§ 3. Вчення Ж. Бодена про державу. Теорія державного суверенітету

Одним із наслідків доби Відродження та Реформації було постання в Європі світських національних держав із, здебільше, абсолютиськими монархічними режимами. Теоретичним обґрунтуванням нової політичної реальності, єдності влади в державі послужило вчення про державний суверенітет французького юриста Жана Бодена (1530-1596)^[5].

Під державою Боден розуміє «здійснення суверенною владою спра­ведливого управління багатьма сім’ями і тим, що знаходиться у спільному управлінні». Для нього поняття вищого блага приватної особи та держави є тотожними, і в цьому він бачить мету справедливого управління держави.

Причини виникнення держави Боден виділяє три: розширення сім’ї (праобраз держави); збирання народу воєдино; з колонії, що походить від іншої держави. Методами же утворення держави є або примус сильніших, або згода одних людей добровільно передати у підпорядкування інших всю належну їм свободу. Саме від цієї, відступленої народом свободи, держава черпає власну всевладність та незалежність, яку Боден називає «суверенітетом», це -«абсолютна та постійна влада, яку римляни нази­вають величчю, що означає вищу владу повелівати». Основною властивістю суверенітету є його необмеженість: «цю верховну та постійну владу над громадянами з правом життя і смерті народ може передати будь- якій особі без жодних обмежень, так само, як може зробити власник, що бажає когось одарити». Суверенітет є єдиним, постійним та абсолютним, тому, зазначає Боден, якщо він заснований на певних умовах чи зо­бов’язаннях «не є, власне, ані суверенітетом, ані абсолютною владою». Єдиним виключенням з цього правила виступають божественні закони та за­кони природи, які виникли раніше від держави і є універсальними для всіх народів. Зокрема до таких законів відносяться інститут сім’ї та право приватної власності.

Народ - джерело суверенітету, але здійснивши його відчуження державі, позбавлений надалі права повернути його назад. Відтепер суверенітет належить на праві власності монарху (державі), який вправі ро­бити з підданими та державою все що йому заманеться, а «після передати все це кому захоче». Таким чином, Боден ставить знак рівності між суверенітетом та абсолютною владою монарха.

На думку вченого, суверенітетові притаманні п’ять функцій: видан­ня законів, які поширюються на всіх підданих та всі установи держави; вирішення питань війни та миру; призначення на державні посади; здійснення правосуддя в якості останньої інстанції. застосовувати помилу­вання.

В питанні форми держави Боден відкинув традиційний до нього поділ на правильні та неправильні форми: одна і та ж сама форма може тлумачити­ся різними людьми як правильна і неправильна одночасно.

Так як суверенітет є неподільним, він вказував на неможливість існування змішаної форми держави, вважаючи, що за суб’єктом, який більше володіє владою, і визначається форма держави. Він також критично оцінював демократію та аристократію: демократія погана тим, що законів та влад багато, а користі мало, владу здобувають не найкращі, а найспритніші;

за аристократії державу поглинають чвари, а розумних при владі мало. Тому найкращою формою держави для Бодена лишається монархія, за якої прин­цип суверенітету досягає свого абсолюту. Необмежена влада монарха є максимально можливим уособленням всіх властивостей державного суверенітету. Для обґрунтування Боден проводить аналогію з Творцем: як Бог самовладно керує Всесвітом, так і монарх повеліває державою: «окрім Бога немає нікого більш вищого на землі, аніж суверенні монархи. Вони поставлені самим Богом як його намісники, аби правити іншими». Разом з тим французький вчений вважав доцільним запровадження як демократичних (загальний доступ до певних посад), так і аристократичних (ключові посади заміщаються дворянами) елементів в механізм абсолютної монархії з метою оптимізації державного управління. Приклад застосування таких елементів в керуванні монархом французькою державою, Боден вбачає в Генеральних штатах, депутатом яких він був. Ж.Боден прагнув до гармонійної справедливості. Вона для нього означає врахування прав та інтересів кожно­го, свободу совісті та віротерпимість. Адже «чим більше піддається насиль­ству воля людей, тим більше вона не поступлива».

Значним є внесок вченого в дослідження форм державного устрою. Ґрунтуючись на своїй теорії суверенітету він виділяв дві складні форми дер­жави. Перша форма засновується на принципі нерівності. До неї відносяться держави, що містять в собі васальні утворення, а також федерації. Федерації належать до цієї групи через те, що власником суверенітету є союз в цілому, тоді як члени федерації його позбавлені, володіючи натоміть автономними правами. Друга форма будується на засадах рівності, прикладом якої є конфедерація, де всі її члени зберігають суверенітет.

Розроблена Жаном Боденом теорія державного суверенітету, його аналіз та систематизація форм держави мали вагоме юридичне значення, - вони вплинули на виникнення державного права. Ідеї «природного» первіс­ного стану суспільства, договірного походження держави, про справедливі правові начала, що містяться в його працях, багато в чому сприяли поши­ренню концепцій «суспільного договору» та природного права.