§ 2. Конституція 1889 року

Перед укладанням Конституції до Європи і США було відряджено спеціальну місію на чолі з Іто для вивчення західного конституційно­го досвіду. Як зразок використовувалася Конституція Пруссії. В 1889 році «Конституцію Великої Японської імперії» була від імені імпера­тора оприлюднена і в 1900 році набрала чинності.

Конституція складалася з семи глав і 46 статей. Японія ставала кон­ституційною монархією з формально сильними прерогативами імпера­торської влади. Вводився двопалатний парламент, у якому обиралася Нижня палата, а також Палата перів. Конституцію просякнуто ідеєю божественності і безперервності «на вічні часи» імператорської династії (статті 1, 3, 4). «Божественний і недоторканний» імператор проголошувався верховним головнокомандувачем, оголошував війну й укладав мир, мав право розпуску нижньої палати, уряд був відповідальним перед імператором, якому надавалося право видавати «надзвичайні» накази. Але всі ці регалії імператора (явно за прикладом Конституції Бісмарка) «ввічливо» у застереженнях зводилися майже нанівець.

Суверенітет імператора мав здійснюватися «відповідно до установ Конституції», законодавча ініціатива належала нижній палаті, бюджет приймався за її згодою, видання законів і імператорських указів обу­мовлювалося згодою парламенту, міністри уряду могли давати імпе­ратору «поради», які по суті являли собою контрасигнатуру. Центр влади, як і в Конституції Бісмарка, знаходився в уряді, що, власне, і було метою «революціонерів» Мейдзі. За прикладом Конституції Бісмарка проголошувалася рівність громадян перед законом, всі ста­нові привілеї й обмеження скасовувалися. Рівність громадянських прав мала забезпечувати умови для безперешкодного розвитку власності, а через нижню палату - панування буржуазії.

Конституція, яка діяла до 1945 року, сукупно з іншими реформами Мейдзі забезпечила Японії динамічний розвиток її економіки, що до­сить швидко поставило її нарівні з розвиненими європейськими дер­жавами.