§ 5. Правове регулювання експортно-імпортних операцій

Експорт (експорт товарів) являє собою продаж товарів українськи­ми суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Імпорт (імпорт товарів) — це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з вивезенням або без вивезення цих товарів на тери­торію України (включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами).

В Україні забороняється:

експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, якщо відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю, або становлять загрозу життю населення та тваринного світу, або завдадуть шкоди навколишньому середовищу;

імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расиз­му та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності. Конкретний перелік товарів, що підпадають під дію цієї статті, затверджується Верховною Радою України за подан­ням Кабінету Міністрів України.

Правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів гос­подарювання здійснюється державою шляхом використання певних заходів, які залежно від характеру та різновиду застосованих прийомів, відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», можуть бути поділенні на:

тарифні — засновані на використанні митного тарифу;

нетарифні — регулювання адміністративного характеру, які не пов'язані з використанням митного тарифу (квоти, ліцензії, субсидії, антидемпінгові заходи, торгові договори тощо).

Застосування тарифних заходів ґрунтується на нормативних поло­женнях вже згаданих нормативно-правових актів, що регулюють поря­док здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а також Закону Укра­їни від 15 лютого 1992 року «Про єдиний митний тариф» та Гармонізо­ваної системи опису та кодування товарів, введеної Брюссельською конвенцією в 1983 році, яка являє собою номенклатуру, котра включає товарні позиції і субпозиції та цифрові коди, що до них належать, згру­повані за певними ознаками за групами та розділами.

Щодо заходів нетарифного регулювання в наш час існує не менше п'ятдесяти форм та методів нетарифних обмежень.

Регулювання експортно-імпортних операцій спеціальними норма­тивно-правовими актами пов'язані із впливом цих операцій на еко­номіку держави і повинно бути спрямоване на забезпечення активного зовнішньоекономічного балансу України. Для обмеження або заохочен­ня експорту або імпорту окремих груп товарів, захисту вітчизняних то­варовиробників в Україні запроваджено режим ліцензування, передба­чений ст.16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також механізми захисту національного товаровиробника від субсидо­ваного та демпінгового імпорту. Так, Верховною Радою України 22 груд­ня 1998 року були прийняті закони «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту»¹ ,»Про захист національного то­варовиробника від демпінгового імпорту»², «Про застосування спеціаль­них заходів щодо імпорту в Україну»³.

Ліцензія — це оформлений належним чином дозвіл на експорт-імпорт певної продукції, товару, іншого майна протягом певного періо­ду. Залежно від терміну дії, характеру та обсягу товару, щодо якого вста­новлюється режим ліцензування, експортні (імпортні) ліцензії поділя­ються на генеральні та індивідуальні, разові та відкриті. Серед імпортних ліцензій розрізняються також: антидемпінгові, компенсаційні, спе­ціальні.

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються Україною самостійно в особі її державних органів у випадках, передба­чених ч. 5 та ч. 6 ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у тому числі в разі значного порушення рівноваги за пев­ними товарами на внутрішньому ринку України, особливо за сільсько­господарською продукцією, продуктами рибальства, продукцією харчо­вої промисловості та промисловими товарами народного споживання першої потреби.

По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на підставі заявок суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності.

Законодавчі акти, що встановлювали квотування та ліцензування експорту товарів на початку 90-х років, обмежували експорт товарів, у тому числі такої основної частини сільськогосподарської продукції, як тварини, м'ясо, молочні продукти, зернові культури, цукор, спирт. З ме­тою зменшення зовнішнього боргу, активізації суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності, у 1994—1995 роках в Україні приймаються законо­давчі акти про ліберизацію експорту шляхом скасування низки експорт­них квот та ліцензій. Одночасно проводяться заходи щодо обмеження експорту сировини, імпорту продуктів харчування та створення посиль­ного протекціонізму щодо експорту готової продукції. У режимі квоту­вання та ліцензування експорту із сільськогосподарської продукції зна­ходиться спирт.

Важливим елементом експортно-імпортних операцій є самостійне встановлення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності ціни на то­вар. Однак у закріплених законодавством випадках регулювання ціно­утворення при експортно-імпортних операціях в Україні здійснюється шляхом встановлення нормативно-правовими актами індикативних, фіксованих або граничних рівнів цін за зовнішньоторговельними угодами. На територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарни-ми, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів, сертифікатів та інших вимог, що діють на території України. При цьому іноземні сертифікати беруть­ся до уваги виключно в разі, коли взаємне визнання таких сертифікатів передбачено нормами відповідних міжнародних договорів. Підставою для перевезення через митний кордон України продукції певних груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності є сертифікат відповідності, виданий уповноваженим згідно з чинним законодавством органом або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката.

Уразі відсутності національних стандартів та вимог України на пев­ний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах-експор-терах зазначених товарів.

У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює імпорт, або іноземний суб'єкт господарської діяльності, який здійснює експорт, повинен пред'явити сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармако­логічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних ха­рактеристик цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, яка є провідною в ек­спорті цього товару.

Технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні стандарти й вимоги, а також процедури їх застосування не можуть використовуватись із метою створення нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами цієї діяльності.

 

§ 6. Правове регулювання здійснення операцій з давальницькою сировиною

 

Особливу увагу, з точки зору правового регулювання, привертають здійснювані суб'єктами зовнішньоекономічних правовідносин операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах. Адже здійснення вказаних операцій є легальним шляхом зменшення оподат­ковуваної бази, мінімізації податкових затрат.

Закон України від 15 вересня 1995 року «Про операції з давальниць­кою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» визначає опе­рацію з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відноси­нах як операцію з перероблення (оброблення, збагачення чи викорис­тання) давальницької сировини (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) з метою отри­мання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі переробки, а також на заключному, є основним матеріалом і її вартість становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції, при цьому обов'язко­вим є попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сиро­вини відносно повернення виготовленої продукції замовнику.

Під давальницькою сировиною розуміють сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним за­мовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі укра­їнським замовником для використання у виробленні готової продукції. Давальницька сировина не може бути придбана іноземним замовником на митній території України за національну валюту України або отри­мана ним в результаті проведення інших операцій, у тому числі товаро­обмінних. Право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукції належить за­мовнику.

Готова продукція — це продукція (товар), вироблена з використан­ням давальницької сировини (крім тієї частини, що використовується для проведення розрахунків за її переробку) і визначена як кінцева в контракті між замовником і виконавцем. Готова продукція може бути повернена в країну замовника або реалізована замовником (чи за його дорученням виконавцем) у країні виконавця або в іншій країні. У разі потреби Кабінет Міністрів України визначає види продукції (товару), які не можуть класифікуватися як готова продукція.

Виконавцем у даному договорі виступає суб'єкт господарської діяль­ності, який здійснює операції з давальницькою сировиною, замовни­ком — суб'єкт господарської діяльності, який надає давальницьку си­ровину для вироблення готової продукції;

Під час розрахунку вартості давальницької сировини у вартості го­тової продукції враховуються вартість всієї вивезеної (ввезеної) даваль­ницької сировини та витрати з доставки цієї сировини до виконавця.