§ 3. Справедливість як основна правова цінність

Слово «справедливість» походить від слова «право» (правий, прав­да), а в латинській мові означає justita (справедливість) — від jus (право). Від своїх джерел, від Вед і Упанишад, Гесіода і Гомера спра­ведливість тлумачилася як «сущий світопорядок», духовна основа історії. В цьому розумінні справедливість витлумачувалася як якась матриця природних процесів і людських здійснень. У понятті спра­ведливості, узятої в її світоглядному відношенні, як би закладене за­питання: чи може світ і суспільство бути бездоганними? Справедли­вість в очах давніх виступала як міра, закон та принцип. Богиня Діке була носієм права, правди і справедливості.

Протилежністю справедливості виступає несправедливість, руй­нування порядку. Коли справедливість виражає досягнуту для даного історичного періоду гармонійність, оптимальність людських стосун­ків, свідомість її не фіксує. І в цьому плані вона співзвучна свободі.

Право є мірою реалізації свободи і у той же час нормою політич­ної справедливості. Іншими словами, право є нормативно закріплена справедливість.

Звичайно античні філософи відносили справедливість до високих моральних якостей людини. Платон в «Державі» пов’язував справед­ливість з ідеєю блага, оскільки через нього осягається корисність справедливості, що сама є благо. Справедливість, на думку Платона, є не окрема чеснота, а співвіднесення чеснот та їхня гармонія і про­порція. Чеснота є справедливістю, коли вона в співвіднесенні, у про­порції. Окремо справедливості не існує.

З часів Аристотеля виділяють два види справедливості: розпо­дільчу і врівноважуючу. Розподільча справедливість як принцип озна­чає розподіл загальних благ за гідністю, відповідно до пропорційно­го внеску і внеску того чи іншого члена суспільства. Тут можливе як рівне, так і нерівне наділення відповідними благами (владою, почес­тями, грошима). Критерієм врівноважуючої справедливості є ариф­метична рівність. Сфера застосування цього принципу — цивільно- правові правочини, відшкодування збитків, покарання та ін. Принцип справедливості говорить: не всім те саме, а кожному своє (за гідніс­тю), тому що для нерівних рівне стало б нерівним.

Дж. Локк в творі «Два трактати про державність правління» ви­словив свою концепцію права і суспільного договору, де розділяв справедливість як договір, підпорядкування закону і як досягнення гармонії між особистими і суспільними інтересами.

Кант наголошував на розходженні етичної та правової справедли­вості і на основі цих розходжень робив такий висновок: «суд справед­ливості» містить у собі суперечності і складається як би із двох судів: «суду совісті», що належить до етичної справедливості, і «суду права», який виражає правову справедливість. Французький філософ Пьер Жо- зеф Прудон вважав справедливість основним поняттям моральності. У роботі «Про справедливість у церкві і у Революції» він відзначав, що першою ознакою справедливості та її початком слугують почуття гід­ності людини, взаємоповаги, гармонії особистих інтересів.

К. Маркс і Ф. Енгельс у тлумаченні поняття справедливості ви­ходили з матеріалістичного розуміння історії. Вони розглядали со­ціальну справедливість як складне моральне, соціально-економічне, правове та політичне явище, їх цікавила проблема залежності спра­ведливості від розвитку суспільного буття і суспільної свідомості, у справедливості вони вбачали і ідеал, і реальність.

У теперішній час поширення одержали ліберальні концепції спра­ведливості. Так, американський філософ Дж. Роулс у книзі «Теорія справедливості» наводить два змістовних принципи справедливості:

1)  кожна особа повинна мати разом з іншими правами право на більш широку свободу; 2) соціальна і економічна нерівність повинна бути відкритою для всіх на умовах чесної рівності можливостей. Роулс підкреслює, що справедливість фіксує в першу чергу реальне стано­вище особистості в суспільстві, свідчить про неможливість нормаль­ного життя в суспільстві без задоволення елементарних економічних, політичних, духовних, правових потреб його членів, без охорони їхніх прав і свобод.

У сучасній філософській думці загальновизнані такі властивості справедливості.

1. Справедливість не буває однозначною. Пов’язана з різними суспільними відносинами (економічними, соціальними, політичними, моральними, правовими), вона змінює свій зміст не тільки в різні історичні епохи, а й у рамках одного історичного періоду; справед­ливість як реальність існує лише в діях соціального суб’єкта. Без суб’єкта в суспільних явищах немає властивості «справедливості», вона проявляється лише у відносинах «суб’єкт-суб’єкт» або «суб’єкт- суспільний інститут». Від того, в які відносини вступають із людиною держава, класи, соціальні групи, церква та інші інститути, виникає їхня оцінка як «справедливих» або «несправедливих».

2.  Співіснування людей на ґрунті взаємного визнання прав і сво­бод становить такий порядок їхнього співіснування, що може бути названий справедливим, або «справедливістю». Саме справедливість виступає основою ідеї, виражає її сутність, а особливий акт визнання визначає як справедливість, так і феномен права в цілому.

3.  Справедливість є й мірою відносного достоїнства цінностей, мірою їхньої рівноваги та субординації. Справедливість виступає осо­бливим механізмом, що підтримує міру рівноваги правових цінностей і одночасно визначальний момент домінування при конфліктному зіткненні цих цінностей.

4.  Зміст справедливості як реальності полягає в трьох основних аспектах: мірі віддачі, мірі вимоги та правомірності оцінки. Універ­сальну справедливість характеризує насамперед визнання таких пра­вових цінностей, як життя, власність, добре ім’я («гідність»), які можна знайти вже в давньому карному праві.

Загальний принцип, який можна виявити, аналізуючи різні вті­лення ідеї справедливості, полягає в тому, що стосовно один одного люди мають право на певний відносний стан рівності або загальним і безумовним моментом усіх сучасних концепцій справедливості є ідея прав людини, тобто визнання однакового поводження з людьми і від­мова від привілеїв та імунітетів, пов’язаних з національними і релі­гійними ознаками, або нерівності, відповідно, до якої розподіляють­ся блага.

Саме образ людини багато в чому визначає вибір концепції спра­ведливості. Сучасні її концепції містять у собі образ людини як іс­тоти, здатної до самовдосконалення, тобто гідної, так й істоти авто­номної, тобто розумної і здатної до самообмеження. Тому найбільш підходящим буде такий принцип справедливості, який забезпечить найкращі умови для самореалізації і автономії особистості, міру спів­відношення свободи і рівності.

Інституційний захист людини як суб’єкта ґрунтується на визнанні людської гідності і забороняє принижати її гідність як невід’ємне право людини.

 

Висновки

1.  Поняття «цінності» розкриває внутрішній, духовний аспект відносин людини з природою, іншими людьми, самою собою та Богом. Цінності становлять низку «ідеальних об’єктів», між якими спостерігається деякий порядок.

2. Вихідним для розуміння права як цінності є розуміння його як форми здійснення свободи, як загальної міри свободи ін­дивідів. Вільні індивіди — суть і зміст права.

3.  Вищим визначальним виразом права є визнання автономії кожного члена суспільства, його незалежності. Основною пра­вовою цінністю є справедливість, що може розумітися як праг­нення діяти відповідно до прав і обов’ язків, платить кожному своє і забезпечує умови для реалізації здібностей кожного.

 

Контрольні запитання

1.  Що означає термін «цінність»?

2.  Як співвідносяться поняття «цінність» та «оцінка»?

3.  Дайте визначення таких понять, як мета, ціннісна орієнтація, оцінка, норма.

4.  Яке місце посідають цінності в структурі людської діяльності?

5.  У чому відмінність індивідуальних і суспільних цінностей? Які цінності є правовими і чому?

6.  Назвіть вищі цінності людини і дайте їхню коротку характе­ристику.

7.  Який зміст Ви вкладаєте в поняття «правовий ідеал» і яку роль він відіграє в правовому житті?

8.  Що таке свобода і для чого вона існує? Що з нею робити?

9.  Що являє собою рівність? Як співвідносяться свобода і рів­ність?

10. Яке місце посідає справедливість у системі вищих цінностей? Як співвідносяться справедливість і право?

11. Які зв’язок, співвідношення між свободою, рівністю та спра­ведливістю?

12. Який зв’язок між справедливістю і поняттям суспільного іде­алу?