§ 2. Велика Хартія вольностей 1215 року

Перша Хартія вольностей з’ явилася в Англії за часів правління Генриха І (1068-1135 роки), молодшого сина Вільгельма Завойовни­ка. Незаконно захопивши владу, оминувши Роберта Нормандського і потребуючи підтримки баронів, він дарував їм Хартію вольностей, гарантуючи в ній права і привілеї баронів. Другу в даній черзі Велику Хартію вольностей 1215 року було прийнято під час зіткнення між королем Англії Іоанном (Джоном) Безземельним, з одного боку, і ба­ронами, городянами і провінційним дворянством - з другого.

Більшість статей Хартії регулювали васально-ленні відносини. У них підтверджувалися права баронів. Встановлювалися суми рельє­фу (виплата васалів на користь короля), порядок його одержання. Ви­плати королівських васалів обмежувалися феодальними звичаями (викуп короля з полону, грошова допомога під час посвячення його старшого сина в лицарі і на весілля старшої доньки). Закріплялося право передавання землеволодіння у спадок. Регламентувався порядок ленного опікунства: опікун повинен був зберігати володіння і міг одер­жувати з нього прибуток. Визначалася підсудність баронів тільки суду рівних, тобто вони виводилися з-під юрисдикції королівських судів. Суперечки щодо землеволодіння підлягали розгляду сеньйоральних судових курій.

Васальні стосунки між баронами і лицарями регулювалися відпо­відно до аналогії із зобов’язаннями баронів стосовно короля. Заборо­нялося силувати лицарів до несення більшої служби, ніж передбача­лося відповідно до звичаю.

Статті Хартії щодо прав городян і купців закріплювали стародавні вольності і звичаї городян. Купці одержували право вільного пересу­вання і торгівлі. Встановлювалася єдина міра довжини і ваги.

У Хартії виділяються політичні статті. Передбачалося створення ради з 25 баронів для контролю за королівською владою, а також Ве­ликої ради королівства з королівських васалів. Рада королівства наді­лялася фінансовими повноваженнями: «щитові гроші» на утримання армії та інші додаткові збори могли збиратися тільки за згодою ради.

Надзвичайного значення для англійської правової системи мали статті, присвячені королівському судочинству. Вони обмежували сва­вілля чиновників. Заборонялося залучати до судової відповідальності лише на підставі усної заяви і без свідків. Арешт, тюремне ув’язнення, проголошення поза законом, вигнання або позбавлення володарюван­ня допускалися тільки на підставі вироку, постановленого судом рівних відповідно до законів держави. На посади суддів, констеблів, шерифів та бейліфів могли призначатися виключно особи, які знали і викону­вали закони. Заборонялися довільні і завищені судові збори.

Велика хартія вольностей увійшла в історію як перший конститу­ційний акт, який має значення для сучасного англійського конституці­оналізму. Статті Хартії щодо контрольних і дорадчих функцій Ради королівства підготували правову базу для англійського парламенту. Але найбільше відомі статті, які гарантували вільному населенню Англії недоторканність особи і справедливість правосуддя. При вивченні Великої хартії вольностей 1215 року перш за все слід звернути увагу на її статті 12 і 14, які стали правовою основою майбутнього англій­ського парламенту.