю, зростання поведінки, що відхиляється, зростання соціальної напруженості. Соціально-психологічні наслідки — це ослаблення споріднених зв’язків, анонімність спілкування і пов’язана з ними самотність, зростання емоційних психологічних навантажень. Екологічні — руйнування навколишнього середовища, забруднення води, повітря і т. ін.
Поселенські утворення постійно перебувають у полі зору соціологів. Різні аспекти життя села як соціально-територіальної спільності вивчає соціологія села. Об’єктом її дослідження є сільське населення, а предметом — закономірності виникнення, функціонування і розвитку сільської територіальної спільності, соціально-економічні зміни на селі, зміна характеру сільськогосподарської праці, соціальні аспекти міграції сільського населення, соціальна структура, спосіб життя сільського населення, особливості соціального клімату села, сільська сім’я, організація дозвілля на селі, престиж сільськогосподарських професій тощо. Усе це в сукупності дає можливість зрозуміти сільський спосіб життя. Спосіб життя визначається як сукупність стійких, типових, реальних форм життєдіяльності, узятих в єдності з її умовами. Для сільського способу життя характерні: переважна зайнятість населення в сільському господарстві і пов’язаних з ним галузях; нижчий (у порівнянні з промисловістю) рівень технічної озброєності і продуктивності праці, а отже, і нижчий рівень доходів і споживання населення; малі розміри поселень; нерозвинена мережа дорожньо- транспортних зв’язків з містами і сільськими поселеннями; невисокий рівень соціального і культурно-побутового обслуговування; специфічна система ціннісних орієнтацій і норм поведінки, характерних для сільських жителів.
Місто як поселенське утворення вивчається різними галузями наук: економічною, історичною, містобудуванням, архітектурою, географією, демографією тощо. Соціологія на відміну від цих наук вивчає місто як єдиний організм, як цілісну, відносно самостійну соціально- економічну і культурну систему. Виділяються і вивчаються такі елементи міста: 1) господарська сфера; 2) соціально-побутова інфраструктура (житлово-комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування, охорона здоров’я, дошкільне виховання, транспорт, освіта, матеріальна база культури); 3) природне середовище; 4) управління містом.
Перші праці з соціології міста виникли на початку ХХ ст. Це роботи М. Вебера, Г. Зіммеля, К. Бюхера та ін. М. Вебер звернув увагу на зв’язок міських поселенських утворень з індустріалізацією. Соціологи показали відмінність сучасного їм індустріального суспільства від аграрного. Якщо основною формою поселенських утворень аграрного суспільства були невеликі сільські спільності в кілька сот людей, багато хто з яких перебував у споріднених зв’язках, то в індустріальному суспільстві найхарактернішою формою стають міські утворення, що охоплюють великі маси людей. Безпосередні контакти, коли всі знали один одного, змінили складні опосередковані зв’язки. М. Вебер визначав місто як таке велике поселення, де взаємне особисте знайомство один з одним, що полегшує сусідські зв’язки, відсутнє. Незначну соціальну мобільність змінили інтенсивні соціальні переміщення. Строгий соціальний контроль спільності за поведінкою членів, який здійснювався за допомогою звичаїв і традицій, в індустріальному суспільстві змінили численні строго формалізовані правові норми.
Соціологи вивчають суперечності у функціонуванні, розвитку міста. Найбільше їх цікавить проблема збалансованого розвитку міста, зокрема, господарської сфери і інфраструктури, матеріальних умов і духовних процесів тощо. Так, у сучасній соціології склалися три теоретичні моделі міських структур: теорія концентричних кіл, теорія секторної структури і теорія декількох центрів.
Модель концентричних зон була розроблена соціологами з університету Чикаго в період між Першою і Другою світовими війнами. Згідно з їх баченням місто набуває форми концентричних кіл, кожна з яких має чіткі відмітні характеристики: центральний діловий район (розташовуються магазини роздрібної торгівлі, фінансові установи, готелі, театри і підприємства, що відповідають потребам покупців з ділової частини міста), перехідна зона (житловий район, що переживає стан занепаду унаслідок наступу на нього ділової частини міста і промислових підприємств), робочі квартали (проживають «блакитні комірці» і низькооплачувані «білі комірці»), житлові зони (проживають дрібні підприємці, професіонали і управлінський персонал), приміська зона (жителі якої регулярно їздять на роботу до ділового центру міста).
Секторна модель Гомера Хойта базується на твердженні, що великі міста складаються не з концентричних кіл, а швидше з ряду секторів. Райони, де житло є порівняно недорогим, часто набувають клиновидної форми і тягнуться від центру міста до його околиці. У міру зростання міста дорогі райони починають виступати за міські межі, залишаючись при цьому в тому самому секторі. Престижні і дорогі райони не утворюють концентричної зони навколо околичних районів міста, а типово розташовуються із зовнішнього краю декількох секторів. Промислові райони тягнуться уздовж річкових долин, русла річки або залізничного полотна, а не розташовуються по концентричному колу навколо ділового центру міста.
Модель безлічі центрів описує місто як структуру, що має не один, а кілька центрів. Кожен центр спеціалізується в конкретній діяльності і накладає свій відбиток на навколишню частину міста. Наприклад, діловий центр фокусується на комерційній і фінансовій діяльності. До числа інших центрів входять: зона «яскравих вогнів» (театри й інші розважальні заклади), зона урядових установ, центр оптової торгівлі, зона важкої промисловості і медичний комплекс. Модель безлічі центрів більш придатна для опису унікальних характеристик, властивих конкретним міським структурам, ніж для виявлення універсальних просторових характеристик у всіх містах.
Сьогодні соціологами активно вивчаються міський спосіб життя, його суперечності, екологічні наслідки. Для міського способу життя на відміну від сільського характерна велика різноманітність форм трудової діяльності, великий вибір соціальних позицій, постійне інтенсивне соціальне переміщення, а отже, великі можливості для розвитку здібностей людини, самоосвіти, споживання культурних цінностей. Цьому сприяє розвиток сфери обслуговування, але, з другого боку, посилюється залежність городянина від підприємств торгівлі і побутового обслуговування, зростає соціальна суперечність життя. Якщо в сільській місцевості переважає спілкування за територіальним принципом, то в міському середовищі — за виробничим. У міському способі життя виявляються і негативні наслідки урбаністичного процесу.