Розділ VIIІ Зовнішньоекономічна діяльність Глава 29. Загальні положення - Страница 3
§ 3. Правові форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності
Під правовою формою здійснення зовнішньоекономічної діяльності розуміють організаційно-правове оформлення взаємовідносин суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Можна виокремити дві форми зовнішньоекономічної діяльності. Одна здійснюється у формі договору. Так, зовнішньоекономічні відносини щодо експорту (імпорту) товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюються шляхом укладання і виконання зовнішньоекономічного договору, який ще називається «контрактом».
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Другою формою є здійснення інвестиційної діяльності. Іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Найбільш поширеним різновидом здійснення іноземних інвестицій в Україну є спільна підприємницька (господарська ) діяльність, тобто діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення, а також створення спільних підприємств — підприємств, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.
Науці відоме поняття міжнародної кооперації — взаємодії двох або більше суб'єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним, при якій здійснюється спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших виробів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції або спеціалізації на окремих технологічних стадіях науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.
Як і будь-яка соціально вагома діяльність, зовнішньоекономічні відносини мають бути законодавчо врегульовані.
У цілому регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з метою:
забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн (ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:
Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;
недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;
самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою таких інструментів:
законів України;
передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їхньої компетенції;
економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;
рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.
Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» актами і діями державних і недержавних органів (ч. 3 ст. 7).
Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання цієї діяльності має забезпечувати:
захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності для розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всіх напрямків використання доходів і інвестицій;
заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єктів господарювання на території України, регулюється законами України щодо порядку здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України.
Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на своєчасне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Державні органи, відомства та установи, що видають нормативні акти, зобов'язані офіційно публікувати їх у широкодоступних засобах інформації України, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх офіційної публікації. Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на безпосереднє одержання інформації від державних органів, які на вимогу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані на платній основі оперативно надавати їм повні офіційні тексти нормативних актів.
§ 4. Правове регулювання договірної (контрактної) форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній форми заборонені законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення контракту може випливати із доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, що не суперечать цьому закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Слід враховувати, що, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення, з додержанням законодавства України.
Детально форма зовнішньоекономічного контракту регламентована в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»1, що затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року. Відповідно до абзацу 1 преамбули цього Положення, воно застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) і товарообмінних догорів між українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності.
Особливу увагу слід звернути на те, що в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» містяться як імперативні вимоги (загального і спеціального характеру), що пред'являються до умов контракту, так і диспозитивні.
Виокремлюють такі імперативні вимоги.
До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, цілі та інших суттєвих умов, без узгодження яких сторонами договір не може вважатися укладеним, належать:
найменування, номер договору (контракту), дата і місце його укладення;
преамбула;
предмет договору (контракту);
кількість та якість товару (об'єму виконання робіт, надання послуг);
базисні умови поставки товарів (прийняття-здачі виконаних робіт чи послуг).
В останньому розділі вказується вид транспорту і такі умови поставки (відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в чинній редакції), які визначають обов'язки контрагентів по поставці товарів і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих його партій).
У разі укладення договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) в цьому розділі визначаються умови і строки робіт (послуг), ціна і загальна вартість договору (контракту), умови платежів.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України і відповідають міжнародним правилам.
За домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, можливість та порядок внесення доповнень і змін у договір та інші.
Серед нормативних актів зовнішньоекономічної діяльності, що регулюють контрактні форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності, особливе місце посідають міжнародні договори.
Так, міжнародні торгові договори визначають загальні шляхи розвитку економічних відносин між державами, встановлюють торгово-економічний, політичний режим взаємодії, передбачають умови взаємних розрахунків, періоди співробітництва і т. д. У договорах можуть бути зазначені довгострокові угоди на п'ять-десять років і більше — про торгівлю та інші форми взаємодії, а також практикуються укладення протоколів про взаємні поставки товарів.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності під час складання тексту договору можуть використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних організацій, але тільки в тих випадках, якщо це не заборонено законодавством України. Якщо договір не відповідає вимогам законів України або її міжнародним договорам, він може бути визнаний недійсним.
Під торговим звичаєм як різновидом міжнародного звичаю розуміють одноманітне, яке склалося в міжнародній торгівлі, загальновизнане правило, що включає визначення положення з питання, якого воно стосується.
Торгові звичаї містяться в біржових правилах, які складаються комітетами бірж; у спеціальних збірниках торгових палат; у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі та інших організацій, які діють у рамках ООН; у типових контрактах; в рішеннях третейських судів з окремих питань.
У комерційній практиці використовуються також торгові узвичаєння, які означають заведений порядок або правило, що фактично встановлюється в торгових відносинах, які служать для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі. Торгові узвичаєння враховуються такою мірою, якою сторони знали про їх існування і мали їх на увазі, коли укладали договір. Торгові узвичаєння мають важливе значення, наприклад, для тлумачення таких слів, як відвантаження, поточні дні. Частіше всього узвичаєння застосовується у сфері морських перевезень.
Багаторічна практика укладення зовнішньоторгових контрактів установила певні вимоги до основного змісту договорів. Для полегшення укладення зовнішньоекономічних угод широко застосовується типові і примірні контракти та загальні умови до них. Вони не є нормативними актами, обов'язковими для застосування підчас укладення зовнішньоекономічної угоди сторін. Типовий контракт — це примірний договір або низка уніфікованих умов, викладених у письмовій формі, сформульованих заздалегідь з урахуванням торгової практики.
Форма типових контрактів може бути різною.
Типовий контракт може бути представлений у вигляді документа, який його учасники можуть використовувати як сам договір, у тому разі, якщо вони його підпишуть, заповнюючи ті статті, які потребують узгодження (наприклад, найменування сторін, кількість, якість, ціна, строк та місце поставки). До типових контрактів та загальних умов може бути зроблено також відсилку в укладеному договорі. Типовий контракт може бути застосований лише до певних товарів або до певного виду торгівлі.
Типові контракти розроблюються спілками підприємців: об'єднаннями, асоціаціями та ін.; комітетами товарних бірж; торговими палатами, монополістичними об'єднаннями; Європейською комісією ООН (ЄЕК).
Комерційна практика виходить із того, що в деяких випадках є доцільним підписання протоколів про наміри, меморандумів.
Сторонам необхідно зафіксувати прямо, що вони мають намір зберігати за собою свободу вступу в договірні відносини (наприклад, — даний протокол не породжує ніяких зобов'язань для жодної із сторін), а також право припинити переговори в будь-який час і проводити паралельні переговори з іншими особами, не надаючи один одному інформацію про такі переговори, надати на погодження вищестоящим органам даний протокол та інше.
Ці заходи дають змогу значно мінімізувати ризик бути обвинуваченими в недобросовісному веденні ділових переговорів і в завданні пов'язаних з цим збитків, понесених у розрахунку на укладення договору.
Особливість правового регулювання зовнішньоекономічного договору проявляється в тому, що сторони можуть визначити, законодавство якої держави буде застосовано до даного договору. Якщо в договорі відсутня згода сторін з цього питання, то в разі виникнення спору суд, господарський суд застосовує колізійні норми1 національного законодавства.
Основною колізійною нормою, стосовно зовнішньоекономічного договору відповідно до норм міжнародного приватного права є автономія волі. Згідно з цією нормою сторони самі мають право визначати, законодавство якої держави буде регулювати їх відносини, що виникають із цього договору. В той же час іноземне законодавство, вибране сторонами договору, не може бути застосоване до відносин сторін, якщо це суперечить публічному порядку країни однієї із сторін.