Розділ 11 Ідентифікація людини за ознаками зовнішності

 

§ 1. Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Габітологія (або габітоскопія)^[1] — це галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовніш­ні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засо­бів, які забезпечують збирання, дослідження та використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології^[2].

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою вста­новлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно- розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та від­носну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряєть­ся (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об’єктами виступають:

1)   мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здій­снюється шляхом пред’явлення для впізнання;

2)  матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознім­ку або відеоплівці;

3)  словесний опис зовнішності людини з використанням спеціаль­ної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4)  останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Формами ототожнення людини за ознаками зовнішності є: 1) впіз­нання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:

1)   ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фото- зображення);

2)  ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зо­внішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);

3)   ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;

4)  ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портре­та» з фотозображенням;

5)  відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна рекон­струкція портрета);

6)  експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортрет- на ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

1)   за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора М. М. Герасимова);

2)  за уявними образами (за ідеальними слідами);

3)  за описом прикмет.

На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показан­нями очевидців чи потерпілих):

1)   синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фото- зображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під ке­рівництвом слідчого або оперативного працівника;

2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевид­ців чи потерпілих;

3)  фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин об­личчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французь­кий криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

4)  ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;

5)  комп ’ютерний фоторобот — найсучасніший метод формування суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп ’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудо­ви фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців (або потерпілих).