§ 2. Марксистське вчення про державу і право

З ростом чисельності й організованості класу найманих робітників рос­ло і число публіцистів і теоретиків, притязаючих на вираження і захист інте­ресів цього класу. Найбільш впливовим і теоретично оформленим комуніс­тичним вченням, що справило найбільший і фатальний вплив на класову бо­ротьбу і пролетарську ідеологію e другій половині XIX і особливо в XX сто­літті, було марксистське вчення. Його основоположниками були використані ідеї французьких істориків про історію як боротьбу класів, ідеї французьких соціалістів і комуністів про соціалізм і комунізм, їх критика сучасного суспі­льства і держави, англійська політична економія, німецька філософія права, вчення про державу і право Нового часу тощо. Марксистська політична ідео­логія справила величезний вплив на розвиток європейської політичної думки. Але сьогодні більше, ніж 150 років тому, явні як позитивні, так і негативні сторони в марксизмі.

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х - початку 50-х рр. XIX ст. Його основоположники - Карл Маркс (1818-1883)^[3] і Фрід- ріх Енгельс (1820-1895) . Вони виступили з різкою критикою існуючих сус­пільних порядків, первісного капіталізму, вважаючи їх нерозумними і не від­повідними вимогам часу. Буржуазна державність дала їм багатий матеріал для критики.

В основі життя суспільства, розпочинали свій аналіз основоположники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існуван­ня людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати житло, вдягатись, тільки потім вони вже можуть займатися політикою, мистецтвом, науками і т.п. То­му виробництво матеріальних засобів до життя й економічний лад суспільст­ва складають основу, базис, на яких розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї - надбудова. Держава і право як частини надбудови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і особливості су­спільства, тієї чи іншої суспільної формації. Абстрактного суспільства не буває. Історія суспільства є природно-історичний процес розвитку і зміни су­спільно-економічної формації. Первісне суспільство, античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне суспільство - кожна формація представляє певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному процесі розвитку суспільства по ви­східній лінії. Загальним законом суспільного розвитку є закон боротьби ан­тагоністичних класів як рушійної сили такого розвитку. Таким чином, істо­рія людства є історією боротьби класів. Таке спрощене тлумачення історії є очевидним сьогодні.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворен­ням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походження сім’ї, приватної власності і держави” (1864 р.), виникла в результаті появи приватної власності і зв’язаного з цим розколом суспільства на класи з не­примиренними інтересами. Вона - сила, що стоїть над суспільством і прими- рює зіткнення класових інтересів. Панівний клас складається з представників нової «аристократії багатства», який і засновує публічну владу, державу.

Ознаки держави: «у порівнянні зі старою родовою організацією, - пи­сав Енгельс, - держава відрізняється, по-перше, поділом підданих держави за територіальним діленням ., друга відмінна риса - встановлення публічної влади.»... Її відмінність від суспільної влади, по-перше, у класовому хара­ктері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по-третє, вона «складається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних придатків, в’язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому ладу»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян - податки»; по-п'яте, володіючи владою і правом стягнення подат­ків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як ор­ган суспільства, над суспільством. Безпосереднім втіленням, особливою ор­ганізацією цієї влади і стає держава.

Сутність держави, пояснювали основоположники марксизму, це - су­спільний інститут, за допомогою якого економічно панівний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випа­дках залишається власне кажучи машиною для придушення пригноблено­го, експлуатованого класу». Вона виступає як політична організація пані­вних класів, що служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається у всіх історичних типів державності - ра­бовласницькій, феодальній, капіталістичній. Сучасна держава, писав Маркс у «Капіталі» - «сукупний капіталіст загальних справ». Або: «Сучасна держа­вна влада - це тільки комітет, керуючий загальними справами всього класу буржуазії». Саме визначення політичної влади як «організованого насилля одного класу для придушення іншого» розкриває суть марксистської позиції.

К.Маркс і Ф.Енгельс стверджували, що капіталізм вже в середині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку, громадянського суспільства. Си­лою, здатною вирішити протиріччя між зростаючими продуктивними силами і гальмуючими їх ріст капіталістичними відносинами, вони вважали проле­таріат. Він «за допомогою насильницького повалення буржуазії» здійснить всесвітню комуністичну революцію, побудує нове, прогресивне суспільство без класів і політичної влади. «Першим кроком у робітничій революції є пе­ретворення пролетаріату в панівний клас, завоювання демократії». Пролета­ріат, писали основоположники марксизму, використає своє політичне пану­вання для того, щоб вирвати в буржуазії крок за кроком весь капітал, центра­лізувати всі знаряддя виробництва в руках пролетарської держави, можливо швидше збільшити суму продуктивних сил, що уможливить перехід до без­класового, комуністичного суспільства. Висновок про необхідність злому старої державної машини, про насильницьке повалення буржуазії і пролетар­ську демократію. В. Ленін назве основним у марксистському вченні про дер­жаву.

Політична влада робітничого класу - диктатура пролетаріату, були переконані Маркс і Енгельс, - вищий тип демократії, яка виражає інтереси і спирається на підтримку величезної більшості народів. Пролетарська демок­ратія буде відповідати історичному періоду соціалізму - першій фазі комуні­стичного суспільства. Прикладом і формою такої демократії вони називали Паризьку комуну 1871 р. Відзначаючи ряд особливостей Комуни, властивих їй як традиційному органу самоврядування (право відкликання депутатів, їх обов'язок звітувати перед виборцями, виборність і змінюваність посадових осіб, поєднання в ній законодавчої і виконавчої функцій та ін.), Маркс писав, що «Комуна повинна була бути не парламентарною, а працюючою корпора­цією... вона була, по суті справи, урядом робітничого класу...вона була від­критою, нарешті, політичною формою, при якій могло здійснитись економіч­не звільнення праці». Про Комуну як «відмираючи державу», «напівдержа­ву» писав і Енгельс 1875 р. Маркс і Енгельс допускали можливість мирного, ненасильницького розвитку пролетарської революції в Англії, Франції і США. Енгельс в останні роки життя писав про можливість використання ро­бітничим класом представницьких установ і загального виборчого права для боротьби проти буржуазії. «Те, що я зробив нового, - узагальнював Маркс, - полягало в доказі наступного: 1) що існування класів пов’язано лише з певни­ми історичними фазами розвитку виробництва; 2) що класова боротьба не­обхідно веде до диктатури пролетаріату; 3) що ця диктатура сама складає лише перехід до знищення всяких класів і до суспільства без класів».

Комунізм, підготовлений соціалістичними перетвореннями, були впе­внені основоположники марксизму, привид якого вже бродить Європою, на­завжди покінчить з експлуатацією, соціальним, національним і колоніальним гнітом, кривавими війнами. Соціалістичний принцип «кожному за працею» він замінить принципом розподілу «за потребами». При комунізмі відпадає потреба в державі і праві.

«Маніфест Комуністичної партії» закінчується словами: «Нехай панівні класи здригаються перед Комуністичною Революцією. Пролетарям нічого в ній втрачати, крім своїх ланцюгів. Придбають же вони увесь світ. Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Свої надії на майбутню комуністичну революцію Маркс і Енгельс зв'я­зували, головним чином, із заснованим ними Інтернаціоналом, новими соціа­лістичними партіями і зростаючими робітничим і національно-визвольним рухом.

За марксистським вченням право теж носить класовий характер. Звер­таючись до буржуазії, автори «Маніфесту» писали: «Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальни­ми умовами життя вашого класу». Вони стверджували: право було, є і зали­шиться насамперед зброєю в руках економічно і політично пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні - надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідеоло­гії» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленої цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону.». Політичне панування, консти­туйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплення, прийняти тим самим «форму пануючої волі» у вигляді законів.

Теза про єдність держави і права, права і закону, про особливий вза­ємозв'язок політичної і юридичної надбудов конкретизований у Маркса і Ен­гельса рядом важливих теоретичних положень. 1) держава і право разом з'яв­ляються на історичній арені і разом зійдуть з неї. 2) Кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права. 3) Право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в правове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву. 4) Держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що «сама організація державного механізму пови­нна одержати своє оформлення в праві». По-друге, веління державної влади повинні бути обов'язковими для населення всієї країни, а це неможливо, го­вориться в «Німецькій ідеології», якщо не виражати державні веління у ви­гляді загальнообов'язкових правил поведінки, в нормах права. Саме державна охорона, можливість державного примусу, які стоять за правовою нормою, і є основна специфічна риса, що відрізняє правові норми від інших соціальних норм. Основоположники марксизму робили висновок про все зростаючу роль правотворчості держави, особливо законодавства, судової правотворчості.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Злочини, по­яснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умовах життя індивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві - це боротьба індивіда проти існую­чих капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марк­сом і Енгельсом, - це перехід від одного класового типу права до іншого, більш високому типу і відмирання права, тому що відпадає потреба в при­мусовій системі соціальних норм. Відмирання права в майбутнім комуністи­чному суспільстві не означає відмови цього суспільства від соціального нор­мування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним ( із загальної згоди), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмирання права по­хідне від відмирання держави, політичної влади. Матеріалістичний і класо­вий погляд на державу і право - особливість марксистського вчення.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних доктрин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане могут­ньою ідейною зброєю комуністів за перебудову світу.