Розділ VIIІ Зовнішньоекономічна діяльність Глава 29. Загальні положення - Страница 3

Posted in Хозяйственное право - Гайворонський, Жушман Господарське право України

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

§ 3. Правові форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Під правовою формою здійснення зовнішньоекономічної діяльності розуміють організаційно-правове оформлення взаємовідносин суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Можна виокремити дві форми зов­нішньоекономічної діяльності. Одна здійснюється у формі договору. Так, зовнішньоекономічні відносини щодо експорту (імпорту) товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюються шляхом укладання і ви­конання зовнішньоекономічного договору, який ще називається «кон­трактом».

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформ­лена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Другою формою є здійснення інвестиційної діяльності. Іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого утворюється прибуток (дохід) або досягається соціаль­ний ефект.

Найбільш поширеним різновидом здійснення іноземних інвестицій в Україну є спільна підприємницька (господарська ) діяльність, тобто діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господар­ської діяльності України та іноземними суб'єктами і на спільному роз­поділі результатів та ризиків від її здійснення, а також створення спільних підприємств — підприємств, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єк­тів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Науці відоме поняття міжнародної кооперації — взаємодії двох або більше суб'єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іно­земним, при якій здійснюється спільна розробка або спільне вироб­ництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших виробів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції або спеціалізації на ок­ремих технологічних стадіях науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.

Як і будь-яка соціально вагома діяльність, зовнішньоекономічні відносини мають бути законодавчо врегульовані.

У цілому регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з метою:

забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішньо­го ринку України;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн (ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійс­нюється:

Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

недержавними органами управління економікою (товарними, фон­довими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійс­нюється за допомогою таких інструментів:

законів України;

передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного ре­гулювання, які видаються державними органами України в межах їхньої компетенції;

економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансо­вого, кредитного та іншого) в межах законів України;

рішень недержавних органів управління економікою, які прийма­ються за їх статутними документами в межах законів України;

угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяль­ності і які не суперечать законам України.

Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності пря­мо не передбаченими в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» актами і діями державних і недержавних органів (ч. 3 ст. 7).

Україна самостійно формує систему та структуру державного регу­лювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання цієї діяльності має забезпечувати:

захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності для розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всіх напрямків використання доходів і інвестицій;

заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зов­нішньоекономічної діяльності.

Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність інозем­них суб'єктів господарювання на території України, регулюється зако­нами України щодо порядку здійснення іноземними особами госпо­дарської діяльності на території України.

Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на своєчасне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нор­мативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що регулю­ють відносини, які прямо чи побічно стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Державні органи, відомства та установи, що видають норма­тивні акти, зобов'язані офіційно публікувати їх у широкодоступних за­собах інформації України, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх офіційної публікації. Кожний суб'єкт зовнішньоеко­номічної діяльності має право на безпосереднє одержання інформації від державних органів, які на вимогу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані на платній основі оперативно надавати їм повні офіційні тексти нормативних актів.

 

§ 4. Правове регулювання договірної (контрактної) форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності

 

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній форми заборонені законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним до­говором України чи законом. Повноваження представника на укладен­ня контракту може випливати із доручення, статутних документів, до­говорів та інших підстав, що не суперечать цьому закону. Дії, які здійс­нюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Слід враховувати, що, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення, з додержанням законодавства України.

Детально форма зовнішньоекономічного контракту регламентова­на в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (кон­трактів)»1, що затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року. Відповідно до абзацу 1 преамбули цього Положення, воно застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) і товарообмінних догорів між українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності.

Особливу увагу слід звернути на те, що в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» містяться як імпера­тивні вимоги (загального і спеціального характеру), що пред'являють­ся до умов контракту, так і диспозитивні.

Виокремлюють такі імперативні вимоги.

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, цілі та інших суттєвих умов, без узгодження яких сторонами договір не може вважа­тися укладеним, належать:

найменування, номер договору (контракту), дата і місце його укла­дення;

преамбула;

предмет договору (контракту);

кількість та якість товару (об'єму виконання робіт, надання послуг);

базисні умови поставки товарів (прийняття-здачі виконаних робіт чи послуг).

В останньому розділі вказується вид транспорту і такі умови постав­ки (відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в чинній редакції), які визначають обов'язки контрагентів по поставці товарів і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сто­рони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих його партій).

У разі укладення договору (контракту) на виконання робіт (надан­ня послуг) в цьому розділі визначаються умови і строки робіт (послуг), ціна і загальна вартість договору (контракту), умови платежів.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: са­мостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними опе­раціями з-поміж тих, що не суперечать законам України і відповідають міжнародним правилам.

За домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, можливість та порядок вне­сення доповнень і змін у договір та інші.

Серед нормативних актів зовнішньоекономічної діяльності, що ре­гулюють контрактні форми здійснення зовнішньоекономічної діяль­ності, особливе місце посідають міжнародні договори.

Так, міжнародні торгові договори визначають загальні шляхи роз­витку економічних відносин між державами, встановлюють торгово-економічний, політичний режим взаємодії, передбачають умови взаєм­них розрахунків, періоди співробітництва і т. д. У договорах можуть бути зазначені довгострокові угоди на п'ять-десять років і більше — про торгівлю та інші форми взаємодії, а також практикуються укладення протоколів про взаємні поставки товарів.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності під час складання тексту договору можуть використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних організацій, але тільки в тих випадках, якщо це не забороне­но законодавством України. Якщо договір не відповідає вимогам законів України або її міжнародним договорам, він може бути визнаний недійсним.

Під торговим звичаєм як різновидом міжнародного звичаю ро­зуміють одноманітне, яке склалося в міжнародній торгівлі, загальнови­знане правило, що включає визначення положення з питання, якого воно стосується.

Торгові звичаї містяться в біржових правилах, які складаються комітетами бірж; у спеціальних збірниках торгових палат; у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі та інших ор­ганізацій, які діють у рамках ООН; у типових контрактах; в рішеннях третейських судів з окремих питань.

У комерційній практиці використовуються також торгові узви­чаєння, які означають заведений порядок або правило, що фактично встановлюється в торгових відносинах, які служать для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі. Торгові узвичаєння враховуються такою мірою, якою сторони знали про їх існування і мали їх на увазі, коли укладали договір. Торгові узвичаєння мають важливе значення, наприклад, для тлумачення таких слів, як відвантаження, поточні дні. Частіше всього узвичаєння застосовується у сфері морських перевезень.

Багаторічна практика укладення зовнішньоторгових контрактів уста­новила певні вимоги до основного змісту договорів. Для полегшення укладення зовнішньоекономічних угод широко застосовується типові і примірні контракти та загальні умови до них. Вони не є нормативни­ми актами, обов'язковими для застосування підчас укладення зовнішньо­економічної угоди сторін. Типовий контракт — це примірний договір або низка уніфікованих умов, викладених у письмовій формі, сформу­льованих заздалегідь з урахуванням торгової практики.

Форма типових контрактів може бути різною.

Типовий контракт може бути представлений у вигляді документа, який його учасники можуть використовувати як сам договір, у тому разі, якщо вони його підпишуть, заповнюючи ті статті, які потребують узго­дження (наприклад, найменування сторін, кількість, якість, ціна, строк та місце поставки). До типових контрактів та загальних умов може бути зроблено також відсилку в укладеному договорі. Типовий контракт може бути застосований лише до певних товарів або до певного виду торгівлі.

Типові контракти розроблюються спілками підприємців: об'єднан­нями, асоціаціями та ін.; комітетами товарних бірж; торговими палата­ми, монополістичними об'єднаннями; Європейською комісією ООН (ЄЕК).

Комерційна практика виходить із того, що в деяких випадках є доцільним підписання протоколів про наміри, меморандумів.

Сторонам необхідно зафіксувати прямо, що вони мають намір зберігати за собою свободу вступу в договірні відносини (наприклад, — даний протокол не породжує ніяких зобов'язань для жодної із сторін), а також право припинити переговори в будь-який час і проводити па­ралельні переговори з іншими особами, не надаючи один одному інфор­мацію про такі переговори, надати на погодження вищестоящим орга­нам даний протокол та інше.

Ці заходи дають змогу значно мінімізувати ризик бути обвинува­ченими в недобросовісному веденні ділових переговорів і в завданні пов'язаних з цим збитків, понесених у розрахунку на укладення до­говору.

Особливість правового регулювання зовнішньоекономічного до­говору проявляється в тому, що сторони можуть визначити, законодав­ство якої держави буде застосовано до даного договору. Якщо в дого­ворі відсутня згода сторін з цього питання, то в разі виникнення спо­ру суд, господарський суд застосовує колізійні норми1 національного законодавства.

Основною колізійною нормою, стосовно зовнішньоекономічного договору відповідно до норм міжнародного приватного права є авто­номія волі. Згідно з цією нормою сторони самі мають право визначати, законодавство якої держави буде регулювати їх відносини, що виника­ють із цього договору. В той же час іноземне законодавство, вибране сторонами договору, не може бути застосоване до відносин сторін, якщо це суперечить публічному порядку країни однієї із сторін.