Глава 21. Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції - Страница 2

Posted in Хозяйственное право - Гайворонський, Жушман Господарське право України

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

§ 2. Обмеження конкуренції, природні монополії

Поняття монополії. Відсутність конкуренції на товарних ринках має назву монополії. У перекладі з грецької мови монополія (monos poleo) означає «один продаю»1. Виходячи з етимології цього слова, ринкова монополія розглядається економічною наукою як «захоплен­ня фізичною чи юридичною особою частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування»2. Тобто монополь­не становище виникає на товарному ринку, який не оспорюється, на ньому немає конкуренції як такої.

Ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка посідає виключне становище і має певну вла­ду на ринку, що оспорюється, називається олігополією і розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має мо­нопольного становища з точки зору економічної теорії, а є доміную­чим на ринку.

Монополія і конкуренція — це дві основні типи організації еко­номічних зв'язків у будь-якій економічній системі незалежно від її соціального устрою. Вони визначають дві фундаментальні тенденції, притаманні економіці, — тенденцію до інноваційності та тенденцію до інерційності, збереження існуючого стану. В цьому розумінні «моно­полія так само неминуча, як і конкуренція, і в певному розумінні так само необхідна й корисна для суспільства»3.

Отже, монопольні структури створюють певні перешкоди (бар'єри), які не дають змоги конкурентам вільно входити на ринок чи виходи­ти з нього. В чинному законодавстві містяться визначення зазначених понять. Під бар 'єрами вступу на ринок розуміють обставини, які пере­шкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товар­ному ринку; бар 'єри виходу з ринку — це обставини, які перешкоджа­ють (обмежують) суб'єктам господарювання, що діють на цьому рин­ку, покинути його з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв'язку з труднощами реалізації того, в що був укладений капітал4.

В економічній науці бар'єри входження суб'єкта господарювання на товарні ринки, внаслідок чого виникає монополія, поділяються на:

штучні бар 'єри:

юридичні: виключні права, надані урядом (на послуги, продаж де­яких товарів, розробку надр тощо), патенти та авторські права на нову продукцію та винаходи;

цілеспрямовані недобросовісні дії фірм-монополістів: загроза силою потенційним конкурентам, тиск на власників ресурсів;

та природні, або економічні бар 'єри:

право на пропозицію якого-небудь унікального ресурсу (природно­го або інтелектуального, наприклад рідкоземельних металів, алмазів).

створення паралельних структур. Воно потребує великих фінансо­вих вкладень (інвестиції у створення виробництва, інфраструктури, підготовку кваліфікованих кадрів і т. ін.), що призводить до подорож­чання товарів та послуг;

географічні бар'єри, обумовлені ізольованістю або віддаленістю ринків один від одного;

інформаційні бар'єри, пов'язані з нерівномірністю розвитку науко­во-технічного прогресу1.

Характер бар'єрів, що перешкоджають входу на товарний ринок, дають змогу виокремити різновид природної монополії.

Для сучасних тенденцій розвитку економіки України характерні висока соціально-економічна та політична значущість природних мо­нополій — виробництво та постачання електричної енергії, транспорт, водопостачання, видобування і транспортування нафти і газу та інші базові галузі, що зумовлює необхідність чіткого правового регулюван­ня суспільних відносин у цій сфері.

У Законі України від 20 квітня 2000 року «Про природні монополії»2 монополії визначаються як стан товарного ринку, при якому задоволен­ня попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності кон­куренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв 'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Види суб'єктів природної монополії. Відповідно до Закону України «Про природні монополії», регулюється діяльність суб'єктів у таких сферах:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передача та розподіл електричної енергії;

користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

управління повітряним рухом;

управління зв'язком загального користування;

управління централізованим водопостачанням та водовідведенням;

управління централізованим постачанням теплової енергії;

управління спеціалізованими послугами транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що через географічні, історичні та економічні чин­ники суб'єкти природних монополій посідають стратегічне становище в системі економічних виробничих відносин і є основою життєзабезпе­чення країни. Так, Україна стала сполучною ланкою між головними рай­онами видобування енергетичних ресурсів колишнього СРСР та най­важливішими ринками споживання. На її території створено потужну систему магістральних трубопроводів, що цілком забезпечує подачу 93— 95 відсотків російського газу, російської та казахстанської нафти до країн Центральної і Східної Європи та Туреччини. Понад 15 відсотків ви­робництва загального обсягу національної промислової продукції стано­вить обсяг продукції енергетичних компаній, близько 10 відсотків ВВП — послуги житлово-комунальної сфери та зв'язку1. Через систему оподат­кування суб'єкти природних монополій формують значну частку доходів консолідованого бюджету.

Суб'єкти природних монополій функціонують у різноманітних організаційно-правових формах, наприклад, «Укрпошта», «Націо­нальна енергетична компанія «Укренерго» — державні підприємства, підприємства водопостачання та водовідведення, обласні «Водокана­ли» є комунальними, «Укрнафта», «Укртелеком» — відкриті акціо­нерні товариства. Деякі суб'єкти природних монополій були прива­тизовані. Але переважна більшість суб'єктів природних монополій перебуває в державній власності — «Укрзалізниця», ДП «Аерорух» тощо. Ведення реєстру підприємств-монополістів здійснюється Ан-тимонопольним комітетом України відповідно до методики визна­чення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарю­вання на ринку1, затвердженої розпорядженням АМК України 5 бе­резня 2002 року.

Діяльність суб'єктів природних монополій, як уже зазначалося, має суспільно корисні риси: можливість максимального використання ефекту масштабу виробництва, мобілізації значних фінансових ресурсів для підтримки засобів виробництва на належному рівні тощо. Поряд з цим існують і потенційні «мінуси», які зумовлюють глибоку супереч­ливість цієї економічної організації, на що звертають увагу економісти:

можливість визначати рівень продажної ціни, перекласти витрати на кінцевого споживача, який не може вплинути на виробника;

можливість блокувати науково-технічний прогрес;

можливість «економити» за рахунок зниження якості продукції та послуг;

можливість застосовувати адміністративний диктат замість еко­номічного механізму.

Демократичне суспільство не може такою мірою залежати від природ­них монополістів. Вирішити це протиріччя суспільство може лише шля­хом державного регулювання природних монополій2. В Україні викори­стовується комбінований підхід до вирішення проблеми природних мо­нополій, з одного боку; здійснюється їх державне регулювання — на підставі законів України «Про природні монополії», «Про захист еко­номічної конкуренції»3, «Про Антимонопольний комітет України»4, «Про транспорт»5, «Про зв'язок»6, «Про трубопровідний транспорт»7, «Про залізничний транспорт»8, «Про захист від недобросовісної конку­ренції»9, «Про електроенергетику»10, Повітряного кодексу України11, Ко­дексу торговельного мореплавства України12 та інших нормативних актів що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій. З другого боку, суб'єкти природних монополій реструктуруються та приватизуються, з являються нові то­варні ринки, які можуть скласти конкуренцію природним монополіям, особливо в галузі житлово-комунального господарства.

Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. За­кон України «Про природні монополії» передбачає створення спеціаль­них органів, які мають регулювати діяльність суб'єктів природних мо­нополій, а саме національних комісій регулювання природних моно­полій. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконав­чої влади та органами місцевого самоврядування. Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню, спрямова­на на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласним, Київській та Севастопольській міським державним адмініс­траціям з наданням їм повноважень, передбачених статтею 14 Закону України «Про природні монополії».

Державний контроль за додержанням антимонопольного законо­давства у сферах природних монополій здійснюється Антимонополь-ним комітетом України відповідно до його компетенції.

Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання споживачів у порядку, встановленому законо­давством.

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

гласності та відкритості процедур регулювання;

адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;

самоокупності суб'єктів природних монополій;

стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

забезпечення захисту прав споживачів.

Національні комісії регулювання природних монополій є централь­ними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворю­ються та ліквідуються Президентом України.

Рішення комісій приймаються на засіданнях, які проводяться у формі закритих або відкритих слухань. Уразі незгоди з рішенням комісії суб'єкти природних монополій, суб'єкти господарювання, що здійсню­ють діяльність на суміжних ринках, об'єднання споживачів та інші заінтересовані особи мають право в місячний термін з дня одержання копії рішення оскаржити його в судовому порядку.

Оскарження рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх вико­нання.