Розділ 12. Правові основи державного страхування

§ 1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування  

§ 2. Види страхування

§ 1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування

Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: у формі соціального стра­хування (державного і недержавного) та страхування, яке пов’язано з не- передбачуваними надзвичайними подіями. Відповідно до ст. 46 Консти­туції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, передбачених законо­давством. це право гарантується загальнообов’язковим державним со­ціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підпри­ємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел со­ціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Аналіз страхування передбачає його деталізацію в економічному аспекті і з матеріальної точки зору. В економічному аспекті страхуван­ня являє собою систему економічних відносин з приводу створення централізованих і децентралізованих резервів грошових і матеріальних коштів, необхідних для покриття непередбачених потреб суспільства та його членів. Матеріальний аспект фінансування передбачає ство­рення грошових фондів спеціалізованих установ — страхувальників, які використовуються для відшкодування шкоди, що спричинили не­щасні випадки,таким чином, за своїм змістом страхування являє собою систему відносин з формування і використання централізованих і децентралізо­ваних фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування шкоди, яка виникла унаслідок стихійного лиха і інших подібних подій. У модельному законі про дер­жавне соціальне страхування, який був прийнятий на десятому пленар- 212 ному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (постанова № 10- 4 від 6 грудня 2000 р.) державне соціальне страхуван­ня визначено як частина системи соціального забезпечення, яка органі­зована державою в інтересах застрахованих з метою забезпечення дер­жавних гарантій від можливих наслідків соціальних та/або професійних ризиків і полягає в матеріальному забезпеченні застрахованих осіб, наданні їм соціальної, медичної і реабілітаційної допомоги.

Характерними ознаками страхування є:

1.  Імовірний характер відносин, згідно з яким неможливо визна­чити заздалегідь конкретного страховика, час настання страхового випадку тощо.

2.  Поворотність коштів, яка полягає в тому, що страхові платежі після об’єднання їх у страховий фонд підлягають (за вирахуванням витрат, за послуги страхової компанії) виплаті страхувальнику.

3.  Перерозподільний характер відносин, який регулює участь біль­шої кількості осіб, що вносять страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які отримують право на виплати із страхового фонду.

4.  Цільове використання створюваного фонду, тобто витрачання страхових ресурсів здійснюється виключно у чітко визначених випад­ках, які обумовлені умовами договору.

Призначення страхування та його суспільна сутність найбільш повно проявляються у його функціях. Виділяють такі функції: розпо­дільчу, яка в страхуванні виявляється у формі попередження, віднов­лення, і ощадну контролюючу^[1].

Попереджувальна функція дозволяє здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, державні цінні папери тощо.

Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшко­дувати втрати у разі страхового випадку, виплатити обумовлену зако­нодавством або договором грошову суму.

Ощадна функція дозволяє акумулювати грошові кошти за їх цільо­вим призначенням використання.

Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі, у певних випадках і певному колу суб’єктів.

Учасниками процесу у сфері соціального страхування є держава, страховики та страхувальники. Держава розробляє та приймає законо­давство з питань соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування, контролюють його виконання. Страхуваль­ники, в ролі яких виступають роботодавці, а в окремих випадках і за­страховані особи, виконують покладені на них обов’язки та несуть відповідальність.

В Україні існує три форми фондів соціального страхування: Фонд страхування від нещасних випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності, кожний з яких відокремлено, у межах своїх повноважень здійснює перевірки правиль­ності нарахування, своєчасності та повноти перерахування та надання страхових внесків тощо.

Фонд страхування від нещасних випадків — це некомерційна само­врядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Діяльність Фонду регламентована Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків здійснюється за рахунок: (1) внесків роботодавців; (2) капіта­лізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхуваль­ників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; (3) прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; (4) коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені з страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, пе­редбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;(5)   добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фон­ду соціального страхування від нещасних випадків визначаються до­говором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду та Кабінетом Міністрів України.

Фонд страхування на випадок безробіття є цільовою централізо­ваною структурною ланкою, членами його є усі застраховані особи. цей Фонд функціонує на підставі Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та виступає як некомерційна самоврядна організація, кошти якої не включаються до складу Державного бюджету України.

Джерелами формування коштів Фонду є: (1) страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб; (2) асигнування державного бюджету; (3) суми фінансових санкций за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; (4) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку; (5) благодійні внески підпри­ємств, установ, організацій та фізичних осіб; (6) інші надходження відповідно до законодавства України.

З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів Фонду, який не може перевищувати суму, необхідну для виплати допомоги по безробіттю в розрахунку на місяць.

Фонд страхування від непрацездатності провадить збір і акуму­ляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансу­вання матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Його діяльність регламентовано Законом України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими по­хованням». Він належить до цільових позабюджетних страхових фон­дів і є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахова­ним особам, його стабільної діяльності фонду є держава.

Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державно­го соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими похованням, є: (1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, (2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб; (3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; (4) асигнування із Державного бюджету України; (5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резер­ву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку; (6) інші над­ходження відповідно до законодавства.

Управління зазначеними страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб’єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов’язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабі­нетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Кошти вказаних Фондів не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони пере­ходять на наступний фінансовий рік. До коштів, зосереджених у Фондах, застосовується казначейська форма обслуговування в по­рядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Роль і значення страхування багатогранні. страхування має важли­ве значення в забезпеченні постійного функціонування господарчих суб’єктів і нормальної роботи громадян-підприємців. Слід зазначити, що системи органів державного страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному етапі не існує.

Відносини в галузі страхування, які регулюються нормами фінан­сового права, залежно від суб’єктів, що беруть у них участь, можна класифікувати на певні види:

1)   відносини між державою в особі Уряду України і органами ви­конавчої влади з нагляду за страховою діяльністю;

2)   відносини між органами виконавчої влади з нагляду за страхо­вою діяльністю і органами-страховиками з приводу встановлення правил формування і розміщення страхових резервів, надання ліцензій, організації страхової діяльності тощо;

3)   відносини між державними органами і страховиками з приводу обмеження монополізму на страховому ринку;

4)   між державними контрольними органами і страховиками.

Слід зазначити, що залежно від правового режиму, суб’єктного

складу, методів регулювання страхові фонди поділяються на де­централізовані (які створюються самими господарчими суб’єктами для ліквідації непередбачених збитків та витрачаються за їх роз­судом) і централізовані (формують цільовий фінансовий резерв держави).

Виділяють декілька різновидів страхових фондів на певних рів- нях^[2]:

1)  децентралізовані страхові фонди підприємств;

2)   відомчі страхові фонди, які створюються на рівні міністерств, відомств тощо;

3)   резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, які не мають постійного характеру, порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом Міністрів України;

4)   сукупний фонд централізованих резервів державного страху­вання, який створюється за рахунок децентралізованих надходжень.