§ 2. Принцип верховенства права

Принцип верховенства права закріплений у низці міжнародних нормативно-правових актів як загального (Загальна декларація прав людини), так і регіонального рівнів (Статут Ради Європи, Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Амери­канська конвенція прав людини, Африканська хартія прав людини та народів). Крім того, він дедалі більше впроваджується на рівні націо­нальних законодавств. Конституція України у п. 1 ст. 8 містить поло­ження про те, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права, що свідчить про намагання національного законодавця відо­бразити в тексті Основного Закону основоположний принцип права, який сьогодні став одним із найвизначніших здобутків демократичних держав у всьому світі.

За своїм характером принцип верховенства права є загальновизна­ним принципом міжнародного права jus cogens, що пов’язується з особ­ливим значенням верховенства права для сучасних демократичних суспільств. Ця норма є загальновизнаною, надімперативною нормою міжнародного права та має найвищу юридичну силу. Це означає, що позитивне право має відповідати положенням цієї норми, інакше воно повинно визнаватися юридично недійсним, а національні суди мають безпосередньо його застосовувати при ухваленні своїх рішень.

Розвиток ідеї верховенства права відбувався не завдяки його пря­мому закріпленню у нормативно-правових актах, а більшою мірою завдяки практиці судів, у європейському регіоні це перш за все Євро­пейський суд з прав людини.

Сьогодні не існує єдності у визначеннях верховенства права. На доктринальному рівні усі концепції верховенства права прийнято по­діляти на субстантивні або матеріальні (substantive) та формальні (formal)^[1], які зосереджуються на дотриманні змістовних або формаль­них вимог верховенства права відповідно.

Серед змістовних вимог верховенства права різні вчені виокрем­люють права людини та громадянина; демократію; рівність перед за­коном; гідність людини тощо, серед формальних — закони, які відомі широкому загалу та є досить постійними; відсутність законів, які за­стосовуються тільки до певних індивідів або до певних класів; від­сутність зворотної сили законів; судовий нагляд за діяльністю уряду тощо.

На відміну від такого підходу Лукіс Г. Лукаїдес вважає, що принцип верховенства права має як мінімум п’ять самостійних цінностей: а) функ­ціонування держави, яка пов’язана вимогами права; б) дотримання принципу рівності громадян перед законом; в) установлення законнос­ті та порядку в суспільстві; г) наявність ефективного і передбаченого правосуддя; д) охорона прав людини. Водночас підкреслюється, що всі ці цінності включені в концепцію верховенства права «у відповідь на різні потреби, що виникали з вимогою справедливості»^[2].

На наш погляд, проблема верховенства права нерозривно пов’язана з проблемою типів праворозуміння. З огляду на це матеріальні та фор­мальні концепції верховенства права відбивають особливості відповід­но природно-правового та позитивістського типів праворозуміння, що повинно враховуватися при оцінці тієї чи іншої концепції.

Останнім часом дедалі більше вітчизняних вчених схиляються до думки про подвійну структуру принципу верховенства права, що міс­тить як матеріальні, так і формальні вимоги, які однаково мають бути дотримані для забезпечення принципу верховенства права^[3]. Цей факт беззаперечно свідчить про поворот сучасних вітчизняних досліджень у бік природно-правової парадигми. Тим більше це є прикметним у зв’язку з тим, що саме природно-правового, спрямованого на права людини, підходу дотримувалися держави і при закріпленні принципу верховенства права на міжнародному рівні. Так, після Другої світової війни принцип верховенства права набуває статусу міжнародного принципу права, про що свідчить його закріплення у низці міжнародно- правових актів. Зокрема, у Преамбулі Загальної декларації прав люди­ни 1948 р. закріплювалось, що держави беруть до уваги необхідність, щоб права людини охоронялися верховенством права, з метою забез­печення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останньо­го засобу до повстання проти тиранії і гноблення.

На європейському рівні верховенство права як певний стандарт закріпив Статут Ради Європи, у Преамбулі якого зазначається, що уряди держав, які підписали цей документ, підтверджують свою від­даність духовним та моральним цінностям, які є спільним надбанням їхніх народів і справжнім джерелом особистої свободи, політичної свободи та верховенства права, принципам, які становлять підвалини кожної справжньої демократії.

Наступним документом, який став одним із найвизначніших для розвитку верховенства права в європейському регіоні, стала Європей­ська конвенція з прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка у Преамбулі закріпила положення про те, що уряди держав — членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, сповнені рішучості як уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спад­щину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права. Крім того, ЄКПЛ стала правовою основою унікального інституційного ме­ханізму захисту прав та свобод людини — Європейського суду з прав людини, який зробив вагомий внесок у розбудову принципу верховен­ства права і який своїми рішеннями сприяв інституціоналізації еле­ментів принципу верховенства права, постійно наповнюючи його де­далі новим змістом. Як зазначив М. Л. Ентін, завдяки створенню ЄСПЛ прецедентного права, текст ЄКПЛ втратив самодостатнє значення і перетворився в один із головних елементів ширшої системи зобов’язань держав-членів^[4].

Неабияка увага, що приділяється Європейським судом принципу верховенства права, зумовлена тим, що, як неодноразово зазначав ЄСПЛ у своїх рішеннях, верховенство права є одним із основополож­них принципів у демократичному суспільстві, що властивий усім статтям ЄКПЛ. Так, у рішенні у справі Амуур проти Франції зазна­чається, що верховенство права є принципом, який властивий кожній статті ЄКПЛ і ним слід керуватися при її тлумаченні.

Такий підхід ЄСПЛ до принципу верховенства права зумовив по­дальший розвиток у його практиці найрізноманітніших елементів цього принципу як змістовного, так і формального характеру. Зокрема, у рішеннях ЄСПЛ надає тлумачення таким вимогам верховенства права, як: визнання пріоритетності, домінування, визначальної ролі прав людини у діяльності держави; поширюваність цієї пріоритетно­сті, цього принципу на діяльність усіх без винятку органів держави; правова певність (визначеність) положення людини в тій ситуації, в якій вона перебуває; неприпустимість затримання особи на невизна- чений і непередбачений термін, якщо воно не ґрунтується на законі чи судовому рішенні; достатня чіткість визначення в законі обсягу будь- якого правового розсуду та способу його здійснення; наявність громад­ської довіри до судів, як до гарантів справедливості; доступ до суду; наявність судового контролю за втручанням виконавчих органів у пра­ва людини; підпорядкованість судовому рішенню всіх органів держави, обов’язковість його виконання без винятку будь-якими органами і по­садовцями; можливість скасування вищим судом рішення нижчого суду, яке не набрало чинності; незмінність, неоспорюваність остаточ­ного судового рішення, яке набрало чинності; невтручання законодав­чої влади у відправлення правосуддя; секулярність (світський характер) держави; забезпечення державою у разі застосування смертельної зброї швидкого й ефективного розслідування справи її органами; якість за­кону; наявність демократичного режиму; свободи слова; презумпція невинуватості; рівність перед законом^[5].

Вищезазначене свідчить про те, що ЄСПЛ при тлумаченні прин­ципу верховенства права виходить із природно-правових поглядів щодо сутності прав людини. Ця обставина знаходить своє підтвердження і у Звіті Комітету Ради Європи з правових питань та прав людини, в яко­му зазначається, що дослідження принципу верховенства права у різ­них правових сім’ях на європейському рівні має на меті наголосити на відмінностях між формальними концептами даних теорій, які дослі­джують інституційні або процедурні вимоги, з одного боку, і субстан­тивними концептами, які вимагають, щоб зміст позитивних правових приписів звертався до беззаперечного ідеалу, виведеного, зокрема, з посиланням на права людини^[6].

До тлумачення принципу верховенства права вдається і Конститу­ційний Суд України. Зокрема, у п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’ якого покарання від 2.11.2004 р. зазначено, що Україна є правовою державою. Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров’я, честь і гід­ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю. Верховенство права — це панування права в сус­пільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у пра- вотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути просякнуті передусім ідеями соціальної справед­ливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені істо­рично досягнутим культурним рівнем суспільства.

^[1] Craig, P. Formal and Substantive Conceptions of the Rule of Law: An Analitical Framework [Text] / Р Craig // Public Law. - Autumn, 1997. - Р 467-487; Summers, R. S. A Formal Theory of the Rule of Law [Text] / R. S. Summers // Ratio Juris. - July 1993. - № 6 (2). - Р 127; Tamanaha, B. On the Rule of Law: History, Politics, Theory [Text] / В. Tamanaha. - Press Syndicate of the University of Cambridge, 2004. - Р 91-113; Stigal, The Rule of Law: a Primer and Proposal [Text] / D. Stigal // Military Law Review. - 2006. - Vol. 189. - Р 92-111.

^[2] Лукис Г. Лукаидес. Принцип верховенства права и права человека [Електронний ресурс] / Лукис Г. Лукаидес // Режим доступу: http://www.zonazakon.ru

^[3] Див.: Погребняк, С. П. Основоположні принципи права (змістовна характерис­тика) [Текст] : монографія / С. П. Погребняк. - Х. : Право, 2008. - 240 с.; Вовк, Д. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні [Текст] / Д. Вовк // Право України. - 2003. - № 11. - С. 127-13; Козюбра, М. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція [Текст] / М. Козюбра // Вісн. Конституц. Суду Укра­їни. - 2000. - № 4. - С. 30.

^[4] ^нтин, М. Л. Международньїе гарантии прав человека: опьіт Совета Европьі [Текст] / М. Л. ^нтин. - М., 1997. - С. 28.

^[5] Див.: Рабінович, П. Верховенство права (за матеріалами практики Страсбурзь­кого суду та Конституційного Суду України) [Текст] / П. Рабінович // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2006. - № 2 (45). - С. 3-21; Головатий, С. Верховенство права [Текст] : монографія / С. Головатий : у 3 кн. Кн. 3. - К. : Фенікс, 2006; Лукайдес, Л. Принцип верховенства права и права человека (с особьім учетом практики Европейского суда по правам человека) [Текст] / Л. Лукайдес // Права человека. Практика Европейского Суда по правам человека. - 2006. - № 4. - С. 25-34.

^[6] The principle of Rule of Law [Електронний ресурс] Report Committee on Legal Affairs and Human Rights. - Режим доступу: http://assembly.coe.int.