§ 4. Методика судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча експертиза — судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифіка- ційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в не­звичних умовах або у незвичайному стані виконавця, умисно зміненим почерком із підробленням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.

Типові питання, що вирішуються експертизою, такі: чи виконано рукопис певною особою; чи виконані кілька рукописів однією особою; чи виконано рукопис умисне зміненим почерком; чи виконано рукопис у незвичних умовах; чи перебувала особа, яка виконала рукопис, у не­звичайному стані; чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками письма спеціальними шрифтами; особою якої статі виконано рукопис; до якої вікової групи належить виконавець рукопису.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

1)   попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими дока­зами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);

2)   роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення доку­мента — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма та почерку);

3)   порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; ре­зультати порівняння заносяться до спеціальних таблиць — розро­бок);

4)  оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індиві­дуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, який зазнав умис­них змін. Найбільш поширеними видами умисного змінення почерку є скорописне маскування (умисна зміна зовнішнього вигляду почерку); наслідування друкованого почерку (той, хто пише, обирає для себе новий вид письма, яким він зазвичай не користується); зміна особою пишучої руки (виконання письма лівою рукою); імітація чужого по­черку (наслідування почерку іншої особи); наслідування шкільних прописів; наслідування недостатньо виробленого почерку. Так, озна­ками зміни особою пишучої руки є розлад координації рухів, нестійкий нахил, нерівномірність розташування літер щодо горизонтального рядка, ознаки «дзеркальності» окремих елементів, розмір і розставлян­ня літер, злами овальних та вертикальних штрихів тощо.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, що виникли вна­слідок умисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки та їх достатність для ідентифікації особи, яка писала.

Особливості дослідження підписів. Підпис — це особливий вид рукопису, який відображає прізвище особи або умовні письмові знаки і має посвідчувальне значення. Підпис виконується власноручно. Його особливістю є малий обсяг графічного матеріалу та графічні ознаки.

До графічних ознак підпису належать:

1)  розчерк (напрямок завершального штриха);

2)   співвідношення рядків основи письма та верхніх закінчень штрихів;

3)  гладіолаж (зменшення розміру штрихів до кінця підпису);

4)  положення підпису щодо тексту документа (топографічна озна­ка). Підписи можуть мати різну транскрипцію — літерну, безлітерну, змішану.

Методика дослідження підписів базується на загальних почерко­знавчих положеннях (охоплює чотири основні стадії), але має певну специфіку. Дослідження підпису слід розпочинати з таких ознак, як транскрипція, загальний вигляд, ступінь виробленості. При досліджен­ні підпису, виконаного з наслідуванням або спотворенням, виявляють­ся ознаки, які є відмінними чи збігаються.