Глава 2 Стародавній Вавилон - § 3. Державний устрій PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 3. Державний устрій

На чолі найдавніших шумерських міст стояли патесі, намісни­ки бога на землі. Коли їх панування починало поширюватися на значну частину всієї країни, надавався титул лугаля. Пізніше, підкоряючи собі великі території, правителі, починаючи з Аккадської династії, називали себе царями чотирьох країн та царями всесвіту, навіть богом. У Законах Хаммурапі цар уже не іменується богом, а розглядається як намісник божества. Вищою посадовою особою у державі є правитель царського палацу (в давнині називався нубанда). З розширенням влади царів за межі Шумера його обов’язки були пов’язані з повинностями населення. Він керує будівництвом каналів, укріплень, палаців, храмів, веденням війн, організацією землероб­ських робіт. За царя з’ являється й інший правитель-намісник - Ісак- ку, правитель багатьох міст. У джерелах згадуються різноманітні розряди жерців, агентів, суддів, охоронців житниць, переписувачі, наглядачі та ін. З розширенням території відбувається централізація управління. Царі з часів III Урської династії позбавляють місцевих патесі їх світської влади, зберігаючи за ними лише їх жрецьку гід­ність, перетворюють їх на підлеглих обласних правителів - шакка- накку. Крім шакканакку, відомі правителі більш легких територіаль­них одиниць - рабіануми, очевидно, правителі міст та територіальних громад.

Судова система. Вона, як і в інших стародавніх східних державах, не була відокремлена від адміністрації. Цар та чиновники одночасно відали й адміністративними, і судовими справами. Верховним суддею був цар, який виступав вищою інстанцією для розгляду цивільних та карних справ. Він міг і сам розглядати будь-які справи, але частіше за все надсилав їх до нижчих органів. Судові функції знаходилися також у руках намісника та рабіанума - голів судових колегій. У суді наміс­ника судова колегія складалася з чиновників, підлеглих наміснику, а під головуванням рабіанума засідав суд з членів громадської ради або громадської ради у повному складі. У великих містах судові функції виконували спеціальні «царські судді», підпорядковані безпосередньо царю. Жерці брали участь у процесі, коли приводили сторони до клятви та засвідчували її. Слід вважати, що існували храмові суди для роз­гляду справ, сторонами в яких були жерці.

Збройні сили. У період роздрібненості Дворіччя основним видом збройних сил було ополчення селян-общинників, які за призовом правителя прибували до військ зі своїм озброєнням та спорядженням. Вперше у всесвітній історії аккадський цар Саргон (2316-2261 роки до н. е.) створив постійну армію для виконання зовнішніх та внутріш­ніх завдань. Воїни, як виявляється із Законів Хаммурапі, перебували на царському утриманні, одержуючи за службу земельні наділи із бу­динком, садом, а також худобу (статті 30-36). Це майно було вилучено з громадського обігу.

Відмова воїна йти на війну тягла за собою смертну кару та втрату повиннісного майна. А якщо воїн відсилав наймита, то він сам під­лягав смерті, а майно переходило наймиту. У разі смерті воїна або потрапляння його у полон майно переходило до його сина за умови несення військової служби. У разі малолітства сина 1/3 ділянки віддавалася матері для його виховування. У разі повернення воїна з по­лону йому поверталося майно, віддане іншому воїнові. Якщо полоне­ного воїна викупив купець (тамкар), то після повернення на батьків­щину воїн повинен був викупити себе, а якщо через відсутність коштів він не міг цього зробити, то за нього платив храм або палац. Разом з тим земельна ділянка і будинок не могли іти як сплата «викупу». Все це було спрямовано на охорону воїнів від розорення та прив’ язувало їх до царя. У період військових походів скликалося й ополчення селян-общинників.