Розділ 1 Предмет і значення формальної логіки
Розділ 1 Предмет і значення формальної логіки
1.1. Визначення логіки як науки
Кожній дорослій людині доводилося чути від інших і користуватися словами «логіка», «логічний», «нелогічно» і т.ін. Можна говорити про присутність у нашій свідомості своєрідної природної логіки — логіки здорового глузду, що дозволяє нам не робити занадто грубих помилок у міркуваннях. Уже на рівні повсякденного вживання слів «логіка», «логічний» тощо маються на увазі такі характеристики міркувань, як їхня правильність, визначеність, послідовність, систематичність. Знання такої природної логіки ми засвоюємо з раннього дитинства, навчаючись рідній мові, спілкуючись з іншими людьми, читаючи книги — тобто, прилучаючись до світу культури. Іншим джерелом природної логіки є досвід ігрової, практичної і теоретичної діяльності. Багатьом людям такої логіки цілком вистачає для вирішення завдань, що постають перед ними. Але якщо їх запитати, що ж саме здається їм неправильним у тому або іншому міркуванні, що вони вважають нелогічним і як саме слід це міркування виправити, вони не зможуть відповісти. Отут уже виявляється недостатнім просто послатися на особистий досвід (він у всіх різний) або на те, що «так не міркують». Потрібно точно діагностувати помилку і вказати спосіб її усунення. А от для цього вже стає потрібною наукова логіка, що дозволить зробити переконливими і надійними наші думки, оцінки, пояснення і рекомендації.
З цього приводу видатний американський логік Чарлз Пірс писав: «Далеко не всі люди мають бажання займатися логікою, тому що кожний з них почуває себе вже досить досвідченим у мистецтві міркування. Але ... ця задоволеність обмежена рамками наших власних міркувань і не поширюється на міркування інших людей. Повного володіння здатністю робити висновки ми досягаємо лише в останню чергу після всіх інших наших здібностей, тому що вона являє собою не стільки природний дарунок, скільки довго і важко засвоюване мистецтво».
Є багато різних визначень наукової логіки — їх принаймні стільки ж, скільки протягом історії цієї науки було видатних мислителів, що зробили великий внесок у її розвиток. Так, родоначальник європейської логіки Аристотель визначав її як «науку про доведення», перший реформатор логіки англієць Френсіс Бекон — як «науку про науку», французькі мислителі XVII ст. Анту- ан Арно і П’єр Ніколь — як «мистецтво мислити», німецький філософ XVIII ст. Іммануїл Кант — як «науку про універсальні правила вживання інтелекту», на початку ХХ ст. вже згаданий Чарлз Пірс — як «науку про знаки і правила їхнього перетворення», а наприкінці цього століття вже інший американський філософ Річард Попкін — як «галузь філософії, що займається сутністю самого мислення». Причини такої розмаїтості у визначеннях наукової логіки полягають у різному розумінні цілей і практичних завдань, на вирішення яких орієнтувалися в минулому і орієнтуються деякі вчені в наші дні. Тому матимемо на увазі тільки те спільне, у чому сходяться всі ці підходи. Таке узагальнення дозволяє запропонувати наступне визначення логіки.
Логіка є наукою про елементарні форми, принципи і методи правильного міркування.
Розглянемо це визначення докладніше, тобто, висловлюючися мовою самої логіки, «піддамо його аналізу». Аналізуючи дане визначення, ми ніби розбиваємо його на складові частини (структурні одиниці). Насамперед установимо, що в ньому є ключовими словами, які несуть основне значеннєве навантаження при роз’ясненні слова «логіка». Це слова: наука, елементарні форми, принципи, методи, правильне міркування.
Логіка насамперед є наукою про правильне міркування. Наука — це система взаємно узгоджених і перевірених на практиці знань про якусь ділянку зовнішнього світу або про самих людей та їхні здатності. Але що таке «міркування»? Почнемо з прикладів того, що ми далі будемо називати міркуваннями:
Будемо розуміти під міркуванням будь-яке уявне перетворення вихідних знань. Але міркування може бути правильним і неправильним. Будь-яка доросла людина, навіть якщо вона не вивчала логіку, подивившись на наведені приклади, відразу ж скаже, що перше міркування правильне, а два інших неправильні. Але чому вони неправильні, вона пояснити не зможе. Ці правила міркування вивчаються саме в логіці, і ні в якій іншій науці. Тільки її основним завданням є відділення правильних способів міркування (виводу, умовиводу) від неправильних. Правильні міркування називають також обґрунтованими, послідовними або логічними.
Слід зазначити, що кожне міркування має певний зміст і певну форму. Зміст думки (втілене в ній знання) не справляє ніякого впливу на правильність міркувань, для якої істотною є лишь форма думки. Тому слід відрізняти формальну правильність міркувань від їхньої змістовної істинності. Істинність наявного у міркуванні знання залежить від його відповідності дійсному стану речей. Якщо наше знання не відповідає дійсності, воно є помилковим, хибним. Істинність і хибність знання належать до змісту наших міркувань і вони залежать не від логіки, а від практичного і теоретичного досвіду. Тому формально-логічна правильність міркування є необхідною, але ще недостатньою умовою його істинності і, відповідно, успіху його застосування в наступній практичній і теоретичній діяльності.
Відмінна риса правильного міркування полягає в тому, що від істинних засновків воно завжди веде до більш-менш істинного висновку. Правильні висновки дозволяють з наявного знання одержувати нове знання, причому за допомогою одного тільки «чистого» міркування, без будь-якого звернення до чуттєвого досвіду й інтуїції.Таким чином, правильність міркування дозволяє зберегти до кінця істинність вихідного знання. Однак якщо хоча б одна з підстав нашого міркування буде помилковою, правильне міркування може давати в результаті як істину, так і неправду. У свою чергу, неправильні міркування можуть від істинних підстав вести як до істинних, так і до помилкових висновків.
Якщо міркування будується з помилкових засновків, воно може бути формально правильним і все ж таки помилковим. Таким, наприклад, буде міркування «Якщо в якій-небудь країні править король, то вона є монархією. У Німеччині править король, отже, Німеччина — монархія». Але у сучасній Німеччині немає короля, тому наведене міркування не має змістовного сенсу.
Щоб сформулювати правила, потрібно ясно розуміти, якими бувають елементарні логічні форми, або структурні одиниці міркування. Повернемося до першого прикладу:
Усі люди смертні.
Сократ — людина.
Отже, Сократ смертний.
Усе це правильне міркування в цілому має відносно складну форму, що називається умовиводом. Але в даному умовиводі є складові частини, а саме три судження, виражені в трьох різних реченнях: «Усі люди смертні», «Сократ — людина», «Сократ смертний».
Прикладами інших суджень будуть вирази: «Сьогодні теплий день», «Віктор закінчив юридичну академію», «5 більше 3» і т.ін.
У свою чергу, кожне із суджень складається з ще більш дрібних складових одиниць — логічних форм, що називаються поняттями. У нашому прикладі це поняття «люди», «смертні», «Сократ», «людина». Іншими прикладами понять є: «планета Земля», «олівець», «сьома година вечора», «норма права» і т.п.
Логічна форма — це спосіб зв’язку між змістом частин, які входять у міркування.
Поняття логічної форми можна також пояснити на прикладах двох висловлень:»Усі яблуні — дерева» і «Усі юристи — адвокати». За змістом вони різні, причому перше з них є істинним, а друге помилковим.Однак вони цілком однакові за їхньою побудовою, тобто за логічною формою. Якщо ми замінимо в них усі змістовні компоненти висловлень латинськими літерами S і Р, то отримаємо в обох випадках те саме вираження: «Усі Sє Р». Це і є логічна форма розглянутих висловлень, у якій уже немає ніякого конкретного змісту. Коли ми говоримо про логічні форми міркування, маються на увазі кілька основних структурних одиниць: поняття, судження, умовивід. З цих елементів, як з цеглин і блоків, потім будуються більш складні конструкції думки: описи, гіпотези, доведення, теорії тощо.
Логічні форми міркування ще називають формами абстрактного мислення, відрізняючи їх від форм чуттєвого пізнання дійсності: відчуття, сприйняття і уявлення. Форми чуттєвого пізнання спираються на показання наших органів чуттів і утворюють первинний рівень відображення дійсності.
Відчуття — це «точечний» образ предмета, що доставляється нам якимось одним почуттям — зором, слухом, дотиком або нюхом. Сприйняття — комплексний образ предмета, утворений декількома відчуттями одночасно. Наприклад, коли ми збираємося з’їсти яблуко, то сприймаємо його форму, вагу, колір, потім смак і навіть хрускіт міцного яблука при надкушуванні. Уявлення — це збережене в нашій пам’яті сприйняття предмета. У якийсь момент у мене може, скажімо, не бути під руками лимона, але вже при одному слові «лимон» у мене може з’явитися відчуття кислоти в роті.
Відчуття, сприйняття і уявлення можуть сильно розрізнятися в різних людей. Вони дуже індивідуальні, суб’єктивні, і тому вивчаються не логікою, а психологією. Логіка ж орієнтується на абстрактні, над-індивідуальні, інтер-суб’єктивні форми мислення. Так, у кожного з нас можуть розрізнятися уявлення про яблуко, але поняття про нього в усіх нас те саме.
Теорії поняття, судження й умовиводів є першим рівнем вивчення в так званій традиційній логіці. Щоб міркування було правильним, воно насамперед має відповідати правилам утворення кожної з зазначених форм. У логіці взагалі надається першорядне значення формі міркувань, і на цій підставі її часто називають формальною логікою. Своєрідність формальної логіки пов’язана передусім з тією її основною особливістю, що в ній правильність міркування залежить тільки від логічної форми цього міркування.
Уся формальна логіка ґрунтується на декількох вихідних теоретичних підставах, або принципах правильного міркування. Принципами логіки вважаються прийняті в ній загальні правила міркування. Міркувати логічно правильно — значить міркувати відповідно до принципів логіки. Зокрема, у традиційній логіці, яку ми в основному вивчатимемо, до них належать:
- принцип тотожності;
- принцип несуперечності;
- принцип виключеного третього;
- принцип достатньої підстави.
Крім цих загальних принципів, у традиційній формальній логіці досліджуються численні методи, або способи утворення конкретних форм думки:
- методи утворення понять (аналіз, синтез, узагальнення, обмеження, визначення, розподіл тощо);
- методи утворення суджень (перетворення, протиставлення предиката, утворення складних суджень), методи дослідження їхньої істинності, модальності і т.ін.);
- методи утворення умовиводів (дедукція, індукція, аналогія, редукція);
- методи дій зі складними міркуваннями (висування гіпотез, доведення, спростування, побудови теорій і т. под.).
У логіці вивчаються не тільки формальні зв’язки в правильних висновках, але й деякі інші проблеми. До них належать з’ясування змісту і значення мовних виразів, відношення між поняттями, визначення понять, вірогідні і статистичні міркування, теорія помилок міркування, що включає розгляд паралогізмів, софізмів і парадоксів, формулювання методичних рекомендацій з побудови і порівняльної оцінки визначень і класифікацій, доведень і спростувань, проведення спорів і дискусій і багато інших питань.
Однак вивчення всіх цих питань є подальшою стадією після вирішення головного завдання логіки — дослідження форм, принципів і методів правильного міркування.