Глава 7 Афінська республіка - § 2. Суспільний лад PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 2. Суспільний лад

Суспільний лад Афін (відповідно й інших античних міст-держав) зазвичай характеризується як рабовласницький. Звідси походять тер­міни «рабовласницька держава» та «рабовласницьке право». Якби йшлося про те, чи були в Афінах чи в Римі раби, не виникало б жодних спорів про проблему рабовласництва. Раби були й багато. Але у свій час у марксистській літературі відповідно до доктрини «способів ви­робництва» та «суспільних формацій» було сформульоване положення про «рабовласницький лад» як обов’язковий універсальний етап іс­торії для всіх країн і народів. У зв’язку з цим виникає запитання: що таке «лад»? Вочевидь, це певний обов’язковий порядок, який характе­ризує «конструкцію» суспільства, його суттєві характеристики. Кон­струкція суспільства (його тип, «модель») має визначатися якимось системотворчим критерієм. Для рабовласницького ладу таким крите­рієм вважається наявність рабів. Проте у давнину та середні віки раби були в усіх державах, але не всі вони визнаються «рабовласницькими». Останніми є лише ті, в яких праця раба була основою виробництва. До цього в Античному світі наближалися Афіни, інші грецькі міста- держави, та особливо Рим періоду імперії. Прадавні автори сильно перебільшували чисельність рабів у грецьких полісах. Так, письменник ІІІ-ІІ столітть до н. е. Ктесикл називав для Аттики цифру в 400 тис. рабів, Арістотель - 470 тис. для Егіни, Тімей - 640 тис. для Коринфа. Ці цифри некритично повторювалися в радянській літературі, аби під­твердити наявність «рабовласницької формації». Насправді рабів було набагато менше. Так, за розрахунками Ю. Белоха, в Аттиці на початок Пелопоннеської війни проживало приблизно 100 тис. громадян, 30 тис. метеків та до 120 тис. рабів разом з жінками та дітьми[1]. На цей час вважається, що в Афінах у період їх розквіту проживало 172 тис. гро­мадян, ураховуючи жінок та дітей, 28 тис. метеків та 115 тис. рабів, з яких більшу частину складали жінки та діти[2].

У цілому можна припустити, що раби становили половину або навіть одну третину населення Аттики. Безумовно, це є найважливішою рисою античної цивілізації та античного «суспільного ладу». Але для самих афінян набагато важливішим був поділ громадян на евпатридів, геоморів та деміургів, запекла боротьба селянства проти земельної аристократії, у перебігу якої формувалася афінська демократія (як і в Римі, боротьба між патриціями та плебеями у перебігу становлення Римської республі­ки). Крім рабів, існують громадяни, метеки; громадяни запекло ворогу­ють між собою, вони поділені на класи та розряди за власністю і права­ми; одні громадяни можуть бути архонтами, інші - ні, одні можуть бути обрані до ареопагу, інші - ні. Це все належить до суспільного ладу? Запитання риторичне. Звідси напрошується такий висновок: за допо­могою однієї плоскої формули неможливо виразити стан суспільства. Критерії «суспільного ладу» є мобільними, вони «гуляють» у часі і про­сторі; в одному випадку на передній план виступає дихотомія: раби - вільні, в іншому - евпатриди та демос.

Усім стародавнім суспільствам був притаманний поділ на станові групи: в Індії - брахми, кшатрії, вайшьї, шудри, у Вавилоні - авілуми та мушкенуми, в Афінах (та інших містах-полісах Греції) - евпатриди, геомори, деміурги; в Римі - патриції та плебеї. Що було початковим критерієм такого поділу? Скоріше за все - родова належність. Уже на ранній стадії родового ладу старші та молодші роди перебували в не­рівному становищі. При ускладненні родоплемінного ладу в перебігу «неолітичної революції» молодші, «дочірні» роди були підпорядкова­ні «старшим», батьківським родам. Старші та молодші родові групи утворювали в сукупності «народ». Але до «народів» примикали «чужі» - осколки інших «народів», скорені, «союзники», усякого роду ізгої і под. Вони не мали родинних зв’язків з домінуючими родовими групами, не належали до «народу», до «наших» і тому потрапляли в нерівне становище. Звернемо увагу на два терміни: грецький «евпа- трид» та римський «патрицій». В основі того й іншого - корінь «патр», який є основою батьківського статусу (патер, патріарх, папа, падре). Евпатрид, як і патрицій, - це «той, що має батька», кровною спорідне­ністю прив’язаний до «нас» та як «наш» має всі права нашого роду. Чужинці, прийшлі, «не наші» не мали «наших» прав, насамперед права володіння землею та участі у вирішенні спільних справ.

Етнічний статус перетворювався на статус соціальний, правовий. Так з’ явилися шудри, мушкенуми, метки, періеки, плебеї. Прадавнє право було суто «народним», воно належало тільки «нам». Основними «класами» Афін були евпатриди, геомори, деміурги, метки та раби. Евпатриди («шля­хетні») - земельна аристократія Афін. Їм належало виключне право засі­дати в ареопазі, з їх числа обиралися базилевси, архонти та інша адміні­страція; геомори становили основну частину землеробського населення Афін; деміурги займалися ремеслом. Метеки хоча й були вільними людь­ми, але, будучи іноземцями, не громадянами Афін, були неповноправними, хоча й сплачували особливий податок «метекийон» та могли призиватися до армії. Раби рекрутувалися головним чином з числа військовополонених або куплялися та були зовсім безправними. Вони поділялися на приватних і державних. Останніх використовували на тяжких роботах у Лаврійських срібних рудниках, що належали державі, частково служили в поліції або як дрібні службовці.