§ 2. Правовий статус нотаріуса

Учинення нотаріальних дій в Україні покладається на державних та приватних нотаріусів; на посадових осіб органів місцевого само­врядування — у населених пунктах, де немає нотаріусів; на консульські установи України або дипломатичні представництва України — за кордоном.

Державна нотаріальна діяльність характеризується такими озна­ками. За своєю правовою природою державний нотаріат є державним органом, входить до складу державного апарату. Основним суб’єктом правовідносин, що виникають у сфері вчинення нотаріальної діяль­ності, є державна нотаріальна контора, що утворюється, діє та фінан­сується державою. Нотаріус при цьому не є самостійним суб’єктом таких правовідносин. Державний нотаріус є державним службовцем, перебуває у трудових правовідносинах із нотаріальною конторою або нотаріальним архівом, підконтрольний їм і не несе самостійної відпо­відальності за результати своєї діяльності. Крім того, державний но­таріус отримує заробітну платню з державного бюджету.

Що ж стосується приватного нотаріату, то він працює на інших організаційних засадах. Не будучи державним органом, приватний нотаріат не є складовою державного апарату. Приватний нотаріус є самостійним суб’єктом правовідносин, що виникають у галузі нота­ріальної діяльності. Він не перебуває на державній службі, не отримує заробітної платні із бюджету і здійснює свою діяльність як особа віль­ної юридичної професії. Приватний нотаріус на свій розсуд вирішує питання, пов’язані з орендою чи викупом приміщення, де буде роз­ташоване його робоче місце, забезпечує відповідність останнього ви­могам, що до нього ставляться, укладає трудові договори із працівни­ками та оплачує їх роботу тощо. Шкода, заподіяна незаконними чи недбалими діями приватного нотаріуса, відшкодовується ним особис­то у повному обсязі.

Існування приватного нотаріату, заснованого на принципах само­фінансування, дозволяє позбавити державу від тягаря фінансового забезпечення системи ефективного надання правової допомоги і пре­вентивного позасудового захисту.

Тим не менше система приватного нотаріату автономна від держа­ви лише відносно. Вільний характер такої нотаріальної діяльності абсолютно не означає безконтрольності у сфері її здійснення. При­ватний нотаріус на свій розсуд вирішує тільки питання організації своєї діяльності, а власне нотаріальні дії ним вчинюються за тими самими процедурно-процесуальними правилами, що і державними нотаріусами.

Крім того, державне регулювання приватної нотаріальної діяльнос­ті здійснюється через визначення системи нотаріальних органів та наділення їх певними повноваженнями; встановлення вимог до про­фесії нотаріуса, правил доступу до заняття нотаріальною діяльністю і підстав для її припинення, правил нотаріального діловодства, форми нотаріальних актів-документів, кількості посад нотаріусів у нотаріаль­ному окрузі, правил заміщення нотаріусів; регламентацію процесуаль­ного порядку вчинення нотаріальних дій; формування переліку та змісту відповідних електронних реєстрів; організацію нотаріальних архівів і забезпечення зберігання документів; закріплення відповідаль­ності нотаріусів за свої незаконні чи недбалі дії; забезпечення можли­вості примусового виконання виконавчих написів.

Таким чином, унормовується існування правової взаємодії між приватним нотаріатом та державою, заснованої, з одного боку, на ви­знанні самостійності та незалежності нотаріату, а з другого — на за­кріпленні обов’язків нотаріату перед державою, суспільством та суб’єктами цивільного обігу і забезпеченої існуванням механізму контролю за виконанням нотаріальних функцій.

Існування правил щодо повної майнової відповідальності приват­ного нотаріуса за його незаконні або недбалі дії зумовлює намагання нотаріуса вчинювати нотаріальні дії виключно із дотриманням вимог закону, що, безумовно, свідчить про переваги моделі вільного нотарі­ату латинського типу. Крім того, не можна не враховувати і позитив­ного впливу принципу самофінансування приватних нотаріусів: стяг­нення плати за вчинення нотаріальних дій або додаткові послуги пра­вового характеру, що не пов’язані із вчиненням нотаріальної дії, за домовленістю і залишення отриманих коштів у розпорядженні при­ватного нотаріуса також є впливовим фактором для підвищення якос­ті нотаріальної діяльності. Бюджетне фінансування державних нота­ріальних контор не сприяє поліпшенню якості надання правової допо­моги заінтересованим особам. Зазначені фактори є взаємопов’язаними і перебувають у взаємодії, наслідком якої є ситуація, коли прагнення приватного нотаріуса до отримання доходів стримується необхідністю дотримання не тільки процедурно-процесуального порядку вчинення нотаріальної дії, а й повної відповідності всіх дій нотаріуса вимогам закону.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридич­ну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування про­тягом одного року в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльніс­тю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підпри­ємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою ді­яльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена ч. 2 ст. 4 Закону (складання проектів правочинів і заяв, ви­готовлення копій документів та виписок з них, дачі роз’ яснень з питань вчинення нотаріальних дій і консультацій правового характеру), а також викладацької і наукової у вільний від роботи час.

Відповідно до ст. 5 Закону нотаріус зобов’язаний здійснювати свої професійні обов’язки згідно із Законом і складеною присягою; сприя­ти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; збе­рігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нота­ріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідпо­відності законодавству України або міжнародним договорам.

Нотаріуси можуть об’єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Такою добровільною громадською асоціацією нотаріусів є, зокрема, Українська нотаріальна палата, основ­ною метою якої є об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для задоволення та захисту їх законних соціальних та інших спільних інтересів, сприяння підвищенню їх професійного рівня та вдоскона­ленню правової допомоги, що надається органами нотаріату громадя­нам, підприємствам і організаціям.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видаєть­ся Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату. Відмова у видачі свідоцтва може бути оскаржена у суді в місячний строк з дня її одержання.

Анулювати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльніс­тю може Міністерство юстиції України з власної ініціативи нотаріуса або за поданням управління юстиції Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій у випадках, передбачених ст. 12 Закону. Рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяль­ністю також може бути оскаржене до суду.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з по­сади провадяться управлінням юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють дер­жавне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться управ­лінням юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності допускається лише у разі, коли подані документи не відповідають встановленим вимогам. У реєстраційному посвідченні зазначаються нотаріальний округ та адреса робочого місця (контори) приватного нотаріуса.

Після отримання реєстраційного посвідчення приватний нотаріус зобов’язаний розпочати нотаріальну діяльність протягом 30 робочих днів. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не приступить до роботи, за наказом управління юстиції видане йому реєстраційне посвідчення може бути анульовано. Приватний нотаріус повинен мати своє робоче місце в межах нотаріального округу, який визначається управлінням юстиції за заявою нотаріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу України. У містах, що мають районний поділ, округом діяльності нотаріуса є територія відповід­ного міста.

Приватний нотаріус управі мати контору, укладати цивільно-правові та трудові договори, відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахун­ки в банках.

Час прийому громадян приватним нотаріусом повинен становити не менше п’яти годин на день і п’яти робочих днів на тиждень, за ви­нятком обставин, за яких нотаріус із незалежних від нього причин не може здійснювати такий прийом.

Приватний нотаріус має печатку із зображенням Державного Гер­ба України, яка містить слова «приватний нотаріус», його прізвище, ім’я та по батькові, назву нотаріального округу. Шкода, заподіяна осо­бі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у повному розмірі. Для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди приватний нотаріус зобов’язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціаль­ний рахунок у банківську установу страхову заставу.

Припинення приватної нотаріальної діяльності можливе лише за умов, передбачених у Законі (ст. 30). На відміну від державних нота­ріусів, які за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством, приватні нотаріуси справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між но­таріусом та громадянином або юридичною особою. Однак згідно з Указом Президента України від 10 липня 1998 р. «Про впорядкуван­ня справляння плати за вчинення нотаріальних дій»^[17] розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справ­ляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.