Печать
PDF

Розділ 5 Соціальна структура суспільства - § 3. Соціально-поселенська структура

Posted in Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

§ 3. Соціально-поселенська структура

Величезний вплив на соціальні процеси в суспільстві має поселен­ська структура. Вона включає різноманітні види поселенських утво­рень: сільських і міських.

Село було ранньою формою поселення, типовою для аграрної епохи. Село — це територіально розосереджена форма розселення людей, зайнятих переважно сільськогосподарською працею. Його характеризують відносно невелика чисельність мешканців, які пов’язані родинними зв’язками, перебувають у регулярних контактах, об’єднаних загальним світоглядом, ментальністю, мотивацією. Під впливом інду­стріальної епохи село стає аграрно-індустріальним. Його індустріаль- ність виявляється у виробництві предметів споживання, у зручностях побуту тощо.

Місто є значно розвиненішою і такою, що виникла пізніше за село, формою поселення. Місто — це відносно щільна і постійна концен­трація людей, які забезпечують себе засобами для існування в основ­ному за рахунок несільськогосподарської діяльності. Міста — віднос­но недавнє явище в людській історії. Тільки в епоху неоліту було створено відповідні умови для існування великих поселень людей. Для виникнення міст потрібними були новації. По-перше, культивування рослин і приручення тварин дало людям можливість «виробляти» їжу, за рахунок чого зростала чисельність населення в осілих людських общинах. По-друге, у період між 6000-4000 рр. до н. е. такі нововве­дення, як винахід плуга, який тягнули воли, колісного воза, човна, металургії, іригації і окультурення нових рослин, надали змогу інтен­сивніше і продуктивніше використовувати досягнення епохи неоліту. Коли ці технічні досягнення почали застосовувати у місцевостях з най­сприятливішими кліматом, ґрунтом, водою і топографією, результатом була достатньо продуктивна економіка, що привела до концентрації в одному місці людей, які самі не вирощували їжу для себе. Такі спри­ятливі умови спостерігалися в долинах широких річок з алювіальними ґрунтами, які не виснажувалися в результаті їх послідовного викорис­товування, із сухим кліматом, що зводив до мінімуму вилуговування ґрунту, з великою кількістю сонячних днів на рік і з найближчою річ­кою, що дає запас води для зрошування ґрунту. Серед ранніх центрів розвитку міст можна назвати Месопотамію, долину Нила в Єгипті, долину річки Інд в Індії і басейн Хуанхе в Китаї.

У цілому слід зазначити, що в місті кількість населення є значно більшою, ніж у селі, рідкими є безпосередні контакти, меншою згурто­ваність (не такі однакові світогляд, ментальність і мотивації), слабкі­шими сімейні узи, наявні різні соціальні і етнічні групи, помітнішими є соціальна нерівність, динамічніший розвиток, частішими і гостріши­ми є соціальні конфлікти. Місто виконує різноманітні функції: еконо­мічну (забезпечує ефективне використання індустріального і науково- технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів), політичну (пов’язану з організацією політичного життя), культурно-виховну (організація системи освіти, виховання і культурно-просвітницької діяльності), соціально-побутову (організація побуту, задоволення по­бутових потреб населення), демографічну (формування населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорона здоров’я), екологічну (доцільне використовування природних ресурсів і охорону навколишнього середовища).

Основною тенденцією розвитку поселенської структури є зростання ролі і питомої ваги міст (урбанізація). Якщо у 1800 р. у світі було менше 50 міст з населенням 100 тис. людей чи більше, то в 1950 р. налічувало­ся вже 906 таких міст, а в 1980 р. — 2002 міста. У наш час у світі налі­чується 26 міст з населенням понад 5 млн людей, 71 місто з населенням від 2 до 5 млн і 128 міст з населенням 1-2 млн жителів. Для багатьох країн міський спосіб життя є переважаючим. Так, якщо в 1974 р. міське населення становило 38 % населення світу, то в 2000 р. — 48 % (у роз­винених країнах — 80 %, у таких, що розвиваються, — 44 %).

Загальною тенденцією розвитку поселенської структури є її усклад­нення. Модель «місто-село» вже не вичерпує всього різноманіття зв’язків. Активний процес урбанізації приводить до появи зв’язків «місто-місто», «місто-передмістя», «місто-тимчасові поселення на селі в літній період» для забезпечення відпочинку і відновлення сил. У багатьох західних суспільствах стираються колишні відмінності між містами і сільськими місцевостями у міру того, як світ, за висловом Маршалла Маклухана, стає «уселенським селом» (global village). У ба­гатьох випадках сільськогосподарські райони, розташовані між місь­кими центрами, також зазнають впливу урбанізації, внаслідок чого утворюється мегаполіс. У 1950-ті роки у світі було два мегаполіси — Нью-Йорк і Лондон, в 1980-ті роки — три мегаполіси з чисельністю населення понад 20 млн людей, до 2025 р. у світі буде понад 20 мега- полісів.

Урбанізація — суперечливий процес, що характеризується як по­зитивними, так і негативними рисами. Найважливіші позитивні риси урбанізації пов’язані з прогресивним розвитком виробництва, науки, техніки і суспільства в цілому. Більше людей дістають можливості для розвитку своїх здібностей, вибору професій. До негативних рис урба­нізації слід віднести загострення соціально-економічних проблем, що наочно виявляється в розриві між містом і селом у галузі економіки, у рівні розвитку культури і освіти, соціального забезпечення, охорони здоров’я і т. ін.; загостренні проблем забезпечення житлом мешканців міста і т. ін. Демографічні негативні наслідки урбанізації виявляються в нестійкості сім’ї, зниженні природного приросту населення, погір­шенні здоров’я. Економічні — у збільшенні витрат на соціальну інф­раструктуру, охорону навколишнього середовища, у транспортних витратах. До соціальних наслідків належать великі витрати на пере­міщення до місця роботи, до місць відпочинку, ослаблення соціально­го контролю, зростання поведінки, що відхиляється, зростання соці­альної напруженості. Соціально-психологічні наслідки — це ослаблен­ня споріднених зв’язків, анонімність спілкування і пов’язана з ними самотність, зростання емоційних психологічних навантажень. Еколо­гічні — руйнування навколишнього середовища, забруднення води, повітря і т. ін.

Поселенські утворення постійно перебувають у полі зору соціо­логів. Різні аспекти життя села як соціально-територіальної спільнос­ті вивчає соціологія села. Об’єктом її дослідження є сільське населен­ня, а предметом — закономірності виникнення, функціонування і роз­витку сільської територіальної спільності, соціально-економічні зміни на селі, зміна характеру сільськогосподарської праці, соціальні аспек­ти міграції сільського населення, соціальна структура, спосіб життя сільського населення, особливості соціального клімату села, сільська сім’я, організація дозвілля на селі, престиж сільськогосподарських професій тощо. Усе це в сукупності дає можливість зрозуміти сільський спосіб життя. Спосіб життя визначається як сукупність стійких, типо­вих, реальних форм життєдіяльності, узятих в єдності з її умовами. Для сільського способу життя характерні: переважна зайнятість на­селення в сільському господарстві і пов’язаних з ним галузях; нижчий (у порівнянні з промисловістю) рівень технічної озброєності і про­дуктивності праці, а отже, і нижчий рівень доходів і споживання на­селення; малі розміри поселень; нерозвинена мережа дорожньо- транспортних зв’язків з містами і сільськими поселеннями; невисокий рівень соціального і культурно-побутового обслуговування; специфіч­на система ціннісних орієнтацій і норм поведінки, характерних для сільських жителів.

Місто як поселенське утворення вивчається різними галузями наук: економічною, історичною, містобудуванням, архітектурою, географією, демографією тощо. Соціологія на відміну від цих наук вивчає місто як єдиний організм, як цілісну, відносно самостійну соціально- економічну і культурну систему. Виділяються і вивчаються такі еле­менти міста: 1) господарська сфера; 2) соціально-побутова інфраструк­тура (житлово-комунальне господарство, торгівля і громадське харчу­вання, побутове обслуговування, охорона здоров’я, дошкільне вихо­вання, транспорт, освіта, матеріальна база культури); 3) природне се­редовище; 4) управління містом.

Перші праці з соціології міста виникли на початку ХХ ст. Це робо­ти М. Вебера, Г. Зіммеля, К. Бюхера та ін. М. Вебер звернув увагу на зв’язок міських поселенських утворень з індустріалізацією. Соціологи показали відмінність сучасного їм індустріального суспільства від аграрного. Якщо основною формою поселенських утворень аграрного суспільства були невеликі сільські спільності в кілька сот людей, ба­гато хто з яких перебував у споріднених зв’язках, то в індустріальному суспільстві найхарактернішою формою стають міські утворення, що охоплюють великі маси людей. Безпосередні контакти, коли всі знали один одного, змінили складні опосередковані зв’язки. М. Вебер визна­чав місто як таке велике поселення, де взаємне особисте знайомство один з одним, що полегшує сусідські зв’язки, відсутнє. Незначну со­ціальну мобільність змінили інтенсивні соціальні переміщення. Стро­гий соціальний контроль спільності за поведінкою членів, який здій­снювався за допомогою звичаїв і традицій, в індустріальному суспіль­стві змінили численні строго формалізовані правові норми.

Соціологи вивчають суперечності у функціонуванні, розвитку міста. Найбільше їх цікавить проблема збалансованого розвитку міста, зокрема, господарської сфери і інфраструктури, матеріальних умов і духовних процесів тощо. Так, у сучасній соціології склалися три те­оретичні моделі міських структур: теорія концентричних кіл, теорія секторної структури і теорія декількох центрів.

Модель концентричних зон була розроблена соціологами з універ­ситету Чикаго в період між Першою і Другою світовими війнами. Згідно з їх баченням місто набуває форми концентричних кіл, кожна з яких має чіткі відмітні характеристики: центральний діловий район (розташовуються магазини роздрібної торгівлі, фінансові установи, готелі, театри і підприємства, що відповідають потребам покупців з ділової частини міста), перехідна зона (житловий район, що пере­живає стан занепаду унаслідок наступу на нього ділової частини міста і промислових підприємств), робочі квартали (проживають «блакитні комірці» і низькооплачувані «білі комірці»), житлові зони (проживають дрібні підприємці, професіонали і управлінський персонал), примісь­ка зона (жителі якої регулярно їздять на роботу до ділового центру міста).

Секторна модель Гомера Хойта базується на твердженні, що вели­кі міста складаються не з концентричних кіл, а швидше з ряду секторів. Райони, де житло є порівняно недорогим, часто набувають клиновид­ної форми і тягнуться від центру міста до його околиці. У міру зрос­тання міста дорогі райони починають виступати за міські межі, зали­шаючись при цьому в тому самому секторі. Престижні і дорогі райони не утворюють концентричної зони навколо околичних районів міста, а типово розташовуються із зовнішнього краю декількох секторів. Промислові райони тягнуться уздовж річкових долин, русла річки або залізничного полотна, а не розташовуються по концентричному колу навколо ділового центру міста.

Модель безлічі центрів описує місто як структуру, що має не один, а кілька центрів. Кожен центр спеціалізується в конкретній діяльності і накладає свій відбиток на навколишню частину міста. Наприклад, діловий центр фокусується на комерційній і фінансовій діяльності. До числа інших центрів входять: зона «яскравих вогнів» (театри й інші розважальні заклади), зона урядових установ, центр оптової торгівлі, зона важкої промисловості і медичний комплекс. Модель безлічі цен­трів більш придатна для опису унікальних характеристик, властивих конкретним міським структурам, ніж для виявлення універсальних просторових характеристик у всіх містах.

Сьогодні соціологами активно вивчаються міський спосіб життя, його суперечності, екологічні наслідки. Для міського способу життя на відміну від сільського характерна велика різноманітність форм трудової діяльності, великий вибір соціальних позицій, постійне інтенсивне соціальне переміщення, а отже, великі можливості для розвитку здібностей людини, самоосвіти, споживання культурних цінностей. Цьому сприяє розвиток сфери обслуговування, але, з дру­гого боку, посилюється залежність городянина від підприємств тор­гівлі і побутового обслуговування, зростає соціальна суперечність життя. Якщо в сільській місцевості переважає спілкування за тери­торіальним принципом, то в міському середовищі — за виробничим. У міському способі життя виявляються і негативні наслідки урбаніс­тичного процесу.