Глава 7 Афінська республіка - § 4. Право Афін PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 4. Право Афін

Афіняни не залишили після себе такого правового спадку, як рим­ляни. Єдиним відомим кодексом Афін були Закони Драконта (621 рік до н. е.) - можливо, перший запис законів звичаєвого права, що мали на меті обмежити свавілля суддів-евпатридів. Закони скасовували кревну помсту, жорстоко карали за найдрібніші злочини. Смертну кару призначалося за дрібну крадіжку, «дозвільний спосіб життя», не гово­рячи вже про більш тяжкі злочини. Закони Драконта було частково скасовано, частково пом’якшено Солоном. Надалі афінське право не кодифікувалося, хоча йшлося його інтенсивне розроблення.

Доктриною державного права Афін були громадянська рівноправ­ність та верховенство народу. Кожному громадянину з 20 років нале­жали право участі в народних зборах, законодавча ініціатива, право критикувати будь-яку посадову особу, право переслідування у суді будь-якого злочину. Народні збори видавали закони, обирали архонтів, стратегів, воєначальників, оголошували війну, укладали мир, кон­тролювали посадових осіб, затверджували бюджет, були верховним судом у найважливіших справах. Голосування проходило відкрито, крім випадків остракізму. Рішення зборів оформлювалися протоколом та розпочиналися формулою: «Постановила Рада та Народ». Рада п’ ятисот, геліея, ареопаг, колегії архонтів та стратегів були підкон­трольними народним зборам. Афіняни не знали поняття кворуму: вва­жалося, що громадяни, які не з’явилися на збори, довірили своє право присутнім. Будь-який громадянин на народних зборах міг опротесту­вати запропонований закон чи рішення. Такий протест-обвинувачення «графе параномон» розглядався судом присяжних під головуванням архонтів-фесмофетів. Якщо протест пропонував скасувати закон чи рішення, тоді на автора закону, якщо його не підтримала 1/3 суддів, накладався штраф.

Афінська демократія, звичайно, не поширювалася на рабів та ме­теків. Співвідношення в Афінах вільних, метеків та рабів точно не відоме. Можна припустити, що вільних громадян з родинами було 60 тис., метеків - 25 тис., рабів - 70 тис. Раби в Афінах коштували досить багато. У 418 році до н. е. раб-чоловік коштував у середньому 167   драхм, жінка - від 135 до 220 драхм, раби-ремісники коштували більше (бик в Афінах коштував п’ять драхм). Раб не вважався осо­бистістю, хоча в Афінах заборонялися самочинні розправи з рабами. Раб жорстокого хазяїна міг скористуватися правом сховища у храмах, де він вважався недоторканним та міг бути перепроданим іншому хазяїну. Державні раби мали власне житло, родину, вели власне гос­подарство. Значну кількість рабів використовували в державному апараті. Державні раби охоронялися законом та у разі образи могли через заступника-простата звернутися до суду по захист. У разі вій­ськової небезпеки держава могла звільняти державних рабів, аби ви­користовувати їх як воїнів. Вони ставали метеками, сплачуючи при цьому податок у три оболи (2/6 драхми). Метеками були осілі в Афінах іноземці. Вони займалися торгівлею, ремеслом та сплачували податок метойкіон. Метеків розписували за демами, вони одночасно з грома­дянами сплачували військовий податок «ейсфору»; багаті брали участь у літургіях (витрати зі своєї власності на громадські потреби); метек повинен був мати опікуна - простата з числа афінських громадян.

Цивільне право. Об’єктами власності були земля, худоба, раби, нерухомість, кораблі, майстерні, продукти сільського господарства. Була розвиненою державна власність: землі та пасовища, що здава­лися в оренду, оливкові гаї, флот, будівлі, храми, державні раби, лаврийські срібні рудники, державна скарбниця. Багаті громадяни та метеки в порядку «літургії» за чергою несли витрати на театраль­ні видовища, святкування, будівництво та утримання кораблів. Афінське право ще розрізняло власність та володіння і не знало терміна «власність». Існує поняття «ousia» - сукупність речей та благ, якими володіє власник. Власність вважається нібито наданою общиною, державою, і архонти, вступаючи на посаду, заявляли, що зберігають за кожним громадянином те майно, яке йому належить. Земельні наділи іменувалися «kleros» - «жереб», а їх власники - клерухами. Афінському праву відомі зобов’язання з договорів та деліктів, за термінологією Арістотеля («Етика Нікомаха») - «вільні» та «мимовільні». Договірні зобов’язання забезпечувалися завдатком, заставою, поручництвом, до Солона - так само заставою особи. Звичайними були договори купівлі- продажу, найму, особистого найму та підряду, позики, поклажі, широко практикувалися договори товариства, особливо корабельного, банків­ського, торговельного. Грошовими одиницями були талант - 26,2 кг срібла, що дорівнювало 6000 драхмам; одна драхма - 4,36 г срібла, становила шість оболів. Основною монетою була тетрадрахма (чотири драхми). Медимн зерна (близько 50 літрів) коштував одну драхму, бик - п’ять драхм, прадавній пожитковий мінімум родини - 1/3 драхми. Плата посадовим особам складала від двох до шести оболів на день. Морська торгівля та обіг іноземних грошей спричиняли розвиток мі­няльної та банківської справ. Звичайними відсотками були 12-18 % на рік. Афінські громадяни, на відміну від метеків та тих, кого відпусти­ли на волю, не платили прямих податків, за винятком надзвичайного військового податку ейсфору.

Шлюбно-сімейне право Афін спирається на моногамію. Шлюби могли укладатися між громадянами різних полісів, для чого між ними укладалися шлюбні союзи, але категорично заборонялися між грома­дянами та метеками, тим більше рабами. Спільне життя раба з рабинею не вважалося справжнім шлюбом.

Карне право Афін приділяє найбільшу увагу державним злочинам. Зрада міста (ейсангелія), обман народу, образа богів, заперечення дер­жавної релігії, введення в оману народних зборів каралися смертною карою (за невір’я було засуджено на смертну кару Сократа). Публічними правопорушеннями вважалися також злочини проти родини, погане по­водження з дітьми або дітей з батьками, опікуна з сиротами, перелюбство (чоловіку можна було вбити на місці), викрадення дівчат. Злочинами проти особистості були вбивство, нанесення побоїв, наклеп, образа. Нічного злодія можна було вбити на місці. Найтяжчим злочином вважа­лося залишення баз належних похорон воїнів, що пали в бою. У 406 році до н. е. афінські стратеги одержали перемогу над спартанцями в бою при Аргенусських островах. Прибувши до Афін, стратеги-переможці роз­раховували на тріумф, але за постановою народних зборів їх було стра­чено, оскільки вони не поховали воїнів, що пали в бою.

Суд в Афінах характеризувався різноманітністю форм процесу. На народних зборах розглядалися справи про повалення демократії, змо­ви, злочинні співтовариства, умисні здавання міста, війська, флоту. Геліейя розглядала справи про найважливіші державні та посадові злочини, була апеляційною інстанцією. Ареопаг вирішував справи про умисні вбивства, отруєння, підпали. Суд ефетів розглядав справи про умисні вбивства, каліцтва, вбивства метеків, дозволені вбивства. Дер­жавна зрада, зрадництво, змова проти демократії, нечесність, безбож­ництво, умисне вбивство каралися смертною карою: пропонували або випити чашку з отрутою (так було страчено Сократа), або давали на вибір меч чи мотузку і триденний строк для самогубства. Поширени­ми були продаж у рабство, вигнання, позбавлення громадянських прав (атимія), конфіскація майна та грошовий штраф. Той, хто був засудже­ний на вигнання та не пішов у призначений строк, міг бути покараний. У рабство продавали метеків, які не сплатили податок або не мали за­ступників - простатів. Атимія (повна або часткова) накладалася за злочини, що безчестять: псевдосвідчення, посадове зловживання, бо­ягузтво на війні, посягання на майно підопічного. Спроба самовільно­го порушення атимії могла тягти за собою смертну кару.

Афінська державно-правова система, звичайно, була демократією лише для меншості вільних. Але і в межах цього історичного обме­ження значення її досвіду є неминучим. На тлі деспотичних та олігар­хічних режимів, що домінували тоді у більшій частині світу, Афіни створили такий правовий порядок, який розкрив творчі можливості суспільства і людини, у небачено короткий історичний строк створили блискучу культуру, в тому числі політичну, що стала школою демокра­тії для майбутніх поколінь.

 


[1] Белох, Ю. Греческая история [Текст] / Ю. Белох. - М., 2008. - С. 205-206.

[2] Древняя Греция [Текст]. - М. : Изд-во АН СССР, 1956. - С. 243.