Розділ 12. Правові основи державного страхування - Розділ 12. Правові основи державного страхування § 1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування § 2. Види страхування § 1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: у формі соціального стра­хування (державного і недержавного) та страхування, яке пов’язано з не- передбачуваними надзвичайними подіями. Відповідно до ст. 46 Консти­туції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, передбачених законо­давством. це право гарантується загальнообов’язковим державним со­ціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підпри­ємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел со­ціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Аналіз страхування передбачає його деталізацію в економічному аспекті і з матеріальної точки зору. В економічному аспекті страхуван­ня являє собою систему економічних відносин з приводу створення централізованих і децентралізованих резервів грошових і матеріальних коштів, необхідних для покриття непередбачених потреб суспільства та його членів. Матеріальний аспект фінансування передбачає ство­рення грошових фондів спеціалізованих установ — страхувальників, які використовуються для відшкодування шкоди, що спричинили не­щасні випадки. таким чином, за своїм змістом страхування являє собою систему відносин з формування і використання централізованих і децентралізо­ваних фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування шкоди, яка виникла унаслідок стихійного лиха і інших подібних подій. У модельному законі про дер­жавне соціальне страхування, який був прийнятий на десятому пленар- 212 ному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (постанова № 10- 4 від 6 грудня 2000 р.) державне соціальне страхуван­ня визначено як частина системи соціального забезпечення, яка органі­зована державою в інтересах застрахованих з метою забезпечення дер­жавних гарантій від можливих наслідків соціальних та/або професійних ризиків і полягає в матеріальному забезпеченні застрахованих осіб, наданні їм соціальної, медичної і реабілітаційної допомоги. Характерними ознаками страхування є: Імовірний характер відносин, згідно з яким неможливо визна­чити заздалегідь конкретного страховика, час настання страхового випадку тощо. 2. Поворотність коштів, яка полягає в тому, що страхові платежі після об’єднання їх у страховий фонд підлягають (за вирахуванням витрат, за послуги страхової компанії) виплаті страхувальнику. 3. Перерозподільний характер відносин, який регулює участь біль­шої кількості осіб, що вносять страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які отримують право на виплати із страхового фонду. 4. Цільове використання створюваного фонду, тобто витрачання страхових ресурсів здійснюється виключно у чітко визначених випад­ках, які обумовлені умовами договору. Призначення страхування та його суспільна сутність найбільш повно проявляються у його функціях. Виділяють такі функції: розпо­дільчу, яка в страхуванні виявляється у формі попередження, віднов­лення, і ощадну контролюючу[1]. Попереджувальна функція дозволяє здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, державні цінні папери тощо. Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшко­дувати втрати у разі страхового випадку, виплатити обумовлену зако­нодавством або договором грошову суму. Ощадна функція дозволяє акумулювати грошові кошти за їх цільо­вим призначенням використання. Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі, у певних випадках і певному колу суб’єктів. Учасниками процесу у сфері соціального страхування є держава, страховики та страхувальники. Держава розробляє та приймає законо­давство з питань соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування, контролюють його виконання. Страхуваль­ники, в ролі яких виступають роботодавці, а в окремих випадках і за­страховані особи, виконують покладені на них обов’язки та несуть відповідальність. В Україні існує три форми фондів соціального страхування: Фонд страхування від нещасних випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності, кожний з яких відокремлено, у межах своїх повноважень здійснює перевірки правиль­ності нарахування, своєчасності та повноти перерахування та надання страхових внесків тощо. Фонд страхування від нещасних випадків — це некомерційна само­врядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Діяльність Фонду регламентована Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків здійснюється за рахунок: (1) внесків роботодавців; (2) капіта­лізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхуваль­ників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; (3) прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; (4) коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені з страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, пе­редбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; (5) добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фон­ду соціального страхування від нещасних випадків визначаються до­говором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду та Кабінетом Міністрів України. Фонд страхування на випадок безробіття є цільовою централізо­ваною структурною ланкою, членами його є усі застраховані особи. цей Фонд функціонує на підставі Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та виступає як некомерційна самоврядна організація, кошти якої не включаються до складу Державного бюджету України. Джерелами формування коштів Фонду є: (1) страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб; (2) асигнування державного бюджету; (3) суми фінансових санкций за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; (4) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку; (5) благодійні внески підпри­ємств, установ, організацій та фізичних осіб; (6) інші надходження відповідно до законодавства України. З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів Фонду, який не може перевищувати суму, необхідну для виплати допомоги по безробіттю в розрахунку на місяць. Фонд страхування від непрацездатності провадить збір і акуму­ляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансу­вання матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Його діяльність регламентовано Законом України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими по­хованням». Він належить до цільових позабюджетних страхових фон­дів і є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахова­ним особам, його стабільної діяльності фонду є держава. Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державно­го соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими похованням, є: (1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, (2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб; (3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; (4) асигнування із Державного бюджету України; (5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резер­ву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку; (6) інші над­ходження відповідно до законодавства. Управління зазначеними страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб’єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов’язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабі­нетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Кошти вказаних Фондів не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони пере­ходять на наступний фінансовий рік. До коштів, зосереджених у Фондах, застосовується казначейська форма обслуговування в по­рядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України. Роль і значення страхування багатогранні. страхування має важли­ве значення в забезпеченні постійного функціонування господарчих суб’єктів і нормальної роботи громадян-підприємців. Слід зазначити, що системи органів державного страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному етапі не існує. Відносини в галузі страхування, які регулюються нормами фінан­сового права, залежно від суб’єктів, що беруть у них участь, можна класифікувати на певні види: 1) відносини між державою в особі Уряду України і органами ви­конавчої влади з нагляду за страховою діяльністю; 2) відносини між органами виконавчої влади з нагляду за страхо­вою діяльністю і органами-страховиками з приводу встановлення правил формування і розміщення страхових резервів, надання ліцензій, організації страхової діяльності тощо; 3) відносини між державними органами і страховиками з приводу обмеження монополізму на страховому ринку; 4) між державними контрольними органами і страховиками. Слід зазначити, що залежно від правового режиму, суб’єктного складу, методів регулювання страхові фонди поділяються на де­централізовані (які створюються самими господарчими суб’єктами для ліквідації непередбачених збитків та витрачаються за їх роз­судом) і централізовані (формують цільовий фінансовий резерв держави). Виділяють декілька різновидів страхових фондів на певних рів- нях[2]: 1) децентралізовані страхові фонди підприємств; 2) відомчі страхові фонди, які створюються на рівні міністерств, відомств тощо; 3) резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, які не мають постійного характеру, порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом Міністрів України; 4) сукупний фонд централізованих резервів державного страху­вання, який створюється за рахунок децентралізованих надходжень. § 2. Види страхування Класифікація страхування може здійснюватися за різними підста­вами: Залежно від об’єкта страхування: - майнове страхування; - особисте страхування. Об’єктом майнового страхування є майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Об’єктом осо­бистого страхування виступають блага громадянина, пов’язані з його життям, здоров’ям, працездатністю. До того ж об’єктами страхування відповідальності виступають обов’язки страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодуванню матеріальної чи іншої шкоди у випад­ку її нанесення іншою особою[3]. Державне страхування здійснюється у формі обов’язкового і до­бровільного страхування. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальниками і страховиками. Порядок його укладення, виконання і розривання регулюється цивільним законодав­ством. Застосовується у вигляді страхування життя, транспортних за­собів, які належать громадянам, тощо. Обов’язковим є страхування, яке здійснюється в силу закону. Умови і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються відповідними нормативними фінансово-правовими актами. Обов’язкове страхування може висту­пати у двох формах: у вигляді обов’язкового державного страхування, яке здійснюється за рахунок коштів бюджету, та обов’язкового страху­вання, яке здійснюється за рахунок коштів самих страховиків. Обов’язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулюється спеціальним законодавством України. Обов’язкове державне соціальне страхування регулюється Основами законодавства України про обов’язкове державне страхування й інши­ми законодавчими актами, які деталізують і роз’яснюють положення Основ. Обов’язкове державне страхування являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, які передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них умов, по старости і в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом виплати страхових внесків власником або уповно­важеним ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел. Обов’язковому державному соціальному страхуванню підляга­ють: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), у фізичних осіб та на підприємствах, установах, організаціях неза­лежно від форми власності; 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (суб’єкти під­приємницької діяльності). Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціаль­ному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страху­вання та документом суворої звітності. Порядок видачі та зразок сві­доцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування за­тверджується Кабінетом Міністрів України Залежно від страхового випадку Основами закріплені такі види обов’язкового державного страхування: пенсійне страхування; страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. 1. Пенсійне державне страхування здійснюється відповідно до Закону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове держав­не пенсійне страхування». Державне соціальне пенсійне страхування є системою гарантованого забезпечення громадян трудовими пенсіями, яке здійснюється за рахунок страхових внесків, що надходять згідно з чинним законодавством. Застраховані особи, а також страхувальники (якими є, наприклад, роботодавці; підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забез­печення, допомогу; тощо) зобов’язані сплачувати внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування закріплений як загальнодержавний збір у ст. 14 Закону України в ред. від 18 лютого 1997 р. «Про систему оподаткування» і його справляння регулюється Законом України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов’язкове держав­не пенсійне страхування» та Законом України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Отже, з 1 січня 2004 р. діють два види платежів до Пенсійного фонду — внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. При цьому на внески не поширено дію ні загального (Закон України «Про систему оподаткування»), ні спеці­ального (Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») по­даткового законодавства. Разом з тим дію Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», який регулює всі основні питання, пов’язані зі сплатою пенсійних зборів, продовжено, тому за­стосовується він у частині, що не суперечить Закону країни «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Так, платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страху­вання є: 1) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм влас­ності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та органі­зації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; 2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади; 3) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб’єктами підпри­ємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержан­ням доходу; 4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, тощо; 5) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі- продажу валют; 6) суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцін­ного каміння; 7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих авто­мобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом, та ін. Ставки збору, що справляються до Пенсійного фонду, диференці­йовані залежно від платника та об’єкта оподаткування, наприклад: 1) для суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власнос­ті, їх об’єднань, бюджетних, громадських та інших установ і організа­цій, їх філій, об’єднань громадян та інших юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які використо­вують працю найманих працівників — 33,2 % від об’єкта оподатку­вання, якими є фактичні витрати на оплату праці працівників, що вклю­чають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в на­туральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру; 2) з юридичних і фізичних осіб, які здійснюють операції з купівлі- продажу валюти, збір до Пенсійного фонду справляється із суми опе­рацій з купівлі-продажу валюти в розмірі 1 %; 3) з суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцін­ного каміння, цей збір справляється у розмірі 5 % від вартості реалізо­ваних ювелірних виробів; 4) з юридичних і фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів (крім тих, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які пере­ходять у власність спадкоємцям за законом), збір до Пенсійного фонду справляється у розмірі 3 % від вартості легкового автомобіля тощо. Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і спла­ту збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюються у пропорційних розмірах. 2. Державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здій­снюється відповідно до Закону України від 18 січня 2001р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тим­часовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похован­ням». Зокрема, встановлено, що загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими похованням, підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм влас­ності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; 2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів. Всі інші особи за власним волевиявленням також можуть бути за­страховані. Застрахованим особам видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. При цьому застраховані особи та страху­вальники зобов’язані сплачувати страхові внески до Фонду. Встановлені такі розміри цього платежу: 1) для роботодавців — 1,4 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основ­ної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб; для роботодавців — на підприємствах та в організаціях громад­ських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, — окремо 0,7 % суми фактичних витрат на оплату праці найма­них працівників-інвалідів та 1,4 % суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб; для роботодавців — на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС — 0,5 % суми фактичних витрат на оплату праці на­йманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні ви­плати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб; 2) для найманих працівників — від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підляга­ють обкладанню податком з доходів фізичних осіб: 0,25 % — для найманих працівників-інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС; 0, 5 % — для найманих працівників, заробітна плата яких нижча за прожитковий мінімум, встановлений для працездатної особи. 1,0 відсотка — для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи; 3) Державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, здійснюється на підставі Закону України від 23 ве­ресня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності». Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані гро­мадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, страху­вальники та страховики. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник). Страхувальниками є роботодав­ці, тобто власник підприємства або уповноважений ним орган та фізич­на особа, яка використовує найману працю; власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), а в окремих випадках — застраховані особи. Страховик — Фонд соціального стра­хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань України. Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність. Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, ас­піранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних нави­чок; у період проходження виробничої практики (стажування), вико­нання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами. Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потріб­но згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безосо­бовій формі. Всі особи, які підлягають обов’язковому страхуванню, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності вказаним Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками сво­їх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є чле­нами Фонду соціального страхування від нещасних випадків. розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство. Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків згідно з Порядком визначення страхових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України. Страхові внески не включа­ються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що становлять систему оподаткування. На страхові внески не поширюється податко­ве законодавство. 4) Державне соціальне страхування на випадок безробіття є сис­темою гарантованого забезпечення застрахованих осіб грошовою до­помогою, яка здійснюється за рахунок страхових внесків відповідно до Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працю­ють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які пра­цюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудо­вого договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснюється Фондом на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відо­мостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — у тижневий строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників. Роботодавці набувають статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття: юридичні особи — з дня взяття їх на облік; фізичні особи-підприємці, які використовують найману пра­цю, — з дня укладення трудового договору (контракту) з найманим працівником; фізичні особи, які не мають статусу підприємців та ви­користовують найману працю, — у день укладення трудового догово­ру (контракту) з першим із найманих працівників. Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці. Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати стра­хових внесків. У разі нестачі у роботодавців коштів на виплату заро­бітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі нарахуван­ня їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться у пропорційних сумах. У разі незабезпечення банківськи­ми установами перерахування страхових внесків до Фонду одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати ці банківські установи сплачують за рахунок власних коштів до Фонду суму несплачених страхових внесків. Основним критерієм диференціації внесків страхувальників на цілі державного соціального страхування від безробіття є встановлений у за­конодавчому порядку рівень соціального ризику втрати роботи з ураху­ванням перспективи зайнятості населення даної галузі у даному регіоні. Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням дер­жавного бюджету України на поточний рік. Зокрема, встановлено такі розміри: - для роботодавців — 1,6 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основ­ної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенса­ційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню по­датком з доходів фізичних осіб; - для найманих працівників — 0,5 % суми оплати праці, що вклю­чає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які під­лягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб; - на підприємствах та в організаціях громадських організацій ін­валідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чи­сельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці: 0 % — за пра­цівників інвалідів; - для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб — суб’єктів підприємниць­кої діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно- правовими угодами, а також громадян України, які працюють за ме­жами України та не застраховані в системі обов’язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, — 4,1 % суми оподатковуваного доходу (прибутку); - роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків. [1] Воронова Л. К. Финансовое право : учеб. пособие / Л. К. Воронова, Н. П. Куче­рявенко. - Харьков : Легас, 2003. - С. 258. [2] Воронова Л. К. Финансовое право : учеб. пособие / Л. К. Воронова, Н. П. Куче- рявенко. - Харьков : Легас, 2003. - С. 258. [3] Фінансове право : підручник / Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, С. Т Кадькаленко та ін. - Х. : Консум, 1998. - С. 318. Контрольні питання Вкажіть основні риси страхування. Які є функції страхування? Особливості участі держави у страховій діяльності. Розкрийте зміст обов’язкового державного страхування. Назвіть фонди спеціального страхування. Зазначте види державного соціального страхування.
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Финансовое право - Фінансове право (за ред. М.П. Кучерявенка)

 

 

§ 2. Види страхування


Класифікація страхування може здійснюватися за різними підста­вами:

Залежно від об’єкта страхування:

-   майнове страхування;

-   особисте страхування.

Об’єктом майнового страхування є майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Об’єктом осо­бистого страхування виступають блага громадянина, пов’язані з його життям, здоров’ям, працездатністю. До того ж об’єктами страхування відповідальності виступають обов’язки страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодуванню матеріальної чи іншої шкоди у випад­ку її нанесення іншою особою[3].

Державне страхування здійснюється у формі обов’язкового і до­бровільного страхування. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальниками і страховиками. Порядок його укладення, виконання і розривання регулюється цивільним законодав­ством. Застосовується у вигляді страхування життя, транспортних за­собів, які належать громадянам, тощо. Обов’язковим є страхування, яке здійснюється в силу закону. Умови і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються відповідними нормативними фінансово-правовими актами. Обов’язкове страхування може висту­пати у двох формах: у вигляді обов’язкового державного страхування, яке здійснюється за рахунок коштів бюджету, та обов’язкового страху­вання, яке здійснюється за рахунок коштів самих страховиків.

Обов’язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулюється спеціальним законодавством України. Обов’язкове державне соціальне страхування регулюється Основами законодавства України про обов’язкове державне страхування й інши­ми законодавчими актами, які деталізують і роз’яснюють положення Основ. Обов’язкове державне страхування являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, які передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них умов, по старости і в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом виплати страхових внесків власником або уповно­важеним ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.

Обов’язковому державному соціальному страхуванню підляга­ють:

1)  особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), у фізичних осіб та на підприємствах, установах, організаціях неза­лежно від форми власності;

2)  особи, які забезпечують себе роботою самостійно (суб’єкти під­приємницької діяльності).

Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціаль­ному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страху­вання та документом суворої звітності. Порядок видачі та зразок сві­доцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування за­тверджується Кабінетом Міністрів України

Залежно від страхового випадку Основами закріплені такі види обов’язкового державного страхування: пенсійне страхування; страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.

1.  Пенсійне державне страхування здійснюється відповідно до Закону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове держав­не пенсійне страхування». Державне соціальне пенсійне страхування є системою гарантованого забезпечення громадян трудовими пенсіями, яке здійснюється за рахунок страхових внесків, що надходять згідно з чинним законодавством.

Застраховані особи, а також страхувальники (якими є, наприклад, роботодавці; підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забез­печення, допомогу; тощо) зобов’язані сплачувати внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування закріплений як загальнодержавний збір у ст. 14 Закону України в ред. від 18 лютого 1997 р. «Про систему оподаткування» і його справляння регулюється Законом України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов’язкове держав­не пенсійне страхування» та Законом України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Отже, з 1 січня 2004 р. діють два види платежів до Пенсійного фонду — внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. При цьому на внески не поширено дію ні загального (Закон України «Про систему оподаткування»), ні спеці­ального (Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») по­даткового законодавства. Разом з тим дію Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», який регулює всі основні питання, пов’язані зі сплатою пенсійних зборів, продовжено, тому за­стосовується він у частині, що не суперечить Закону країни «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Так, платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страху­вання є:

1)  суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм влас­ності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та органі­зації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2)  філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;

3)   фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб’єктами підпри­ємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержан­ням доходу;

4)   фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, тощо;

5)  юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі- продажу валют;

6)  суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцін­ного каміння;

7)  юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих авто­мобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом, та ін.

Ставки збору, що справляються до Пенсійного фонду, диференці­йовані залежно від платника та об’єкта оподаткування, наприклад:

1)  для суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власнос­ті, їх об’єднань, бюджетних, громадських та інших установ і організа­цій, їх філій, об’єднань громадян та інших юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які використо­вують працю найманих працівників — 33,2 % від об’єкта оподатку­вання, якими є фактичні витрати на оплату праці працівників, що вклю­чають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в на­туральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру;

2)  з юридичних і фізичних осіб, які здійснюють операції з купівлі- продажу валюти, збір до Пенсійного фонду справляється із суми опе­рацій з купівлі-продажу валюти в розмірі 1 %;

3)  з суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцін­ного каміння, цей збір справляється у розмірі 5 % від вартості реалізо­ваних ювелірних виробів;

4)  з юридичних і фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів (крім тих, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які пере­ходять у власність спадкоємцям за законом), збір до Пенсійного фонду справляється у розмірі 3 % від вартості легкового автомобіля тощо.

Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і спла­ту збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюються у пропорційних розмірах.

2. Державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здій­снюється відповідно до Закону України від 18 січня 2001р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тим­часовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похован­ням». Зокрема, встановлено, що загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими похованням, підлягають:

1)  особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм влас­ності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Всі інші особи за власним волевиявленням також можуть бути за­страховані. Застрахованим особам видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. При цьому застраховані особи та страху­вальники зобов’язані сплачувати страхові внески до Фонду.

Встановлені такі розміри цього платежу:

1)   для роботодавців — 1,4 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основ­ної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

для роботодавців — на підприємствах та в організаціях громад­ських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, — окремо 0,7 % суми фактичних витрат на оплату праці найма­них працівників-інвалідів та 1,4 % суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

для роботодавців — на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС — 0,5 % суми фактичних витрат на оплату праці на­йманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні ви­плати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

2)  для найманих працівників — від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підляга­ють обкладанню податком з доходів фізичних осіб:

0,25 % — для найманих працівників-інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС;

0,      5 % — для найманих працівників, заробітна плата яких нижча за прожитковий мінімум, встановлений для працездатної особи.

1,0 відсотка — для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

3)  Державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, здійснюється на підставі Закону України від 23 ве­ресня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності».

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані гро­мадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, страху­вальники та страховики. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник). Страхувальниками є роботодав­ці, тобто власник підприємства або уповноважений ним орган та фізич­на особа, яка використовує найману працю; власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), а в окремих випадках — застраховані особи. Страховик — Фонд соціального стра­хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань України. Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2)  учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, ас­піранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних нави­чок; у період проходження виробничої практики (стажування), вико­нання робіт на підприємствах;

3)   особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потріб­но згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безосо­бовій формі. Всі особи, які підлягають обов’язковому страхуванню, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності вказаним Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками сво­їх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є чле­нами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство. Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків згідно з Порядком визначення страхових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України. Страхові внески не включа­ються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що становлять систему оподаткування. На страхові внески не поширюється податко­ве законодавство.

4) Державне соціальне страхування на випадок безробіття є сис­темою гарантованого забезпечення застрахованих осіб грошовою до­помогою, яка здійснюється за рахунок страхових внесків відповідно до Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працю­ють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які пра­цюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудо­вого договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснюється Фондом на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відо­мостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — у тижневий строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.

Роботодавці набувають статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття: юридичні особи — з дня взяття їх на облік; фізичні особи-підприємці, які використовують найману пра­цю, — з дня укладення трудового договору (контракту) з найманим працівником; фізичні особи, які не мають статусу підприємців та ви­користовують найману працю, — у день укладення трудового догово­ру (контракту) з першим із найманих працівників.

Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці. Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати стра­хових внесків. У разі нестачі у роботодавців коштів на виплату заро­бітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі нарахуван­ня їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться у пропорційних сумах. У разі незабезпечення банківськи­ми установами перерахування страхових внесків до Фонду одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати ці банківські установи сплачують за рахунок власних коштів до Фонду суму несплачених страхових внесків.

Основним критерієм диференціації внесків страхувальників на цілі державного соціального страхування від безробіття є встановлений у за­конодавчому порядку рівень соціального ризику втрати роботи з ураху­ванням перспективи зайнятості населення даної галузі у даному регіоні.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням дер­жавного бюджету України на поточний рік. Зокрема, встановлено такі розміри:

-    для роботодавців — 1,6 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основ­ної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенса­ційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню по­датком з доходів фізичних осіб;

-   для найманих працівників — 0,5 % суми оплати праці, що вклю­чає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які під­лягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

-   на підприємствах та в організаціях громадських організацій ін­валідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чи­сельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці: 0 % — за пра­цівників інвалідів;

-   для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб — суб’єктів підприємниць­кої діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно- правовими угодами, а також громадян України, які працюють за ме­жами України та не застраховані в системі обов’язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, — 4,1 % суми оподатковуваного доходу (прибутку);

-   роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків.


[1] Воронова Л. К. Финансовое право : учеб. пособие / Л. К. Воронова, Н. П. Куче­рявенко. - Харьков : Легас, 2003. - С. 258.

[2] Воронова Л. К. Финансовое право : учеб. пособие / Л. К. Воронова, Н. П. Куче- рявенко. - Харьков : Легас, 2003. - С. 258.

[3] Фінансове право : підручник / Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, С. Т Кадькаленко та ін. - Х. : Консум, 1998. - С. 318.

 

 

Контрольні питання


  1. Вкажіть основні риси страхування.
  2. Які є функції страхування?
  3. Особливості участі держави у страховій діяльності.
  4. Розкрийте зміст обов’язкового державного страхування.
  5. Назвіть фонди спеціального страхування.
  6. Зазначте види державного соціального страхування.