§ 3. Процесуальна співучасть

Згідно із ст. 32 ЦПК позов може бути пред’явлений спільно кіль­кома позивачами або до кількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно.

У частині 2 ст. 32 ЦПК, в якій законодавець робить спробу визна­чити поняття процесуальної співучасті, зазначаються умови, за яких процесуальна співучасть можлива. Так, участь у справі кількох пози­вачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох пози­вачів або відповідачів; 2) права і обов’язки кількох позивачів чи відпо­відачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права та обов’язки.

Для визначення суті процесуальної співучасті мають значення та­кож статті 216 та 126 ЦПК. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що обов’язок чи право стягнення є солідарним. Відповід­но до ст. 126 ЦПК суддя під час відкриття провадження у справі, під­готовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позива­ча до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Таким чином, хоча у ч. 2 ст. 32 ЦПК і робиться спроба визначити поняття співучасті, але таке визначення навряд чи можна вважати повним без урахування принципових характеристик інституту, що роз­глядається. Більш повне визначення поняття інституту процесуальної співучасті можливо при системному тлумаченні названих та інших статей ЦПК, які містять сутнісні характеристики співучасті.

На основі аналізу наведених статей ЦПК можна сказати, що озна­кою процесуальної співучасті є множинність осіб на стороні позивача чи відповідача. На початковій стадії дослідження проблем співучасті в цивільному процесі співучасть визначалась як множинність осіб на стороні позивача чи відповідача, як участь в одному й тому ж процесі декількох позивачів чи декількох відповідачів.

Однак для співучасті характерно також те, що це така множинність осіб на стороні позивача, при якій право вимоги кожного із співпози­вачів є самостійним, тобто право вимоги одного позивача існує поряд із правом вимоги іншого, так само як і обов’ язки відповідати на позов іншого відповідача. Тому важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямова­ністю матеріально-правових вимог чи юридичних обов’язків. Ця озна­ка дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів учас­ті множинності заінтересованих осіб, від участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Нарешті, ще однією ознакою процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки за умови, коли вимога декількох позивачів чи вимоги до декількох відповідачів заявлені для спільного розгляду в одному провадженні в момент відкриття провадження у справі чи якщо суддя при підготовці справи до судового розгляду об’єднує для розгляду в одному провадженні декілька однорідних позовних заяв в позові одного й того ж відповідача чи до різних відповідачів чи за позовом різних позивачів до одного й того ж відповідача, а також якщо у ви­падках, передбачених законом, суд (суддя) притягне до справи спів­учасників.

На основі сформульованих положень процесуальну співучасть можна визначити як участь в одному й тому ж процесі декількох по­зивачів чи відповідачів, інтереси яких не суперечать один одному.

Процесуальну співучасть прийнято класифікувати за видами. За­лежно від того, на чиєму боці виникає співучасть, вона поділяється на активну, пасивну та змішану.

Якщо у справі беруть участь декілька позивачів і один відповідач, то тут наявна активна співучасть. Усі учасники такої співучасті називаються співпозивачами. У співпозивачів завжди є спільні інтереси щодо відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред’явленні кількома спадкоємцями за законом позову до спадкоємця про визнання заповіту недійсним та при витребуванні майна, що належить спадкоємцям.

У тих випадках, коли у справі декілька відповідачів і один позивач, має місце пасивна співучасть. Усі відповідачі називаються співвідпо­відачами. Наприклад, Л. звернулася з позовом до К. та В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку і про пере­ведення на неї прав та обов’язків покупця^[1]. Співвідповідачі за пасивної співучасті пов’язані з позивачем протилежними матеріально-правовими інтересами.

Змішана співучасть має місце лише тоді, коли на стороні позивача і відповідача виступає група осіб з протилежними інтересами. Напри­клад, Н. З., С. З. та І. К. пред’явили позов до Київського заводу «Укр - кабель», виконкому Шевченківської ради м. Києва та до Ч. про визнан­ня недійсним ордера, виданого останньому, і надання їм житлового приміщення, що звільнилося^[2].

Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона, як правило, можлива тільки з ініціативи співпозивачів. Можливі співпо­зивачі в справі повинні повідомлятися судом про те, що в проваджен­ні суду знаходиться конкретна цивільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Не можна визнати правильним твердження, що співпозивачі можуть притягатися до справи без врахування їх дум­ки. Наприклад, інколи рекомендується у справах, пов’ язаних з обміном житла, притягати як співпозивачів осіб, які пропонують свої варіанти обміну. Втім це суперечить закону, принципу диспозитивності.

Активна співучасть є специфічною ще у тому, що всіх співпозива­чів обов’язково об’єднує спільність матеріально-правових інтересів стосовно відповідача.

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініці­ативи позивача (позивачів), так і з ініціативи суду, який може притяг­нути особу як співвідповідача для участі в справі. Так, наприклад, за позовом Т. до В. Ж. про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок наїзду на автомобіль, що належав позивачеві, мотоцикла, яким керував відповідач, до участі в справі як співвідповідач судовою колегію в ци­вільних справах обласного суду був також притягнутий батько В. Ж. — Ф. Ж., на ім’я якого був зареєстрований мотоцикл. Позов був задоволений, а заподіяний збиток стягнений з обох відповідачів. У касаційній скарзі Ф. Ж. послався на те, що він необгрунтовано притягнутий у спра­ві як співвідповідач.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України ка­саційну скаргу залишила без задоволення і в ухвалі вказала на таке. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що вибуло із володіння власника, але при наявності його вини, відповідальність за вчинений збиток суд може покласти як на особу, яка використовувала джерело, так і на його власника. Ф. Ж. не заперечував того, що він не забезпечив надійного зберігання мотоцикла, що дало його сину мож­ливість безконтрольно ним користуватися. За таких обставин володар джерела підвищеної небезпеки правильно притягнутий разом із сином до відповідальності^[3].

Крім активної, пасивної й змішаної співучасті велике практичне значення має поділ співучасті на обов’язкову (необхідну) і факульта­тивну (можливу, допустиму).

За обов’язкової співучасті роздільний розгляд кількох вимог не­можливий, оскільки без вирішення питання про право (обов’язок) одного з співучасників неможливо визначити право (обов’язки) інших співучасників у справі, не можна правильно вирішити справу.

Обов’язкова співучасть застосовується, наприклад, у позові при звільненні майна від арешту (про виключення з опису). Відповідачами у справі суд притягує: боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках — особу, якій передано май­но, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводив­ся для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держа­ви, як відповідач притягується відповідний фінансовий орган^[4].

У справах про захист честі й гідності громадян та організацій, якщо позов містить вимогу про спростування відомостей, поширених у пре­сі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телеба­ченню тощо), як відповідач притягується автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видавництво тощо).

У позовах про спростування відомостей, що ганьблять особу, викла­дених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, що підписали їх, і підприємства, заклади, організації, від імені яких ви­дано характеристику. У таких і в інших випадках обов’ язкової співучасті участь співучасників — обов’язкова умова вирішення протиріччя. Тому, якщо позов пред’явлений не до всіх, хто повинен відповідати у тій чи іншій вимозі, суд зобов’язаний притягнути інших співучасників.

Зовсім по-іншому вирішуються справи, коли позов пред’явлено не всіма особами, яким належить спірне право. Як вже підкреслювалося, суд не може з власної ініціативи, виходячи з принципу диспозитивнос- ті, притягнути інших учасників як співпозивачів.

Отже, обов’язкова співучасть можлива тільки на стороні відпо­відачів.

Факультативна співучасть має місце в тих випадках, коли у справі беруть участь співучасники, хоча питання про право одного з відпо­відачів можна було б вирішити самостійно, незалежно від прав і обов’ язків інших співучасників. Така співучасть можлива як з ініці­ативи позивача, так і з ініціативи суду. Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЦПК позивач має право об’ єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою, а суддя, відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК, поста­новити ухвалу про об’ єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Факультативна процесуальна співучасть повинна викликатися до­цільністю, коли вона сприяє скороченню часу й витрат, пов’ язаних із вирішенням справи.

Об’єднання позовів, таким чином, може провести і сам позивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, то об’єднати їх правомочний і суддя. Як умова такого об’ єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність.

Разом з тим слід звернути увагу на те, що об’єднання однорідних позовів (факультативна співучасть) на практиці не завжди сприяє про­цесуальній економії й прискорює вирішення спорів. При об’єднанні однорідних вимог процес може затягнутися через неявку одного із співучасників справи на стороні позивача чи відповідача або у зв’язку з різними процесуальними діями суду й осіб, що беруть участь у спра­ві. Щоб уникнути такого ускладнення, суди допускають об’єднання однорідних справ в одне провадження дуже рідко і, як правило, лише в нескладних справах.

Наприклад, суддя може об’єднати позови про відновлення на ро­боті й стягнення заробітної плати за вимушений прогул; позови про розлучення, стягнення аліментів і про розподіл нажитого разом майна. У випадку, коли позови між тими самими особами не пов’язані, їх не можна об’єднувати. Не підлягають об’єднанню, наприклад, позови про стягнення аліментів та про розподіл житлової площі; позови про ви­знання шлюбу недійсним та про поділ майна тощо.

Отже, розгляд питань співучасті приводить до деяких практичних висновків.

Співучасть можлива з ініціативи позивача чи суду.

Співучасть — інститут процесуальний, його не можна пов’язувати з багатосуб’єктністю так званого спірного матеріального правовідно- шення.

Підставами співучасті можуть бути спільне право вимоги чи спіль­ний обов’язок відповідати за позовом; пов’язаність між собою кількох вимог, що пред’явлені позивачем для сумісного розгляду; доцільність розгляду однорідних позовних вимог, об’єднаних суддею в одне про­вадження.

Співучасть може бути обов’язковою і факультативною. При обов’ язковій співучасті вона є необхідною для правильного вирішення справи і законності судового рішення; при факультативній кожна по­зовна вимога, що пред’являється, могла б бути розглянута в самостій­ному провадженні.

Співучасть може бути активною, пасивною чи змішаною залежно від того, на стороні позивача чи на стороні відповідача має місце мно­жинність заінтересованих осіб.

Обов’язкова співучасть може бути активною і пасивною як з іні­ціативи позивача, так і суду. Факультативна співучасть може бути активною, пасивною чи змішаною як з ініціативи позивача, так і суду. У змішаній співучасті ці правила акумулюються.