§ 6. Феміністська ідеологія в історії політико-правової думки

Проблема рівноправності статей, має довгу і складну історію. За своїм характером ця ідеологія завжди була революційною, оскільки її ідеї націлені на скасування патріархату - системи суспільно-політичних відносин між ста­тями, що характеризуються домінуванням інтересів чоловіків і підпорядку­ванням жінок у суспільстві. Аргументи на захист рівноправності статей, мо­жна знайти ще у творах давніх часів, коли не існувало таких понять, як „фе­мінізм”, „гендер”, але вже поширювалися ідеї про шляхи і способи покра­щання долі жінок, які століттями корилися волі чоловіків.

Вперше за справедливість і рівність чоловіків і жінок виступила у 1405 р. Христина де Пізан „Книгою про град жіночий”. Вона спростувала обвинувачення чоловіків про недосконалість жіночої природи довгим спис­ком жінок - правительок держави, уславлених жінок в науці, поезії, філосо­фії. Закликала авторів „жіночих творів” формувати більш сприятливу для розвитку жінок думку про їх місце й роль у суспільстві. А таких творів става­ло все більше.

В добу Просвітництва Мері Уоллстонкрафт у книзі „На захист прав жінки” стверджувала, що надання жінкам повної громадянської свободи є не тільки здійсненням справедливості, а й неодмінною передумовою для розкві­ту їх особистості й багатостороннього розвитку. Вона критикувала існуючу тоді систему освіти дівчат: «Спочатку необхідно надати жінкам простір для їх розвитку й використання їх сил і вже потім судити про ту ступінь, яку вони займають на інтелектуальних і моральних щаблях». Вона вимагала надання жінкам права на освіту, оплачувану працю, приватну власність і рівний за­хист законом, закликала використовувати політичні форми боротьби для змі­ни їх підлеглого становища. „Якщо традиції й закони перешкоджають цьому, їх потрібно змінити”.

У XIX ст. відомий захисник свободи Джон Мілль, з гнівом писав: „принцип, який панує в соціальних відносинах між статями, є легальним під­порядкуванням однієї статі іншій, є злом у самій сутності, однією з найголо­вніших перешкод людському прогресу”. Цей принцип повинен бути заміне­ний „принципом повної рівності, що не допускає ніякої переваги або привіле­їв, з одного боку, ніякої несправедливості — з іншого”. У публіцистичній праці «Підпорядкованість жінки» цей ідеолог англійського лібералізму робив важливі висновки, що „несправедливо усувати цілу половину людської раси від громадського життя” й політичної діяльності. Надання жінкам можливос­ті вільного розвитку й удосконалення своїх талантів „подвоїло б масу інтеле­ктуальних здібностей, придатних для вищих потреб людства” .

У творах родоначальників утопічного соціалізму (Т.Мора, Т.Кампанелли, Р.Оуена, Ш.Фур’є, А.Сен-Сімона), а згодом і в працях заснов­ників теорії «наукового комунізму» жінка виступала рівноправним суб’єктом права в майбутньому соціалістичному суспільстві - в політичному і громад­ському, економічному і культурному житті. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс стверджували: саме з появою приватної власності поділ праці в сім'ї призвів до економічної залежності жінки від чоловіка. Отже, залучення жінок у про­мислове виробництво сприятиме їх емансипації й розвитку, підвищенню са­мостійності, грамотності й організованості. Однак цей процес не тільки не приніс жінкам звільнення, а, навпаки, поставив їх у становище подвійного рабства. Виникло протиріччя між зайнятістю жінки на виробництві і мате­ринством, оскільки власники засобів виробництва, використовуючи жіночу працю, не створювали умов, що дозволяли б поєднувати їх роботу з вихован­ням дітей. Виступаючи проти ідеї формальної рівності, К. Маркс і Ф. Енгельс указували, що рівність між чоловіком і жінкою не можна розуміти як абсо­лютну, коли йдеться про рівне громадське становище. У зв'язку з цим марк­систи підкреслювали необхідність урахування особливої ролі жінки у вироб­ництві „самої людини”, що вимагає від суспільства спеціальної охорони жі­ночої праці, визнання материнства соціальною функцією жінки й обов'язок створити необхідні умови для поєднання професійної праці з материнством.

На початку ХХ ст. формальна рівність жінок залишалась лише прикрит­тям фактичної нерівності. Жінки становили меншість на всіх рівнях політичного життя, їх дискримінували у сфері зайнятості та оплаті праці, а соціальні гарантії були розраховані на залежність від чоловіка. Відома представниця феміністич­ної ідеології Симона де Бовуар, працюючи над автобіографією, вирішила з’ясувати, що таке бути жінкою. Результатом її дослідження стала праця „Друга стать” (1949 р.), де використано весь спектр філософського, психологічного, антропологічного, історичного, літературного і життєвого матеріалу, щоб до­вести - найголовнішою перешкодою до жіночої свободи є не біологія або полі­тичні та юридичні обмеження, і навіть не економічна залежність жінок, а процес формування суспільством ознак „жіночності”. Її знаменита фраза „Жі­нкою не народжуються, нею стають” та роздуми про способи, за допомогою яких виховують дівчат, відмовляючи їм у належному вияві їх людської при­роди, ґрунтувалися на обговоренні заборонених раніше тем. Авторка дово­дила, що свобода і відповідальність характерні для жінок так само, як і чолові­ків, але протягом всієї історії жінкам було в цьому відмовлено. Протягом біль­шої частини історії людства чоловік процвітав через те, що надав жінці статус вічного „іншого”: „Вона самовизначається і виділяється щодо чоловіка, а не чоловік щодо неї. Вона — не істотне поруч з істотним. Він — суб’єкт, він — абсолют, а Вона —  інший”

Таке становище було споконвічно можливим, стверджувала де Бовуар, тому, що недостатня фізична сила і дітородна функція жінки виключили її з процесів виробництва. Однак, це не означало, що біологічні або матеріальні причини, самі по собі, пояснюють підпорядкування жінки. Важливе місце се­ред усіх причин посідає споконвічне прагнення чоловіків домінувати в суспіль­стві. Проте, з появою нових технологій і контрацепції підпорядкування жінок перестало визначатися тільки фізичними причинами. Єдине, що перешкоджало жінками сприймати себе суб’єктами права, була сформована суспільством штуч­на ідея жіночності, яка розглядає жінку як вторинний щодо чоловіка суб’єкт. То­му для звільнення жінок необхідно передусім спростувати зазначені панівні ідеї та орієнтувати жінок на відповідальність за свою долю, а не на гарантії за­лежності або „нерозумні переконання”, що виражені в реформованому ідеалі жіночності. Таким чином, книга „Друга стать” викрила штучну природу жіно­чого, оскільки ні біологія, ні психіка, ні економіка не здатні визначити той образ, що приймає в суспільстві людина.

Радикальний фемінізм, що з’явився в США та інших європейських країнах на хвилі студентського протесту 60-х років XX ст., поділяється на конфронтуючі групи, учасники яких на відміну від лібералів, хто домагався рівних прав для жінок, оголошували війну усьому суспільству, створеному чоловіками для чоловіків. Фемінізм „другої хвилі” сприймав суспільство у вигляді домінуючої системи, що ненасильницьким шляхом придушує свобо­ду людини, використовуючи такі інститути, як родина, шлюб тощо. Чоловіки сприймаються радикальними феміністками як „вороги”, „загарбники” „екс­плуататори”. Радикальний фемінізм акцентує увагу не на подібності, а на відмінностях між людьми, аж до розуміння чоловіків і жінок двома різними видами.

З новою хвилею феміністського руху в 60-і роки прихильниці лібера­льного фемінізму активізували свою діяльність в двох сферах: родина і про­фесійна діяльність. Так, авторка книги „Загадка жіночності” (1963 р.) Б. Фрі- дан, опитавши освічених домогосподарок, дійшла висновку, що ці жінки глибоко нещасливі і не задоволені своїм становищем, тому що не відчувають сенсу життя. З іншого боку, багато жінок, що займаються професійною дія­льністю, почувають себе працівниками другого сорту порівняно з колегами- чоловіками, через що також не задоволені своїм становищем. Ліберальні фе­міністки наполягають на повній рівності чоловіка і жінки. Їх діяльність спря­мована на взаємне проникнення чоловіків і жінок у сфери життя і діяльності, традиційно закріплені за протилежною статтю. Їх головною ідеєю є принцип рівного представництва чоловіків і жінок як на рівні прийняття, так і реалі­зації політичних рішень.

Одним із завдань ліберального фемінізму стало масове залучення жі­нок у „чоловічий світ”, тобто політичну, економічну й інший види суспільної діяльності. Особливо важливою для них є економічна незалежність жінки. Ще одним аспектом боротьби за рівноправність статей є скасування відмін­ностей між „жіночою” і „чоловічою” сферами праці. Ліберальні феміністки виступають проти спеціальних законів, що регулюють жіночу працю (напри­клад, проти заборони на роботу в шахтах), вважаючи це дискримінацією.

Оцінюючи діяльність феміністського руху (як радикального, так і лі­берального), можна сказати, що завдяки його зусиллям до середини 70-х ро­ків у суспільній свідомості населення країн Західної Європи і Америки від­булися глибокі зрушення. Багато стереотипних уявлень про місце і роль жін­ки в суспільстві і родині суттєво змінилося або зникло. Затвердився новий тип жінки — самостійної, розкріпаченої, незалежної від чоловіка. У багатьох країнах розроблені і прийняті законодавчі норми, що забезпечують захист прав жінок і досягнення рівноправності статей. Багато проблем, що раніш вважалися „приватними” або „сімейними” вийшли на рівень всього суспільс­тва (наприклад, проблема домашнього насильства). Ставлення суспільства до жіночих проблем змінилося: вони вважаються важливими й обговорюються без будь-якої іронії. Результатом діяльності феміністок є розвиток жіночих досліджень і поява відповідних навчальних курсів в провідних учбових за­кладах.

Таким чином, у різні часи і в різних країнах світу феміністичні ідеї і теорії відрізнялися політичними акцентами, хоча спільною залишалася дум­ка, що феміністична ідеологія базується на визнанні того факту, що жінки, як соціальна група, займають підлегле становище в суспільстві. Це зумовле­но панівними інститутами соціальної й політичної влади, підконтрольними чоловікам, що підтримується домінуванням чоловічих цінностей.

Контрольні завдання

1. Поясніть зміст соціологічної юриспруденції. Як Є.Ерліх, Р.Паунд розуміли і пояснювали право?

2. Що є «реальним правом» на думку правових реалістів? Поясніть різницю між критикою традиційного (формального) права з боку К.Ллевеліна і Д.Френка.

3. Чому вчення Г.Кельзена отримало назву «чиста теорія права»?

4. Як Г.Кельзен визначає право? Що таке засаднича (основна) норма і яка її роль у правопорядку?

5. Яким Г.Харт бачить співвідношеня між правом і мораллю? Якими обставина­ми, на думку Г.Харта, обумовлена суддівська свобода дій?

6. В чому полягає особливість сучасних теорій природного права? Які основні до­сягнення цих теорій?

7.  В Чому полягає сутність феміністичної ідеології?

^[1] Ерліх Євген, народився в Чернівцях. Вивчав право у Віденському ун-ті, доктор права. Багато років викла­дав у Чернівецькому ун-ті. З 1901 р. - декан юридичного ф-ту, у 1906-1914 р. - ректор ун-ту. Його праця «Основи соціології права» (1913 р.) була перевидана у 1933 р. англійською мовою із вступом до неї Р.Паунда.

^[2] Паунд Роско - ам. юрист, соціолог права. навчався в ун-ті шт. Небраска, Гарвардській школі права (1888­1890). Займався юрид. практикою, викладав право в ун-ті Чикаго. (1899-1910), Гарвардській школі права (1916-1947), де був деканом юрид. фак-ту. Автор понад 250 наукових праць.

^[3] Ллевелін Карл Нікерсон - народився в Сіетлі (США). Після здобуття юридичної освіти викладав в Йельському, Колумбійському і Чикагському ун-тетах. У 50-х р. ХХ ст. - керівник проекту по створенню Уніфікованого торговельного кодексу США. Основні роботи: “Кущ ожини: наше право та його вивчення” (1930), “Судові рішення і матеріали у справах про купівлю-продаж” (1930), “Юриспруденція: реалізм в теорії і на практиці” (1962) та ін.

^[4] Кельзен Ганс - видатний австрійський теоретик права. Народився в Празі. Викладав право у Відні (1911­1930), у Кельні (1930-1933). Автор проекту Конституції Австрії 1920 р. Після приходу до влади Гітлера пе­ребрався до Праги (1933-1938), а згодом до Женеви. Останні 30 років займався науковою і викладацькою діяльністю в США. Основні роботи: “Чиста теорія права” (1934), “Загальна теорія права і держави” (1945), “Комуністична теорія права” (1955).

^[5] Рудольф Штаммлер - видатний філософ і теоретик права. Професор цивільного права ун-ту м. Галлі, а потім - Берлінського ун-ту. Основні роботи: «Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії» (1896), «Вчення про правильне право» (1902), «Сутність і завдання права і правознавства» (1908).

^[6] Марітен Жак - професор католицького університету в Вашингтоні, посол Франції у Ватикані. Основні роботи: «Інтегральний гуманізм» (1934), «Права людини і природний закон» (1942), «Людина і держава» (1951).

^[7]Дворкин Рональд - відомий американський філософ права, професор права Оксфордського і Нью- Йоркського ун-тів. Основні роботи: «Серйозний погляд на права» (1977), «Справа принципу» (1985), «Ім­перія права» (1986).

^[8] Фінніс Джон - професор права і правової філософії Оксфордського університету і професор школи права Нотр Дама. Основні роботи: «Природне право і природні права» (1980).

^[9] Ященко А.С.- російський юрист. Основні роботи: Синтетическая теория права в юридических науках// Журнал Министерства юстиции. 1912. Январь; Философия права Владимира Соловьева. Теория феодализма. О синтетической теории права и государства. СПб., 1919.

^[10] Сорокін П.А. - російський і американський соціолог, поліполог. Навчався в Петербургському університеті, очолював соціологічний фак. Гарвардського ун-ту. Основні роботи: ^лементарньIЙ учебник общей теории права в связи с теорией государства. Ярославль, 1919.

^[11] Берман Г. Дж. - історик і філософ права, професор Гарвардського ун-ту. Основні роботи: Западная тради- ция права: ^поха формирования. М., 1994; Вера и закон: примирение права и религии. М., 1999.

^[12] Кравітс Вернер - професор Мюнстерського ун-ту (ФРН). Основні роботи: Право й системтеорія // Ver- nunft und Erfahrung in Rechtsdenken der Gerenwart // Hrsg. Von Eckhoff T. et al.- B.: Duncker u. Humblot, 1986.

374