§ 4. Державно-правові ідеї якобінців

Ідеї просвітників, особливо Вольтера й Руссо, надихали ідеологів Ве­ликої Французької революції, які своєю кінцевою метою вважали очищення суспільства від усіх феодальних пережитків, заснування демократичної рес­публіки.

Публіцист, революціонер-якобінець Жан-Поль Марат (1743-93)^[4] під­дає нищівній критиці деспотичний французький абсолютизм. Закони, на йо­го переконання, мають бути справедливими, пов’язаними з благом суспільст­ва, забезпеченими належним виконанням. Марат наполягає на відповідально­сті суспільства за соціальний захист громадян, захист їхньої власності. Осно­вними громадянськими правами він вважає права на особисту безпеку, свободу, власність, що є природними правами людини. Забезпечуватися вони мають незалежним судом. Єдиним обмеженням свободи людини в суспільст­ві є заборона завдавати шкоду іншим. При цьому Марат допускає застосу­вання революційного терору, обґрунтовує та освячує революційну доціль­ність знищення „ворогів революції” як вимушений крок до миру й свободи. На його думку, „ кілька вчасно відрубаних голів надовго стримає ворогів сус­пільства й на віки позбавить велику націю від нещасть убогості й жахів вій­ни .

Такою ж еволюцією від ліберальних, гуманістичних до революційно- авторитарних ідей позначені й державно-правові погляди лідера якобінців Максиміліана Робесп’єра (1758-94)^[5]. Важливе місце в його політичній про­грамі займає концепція двох урядів. Першим з них є революційний уряд, ме­тою якого є заснування Республіки, „перемога свободи над її ворогами”. Другим — конституційний уряд, що має прийти на зміну першому після пе­ремоги. Його метою є збереження Республіки, забезпечення конституційного режиму „переможної і мирної свободи”. Головними засадами розбудови но­вої держави (політичного союзу), опрацьованими Робесп’єром, є охорона та забезпечення природних прав громадянина, зокрема права на участь у законо­давстві та управлінні, верховенство влади народу в державі.

З метою реалізації цих засад революціонер обґрунтовує необхідність придушення ворогів народу „для того, щоб встановити й зміцнити царство законів”, обстоює безумовну справедливість революційного терору. На його переконання, „революційне правління є деспотизмом свободи проти тиранії”.

Ще більш радикальні погляди сповідував продовжувач революційних ідей якобінців Гракх Бабьоф (1760-97)^[6]. Він обґрунтував ідею продовження революції у Франції й повернення до конституції 1793 р. з метою утвер­дження повної рівності. Засобом досягнення цієї мети революціонер вважає впровадження загального управління й громадської системи виробництва та споживання, знищення приватної власності, встановлення дійсної, а не фор­мальної рівності всіх перед законом. Рівність майнового стану він називає природним правом, а багатіїв, що не хочуть відмовитися від свого багатства на користь незаможних, — „ворогами народу”. У майбутній республіці сус­пільство, за ідеєю Бабьофа, буде організоване шляхом заснування великої національної громади на комуністичних засадах, що забезпечить її членам однаковий середній достаток в обмін на відмову членів від індивідуальної власності на її користь. Проект Бабьофа передбачає регульоване державою народне господарство, загальнообов’язкову фізичну працю, жорстке закріп­лення кожного за місцем проживання, беззаперечну покору громадян адміні­страції. Шляхом до встановлення такого суспільства є народне повстання й зосередження всієї повноти влади в руках тимчасового уряду.

Доктрину Бабьофа назвали „бабувізмом”, а прихильників і послідов­ників його революційних, комуністичних за своєю сутністю ідей — „ бабуві- стами”.

Ідеї французьких революціонерів довели до логічного завершення кон­цепцію „загальної волі” Руссо й обмежили просвітницьку доктрину природ­них невідчужуваних прав людини. Водночас, не можна забувати й про їх ви­датну роль у знищенні королівського абсолютизму й народженні та розбудові європейської демократії.