§ 2. Ідентифікаційні ознаки письма

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відобража­ються в рукописі, становлять систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому для кожної особи ця сукупність ознак є не­повторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До за­гальних ознак належать: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних на­вичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразе­ологічних засобів; лексичні ознаки й обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфогра­фічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживан­ня архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особливості розмі­щення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб перенесення слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів — малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци — малі (20 мм), середні (30 мм), ве­ликі (понад 40 мм), лінію полів — пряма, хвиляста, опукла, ввігнута, ступінчаста.

Ознаки почерку поділяють на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1)   виробленість почерку — відображає здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків та їх з’єднань. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння тех­нікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку:

2)   складність почерку — свідчить про те, якими рухами викону­ються письмові знаки, конфігурацію їх будови. Розрізняють простий, спрощений та ускладнений почерки;

3)   нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів. За нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим та безладним:

4)  розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм):

5)  розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі і визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній — ширина малих літер приблизно дорів­нює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літе­рами збільшені:

6)  зв ’язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Харак­теризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) та велика (при виконан­ні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма):

7)    натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків. Визна­чається ступенем:

8)  переважаючі форма і напрям рухів — форма рухів буває прямо­лінійною і криволінійною. Вирізняють округлий (ліво- і правоокруж- ний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляєть­ся при виконанні окремих літер чи їх елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак по­черку:

1)   форму траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2)  напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи ліво- окружний тощо);

3)  протяжність рухів;

4)  спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5)  вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6)  кількість рухів;

7)  послідовність рухів;

8)  розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;

9)  складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне зна­чення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при умисному зміненні особою свого почерку.