Глава 20 Міста-держави майя - § 2. Суспільний устрій PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

 

§ 2. Суспільний устрій

Суспільство майя в описуваний період складалося з трьох основних соціальних груп: залежні общинники - основний виробничий клас, раби і знать. Рядові землевласники-общинники становили територі­альні (сусідські) общини, які зберігали деякі пережитки родового ладу. Але процес розпаду родових зв’язків зайшов уже надто далеко. Не­одноразово траплялися випадки, коли люди з однаковим родовим іменем під час війни беруть участь у ворогуючих загонах. Одне й те саме родове ім’я іноді носили представники знаті, общинник та раб. Об­щинники об’єднувалися під спільною назвою «масеуаль» (простолю­дин). Існували також синоніми цього терміна: «йальба вінік» (проста людина), «гойан вінік» (маленька людина), «ах пачкаб» (мешканець передмістя). Вони займалися землеробством, риболовлею, ремеслами та торгівлею. Для важких і складних робіт (полювання, видобування солі, оброблення землі) общинники об’єднувалися у великі групи. Здобуток розподілявся між усіма учасниками, але перед цим виділя­лася частка місцевому правителю. На чолі общини стояли «ах тан кан», «ах холь поп» (голова циновки) або «батаб». Раніше найменування «ах холь поп» мав правитель більш високого рангу, глава району. Правитель общини представляв общину перед місцевим правителем і відповідав за покладені на неї податі та трудову повинність.

Склад і розмір податі сильно варіювалися залежно від місця і часу.

Общинники також були зобов’язані будувати і відновлювати бу­динки правителів і знаті, обробляти їхні поля, споруджувати і утриму­вати в належному стані шляхи, храми та святилища, утримувати за власний рахунок загони воїнів тощо. Усередині общини також спо­стерігалася певна соціальна диференціація. На самому низу цієї соціальної драбини стояли общинники, що розорилися, вони працювали за наймом у своїх же заможних сусідів. Ці наймити називались «ах коль бет», «ах кон менйах», «ах нум’я», «ах чак нум’я». Дещо вище стояли самостійні землероби - «ах коль», «ах коль каб». Заможні землероби, які посідали середнє становище між знаттю і рядовими общинниками, називалися «ах кухналь», «айікаль». Вони часто займалися торгівлею.

Таке соціальне розшарування позначалося навіть на плануванні населених пунктів. Дієго де Ланда повідомляв: «... посеред поселення знаходилися храми з красивими майданами, навколо храмів були бу­динки сеньйорів і жерців, і потім людей найбільш багатих і шанованих, а на околицях поселення знаходилися будинки найнижчих». У великих населених пунктах зосереджувалися ремісники різних професій (фар­бувальники, гончарі, кожум’яки, шевці, живописці, скульптори, юве­ліри, мулярі, деревообробники та ін.). Серед ремісників розрізнялися декілька професійних сходинок (підмайстри, майстри). Міські кварта­ли являли собою одиниці самоврядування, подібні до сільських общин. На чолі кварталу стояв ах-кучнаб. Крім управління у межах свого кварталу, він входив до складу міської ради та мав у ньому право вето. Нижче за своїм становищем знаходився ах-кулель. Спочатку він був чимось на кшталт глашатая общини, який передавав доручення по­садових осіб, але в «Словнику з Мотуля» ах-кулель характеризується як «захисник, посередник і розглядач тяжб між усякими людьми», що дає змогу зробити припущення про наявність в ах-кулелів певних судових повноважень. Це по суті справи міські стражники. Іспанські історики часто прирівнюють їх до альг-василів. В особливих випадках скликалися общинні збори, які, мабуть, проходили біля общинного дому - «попольна» і керувалися головою общини ах холь попом.

У міській частині Юкатану основною соціально-економічною одиницею була патронімія (домашня община), яка об’ єднувала членів двох-трьох поколінь. Патронімія складалася з голови родини, його дружини, синів та онуків, одружених і неодружених, незаміжніх дочок та онучок, а також рабів. Вони жили в одному великому будинку або комплексі з декількох маленьких. Тут значно сильніше виявляються риси відмираючого, але ще не цілком зруйнованого родового суспіль­ства. Патронімії вели спільне господарство, сплачували податки пра­вителю і внески своєму роду. Усім майном розпоряджався домовласник. Д.Гарріса де Паласіо повідомляє: «У них існує звичай, якщо потрібно сплачувати податки, обробляти поля, здобувати їжу та інші речі, все це робив володар або голова дому».

До складу патронімії, крім членів родини, входили вільні робітни­ки, які працювали за плату. Вони мали спільні назви синів-спадкоємців - «акунех». Були там, як уже відзначалося, і раби. Декілька патронімій складали партилінійний екзогамний рід («німха», «молам» або каль- пуль). Він володів власною територією, яка фактично перебувала у володінні окремих патронімій. На чолі роду стояв старійшина («ні- мавінак», «молабіль» або «утцам чінаміталь», голови цих народів мали титул «ахав», співзвучний з титулом правителя країни). Роди об’єднувалися у великі групи, в минулому племена. В давнину були і фратрії. Наприклад, плем’я «там» поділялися на початку на дев’ять родів, пізніше - на 22 роди, які складали дві фратрії («какохіб» та «екоамакіб»). До середини ІІ тисячоліття н. е. фратріальну структуру було значною мірою зруйновано; до того ж процес спочатку охопив рівнинних майя, а пізніше гірських.

Правовий статус родів був різним. Виділялися такі категорії як державні, общинні, приватновласницькі, домашні раби гірських патро­німій. Зважаючи на існуючі дані, рабство в майя одержало більший роз­виток, ніж в інших народів Центральної Америки. Головним джерелом рабства спочатку було захоплення військовополонених, як це властиво і для інших народів давнини. Деякі війни велися спеціально для захо­плення полонених та перетворення їх на рабів. Дієго де Ланда писав: «. якщо брали у полон будь-яку видатну людину, її одразу приносили у жертву, тому що не хотіли залишати того, хто міг би завдати шкоди після. Інші люди, взяті в полон, були у владі того, хто їх захоплював». Ряди рабів поповнювалися також за рахунок дітей змішаних шлюбів, вільних з рабами і за рахунок перетворення на рабів злочинців.

Була поширеною торгівля рабами. Звичайною ціною раба вважа­лася сотня какао-бобів. Для порівняння: кріль коштував 10 какао-бобів, один іспанський реал (невдовзі після завоювання) дорівнював 80-100 бобам, а окремі штрафи сягали 125 000 бобів (тобто 1250 рабів).

Привілейовану частину майяського суспільства становили знать і пов’язані з нею жерці. Общинники були зобов’язані обробляти поля знаті. При щорічному розчищенні лісів виділялися ділянки для знаті, які в десятки разів перевищували наділи рядового общинника. Врожай з цих ділянок ішов на утримання знаті. Частина земель (переважно плантації какао) були спадковими володіннями знаті і оброблювалися руками рабів. Знать було звільнено від сплати данини. її права були спадковими; на це, зокрема, вказує один з термінів для позначення поняття «знатна людини» - «Альмехен» (буквально «той, хто має бать­ка та матір»). Значна увага надавалася родословним. На випадок війни знать повинна була ставати під знамена правителя, а в мирний час брала постійну участь у релігійних обрядах.

Особливий прошарок серед знатних людей складали жерці. Жер­цями зазвичай ставали сини самих жерців або ж молодші сини знаті (старший син успадковував батьківщину). Посада верховного жерця була спадковою. Належність до жерців відігравала величезну роль у суспільному житті, оскільки в його руках зосереджувалися не тільки релігійний ритуал, а й наукові знання та мистецтво. Верховний жрець призначав жерців міста і поселення, ті в свою чергу були радниками міських осіб. Будучи єдиними знавцями, жерці встановлювали строки сільськогосподарських робіт.

Особливою соціальною групою слід назвати також купців- професіоналів, які були частиною знаті, частиною розбагатілих об­щинників («айікаль»). Розрізнялися крамарі і місцеві мандрівники. Останні доставляли свої товари на значні відстані за допомогою рабів- носильників на човнах. Поміж усіма найважливішими містами було прокладено шляхи, вимощені щебенем. Кортес під час походу до Гон­дурасу користувався картами шляхів, які використовувалися купцями. На морських узбережжях застосовувалися видовбані човни з вітрила­ми, які вміщували 40 чоловік. У містах було обладнано розлогі базари, а також «будинки відпочинку», в яких за певну платню могли зупиня­тися купці з товарами.

Головною одиницею обміну були боби какао. Не так часто з цією самою метою використовувалися мушлі, полотнища певних розмірів, мексиканські мідні сокирки та дзвіночки, нефрит, а у Гватемалі також пера кецаля.

У майя був зовнішній пантеон богів різних рангів (верховні боже­ства: бог неба Іцамна, бог вогню Болон Ц’акаб, бог сонця к’Ін Іч Ахав, бог смерті Вак Мітун, бог-розпорядник Мам, головний бог війни Х’ун- лах-п’є та ін., а також сонм богів, які опікувалися землеробством, ре­меслами, торгівлею, війною, науками тощо). Кожне ремесло, кожен важливий економічний захід, кожна група населення мали свого бога- покровителя, а часто цілу групу богів-покровителів (наприклад, зем­леробством опікувалися боги вітру та дощу К’аш; крім головного бога вітру, це ім’я мали ще чотири, за кількістю сторін світу: бог дощу Чаак, бог долин Ша-нгом (Бакаб), бог неба Іцамна, бог зміїв Йаш-Чан, бог Тит-тит-Соот, бог грози без дощу Сак Соот та багато інших; скульпто­ри мали своїх покровителів в особі чотирьох богів під загальною на­звою Ак-аан-Тун, лікарі та ворожбити - в особі богині Іш Чел і богів- цілителів Кіт Болон Тун, Ахав Чам, Ах-ес).

Рукописи майя - Дрезденська, мадридська і рукопис Грольє - ста­новлять жрецькі требники, які містять докладний перелік обрядів, жертвоприношень та передбачень, пов’язаних з усіма галузями госпо­дарювання, а також такими, що стосуються всіх прошарків населення. Требники укладалися під безпосереднім наглядом верховного жерця. Як джерела при укладанні требників використовувалися треб­ники, які вже існували, але з переробленнями та доповненнями, що відповідали релігійно-політичній кон’юнктурі. Відповідні вказівки подано у вигляді короткого опису знання богів. Залежно від свого со­ціального становища, статі та професії стародавній житель Юкатану мав наслідувати тому чи іншому богові, приносити ті чи інші жертви. Отже, релігія майя освячувала соціальну та економічну нерівність, послідовно проводячи цю лінію включно до встановлення різних етич­них норм і різного одягу для тієї чи іншої частини населення. Норми поведінки, встановлені у требниках, охоплюють усі боки життя дав­нього майя - економічний, етичний тощо. їх не можна вважати тільки суто ритуальними нормами та настановами, це релігійно-правові нор­ми. У стародавньому суспільстві релігія виступала домінуючою фор­мою суспільної свідомості. І тому правові погляди, правові настанови також набули релігійного забарвлення.

Жрецькі требники майя подібні до дарам Давньої Індії, які також слід розглядати і як джерела права, і як канонічні настанови індуїстської релігії.

Нерівність людей релігія встановлювала не тільки на землі. Вона поширювала її і на «потойбічний світ». Майя вважали, що є 13 небес­них сфер і дев’ять підземних світів. Доля померлого залежала від про­фесії і причини смерті. Так, на небо до бога Сонця за віруваннями майя відправлялися жерці, воїни та жінки, померлі під час пологів. Широко практикувалося принесення людських жертвоприношень. Дієго де Ланда та інші хроністи відзначають, що у жертву приносилися най- хоробріші воїни переможеного міста та особи, небажані правлячій верхівці.

Релігія майя містила певні пережитки первісного ладу. Так, за дав­німи племінними традиціями божества розподіляються на фратрії. До літньої фратрії (яку символізує блакитний змій) включаються: бог неба Іцамна, бог родючості Кум Віїл, боги вітру та дощу Каш, Чаак, бог долин Ша-нгом, бог купців Хек Ууах, бог вогню Мош, богиня веселки Іш-Чел тощо. До зимової фратрії (яку символізує червоний змій) входять: бог смерті Йум Цек, бог війни Х’юн Лах п’є, бог сонця К’їнг- бен-цил-аан (Кін Іч Ахав), бог-сова, бог і богиня грози без дощу Сак Соот та ін.

Голова зимової фратрії - Йум Цек, літньої - Іцамна. У містичних циклах вони правлять почергово. До фратрії входять боги-родоначальники, які замінили тотеми. Спочатку їх було вісім, потім ця кількість подво­їлася. Фратрії і роди символічно пов’язані з порами року, сторонами світу, тваринами та рослинами.

Держава формувалася в умовах жорстокої боротьби за владу, в пе­ребігу якої приймалися різноманітні компромісні варіанти. За одним із них у владі щорічно змінювалися представники чотирьох головних народів (підфратрій). Це відбилося в релігії. Дрезденський рукопис вказує на чотирилітні цикли, під час яких по черзі правлять бог вогню Болон Цьакаб, бог сонця К’ їн Іч Ахав, бог неба Іцамна та бог смерті Вак Мітун Ахав[2].