§ 4. Філософський і юридичний позитивізм. О.Конт, Дж. Остін.

Надії на встановлення соціальної гармонії, яка б відповідала індустріа­льному суспільству, поділяв і засновник філософії позитивізму і соціо­логії Огюст Конт (1798-1857)¹. Він проголосив нову перспективу перебудо­ви суспільства на основі позитивізму, досягнень науки про суспільство.

У своїх політичних оріентаціях Конт на відміну від Сен-Сімона дотри­мувався консервативно-охоронної позиції. Головне джерело моральної і по­літичної кризи суспільства, основну причину революційних настроїв він ба­чив у «глибокій розбіжності умів і відсутності загальних ідей». Вихід вбачав­ся йому у виявленні позитивних наукових знань і істин, що, будучи добре засвоєними, виявляться спроможними привести людство до миру і щастя.

«Якщо єднання умів на ґрунті спільності принципів відбудеться, то відповід­ні установи створюються самі, природним чином, без усякого важкого потря­сіння». Отже, за Контом, позитивні наукові знання здатні привести до нового позитивного ладу.

Науці про суспільство, чи соціології (термін введено Контом) він надає дуже великого значення. Основним завданням своєї філософії він вважав пе­ребудову суспільства на основі позитивізму, заміну «ретроградної аристо­кратії» і «анархічної республіки» новим, позитивним ладом - соціократією. Його обґрунтування він шукав в історії, природі держави і політичної влади.

Згідно Конту необхідність держави обумовлена об'єднанням часткових сил для загальної мети. З утворенням держави виробництво підтримує суспі­льна солідарність, перешкоджаючи частковим силам розірвати суспільне ці­ле. Оскільки суспільна солідарність досягається засобами матеріальними і моральними, завжди була необхідна наявність двох влад - світської і духо­вної. Філософ описує історію цих влад відповідно «трьом стадіям» історії людства.

За розробленим Контом «Планом реорганізації соціального життя» но­ва «третя стадія» історії людства повинна ознаменуватися організацією промислового суспільства, соціократією. Солідарність класів у соціократії буде забезпечена узгодженою дією чотирьох сил: жінок (осередок і уособ­лення моральності); священиків-позитивістів (осередок розуму, у руках яких - освіта, виховання, виправлення осіб, винних у провинах і злочинах); патриціату (банкіри, промисловці, купці, землевласники - концентрована сила, що відає розвитком промисловості); пролетаріату (матеріальна сила, покликана здійснити функцію соціальних перетворень, тобто перехід до промислового ладу). Згода і спільна позитивна дія цих сил забезпечать, за Контом, порядок і прогрес у соціократії, яка, як він вважав, не буде мати по­требу в судах, поліції, армії. Сучасні суспільні безладдя, на його думку, під­силюються честолюбством дрібної буржуазії, тому в ідеальному ладі бажано повне зникнення середнього класу.

Соціократія, цей «промисловий лад», вимагає військового порядку і дисципліни. «Армія не може існувати без офіцерів, так само як і без солда­тів; це просте поняття однаково приложиме до промислового ладу, як і до військового порядку». Тому «у позитивному ладі ... ідея права безповоротно зникає. Кожний має обов'язки щодо всіх людей, але ніхто не має права у вла­сному змісті слова. Справедливі індивідуальні гарантії випливають тільки із загальної взаємності зобов'язань, які є моральним еквівалентом колишніх прав. Право приватної власності стане теж соціальним обов’язком, функцією для створення капіталу і керування ним. Іншими словами, єдине право, яким кожна людина володіє, - це право виконувати свій обов’язок». Суб’єктивне право суперечить принципам соціальної солідарності, а тому буде замінено поняттям «соціальний обов’язок». На думку Конта, слово “право” повинне бути вигнане з політичної мови.

Таким чином, у вченні Конта по суті зникли такі засади громадянсько­го суспільства, як демократія і право, юридична свобода і права громадян. Рі­вність людей у соціократії нівелює приватні інтереси, а свобода і права замі­нені обов'язками, соціальною функцією.

Для переходу до позитивного ладу Конт пропонував створити в Па­рижі попередній духовний уряд з 30 вчених, які представляють різні науки і країни. Після відповідної підготовки незаможні класи столиці, освічені вче­ними, оберуть диктаторів і наділять їх вищою владою. Мета диктаторів - пе­ревиховання всіх класів у позитивному дусі. Потім перевиховане суспільство організується в соціократію. У кінцевому рахунку все людство, створивши близько 500 соціократій, об'єднається у Всесвітню федерацію зі столицею в Парижі. І тоді цілком здійсняться принцип, підстава і мета суспільства - «любов як принцип, порядок як основа, прогрес як мета». Зникнуть й аг­ресивні війни як пережиток «військового побуту», ворожі промисловому ла­ду.

Конту належить проект нової всесвітньої позитивної релігії, засно­ваної на визнанні зовнішньої єдності людства і підпорядкування світовому порядку. Предметом шанування позитивної релігії є не Бог, а людство, теоло­гія (богослов'я) заміниться соціологією, а теократія - соціократією. Жерцями позитивної релігії стануть вчені й артисти (співробітництво розуму і почут­тя).

Поява позитивної філософії Конта вплинула і на виникнення юридич­ного позитивізму. В результаті революцій у розвинутих країнах Європи бу­ли проведені перетворення правових систем, особливо приватного права, що регулювало нові товарно-грошові відносини. Основні принципи громадянсь­кого суспільства втілилися в діючому, позитивному праві. Цим були обумов­лені відмова більшості теоретиків права від ідей природного права і їх крити­ка. Те й інше знайшло вираз в юридичному позитивізмі, який виступав про­ти дуалізму права (існування поруч з позитивним правом більш високого за своїм значенням права природного), розглядав право виключно як продукт державної волі. Ототожнення права з законом мало чітко виражені ідеоло­гічні і практичні цілі. Воно було спрямовано проти оцінки і критики діючого права з позицій природного права, які зберігали романтичної ілюзії минулих революцій. В полі зору юридичного позитивізму - не предписання розуму, не історично усталений звичай, а закон, нормативний акт, установлений вла­дою. Юридичний позитивізм утверджував непохитність нових буржуазних політичних і правових інститутів, верховенство закону у суспільному й еко­номічному житті.

Одним з перших, хто концептуально виклав ідеї юридичного позитиві­зму був учень Бентама, англійський правознавець Джон Остін (1790-1859)^[8] .

Право в найбільш повному вигляді, вважав Остін, містить в собі су­купність «законів природи» (або «право, дароване Богом»), які виступають мірилом усього людського, і закони, встановлені одними людьми для ін­ших. Останніх - два види. Одна їх частина встановлюється веліннями суве­рена і є позитивним правом, інша - правилами моралі («позитивна мо­раль»). Держава встановлює закони і через них «дарує», делегує права і на­кладає обов’язки.

Предметом юриспруденції є виключно позитивне право («право в простому і вузькому змісті»). Право це - «веління суверена». Його джере­лом є, таким чином, суверенна влада, здійснювана «політично пануючими людьми, - пише Остін, - .верховне, засноване на підпорядкуванні, правління в незалежних державах і незалежних політичних суспільствах». Веління й обов'язок у нього - взаємозалежні поняття: «там, де є обов'язок, є повеління, і там, де виражене повеління, накладено обов'язок». Примус і покора є санк­ція. Іншими словами, пояснює Остін, « повелінням чи обов'язком вважається те, що спричиняє санкцію або примус до покори у випадку невиконання». У такому значенні позитивне право - сукупність норм, встановлених політич­но пануючим для політично підлеглого. У такому розумінні право - наказ влади, обов'язковий для підлеглого під загрозою застосування санкції у ви­падку невиконання наказу. Для юриспруденції першорядне значення має і формальна логіка, «логіка правових конструкцій».

Поза позитивним правом, за Остіним, - правила, встановлені особами й установами, що не є суверенами і правила моралі (правила, встановлені громадською думкою, у т.ч. норми міжнародного права, закони честі, прави­ла етикету, моди і т.п.). Отже, ці правила поза юриспруденції.

Найкращою формою права Остін, як і Бентам, вважав кодекси. Однак, на відміну від свого вчителя він визнавав частиною права судові прецеден­ти, оскільки, на його думку, рішення суддів в Англії одержують нормативно- правовий характер з мовчазної згоди суверена. Потреба в судовій правотвор- чості, пояснював Остін, породжена існуючою неповнотою статутного права, яку бажано усунути кодификацією.

Таким чином, місце критики феодального права з позицій природного права зайняла апологія нового діючого позитивного права, правотворчості самої держави. Теоретики юридичного позитивізму не сприймали концепцій прав людини, правової держави, прагнучи до закріплення й удосконалювання правової оболонки капіталістичних відносин, що розвивались. Прибічники юридичного позитивізму поширили формально-догматичний метод і на дер­жавознавство. Концепція держави як юридичної особи стала панівною в юридичній науці. Для юридичної школи (П.Лабанд, Г.Мейер, Г.Еллінек (Ні­меччина), А.Есмен, Л.Мішу (Франція), В.Орландо (Італія) головне - юридич­на природа держави, найкраща реалізація правових норм, регулювання від­носин між людьми. А.Есмен дійшов висновку, що держава є юридичним вті­ленням нації, це - субєкт і опора публічної влади.

Отже, основні напрямки західноєвропейської політико-юридичної дум­ки в першій половині XIX ст. - лібералізм, соціалізм, позитивізм - істотно збагатили і урізноманітили зміст і спрямованість вчень про право і державу. Їх еволюція в другій половині XIX - у XX ст. підтвердить плодотворність ліберально-демократичних ідей, обмеженість юридичного позитивізму як нормативізму і - неспроможність практики соціалізму (у СРСР і Східній Єв­ропі).

Контрольні завдання

1. Розкрийте смисл теорії утилітаризму І. Бентама. Як він визначав право, межі правового регулювання?

2. Назвіть основні політичні ідеї Дж. Мілля - класичні для лібералізму. Які межі свободи, відповідальності індивіда і межі державного втручання визначає Мілль? Яке зна­чення він надає представницькій системі правління?

3.  Поясніть особливості ліберальних ідей Б. Констана, співвідношення особистої і політичної свободи, його концепції поділу влади.

4.  Які достоїнства й недоліки демократії в Америці за А. де Токвілем?

5.  Поясніть зміст соціалістичних вчень Ш. Фур’є, А. Сен-Сімона, Р. Олена, загаль­не й особливе, раціональне в них.

Розкрийте смисл філософського позитивізму О. Конта. Визначіть основні риси його проекту соціократії. Поясніть смисл право розуміння Дж. Остіна, юридичного пози­тивізму.

^[1] Бентам Ієремія народився в сім’ї адвоката, закінчив Оксфордський ун-тет за фахом юрист, магістр права. Автор багатьох політико-правових творів, виданих у 1838-1842 рр. в 11 томах - “Принципи законо­давства”, “Про судові докази”, “Деонтологія, або наука про мораль”, “Тактика законодавчих зборів” та ін.

^[2] Мілль Джон Стюарт - англійський філософ, суспільно-політичний діяч. Син Джеймса Мілля, відо­мого економіста. З 1823-1858 служив в Ост-Індійській кампанії. Обирався в члени англ.. парламенту. Автор праць «Система логіки», «Утилітаризм», «Про свободу», «Представницьке правління», «Основи політичної економії» та ін.

^[3] Констан де Ребек Бенжамен Анри народився в Лозанні, куди емігрували його батьки. Закінчив Едінбургський ун-т. Його світогляд сформувався під впливом ідей британського конституціоналізму, фран­цузьких мислителів епохи Реформації і Просвітництва. Автор творів на політичні і історико-релігійні теми.

^[4] де Токвіль Алексис - французький історик і політичний діяч. За молодих років був пристрасним прибічником лібералізму і демократії. Згодом очолював консервативну партію порядку, став міністром за­кордонних справ (1849 р.). Найвідоміші праці Токвіля - «Про демократію в Америці2 (1835 р.), «Старий порядок і революція» (1856 р.), які зробили його ім’ям авторитетнім у науці про політику і державу.

[5] соцієтарний світ» (1829 р.) та ін.

^[6] Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа з аристократичної паризької родини. Одержав домашню освіту під керівництвом Д’Аламбера. Приймав участь добровольцем у Війні за незалежність США, у Французькій ре­волюції. Приєднався до якобінців, але потім відійшов від них. Основні твори Сен-Сімона: «Листи женевського жителя до сучасників» (1802 р.), «Вступ до наукових праць XIX ст.» (1808 р.), «Промислова система» (1821 р.), «Катехізис промисловців» (1823 р.), «Нове християнство» (1825 р.).

^[7] Оуен Роберт народився в Уельсі, в родині ремісника. Завдяки виключним організаторським здібно­стям став фабрикантом. З 1800 р. розпочав радикальні для свого часу реформи з покращення умов життя і праці робітників, виступав за робітниче законодавство, організацію профспілкового і кооперативного руху в Англії. З 1817 р. захопився комуністичними ідеями. Склав кілька проектів організації комун, зорганізував комуністичні общини в США і Англії («Нова гармонія», 1825-1829 рр.; «Гармоні-Холл», 1839-1845 рр.). Намагався створити «раціоналістичну релігію». Основні твори Оуена: «Новий погляд на суспільство, або Досліди про принципи утворення людського характеру» (1812 р.), «Про Конституцію общини «Нова гармо­нія», «Про новий моральний світ».

^[8] Остін Джон читав курс правових вчень в Університетському коледжі (Лондон). Два роки вивчав в Німеччині римське і цивільне право під керівництвом Г.Пухти і Ф.Савіньї. Самі відомі праці Остіна «Визна­чення області юриспруденції» і «Лекції про юриспруденцію, або Філософія позитивного закону» (1832 р.)