Глава 20 Міста-держави майя - § 4. Право майя PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

 

§ 4. Право майя

Зважаючи на невідокремленість суду від адміністрації в державах майя, батабів було наділено також судовою владою. Д. де Ланда зазна­чає: «Вони карали злочини своїх васалів (мається на увазі, напевне, все населення поселення або міста. - Авт.); вбивцям завдавали смерть у такий самий спосіб, як ті вчинили; перелюбців карали смертною карою; їх розміщували на висоті в публічному місці, де їх усі могли бачити; крадіїв, якщо вони не мали чим сплатити за вкрадене, оберта­ли на рабів, доки вони не були у змозі заплатити за те, що вкрали. Слідство вели усно, зі свідками... »

Джерелами права у майя були, по-перше, звичаї; по-друге, релігійно- правові норми жрецьких требників. Як уже зазначалося, батаби скла­дали «іспит» халач вініку на знання звичаєвого права. Це було право, яке стояло на сторожі інтересів панівної верхівки. Злочинними вважа­лися діяння, які безпосередньо посягали на її інтереси або порушува­ли громадський порядок, традиції, релігійні заборони, встановлені в інтересах цієї верхівки, вигідні їй, нею підтримувані. Різні норми регулювали відносини із деліктів, учинюваних представниками знаті і залежним напіввільним общинником. Останній зазнавав більш суво­рих репресій і в цілому володів значно меншою правоздатністю. Раби суб’єктом права не виступали. Для розправи з незадоволеними панів­на верхівка часто вдавалася до позасудових репресій (жорстоке при­душення народних повстань, масові людські жертвопринесення).

У звичаєвому праві майя відомі системи талона і композиції. Д. де Ланда пише: «Покаранням людиновбивці була смерть від переслідувачів- родичів (убитого), хоча б убивство було випадковим, бо інакше (він повинен був) сплатити за вбитого». Смертю каралось і перелюбство, якщо чоловік винної жінки не бажав вибачити кривдника. Як зазначає Д. де Ланда, «якщо він (чоловік) його (кривдника) вибачав, (винний) був вільним, якщо ж ні, то вбивав його великим каменем, кинутим у голову з височини. Для дружини достатньою помстою було безчестя, яке було значним, і зазвичай за це її полишали». Якщо представники пригноблених класів зазнавали такого жорстокого покарання, то вихідці з панівної верхівки за ті самі діяння каралися м’якше. Д. де Ланда від­значає: «Якщо вони були людьми знатними <.. .> на знак покарання надрізали їм обличчя від підборіддя до лоба з боків, що у них вважа­лося значним безчестям».

Крім кревної помсти та композицій, доволі широко практикувало­ся обернення злочинців у рабів. Така кара застосовувалася, наприклад, стосовно вуличних крадіїв. Д. де Ланда з приводу такого покарання говорить: «Крадіжку спокутували і карали оберненням у рабство, хоча б була досить незначна крадіжка, і тому у них було стільки рабів, осо­бливо під час голоду. ». Такий же спосіб покарання застосовували і за деякі вбивства (вбивство стрілою; убивство, коли злочинець мо­лодший за свою жертву). За інші види вбивств допускалася страта, яку вчинювали родичі вбитого тим самим способом, яким було вчинено вбивство. Деякі джерела вказують, що майя розрізняли умисність і необережність.

Убивця без злого наміру міг відкупитися від родичів убитого, давши їм раба. Джерела не містять майже ніяких відомостей щодо норм, які регулювали суспільні стосунки, за винятком порядку наслідування.

Шлюбно-сімейні відносини регулювалися звичаями. Родина в майя була перехідною від парної до моногамної. Розлучення допускалися з незначного приводу з боку як чоловіка, так і дружини. Траплялися випадки, коли чоловіки брали шлюб і розлучалися по 10-12 разів. Однак зміна дружини не віталася, а перелюбство каралося досить суворо, часто смертю. Жінки не брали участі у громадському житті. їм заборонялося успадковувати майно, брати участь у релігійних церемо­ніях та, за деякими свідченнями, не можна було навіть їсти разом з чоловіками та дивитися на них.

Д. де Ланда повідомляє щодо порядку наслідування: «Індійці не дозволяли дочкам успадковувати разом з братами, крім у вигляді при­хильності чи доброї волі, тоді їм давали що-небудь (у спадок). Інше поділяли брати навпіл, але тому, хто допоміг найбільше збільшити майно, давали відповідне відшкодування. Якщо були тільки доньки, то успадковували двоюрідні брати або родичі. Якщо їхній вік не дозволяв їм передавати майно, його передавали опікунові з найближчих родичів, який давав матері на їхнє виховання, або був звичай не залишати нічо­го у володінні матері; або ж відбирали дітей, особливо якщо опікунами були брати померлого. Коли спадкоємці досягали (певного) віку, опі­куни віддавали їм майно. Невиконання цього вважалося великою ганьбою і служило причиною багатьох розбратів. Спадок передавався у присутності сеньйорів та знатних осіб, за винятком того, що дава­лося на виховання. Не давали нічого з врожаю з успадкованих ділянок, як і з пасік та дерев какао, бо, говорили, що досить утримувати це в цілісності. Коли помирав сеньйор і не мав синів <.> правив старший із братів або найбільш практичний <...> (померлий) не мав братів, жерці та знатні люди вибирали придатну для цього людину».

Наведене свідчить про подібність суспільства і держави майя до давньосхідної деспотії, і це невипадково. її витоки слід шукати в еко­номічних умовах життя суспільства. І в країнах Давнього Сходу, і у давніх майя ведення господарства вимагало зосередження зусиль усього суспільства. Окремий землевласник не міг самостійно здійсню­вати господарську діяльність поза общиною, деякі завдання були не­доступними і для самої общини. Звідси - стійкість і замкнений харак­тер общини, наявність відносно централізованого чиновницько- бюрократичного апарату. І в країнах Давнього Сходу, і в майя не спо­стерігається сформованих класів у справжньому розумінні цього сло­ва. Вирішальною ознакою, за якою розрізняють класи, є їх ставлення до засобів виробництва. Відносини політичного панування і підкорен­ня у класовому суспільстві - наслідок майнової нерівності. Але вид такого переважаючого соціального антагонізму з’ являється у більш розвинених суспільствах. Історично йому передує соціальна структу­ра, в якій відносини панування і підкорення мають інше походження, а саме: вони виростають із прямо протилежного співвідношення май­нової і політичної засад. Вирішальна ознака, за якою тут розділяють соціальні групи, - це ставлення до влади і держави, а не до засобів виробництва. Суспільство поділяється на політично пануючих і під­даних. Тільки належність до політичної влади чи інша міра участі у державних справах і вплив на них, службова значущість, ранг, зван­ня, чин тощо забезпечують індивіду зверхність над світом підданих і як наслідок право на відповідну частку в додатковому продукті. У та­кому суспільстві соціальна група, зайнята управлінням, неодмінно перетворюється на привілейовану, освячену релігією та правом касту, оскільки єдине, що представник знаті може передати своїм нащадкам, - це свій ранг, своє службове становище, тобто належність до касти тих, хто має владу. Кастовий устрій, політична нерівність призводять до встановлення необмеженої одноособової деспотичної влади. Але дер­жава у країнах Давнього Сходу (це стосується і Центральної Америки), де ще в період родового устрою суспільна влада виконувала важливу господарсько-організаторську функцію, виростає саме з суспільних потреб, з необхідності вирішення спільних завдань общини і групи общин.

Вказати, що ці держави є рабовласницькі, - означає затушувати ті принципові відмінності, які існували між ними і країнами класичного рабоволодіння. Відомо, що рабство і рабовласницький устрій існували у багатьох народів. Але далеко не всюди вони призвели до виникнення рабовласницьких держав. У цьому розумінні державу майя можна кваліфікувати як ранньорабовласницьку. У перебігу історичного роз­витку вона могла перетворитися на рабовласницьку державу, або ж, оминаючи стадію класичного рабоволодіння, розвиватися шляхом феодалізму. Але її природний розвиток насильницьки припинено.

Переконливою є концепція стосовно Давнього Сходу, але придатна і для давньоамериканських держав, у тому числі держави майя: основ­ними виробниками в давньому суспільстві були землевласники- общинники, раби завжди і всюди (включаючи Рим і Грецію) становили меншість.

Таким чином, державність країн доколумбової Америки, як і дер­жавність Давнього Сходу, може ідентифікуватися як давня аграрна деспотія.

 


[1] Докладніше про це див.: Кнорозов, Ю. В. Поздняя история Юкатана по хроникам майя [Текст] / Ю. В. Кнорозов // От Аляски до огненной Земли. - М. : Наука, 1967. - С. 234-240.

[2] Кнорозов, Ю. В. Иероглифические рукописи майя [Текст] / Ю. В. Кнорозов. - Л. : Наука, 1974. - С. 245.