§ 2. Підстави застосування заходів процесуального примусу

Застосування превентивних заходів цивільного процесуального примусу передбачає втручання перш за все у сферу процесуальних прав учасників процесу, а також у певну сферу особистих прав грома­дян. Тому застосування заходів примусу можливе лише за наявності достатніх передбачених законом підстав.

Під підставами застосування заходів цивільного процесуального примусу слід розуміти сукупність передбачених ЦПК обставин, необ­хідних і достатніх для того, щоб їх застосування було визнане закон­ним.

Підстави застосування заходів цивільного процесуального при­мусу слід розглядати в двох аспектах, по-перше, в загальноюридично- му плані, як сукупність правових норм, відповідно до яких вони вста­новлюються і застосовуються. По-друге, у кожному конкретному ви­падку їх застосування, коли їх підстави становлять ті чи інші обстави­ни, передбачені законом.

Юридичною підставою застосування заходів процесуального при­мусу виступають норми цивільного процесуального права, які перед­бачають конкретний захід примусу за порушення відповідного право­вого обов’ язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК підставами застосування заходів процесуального примусу є порушення встановлених у суді правил або протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства. Зазначені обставини як підстави застосування заходів процесуального примусу мають загальний характер і конкретизуються в нормах ЦПК, які передбачають підстави застосування того чи іншого заходу про­цесуального примусу. Так, відповідно до ст. 92 ЦПК попередження застосовується за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого, видалення із зали судового засідання — застосовується у разі повторного вчинення зазначених дій. Тимчасове вилучення доказів для дослідження застосовується у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання (ч. 1 ст. 93 ЦПК). Привід свідка може бути застосований до належно ви­кликаного свідка, який без поважних причин не з’ явився в судове за­сідання або не повідомив про причини неявки (ч. 1 ст. 94 ЦПК).

Таким чином, на відміну від традиційного визначення єдиної під­стави, якою є правопорушення у розумінні винного, протиправного діяння, яке тягне за собою застосування заходів примусового впливу, що характерно для застосування кримінальної, адміністративної від­повідальності (злочин чи адміністративний проступок та іншої відпо­відальності), ЦПК як підстави застосування заходів процесуального примусу передбачає лише порушення встановлених у суді правил, під якими слід розуміти дії, якими порушується порядок під час судового засідання чи не виконуються розпорядження головуючого, та проти­правне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства, яке по­лягає в неподанні без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом та неповідомлення причин їх неподання, а також неявки без поважних причин у судове засідання або неповідомлення про причини неявки.

При цьому порушення встановлених у суді правил чи протиправне перешкоджання здійсненню правосуддя можливе у двох його формах: діяння, яке порушує правові заборони, та бездіяльність, яка порушує правові приписи. Так, у формі дії здійснюється порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого (ст. 92 ЦПК). Неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподан­ня (ст. 93 ЦПК), неявка в судове засідання або неповідомлення про причини неявки (ч. 1 ст. 94 ЦПК) — здійснюється у формі бездіяль­ності.

При цьому ЦПК не зобов’язує суд встановлювати вину особи, яка порушує встановлені в суді правила або протиправно перешкоджає здійсненню цивільного судочинства. В усіх цих випадках достатнім для застосування заходів процесуального примусу є сам факт пору­шення встановлених у суді правил або протиправного перешкоджання здійсненню цивільного судочинства.

Щодо осіб, до яких можуть бути застосовані заходи процесуально­го примусу, ЦПК не встановлює жодних загальних вимог. Аналіз норм

ЦПК (статті 92-94), в яких містяться підстави застосування того чи іншого заходу процесуального примусу, дає підстави віднести до таких осіб: по-перше, учасників цивільного процесу; по-друге, осіб, при­сутніх у судовому засіданні; по-третє, фізичних та юридичних осіб, у яких знаходяться письмові та речові докази, що були витребувані судом.

Застосування заходів процесуального примусу є правом суду. Це випливає з норм ЦПК, які передбачають заходи примусу за конкретні правопорушення, і надають суду право самому вирішувати питання про необхідність застосування чи незастосування заходів процесуаль­ного примусу до конкретної особи.

Частина 2 ст. 90 ЦПК закріплює дві основні вимоги щодо порядку застосування заходів процесуального примусу. Так, заходи процесу­ального примусу застосовуються судом негайно після вчинення по­рушення. Дана вимога свідчить про відсутність розриву в часі між вчиненням порушення та застосуванням судом того чи іншого заходу примусу. Наприклад, якщо вчинено порушення порядку під час судо­вого засідання особою, присутньою в судовому засіданні, під час до­питу свідка, суд, не припиняючи допит свідка, має право застосувати передбачений ЦПК захід процесуального примусу.

Інша вимога стосується порядку застосування заходів процесуаль­ного примусу і передбачає необхідність оформлення застосування заходу процесуального примусу шляхом постановлення ухвали. При цьому ухвали про застосування попередження та видалення із зали судового засідання постановляються судом, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, а ухвали про тимчасове вилучення письмових чи речових доказів та про привід свідка оформляються окремим процесуальним документом, постанов­ляються в нарадчій кімнаті. Ухвала суду про застосування заходу про­цесуального примусу не може бути оскаржена в загальному порядку.