Глава 20 Міста-держави майя - § 3. Державний устрій PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

 

§ 3. Державний устрій

Спочатку держава, створена через завоювання Юкатану «людьми іца» і «людьми тутуль-шіу», була відносно централізованою. До її складу увійшла значна частина раніше незалежних міст майя. Тут слід відзначити, що саме створення майя-тольтекської держави позакласич- ного періоду не було наслідком майя-тольтекського завоювання. Союз племен, який очолювали Топільцин та його спадкоємці, об’єднував народи, що перебували на стадії розпаду родового устрою, на тій ста­дії, коли стара родоплемінна організація завершує себе, не відповідає економічному базису, коли інститути родового устрою, зберігаючи стару форму, наповнюються новим змістом, який виражає потребу со­ціально диференційованого суспільства. Сам факт завоювання, ви­никнення при цьому необхідності керувати народом, який стоїть на більш високому ступені суспільного розвитку, лише стимулюють оформлен­ня держави. Подібні випадки відомі історії (наприклад, утворення ранньофеодальної держави у давніх германців після завоювання ними Західної Римської імперії).

Якщо питання стосовно політичної організації класичних майя й досі залишається суперечливим, то щодо політичної організації, яка виникла у перебігу майя-тольтекських воєн і завоювання Юкатану «людьми іца» і «людьми тутуль-шіу», є безумовним, що ця організація була державою, типовою для ранньокласових суспільств. Історичні хроніки, фрагменти з яких уміщено у книзі «Чілам Балам», повідомляють про її устрій.

На чолі держави стояв ахав («ахау», «ahau» - володар). Його влада була значною, але все ж таки далеко не безмежною. Ахав був змуше­ний ділити її зі своїми трьома співправителями-намісниками, які мали титули «чаак» (помічник) і «мектан» (воєначальник). Ахав зі своїми трьома помічниками складали вищий орган державної влади -кантул вінікооб («чотири чоловіки»). Кожен з цих чотирьох, ахав і три чаака- мектани, мав свою резиденцію. Столицею держави і резиденцією правителя було місто Ічкаансіхоо. Тут, напевне, влада ахава була міц­ною та незалежною. Чааки мали резиденції спочатку в містах Іцмаїль, Ушмаль і на острові Кусаміль (де в подальшому знаходилося одне з найважливіших святилищ майя). Крім чотирьох областей, якими керували намісники (один з них, як зазначалося, був одночасно верхов­ним правителем), існували більш дрібні територіальні одиниці (всьо­го 16), якими керували «глави циновок» («у хоол пооп»). Спочатку поділ на чотири області і 16 дрібних округів відповідав традиційній кількості фратрій і родів у племені іца - наймогутнішому із племен- завойовників. Але родоплемінний поділ зберігався суто номінально, серед правителів-намісників з’являється предводитель племені тутуль- шіу, і зазначений поділ переростає в суто територіальний, одним із завдань якого було впорядкування збору податків, які називалися «данина для чотирьох людей». Збирання данини розпочалося ще в 20- ліття Ахав (1027-1047 роки), тобто у завершальний період завоюван­ня. Влада «чотирьох чоловіків» передається в спадок у межах роду, як правило, від батька до сина. Так, один з перших правителів Ічкаансіхоо був Ах Чабле. Його спадкоємцем став син Хольтун Балам. Значну роль у державному правлінні відіграють жерці. Вони виділяються у приві­лейовану касту.

Сан верховного жерця обіймають також вихідці з одного роду - Ах Май. Верховний жрець був найближчим радником ахава і мав титул «охоронець циновки ягуара» («циновкою ягуара» називався трон аха- ва). Хроніки повідомляють про те, що верховний жрець Тепанкіс на прізвисько Ах Пісте визначив кордони чотирьох областей. Надалі його спадкоємці встановили кордони округів, якими керували «глави цино­вок».

Єдина держава зі столицею в Ічкаансіхоо виявилася недовговічною. На момент свого утворення вона вже містила передумови розпаду. Між чотирма напівнезалежними один від одного намісниками не могло бути міцної згоди. Чааки неодноразово вступали у збройні конфлікти між собою, нападаючи також на першого серед чотирьох - ахава. У резуль­таті подібних зіткнень місто Ічкаансіхоо зазнає поразки і приблизно з кінця ХІ століття сходить з історичної сцени. Серед міст вивищуєть­ся Чічен-Іца, яке стало новою резиденцією верховного правителя країни. Правителі Іцмаля та Ушмаля і надалі вважаються напівнеза­лежними намісниками. Такою самою владою користується і правитель міста Майяпан.

Гегемонія Чічен-Іци тривала близько 250 років. Ахавам удалося підкорити або зробити данниками багато племен Мексики, Гватемали, Гондурасу та Чіапаса.

Значна частина підкорених народів продовжувала зберігати родо­племінний устрій або переживати його поступовий розпад, входячи в орбіту держави майя лише як данники (данина сплачувалася в на­туральній формі). Безумовно, більш-менш тісні контакти з державою майя прискорювали розшарування і руйнування родової організації цих народів.

З часом династія, яка правила в Чічен-Іці, зазнала долі поперед­ньої.

У кінці двохсотлітнього періоду проти Чічен-Іци склалася коаліція з трьох міст, якими керували намісники. Початок війни пов’язано з ле­гендарними подробицями. У цей час у Чічен-Іці верховним жерцем і радником правителя був Хакай-Кан (мав титул ахав кан - «охоронець володаря»). Останній вимагав з Іцмаля людей для принесення в жерт­ву богам, що викликало обурення городян. Проти правителя Чічен-Іци об’ єдналися правитель Іцмаля з династії Тутуль-Ішу і правитель Ма- йяпана Хунак Кеель. Основною ударною силою союзу трьох міст були війська правителя міста Ушмаль. У вирішальній битві у Чікін-Чеен війська Чічен-Іци було розбито. Верховного жерця Хакай-Кана було взято в полон і принесено в жертву богам. Невдовзі пала і сама рези­денція ахава - Чічен-Іца (1178 рік). її взяття супроводжувалося масо­вими грабежами і людськими жертвоприношеннями. Правитель Чічен- Іца (ахав) утік на схід, потім - на південь до провінції Бакхалал. Піз­ніше він заснував на березі озера Петен-Іца місто Тах-Іца (Тайясаль).

Завойовникам, які становили союз трьох міст, не вдалося поширити свій вплив на весь Юкатан. Розпочалися тривалі міжусобні війни, під час яких остаточну перемогу одержали «люди іца». У Майяпані при­йшла до влади династія Кокомів, яка вела свій родовід від давнього вождя майя-тольтекських племен Кукулькану (Топільцину). Правителі мали, крім титулу «ахав» («володар»), також титул «котекпан» (термін тольтекського походження, що дослівно означає «той, хто у домі воло­дар»). Верховні жерці, як і раніше, були з династії Ах Май. Під час правління Кокомів централізація влади була досить сильною.

Джерела характеризують цю епоху як тиранію Кокомів. Опору правлячої верхівки становили наймані війська, запрошені з Табаско. Столиця - місто Майяпан було оточено стінами, усередині яких зна­ходилися понад 4 тис. кам’яних будівель. Спроби Кокомів посилити централізацію влади, зокрема розмістити в Майяпані нові наймані війська з Табаско, призвели до створення коаліції проти Майяпана. її очолив правитель міста Мани з династії Тутуль-Шіу на ймення Ах Щупан. Падінню Майяпана сприяло потужне повстання пригнічених мас у 1441 році. Причиною його було значне посилення експлуатації з боку правлячої верхівки. Майяпан було зруйновано, і Юкатан оста­точно розпався на окремі міста-держави. Міжусобні війни тривали майже безперервно до самої іспанської колонізації. Більшість міст- держав майя було завойовано і варварськи знищено іспанськими кон­кістадорами у 1519 році.

Природний розвиток суспільства майя було назавжди перервано внаслідок іспанської колонізації.

Держави Юкатану в період роздрібненості (з середини XVсто­ліття до іспанського завоювання в XVI століття). Після завоюван­ня Майяпана, з середини XV століття до іспанського завоювання, Юкатан розпався на незалежні області, які називаються в іспанських джерелах провінціями, чи какіствами. Тепер на чолі кожної області стояв халач вінік («велика людина»), який мав резиденцію в головному місті області. Підвладними йому містами і поселеннями управляли призначені ним батаби. Процес децентралізації і міжусобиць тривав і безпосередньо перед іспанським завоюванням, в одних провінціях було вже по декілька халач вініків, тоді як в інших - тільки батаби, слабко пов’язані один з одним. Халач вініки кожної провінції завжди належали до однієї правлячої династії, до того ж знатність визначала­ся походженням по батькові за прямою лінією. За словами Ланда, по­сада халач вініка була спадковою і переходила від батька до сина.

Влада халач вініків була необмеженою. Він завідував усіма внутріш­німи та зовнішніми справами підвладної йому області, володів вищою духовною владою і був головнокомандувачем під час війни. В особли­во важливих випадках він був верховним суддею.

При халач вінікові знаходилися декілька сановників, які завідували різноманітними сторонами життя держави. Кальвак («прискорювач робіт») займався збиранням данини з підвладних міст і поселень та прийманням відвідувачів. Након був воєначальником. Деякі воєначаль­ники і вищі сановники мали титул «балам» (ягуар). Радником халач вініка був верховний жрець. На місцях влада належала намісникам - батабам. їх призначав халач вінік. Часто батабами були його родичі. Посада батаба була пожиттєвою. Після смерті вона зазвичай переда­валася халач вініком сину померлого. Сини батаба могли призначати­ся батабами інших поселень за життя батька. На початку кожного 20- літнього циклу (к’атуна) всі батаби повинні були з’являтися до халач вініка, аби довести свою знатність і одержати підтвердження своїх повноважень. Улаштовувався свого роду іспит. Тому, хто проходив ви­пробування, слід було знати звичаєве право, міфологію, історію свого роду і певну таємну мову (як вважають, тольтекську). Поступово ця церемонія стала суто формальною. Влада батаба була обмеженою. Він перш за все залежав від халач вініка і виконував його накази. Також він мав узгоджувати свої дії з жерцями, які не тільки були його радни­ками, а й володіли певною самостійною владою над поселенням.

Нарешті, при батані знаходилися два-три радники, які іменувалися «ах куч каб» («утримувачі землі»), що представляли інтереси найба- гатших мешканців міста або поселення і могли опротестувати рішення батаба. Представник батаба і виконавці його наказів були особливими посадовими особами - «ах кьулель». Нижчі службовці - «тупіли» ви­конували поліційні функції.

У «Повідомленнях з Юкатану» говориться: «Вони (мешканці по­селень. - Авт.) не сплачували батабу ніякої данини; вони тільки під­тримували його тим, що виготовлялося або сіялося». Це твердження слід розуміти так, що батабу діставалося значно менше, ніж халач вініку.

Обов’язком батаба було спостереження за сільськогосподарськими роботами. Батаби, як пише Д. де Ланда, «мали турботу розпоряджати­ся розбудовою і ремонтом свого поселення, сівбою всього, що потріб­но для харчування, і своєчасним обробленням та доглядом полів». Строки сільських господарських робіт визначалися жерцями.

Під час війни батаб командував загоном воїнів свого поселення. Воїни («холькани») під час походів одержували платню. Крім батаба, було ще два допоміжних виборних воєначальника («након» і «наком»).